rss
10/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Борис Бабін: «Крим є плацдармом не лише для захоплення України – а й для російської мілітаристської експансії на величезній частині земної кулі»
Колишній постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповів про своє бачення політики України щодо Криму.

Розмова відбулася до призначення нового постпреда президента в Криму Антона Кориневича кілька днів тому. Те, що його посада лишалася вакантною більше, ніж півроку, на думку Бабіна, свідчить про хаотичні дії української влади щодо Криму та відсутність реальних кроків і стратегії для деокупації.
– Пане Борисе, ви були звільнені на початку грудня 2018 року. Одразу після цього ви заявили, що не братимете участь у жодній формі у передвиборчих баталіях.
– І в принципі, так і зробив.
– Однак, ви активно коментували всі новини, пов’язані з Кримом. Зараз якою ви бачите свою роль?
– У мене проста роль – я науковець, професор, і маю чим займатися. Крім того, я – правозахисник. Мене не влаштовує багато з того, що відбувається на окупованих територіях. Кожен має власну межу, і було б необачно розраховувати, що я можу змінити те, що проста людина змінити, на жаль, не може.
– Після вашого звільнення ви заявили, що його головною причиною є те, що представники влади, зокрема місцевої, в Херсонській області, багато скарг на вас писали президенту, тому ви, буцімто, втратили його довіру.
– Це були фактори звільнення. Бо ситуація з Представництвом президента є відображенням того, як державна влада України загалом бачить (чи не бачить) кримську проблематику. До прикладу, до мене на цій посаді була пані Попович, яка була призначена ще Турчиновим, але за президентства Петра Порошенка про неї просто забули, а згадали десь у 2016 році.
– Ви маєте на увазі, що про неї забула влада чи сама Попович так повела свою політику?
– Це вже інше питання. Є питання до влади. Ви робите відповідні кроки з питань Криму, значить, має бути нова система управління. Не так багато органів та важелів впливу. Я свого часу спілкувався з низкою посадовців різних рівнів, ми обговорювали питання посилення представництва. Після цього був ухвалений відповідний указ. Потім я мав надію, що можна щось змінити, і я пішов у цей орган. Спочатку це було питання становлення, бо орган був занедбаний. Основні завдання були тактичними – вийти на проектний потенціал, набрати команду. Це ми зробили. Далі треба було розробити порядок денний на найближчі два роки. Зробили. Запропонувати його органам влади. Запропонували. А у відповідь – тиша. Представник президента не може активно працювати, якщо немає позиції самого президента.
– Не було позиції президента?
– А ви вважаєте, що по Криму в нас є позиція?
– Це, власне, те, про що ми говоримо. Після звільнення ви казали, що лише у передвиборчій програмі Порошенка є згадки про кримське питання.
– Передвиборча програма Порошенка, яка була оприлюднена у 2018 році, щодо Криму непогана. І порівняно з іншими – це дійсно потенційний крок вперед. Але питання в тому, що Порошенко був президентом 5 років. І якби це моделював інший кандидат, який лише хоче обійняти цю посаду, це одна ситуація. Коли чинний президент робить заяву, що після переобрання він займатиметься Кримом… Добре, а може, цим треба було займатися до переобрання? Тому була прикра ситуація, коли Крим відклали на потім.
– Ви наводили для прикладу низку дій, які вважаєте своїми здобутками.
– Я не хочу казати про здобутки. Допоки Крим окупований, все решта є вторинними питаннями. Річ у тому, що в росіян є чітка стратегія з питання України, яку вони реалізують, включно з окупованими територіями. Ми ж не маємо жодної стратегії. Можливо, це й правильно, бо стратегувати з наявними ресурсами ми не можемо. Але і чіткого алгоритму плану дій нема. Дії української влади щодо Криму – це реагування на ті виклики, які робить Росія. РФ будує міст, ми спохопилися: треба щось робити. Росія репресує кримськотатарських активістів, то треба щось думати. Тобто, ми завжди граємо в дурня – приймаємо подачу і думаємо, що робити далі. Ініціатив жодних із 2014 року не було. На зовнішньополітичному рівні так само. Так, є Резолюції Генасамблеї ООН, ПАРЄ.
– А перекриття води?
