rss
09/22/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Кінь Калігули, собака Ляшка та дочасні вибори
Одразу попереджу читачів: у мене нема ні найменшого наміру образити будь-кого – ні будь-якого політика, ні будь-яку партію.

Але перебіг дочасних парламентських виборів в Україні дає стільки матеріалу, що згадаєш не тільки давніх римлян, але й ті достопам’ятні часи, як жартують українці, – «за царя Панька, коли земля була тонка».

Інцинтат

  Title
  Калігула вводить коня в Сенат
Спочатку спогад з історії.
Давньоримський імператор Калігула так любив свого коня Порцелліуса, що не знав, як йому догодити. Він спочатку його перейменував, бо ім’я Порцелліус було неблагозвучним і означало «порося».
Коня переназвали Інцинтатом, що означало «прудконогий». Кінь для цього «ребрендингу» дав вагомі підстави, бо почав вигравати кінні змагання.
Виступав він за команду «зелених» – їй Богу, шановні читачі, я не жартую і ні на що не натякаю. Про це свідчить знаменитий давньоримський історик Светоній у своїй книзі «Життя 12-ти цезарів».
У ті часи кінні перегони були суперпопулярними, і за команду «зелених» вболівав сам імператор.
Він обожнював свого Інцинтата і спочатку прикрашав його всіляко, годував відбірним зерном, потім побудував йому палац, а у підсумку, не знаючи вже як ще його вивищити, увів Інцинтата в римський Сенат, проголосив сенатором і примусив усіх поважних римських сенаторів виказувати жеребцеві всі належні знаки поваги.
Title  
 Ляшко вводить пса в
парламент
 
Кінь засідав у Сенаті навіть після вбивства Калігули, бо, згідно з римським законодавством, сенатора не можна було позбавити посади вольовим рішенням.
Наш сучасник Олег Ляшко, слава Богу, не імператор, а усього лишень нардеп і голова фракції. Але й він днями вирішив своєрідно підіграти Калігулі – привів до приміщення Верховної Ради України свого собаку на ім’я Порш.
«Тобі тут подобається? Ти тут залишишся? Не хочеш стати нардепом?» – запитав його лідер радикалів і виклав це відео на загальний перегляд в Інтернет.
Що відповів Ляшкові його пес, поки що залишається невідомим. Хоча, знаючи невгамовний характер цього експансивного нардепа, можна очікувати, що відповідь пса він невдовзі оголосить і ще чого доброго, проголосить того кандидатом у нардепи.
Кінь у сенаті і собака у парламенті – це ще не найбільш цікаві перегукування історії та сучасності.
Проте, перебіг нинішньої виборчої кампанії до Верховної Ради України примушує згадати одне, звернути увагу на інше і передбачити можливість появи чогось третього, четвертого – і далі по списку.