– Це – хороший приклад, і це – правильна політика. Але це було здійснене завдяки групі людей, які в 2014 році взяли на себе цю відповідальність. Зокрема, тогочасний міністр екології. Якби позиція цих людей була такою, що «порадимося ще 5 нарад і 10 засідань», то вода в Крим і досі йшла б. Просто хтось з величезної вертикалі зробив так, як мав зробити, але це – окремі кроки. А військові не стріляли, СБУшники міряли на себе кітель ФСБшників, цивільні органи влади або переходили юрбою на бік агресора або в Києві радилися, що робити загалом.
Блокада Криму, енергетична і товарна, виникла не одразу, а в певній ситуації за умов конфлікту комерційних інтересів різних груп, які хотіли сидіти на потоках. І результатом цього конфлікту стало класичне «то не дістанься ж ти нікому». Але це не було державною позицією, не держава перекривала електроенергію і не держава зупиняла фури. Що зробила за ці роки держава? Є декілька заяв у міжнародні організації та юридичних позовів. І повірте, акумулювати це – дуже важкий шлях. Друге – рішення міжнародних організацій, але в цій сфері величезну допомогу нам надали наші партнери. Коли тебе беруть за руку і ведуть по коридорах – це не велика перемога української дипломатії. У такій ситуації реальних кроків дуже мало. А Росія за ці роки зробила головне – забезпечила в Криму соціально-економічну базу для подальшої мілітаристської діяльності в усьому чорноморсько-середземноморському регіоні. Крим не є плацдармом для захоплення лише України. Він є плацдармом для російської мілітаристської експансії на величезній частині земної кулі, включно до Зімбабве. Вся логістика Росії на Близькому сході та Африці пов’язана з Чорним морем.
– Останнім часом російська пропаганда взяла нові тези, що через відсутність водопостачання в Крим страждає Херсонщина – шляхом підтоплення. Наскільки це так? Також вони говорять, що півострову загрожує екологічна катастрофа та епідемії. Можливо, вони це розганятимуть по всіх каналах. До чого це? Що нам очікувати?
– Все до того, щоб отримати в Крим воду. Не так багато є факторів, які можуть вплинути на ситуацію. В окремих факторів чіткий виграш. Наприклад, через власну агентуру РФ повністю паралізувала силові органи з питань Криму, які займаються фейкометством, звітами про проведення наукових конференцій – чим завгодно, але не протидією колаборантам. З іншого боку, вони добре почуваються, коли є економічна співпраця, гарантована законодавством України. Це – закон про вільну економічну зону з Кримом. Маємо сто бенефіціарів у Криму з представників народних депутатів, членів уряду та їхніх родин. Якщо у нас, наприклад, депутат дуже патріотичної фракції володіє в Керчі консервним заводом, то він може хоч 20 вишиванок нап’яти і співати гімн, але голосувати в Раді він буде так, як йому порадять керченські друзі з ФСБ.
– Нагадайте, про якого депутат ви говорите.
– А навіщо мені? Вони – багаті люди, і мають гроші на адвокатів. Просто погугліть. Лише зараз, на п’ятому році анексії, Росія почала закривати бази в Криму щодо кінцевих бенефіціарів. А до того все було у вільному доступі – чиї це ділянки, цементний завод під Сімферополем, фабрика в Балаклаві. Ми просто не хочемо про це замислюватися. У нас окупанти каналізуються на якісь проблеми – є політв’язні, давайте плакати над ними, є утиски кримських татар, давайте це обговорювати. Це дуже важливі теми, але це не тема деокупації. Це навіть не тема протидії російській агресії. Це те, про що нам дозволяють думати окупанти, бо порядок денний вони захопили. А питань, як нам, як мінімум, протидіяти російській агресії, а як максимум – деокупувати Крим – у нас навіть в дискурсі немає.
У цій ситуації тези приміром про водопостачання, з одного боку, розраховані на внутрішнє споживання, вони заспокоюють населення, що вода ось-ось буде. З іншого боку, вони в пастці, бо є речі, які не можна вирішити через власних агентів у Києві. Це – водопостачання та енергозабезпечення.
З енергозабезпечення Крим висить на дуже тонкій нитці. Бо сьогодні електростанції, які вони зробили з допомогою «європейських друзів», споживають газ, який Росія краде на шельфі. Інших ресурсів у Криму немає. Цей газ видобувають на родовищах, які розміщені майже у візуальній близькості до Одеси. Будь-яка нормальна країна давно унеможливила б це все. А що ми робимо замість цього? Кабмін оголошує результати конкурсу на ці ділянки. Наш Кабмін розповідає, що на ці ділянки зайде якась фірма-переможець, видобуватиме там газ, і росіяни не будуть цьому заважати.
– Як би ви радили це обмежити?
– Є багато різних способів. Але цього не робиться.
– Хоча б один приклад наведіть.
– Я вам інший приклад скажу. Перекриття води передбачено законодавством України? Ні. Якби на посаді в Мінекології чи Держводгоспі була людина, яка говорила б, що діятиме строго в межах законодавства України, то вода пішла б у Крим. Це – головне! Не можна протидіяти агресії, читаючи інструкцію по діловодству. Кожен чиновник, якого щось питаєш, скаже: є довідка з «Укрпошти», що в Крим не можна доправити листа, тому я нічого робити не буду. Це не анекдот, вони дійсно так спілкуються. Тому я не розраховую сьогодні на державний апарат, бо жодного бонусу зі звільнення Криму вони не отримають.
– Ви говорите, що має бути стратегія деокупації, де економічна складова посідатиме чільне місце.
– Ми маємо ескалацію російської агресії та реалізацію росіянами власної стратегії. Тому ми не можемо щось стратегувати, коли ми не вирішили тактичних завдань. Для того, щоб робити хірургічну операцію, необхідно знайти скальпель і помити руки. А коли хірург десь бігає, а скальпель продали сусіду за пляшку – то це не стратегія деокупації. Спочатку ми маємо сконцентрувати інструментарій і протидіяти основним російським загрозам.
У нас інформаційний простір захоплюється росіянами. Економічний простір захоплений росіянами. Соціальний простір у Криму фактично захоплений росіянами, бо мілітаризація кримського суспільства досягла нечуваного рівня. Вони будують мікроСРСР, і частка населення грає за цими правилами, бо іншої дороги немає. Уявіть селище в північному або центральному Криму. Ким там хочуть стати діти?
– Військовими?
– Правильно, російськими військовими. Або дружиною російського військового. Бо там заробітна платня 50 тисяч рублів.
– Раніше хотіли бути моряками.
– На сьогодні єдиний шлях для населення отримати певний розвиток – або виїхати з Криму, або колаборувати з окупаційною владою, як правило, у силовій формі. Цей суспільний договір, який Кремль пропонує населенню окупованих територій, виконується сторонами. І за таких умов, коли Україна говорить, що має зробити все для цього населення, щоб воно нас почуло, то ні, шановні. Ми можемо робити будь-які бенефіції для кримських громадян України, але все одно третина з них мріятиме вийти заміж за російського прикордонника чи поїхати вчитися в Москву у військову школу. Тому ми маємо розраховувати на деокупацію Криму в умовах реальних – коли певна частина населення в Криму (я не кажу, що більшість) не сприймає українську державу. І ми маємо щось із цим робити. Коли окупанти виснажують Крим і ресурси півострова залучені під військову базу. І коли підуть, то залишать порожню землю, і дай Боже, щоб не радіоактивну.
Тому ті, хто сьогодні каже: дамо воду й електрику, бо економіка буде в занепаді, шановні, коли ми забиратимемо Крим, там будуть руїни. Вони здеруть кожний місток, вивезуть весь мідний дріт – заберуть усе. Та вони яйця покрадуть по хатах! Вони такі, і ми прийдемо у випалену землю.
– Масштаби завдань, які ви малюєте, дуже глобальні. Хіба це не тягне на стратегію? Ви ж говорите про якісь тактичні кроки.
– Я трохи розуміюся в програмному менеджменті. Якщо хочеться фантазувати, то без питань: беремо й пишемо роман «Як звільнити Крим». Але це не звільнить півострів. Будь-який документ, не забезпечений ресурсно, є романом. А чи є в нас ресурс для деокупації? Чи є у нас хоча б ресурс для протидії російській агресії? Коли російський прикордонник у Криму отримує 50 тисяч рублів, скільки отримує український прикордонник, що стоїть на адмінмежі з Кримом? Скільки отримує український військовий? Скільки отримує лейтенант СБУ? Скільки отримує працівник РДА біля лінії зіткнення? Скільки отримує головний фахівець МінТОТу? Це ж риторичні питання.