Десакралізація як тренд

Традиційно сфера політики і влади була в Україні, як і скрізь у світі, оточена багатьма засторогами, правилами, традиціями.
Політики завжди були і вважалися поважними особами, вони демонстрували власну значущість, уміли надувати щоки, хотіли, щоб їх вважали якщо не напівбогами, то небожителями, елітою.
І в Україні традиційний політичний істеблішмент умів показати свою обраність. Дорогі костюми, аксесуари, місця проживання та відпочинку, машини, яхти, літаки, охорона, недоступність – усе це працювало на імідж особливого прошарку цих людей – людей політики і влади.
Оці та інші елементи і способи сакралізації – тобто обожнювання – були дуже поширеними і в Україні, незважаючи на періодичні спалахи демократизації.
Але так звані демократичні політики після приходу до влади також виявлялися відірваними від народу і закритими, також оточеними охороною, секретністю та недоступністю.
Вони так само надували щоки, так само вміли пафосно говорити, як і політики недемократичні, котрих демократи періодично стягували за ноги з трону.
Проте, українцям уся ця поважна політична «еліта», котра відірвалася від народу, перестала цей народ чути, розуміти, захищати, надокучила і викликала масову ідіосинкразію, майже хворобливу непереносимість, розчарування і небажання їй вірити.
І в надрах народу зародилася реакція недовіри як провідна емоційно-інтелектуальна відповідь на брехню, корупцію, обдирання народу з боку багатьох представників влади.
Підкреслю – багатьох, але не всіх. Бо вірю, що подекуди у владі трапляються і чесні політики та чиновники. Хоча б порівняно.
Це призвело до парадоксальної ситуації: багатьом політикам та державним діячам, які мали знання, вміння, досвід, виборці відмовили у довірі.
Натомість, довірилися тим, у кого не було достатньою мірою ні знань, ні умінь, ні досвіду, і вибрали їх.
Ці молоді політики-початківці, які не любили одягати костюми, тим більше, краватки, не любили говорити пафосно, не хотіли надувати щоки і наганяти на себе значущість, які ходили у футболках, водолазках, сорочках із закачаними рукавами, прийшли до влади разом із президентом В. Зеленським і у ще більших масштабах мають прийти після закінчення дочасних парламентських виборів.
Своєрідним символом десакралізації влади став демарш громадського активіста Давида Арахамії, який був затриманий охороною адміністрації президента України при спробі зайти туди у шортах.
  Title
  М. Саакашвілі і Давид Арахамія – в шортах
Уявити собі, щоб хтось колись міг не те що дозволити собі, а просто подумати про те, щоб зайти у будівлю, де працює президент України та його адміністрація, у подібному вигляді, було просто неймовірно.
Нічого дивного – бо будівля, в якій розміщувалася сакральна влада, також давно стала сакральною, зі своїми строгими протоколами, традиціями і дрес-кодами.
І ось у ці важкезні, дорогі, масивні двері заходить який чолов’яга у шортах і вимагає його пропустити! Думаю, що охорона пережила тут справжній стрес.
Ще більший стрес вона відчула, коли цей неочікуваний гість у шортах, здійнявши гучний скандал, отримав таки від коменданта приміщення зізнання, що документ, який би забороняв заходити до приміщення адміністрації президента України у шортах, йому показати не можуть з однієї простої причини – такого документа не існує.
Нічого дивного.
Ну кому б в голову з попередніх комендантів чи начальників охорони цього «священного» тоді приміщення могло спасти на думку, що знайдеться якийсь дивак, котрий захоче зайти сюди в некласичному вигляді. Тим більше, у шортах.
Третій стрес охорона разом з комендантом пережили, коли виявилося, що цей скандальний відвідувач є не якийсь там нахаба у шортах, а особа, наближена до команди президента і до нього самого.
Чи пережили вони четвертий стрес, коли через декілька днів побачили ім’я цього скандаліста (а вони добре його запам’ятали!) у в першій десятці виборчого партійного списку партії «Слуга народу» – невідомо.
Але факт залишається фактом – Давид Арахамія пробив ще одну пробоїну у стіні сакральності, котра десятиріччями оточувала владу в приміщенні адміністрації президента України. І в цю пробоїну тепер можуть заходити особи в будь-якому вигляді. Залишається сподіватися, що не в стрінгах.

Виборчі списки

Але зовнішній вигляд відвідувача – то ще дрібниця. Виборчі списки – ось де справжнє Гуляй-поле десакралізації.
Знову ж таки згадаю минуле, зокрема, і недавнє.
На кожних виборах до Верховної Ради України кожна партія та її лідер намагалися партійний виборчий список представити як цікавий, вагомий, складений з авторитетних осіб.
Правда, і тоді включали до нього, так би мовити, для «оживляжу» знаменитих спортсменів, митців, інших відомих персон.
У 2014 році настала черга людей у маскхалатах – учасників АТО (справжніх і липових), а також волонтерів, журналістів, громадських активістів тощо.
Проте, вони відігравали певним чином декоративну роль. А основою списку, як і раніше, були перевірені, достатньо відомі журналістам, політологам, експертам політики і бізнесмени, солідні дядьки і тітки.
Як от у прикладі з ВО «Батьківщиною», коли Юлія Тимошенко першим номером списку вперше за багато років поставила не себе, а надпопулярну тоді ув’язнену Надію Савченко, котра мала своєрідним «потягом» потягнути за собою список партії, яка переживала не кращі часи і втратила популярність.
Цього року ситуація майже переламалася – але серединка на половинку.
Одні виборчі списки є просто таки парадом десакралізації, бо містять практично невідомих громадськості осіб.
І то не одного-двох-трьох, а десятків і сотень.
Інші складені на основі солідних, відомих фігур, до яких додаються так звані «нові обличчя». Треті намагаються побудувати свій виборчий партійний список таким чином, щоб вгадати магічну формулу проходження п’ятивідсоткового прохідного бар’єру до Верховної Ради України. Хто котується сьогодні? На кого виборець нині «клює»?
Ось питання, які мучать сьогодні голови партійних бонз і політтехнологів.

А виборці хто?

Хто прийде на вибори 21 липня, у розпалі відпусток, заміських дачних і сільських родинних відвідин? Це питання, від якого залежить успіх.
Соціологи, нібито, обнадіюють. Обіцяють, що явка виборців буде більше, ніж 50%. Або навколо цієї цифри.
Проте, важливо для кожної партії, тим більше, для кожного мажоритарного кандидата – якого віку, типу виборець може прийти? На кого орієнтуватися?
Якщо партія і мажоритарний кандидат, загалом, правильно вирахують свою цільову аудиторію, є надія, що до неї можна достукатися, хоча б якимось чином.
Проте, на цих виборах є чимало тих, хто планує підкуп виборців.
Причому, підкуп не кустарний, не примітивний, а системний, розгалужений, достатньо за українськими мірками щедрий.
Доводилось чути, що деякі учасники ще президентських виборів масово підкупляли електорат.
І ось нині в певних округах балотуються ті, котрі здійснювати для своїх босів цей підкуп, а тепер запозичили в них ці так звані «сітки» – списки виборців, котрі брали гроші ще тоді, на виборах президента, і можуть взяти й нині, вже від цих корупціонерів.
Такі відомості достатньо правдиві, а неспроможність правоохоронних органів з цим боротися викликає почуття протесту.
Однак, протест цей суто емоційний, і він, по суті, безсилий.
Корупція на виборах – це та ракова пухлина, що підриває правове здоров’я України.

Гасла і смисли

Title  
В.Путін відпустив «під В. Медведчука» чотирьох
українських полонених
 
Дехто з кандидатів бере до уваги, що таким виборцем, котрий вирішить їх долю, може бути, здебільшого, молодь.
А це вимагає певного стилю агітації «без агітації», перевагу лаконічних гасел над смислами.
Багато йдеться про те, що В. Зеленський переміг, практично не проводячи якусь змістовну кампанію, не посилаючи якісь глибокі смисли, а періодично кидаючи в електорат яскраві лаконічні відеопродукти.
Тому на цих дострокових парламентських виборах так мало текстів і так багато стрімів, автозйомок коротких відео, фотографій.
Якщо раніше намагалися переконати виборців промовами, статтями, програмами, то нині ситуація зовсім інша.
Покоління, яке сидить в Інстаграмі, Фейсбуці, Твіттері не те що довгих, а навіть і середнього розміру текстів читати вже не може і не хоче, бо відвикло.
Картинка впевнено перемагає текст.
Багато хто з кандидатів враховують це, проте залишається порівняно невизначеним інше питання: а якщо основну увагу на дану партію чи кандидата звернуть представники трохи старшого покоління – віком від 30 до 50-ти, які ще вміють і навіть люблять сприймати смисли?
Картинки вони теж подивляться, але ними не переконаєш. Їм потрібні чіткі програмні меседжі.
Вони хочуть знати, що кандидат у народні депутати України має намір робити на національному рівні – у Раді та в окрузі.
Тож найбільш передбачливі кандидати намагаються видати «на гора» подвійну рекламну продукцію – для молоді світлини, відео, короткі гасла, для більш зрілого віку – тексти, пояснення і програмні смисли.

Так хто ж іде і кого ж ведуть до Ради?

Виборчі списки політичних партій, які балотуються на дочасних виборах у Раду-2019, можна умовно поділити за різними критеріями: відомі і невідомі політики-кандидати; молоді-досвідчені; віддані даній партії-перебіжчики, і т. д., і т. п.
Але можна поділити їх за критеріями оновлення і ризиків.
Те, що майбутній склад обраної 21 липня 2019 року Верховної Ради України буде більш, ніж наполовину оновленим – це безсумнівно.
Адже у виборчих списках, передусім, партії «Слуга народу» Володимира Зеленського, партії «Голос» Святослава Вакарчука абсолютна більшість – це нові політичні обличчя.
Є там і впізнавані особи. Є й такі, що відомі в експертних колах. Але більшість – це зовсім нові в політиці люди.
Вони несуть зі собою оновлення. Не так просто собі уявити майбутню парламентську залу і парламентські лаштунки та коридори.
Їх заполонять сотні порівняно молодих людей, енергійних, вільних від багаторічних корупційних зв’язків з олігархатом, налаштованих на зміни.
А в чому ризик?
Ризик тільки в одному: наскільки швидко вони засвоять науку законотворення і наскільки чужою їм буде практика лобістського проштовхування законопроектів, за які зацікавлені особи та корпорації платять нардепам хабарі – як це відомо з реалій минулих скликань.
Якщо енергетика молодості, чистота помислів і політична майстерність швидко поєднаються, то це дасть сподівання на принципово нову якість парламенту.
Але ж, окрім молодих громадянських активістів, фахівців, до Верховної Ради України балотуються у складі інших партійних списків чимало не тільки досвідчених і загартованих у парламентських баталіях політичних важковаговиків, але й тих, кому досвід парламентської корупції є добре знайомим і не чужим.
Якщо проаналізувати виборчі списки «Опозиційної платформи «За життя!», то побачимо групу відомих імен, котрі мають достатньо сталу репутацію ексрегіоналів чи проросійськи налаштованих кандидатів.
  Title
 