– Вочевидь же, справа не лише у зарплатах.
– Я далекий від ідеї, що коли скажуть «біжи», то всі побіжать. Для того, щоб хтось кудись побіг, слід мати матеріальне та інше забезпечення. До прикладу, в нас є Військово-морські сили, які роблять що? Ходять по плацу і співають гімн, тому що нема плавзасобів. Можна написати 5 чи 100 планів, але якщо не буде потужної корабельно-катерної групи, то все це можна на Петрівці продавати студентам. Так само протиповітряна оборона, сучасна розвідка і зв’язок. Ресурс є головним.
– Ми зайшли у військову тему.
– А Крим звільнятиметься винятково із залученням військової складової.
– Ви не вірите в силу дипломатичних засобів?
– Усі дипломатичні засоби необхідні. Також економічні, соціальні, пропагандистські. Але якщо я можу уявити якісних українських дипломатів у певній кількості, то якщо міркувати про економіку чи військову сферу, то виникає більше питань. Повторюся, потреба матеріального забезпечення є ключовим питанням. Жоден іноземний чи міжнародний фонд їх не надасть. Жодна країна світу не витрачатиме на деокупацію Криму більше, ніж ми. Мит маємо вийти на реальний алгоритм щомісячної реалізації цих коштів. Без цього все – фейк. Брати участь у фейках я не хочу.
– Цей алгоритм має бути оформлений як загальна програма?
Title  
  
Ми зробили план на 2 роки, там 60 сторінок. Є багато питань, які вже можна почати робити. Але цього ніхто не робить. Перше – бо це не дає корупційних зисків. Який чиновник працюватиме над деокупацією Криму, якщо ніхто за це не буде платити? Друге – це не дуже вигідно політично, бо спекуляція перед виборцями на кримській темі не дає голосів. І ви бачите останні результати президентських виборів. Хто згадував Крим кожних 15 хвилин під час передвиборчої агітації? Це не дало голосів і не дасть. Політики мало зацікавлені в цьому. Бізнес, загалом, не виступає тут як зацікавлений сегмент. Хто тоді? Соціум? Академічне середовище чи якісь патріотичні кола? Без суттєвих матеріальних ресурсів…
А чи потрібно їх виділяти? Ми можемо загалом забути про це на певний час. Як хворий на онкологію забуває по пухлину і вона його не турбує, але якщо не буде операції, то людина загине. Якщо ми не будемо деокуповувати Крим та схід, то вся Україна стане сходом та Кримом. Ми не можемо вижити у співпраці зі системою, яка є там, бо вона хоче нас знищити. Є хороше прислів’я, яке народилося під час Голокосту: «Коли хтось каже, що хоче вас убити, йому слід вірити». Президент Росії прямо каже, що нема українського народу. В його баченні немає нашої держави. А ми все ще думаємо: може, якусь стратегію напишемо, обіймемо когось із внутрішньо переміщених осіб, мітинг проведемо. О, ще можна паперовий кораблик скласти.
– З того, що ви бачите за місяць президентства Зеленського, на яких засадах він будуватиме свою політику щодо Криму?
– Я не хочу нічого прогнозувати. Орієнтовно новий Кабмін буде в серпні. Питання, хто буде на посадах, які відповідають за юстицію, за соціальну політику, за оборону. Хто буде головою СБУ. Всі органи мають бути переформатовані.
Кадрові зміни необхідні. Але питання в тому, що робитимуть нові міністри й заступники з питань Криму. Який у них у голові алгоритм.
Друге питання. П’ять років поспіль президент Порошенко визначав питання Криму як кримськотатарське. Мовляв, є Меджліс, їм пообіцяємо національно-територіальну автономію, а далі вже питання не до нього. І наразі Меджліс кримськотатарського народу підтримав на виборах кандидатуру пана Порошенка. Народний депутат Джемілєв заявив, що вони будуть у конструктивній опозиції до Зеленського. Це, певною мірою, змінює ситуацію з управлінських рішень. Бо вже не буде так, як раніше: «Здравствуйте, назначьте хорошего человека из Крыма замминистра, пожалуйста. Или прокурором. Из Бахчисарая уехал, очень хороший мальчик, или девочка)». Може, такого вже не буде. І, можливо, це вплине на якість державного управління в цій сфері, але я не впевнений.