С. Вакарчук відбирає голоси у Тимошенко

Достатньо назвати імена Ю. Бойка, В. Медведчука чи В. Рабіновича, як все всім стає зрозуміло.
Росія всіляко намагається підняти привабливість команди В. Медведчука. То йому «Газпром» обіцяє знижку у 25% на газ для України, то кум В. Путін дає можливість В. Медведчуку виступити у ролі ефективного переговорника і відпускає чотирьох українських полонених, підкреслюючи, що це – персональна заслуга В. Медведчука.
Робиться все, щоб проросійська партія набрала якомога більше голосів.
Соціологи їм нині дають понад 10%, а це обіцяє фракцію середнього розміру. Фракцію, завідомо опозиційну до тієї, як всі ми сподіваємося – проукраїнської, більшості, яка має скластися в новообраній Раді.
ВО «Батьківщина» за одними даними має всі шанси подолати п’ятивідсотковий бар’єр, за іншими – не всі.
Звичайно, уявити собі, що Юлії Тимошенко з її командою не буде у Верховній Раді України, дуже незвично. Сподіваюся, що вона все-таки туди прорветься разом зі соратниками, серед яких такі відомі особи, як Сергій Соболєв, Іван Крулько, інші.
Принаймні, пані Юлія вже заявила, що налаштована співпрацювати з партією президента В. Зеленського «Слуга народу».
Про співпрацю з партією Святослава Вакарчука «Голос» заяви Юлії Тимошенко я не чув. А ця партія гарантовано пройде до Верховної Ради України. І напевно, складе парламентську більшість разом зі «Слугою народу». То чому пані Юлія про одну партію говорить, а про іншу ні?
Ніби почувши моє питання, Юлія Тимошенко свою мовчанку порушила. Вона почала критикувати Святослава Вакарчука. І мотиви цієї критики зрозумілі – адже на очах всіх за місяць партія «Голос» обійшла «Батьківщину» і вирвалася вперед.
Тож пані Юлія бачить, що Святослав Вакарчук забирає, зокрема, і частину голосів її виборців. Політичні ревнощі призводять до того, що замість руху до об’єднання Юлія Тимошенко, навпаки, посилює конкуренцію і протистояння.
То для чого Юлії Тимошенко підкреслено заявляти, що вона готова співпрацювати зі «Слугою народу»? Щоб претендувати на посаду прем’єр-міністра?
Схожа історія і з виборчим списком партії Петра Порошенка «Європейська солідарність». Це – колишній Блок Петра Порошенка, який ставить собі завдання обов’язково потрапити до парламенту.
Експрезидент зібрав команду, в якій він перевірених важковаговиків типу Андрія Парубія перемішав з новими фігурами, найбільш яскравою з яких є співачка і викладач-міжнародник Софія Федина.
Одні соціологи дають партії Порошенка гарантії проходження, інші більш обережні. А деякі журналісти й експерти навіть стверджують, що, на їхню думку, виборчий список Петра Порошенка до Ради не потрапить.
Думаю, що все-таки, шанси у партії Порошенка не менші, ніж у партії Ю. Тимошенко.
Адже якби ці дві партії дійсно не потрапили до Ради, як це припускають експерти-песимісти, то ми б стали свідками достатньо радикального оновлення політичного пейзажу України.
Він, звісно, оновиться, але не так швидко, як це прогнозують.
Політичне покоління Петра Порошенка та Юлі Тимошенко здаватися не планує, а в обох цих політиків є не тільки нинішні прем’єрські, але й невтолені президентські амбіції.
Зате ми можемо побачити, як об рифи прохідного бар’єру розіб’ються кораблі Олега Ляшка та Анатолія Гриценка.
Соціологи майже не наважуються давати їм надію на проходження до Верховної Ради.
Хоча, щодо партійного списку Анатолія Гриценка скажу так: буде жаль, якщо вони не пройдуть. Там чимало серйозних політиків з хорошою репутацією на чолі з лідером списку.
Зате репутація Ляшка зіпсована помітно, що може завадити йому повторити свій успіх, який більшою мірою ґрунтується на ораторському вмінні пана Олега запалювати аудиторію.
Отож, пес Порш може виявитися єдиним, кого Олег Ляшко спроможеться завести до приміщення Верховної Ради цього літа.

Анонімний аванс

Title  
 Рейтинг президента – рейтинг його партії 
Володимир Зеленський переміг на президентських перегонах з таким величезним запасом, що і через місяць його партії «Слуга народу» не доводиться скаржитися на свій партійний рейтинг. Хоча він уже значно менший, ніж результат президента.
Більше того. Вітчизняним експертам належить осмислити феномен анонімного авансу, який отримає кожен мажоритарний кандидат, що буде балотуватися від імені цієї партії.
Звичайно, і раніше, в минулих виборчих циклах, бувало, що кандидат від популярної політичної партії мав деяку перевагу над конкурентами по мажоритарному округу.
Але такого, як нині, ніколи раніше не було.
Що мається на увазі? А ось що. Соціологи підрахували, що будь-який кандидат, котрий на мажоритарному окрузі балотується від імені партії «Слуга народу», отримує одразу зі старту не якісь там декілька, а понад 20-25% переваги.
Ще раз наголошу: будь-який кандидат. Будь яка особа. З будь-якою освітою. З будь-яким фахом. З будь-яким досвідом роботи.
Що ж виходить? Виборцю все одно, кого саме вони обирають від цієї популярної партії? Якої, до речі, ще місяць тому в реальності не існувало як партії.
Це був проект. Була яскрава назва, що дублювала назву популярного серіалу.
І ось у ситуації абсолютного цейтноту по всій країні спішно набиралися кандидати як у партійний виборчий список «Слуги народу», так і по мажоритарних округах.
А це разом близько півтисячі осіб.
Чи можна за місяць-два набрати таку кількість нових облич і не помилитися?
Звісно, не можна. Так що треба бути готовим до того, що якась з цих кандидатур рано чи пізно буде, як мінімум, розкритикована.
Але є сподівання, що в більшості своїй це можуть бути такі фахівці і громадські активісти, яким буде до снаги разом з фракцією «Голосу» і, можливо, ще з кимось, утворити реформістську парламентську більшість.
Хоча є критичні зауваження до списку «Слуги народу» і їх висуванців по мажоритарних округах, але варто зрозуміти: це прояви конкурентної боротьби чи обґрунтована критика?
Час покаже.
Проте, виборці повинні дуже свідомо вибирати собі мажоритарного депутата. Приналежність до проукраїнської партії це плюс, а особисті риси кандидата – це другий плюс.
Якщо вони є і в порядку – і професійні і людські, значить, є кого вибирати.
А якщо це лише перший плюс – від партії, а особисто цей кандидат поступається рисами, значить варто обирати більш гідного у фаховому аспекті.
Адже обираємо на законотворчу роботу.

Завершення

  Title
  Нардеп «працює»…
Лідери ведуть до Верховної Ради України у партійних виборчих списках кандидатів, за яких відповідають. Навіть якщо поки що не знають їх персонально.
Будемо сподіватися, що, з одного боку, ніхто з лідерів не надумає ввести до українського парламенту своєрідного політичного «коня», а, з іншого боку, виборці, якщо і помітять подібного «коня», не проголосують за нього.
Таким чином сподіватимемося, що в майбутній Верховній Раді України не виникне ситуація, про яку писав класик: «Змішались в купу коні й люди…».
Що там будуть лише люди. І, здебільшого, пристойні. І працьовиті, націлені на законотворчість.
А то ось нині сидить у парламентській залі чинний нардеп і замість законотворення розглядає в телефоні картинки дівчат.
А теж називається народним обранцем! Тож не дивно, що рівень довіри до цієї Верховної Ради наближається до нуля…

Хто очолить уряд?

Вітаємо з Днем незалежності США!

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com