– Меджліс і кримські татари доволі стримано говорять про ваші здобутки.
– Жодних суперечок немає, бо роботи не так уже й багато було зроблено. Але я намагався бути чесним у багатьох питаннях. Намагався бути чесним, коли населенню намагалися суто з піарметою продати ідею кримськотатарської автономії. Намагався бути чесним, коли бачив, як організована злочинність різного етнічного походження. І коли одні з них – «злочинці», а інші – «герої», то це – неправильно. Я не вважаю нормальним, коли один колаборант з команди Аксьонова перебуває у Києві в СІЗО, а інший з тієї самої команди користується статусом легального бізнесмена. А різниця між ними лише в національності.
– Щодо кримськотатарської автономії. Ви проти самої ідеї чи проти спекуляцій?
– Я проти спекуляцій. Ідея добра. Реформування статусу Криму для забезпечення прав корінного народу необхідне. Але коли це робиться на колінах в незрозумілій формі в умовах окупації, то це викликає питання. Тим більше, коли це робиться кулуарно – в нас зранку один проект, а увечері вже інший. У мене була проста вимога: працювати прозоро. Є конституційна комісія, пропоную оприлюднити її позицію, проектне обговорення винести в Раду. А після цього мені кажуть, що я противник кримськотатарської національної автономії.
Так само в економічних питаннях. Дискримінували одних бізнесменів і толерували інших, виходячи з їхньої етнічної ознаки. Це – неправильно, і це – моя позиція. Але звільнився я не через це. Хоча до звільнення для того, щоб вмити руки, я спілкувався з керівництвом Меджлісу. Розповідав їм про той шлях, куди вони йдуть, і не дуже хорошу перспективу, якою це може завершитись.
– Про який шлях ви їм говорили?
– Про те, що може статися зневіра в імітації бурхливої діяльності щодо Криму, посилення позицій держави-агресора. І зростання організованої злочинності з питань півострова (а з кожним роком це важче перебороти, бо у 2014-му це були дрібні бандити, а сьогодні – це мафія, яка метастазами опутала державні органи).
– Представники парламентської слідчої комісії щодо смерті Катерини Гандзюк Мустафа Найєм і Борислав Береза вважали головною причиною вашого звільнення доволі різку доповідь щодо сепаратизму місцевих еліт на Херсонщині, яку ви виголосили на одному із засідань.
– Це і так, і не так. По-перше, коли я пішов на засідання ТСК, заява про моє звільнення вже була в Адміністрації президента. По-друге, ТСК опитувала усіх, хто знав, хто така пані Гандзюк. Я не мав нагоди тісно з нею співпрацювати чи бути її опонентом. Але ми не могли не знати по існування одне одного, тому я там був. А якщо я вже прийшов на засідання ТСК, то підстав брехати депутатам я не мав. Нашим парламентарям варто частіше їздити в регіони і спілкуватися з людьми. У них відкриються очі.
– Ви тоді говорили не тільки про криміналітет, а про сепаратизм.
– Це ж загальновідома істина. Російська Федерація розкачує нас через голий криміналітет, через агентів русского мира й афільований з ними бізнес. Це – не таємниця, і це доносилося до керівництва країни. І наразі ситуація лише погіршилась у криміногенному й безпековому плані.
– Ви говорите про районний рівень?
– Про місцевості, наближені до Криму. Як правило, це – Херсонщина.
– Хотілося б детальніше почути кримінальні схеми на кримському питанні.
– Перше – це перевізники, які нелегально перевозять із Криму та в Крим. Друге – це бізнес, пов’язаний з виготовленням документів для кримчан на підконтрольній території. Третє – це контрабанда в Крим товарів народного споживання. На сьогодні фури туди не йдуть, а мікробусики йдуть – з побутовими товарами, продуктами. Це ж хтось контролює.
– З приводу пасажирських перевезень були позитивні зрушення?
  Title
  
– Нічого не змінилося за останні роки, крім зростання криміналітету. Загалом, по Криму у нас або крок назад, або стагнація. Єдине, що вибивається з цього ряду – слухання у міжнародних процесах, де згадується Крим. Але ці процеси почалися декілька років тому, і сьогодні настав час для їх обговорення.
– Фраза, що за 5 років ми нічого не досягли, все-таки, дивна…
– А в чому? Я загинатиму пальці.
– Ви півроку тому говорили, що по-перше, налагодили роботу представництва…
– Це – не питання деокупації. Це – вузький функціонал як представника. Ти приходиш в офіс і бачиш, що замість 25 людей там по штату шестеро, і що є не робота, а суцільна імітація. І далі ти організовуєш роботу, визначаєш своє місце в цій системі. Тобто, це досягнення для Представництва і для мене як для менеджера, але з точки зору деокупації Криму це – дуже маленький крок. І це Україна мала робити не у 2017 році, а у квітні 2014-го. Бо про Представництво всі забули. А потім, наскільки я знаю, коли пані Попович намагалась у когось щось запитати, то їй сказали: «Сиди мовчки».
– Їй так сказали в АП?
– Ні, це вище.
– Вище від АП?
– В АП також є різні рівні. Є клерк, є голова департаменту, є заступник, є голова АПУ, є ще вищі посади.
– Тобто, їй це сказав президент?
– Я такого не казав. Це була спільна позиція вищих органів влади – щоб Представництво імітувало бурхливу діяльність.
– Вам схожі речі говорили?
– Ні, ніхто не чекав від мене активності. Думали, що я задовольнюся статусом – ходити на дипломатичні фуршети і плакати над долею політв’язнів.
– Я пропоную підсумувати: що має бути в плані деокупації, базованому на реальних діях?
– План невідкладних дій Представництва президента в Автономній республіці Крим є у відкритому доступі. Навіть тезово перерахувати основні завдання забере дві години. Ми свого часу затвердили його. В принципі, такі документи мав би затвердити президент, як мінімум, розпорядженням. Ми надіслали його в Адміністрацію президента і не отримали жодної відповіді. Як і на інші документи.
– Адміністрація Зеленського знайома з цією програмою?
– Всі знайомі. Це ж у відкритому доступі.
– Маю на увазі, чи вони глибоко аналізували.
– Всі ці речі проаналізовані багатьма людьми. В команді Зеленського є люди, які працювали в Адміністрації Порошенка, і не найгірші з них. Тому, підсумовуючи, на сьогодні я не бачу реальної перспективи, що завтра когось призначать і щось зміниться. Необхідний ресурс, політична воля, кадрове забезпечення, і, як казав Черчилль, багато поту й крові. Але до цього абсолютно ніхто не готовий.
– З тих законопроектів, що стосуються Криму, і які вже лежать у Верховній Раді, які вже реально прийняти?
– Найголовніший – про скасування вільної економічної зони з Кримом. Але коли купа народних депутатів мають там бізнес, це – нереально. Можливо, зміниться Верховна Рада, і ці фракції, патріотичні й не дуже, зменшать свою кількість, і бенефіціарів кримських заводів стане менше. Можливо, тоді Верховна Рада повернеться до їхнього розгляду.
– Патріотичні фракції, ви сказали. Це з іронією?
– Я не хочу нікого критикувати як політиків. Але коли у нас є фракція, яка розповідає, як вона бореться з агресором, а 5 депутатів цієї фракції мають у Криму нерухомість, яка дає прибуток… Я оцінюю ситуацію за юридичним умислом, а не за політичними гаслами з трибун. І я прекрасно бачу, що в останні роки з питань Криму жодних законів не схвалювалося, навіть із дрібних питань. Чинна Рада є абсолютно недієздатна з кримського питання. Приміром, є ціле міждепутатське об’єднання «Крим». За цих 5 років є якийсь закон, що вони схвалили? Крім того закону про вільну економічну зону.
– Який закон вони могли б схвалити?
– Та багато. Законодавче забезпечення статусу кримськотатарського народу. Або питання відповідальності колаборантів. Або питання протидії економічній експансії Росії. Я свого часу, коли вже знав, що звільнятимусь, то ходив по Комітетах Ради зі звітом. Щоб потім жоден з депутатів не міг сказати, що він цього не чув. Я доповідав, у них були квадратні очі. Окремі Комітети потім навіть писали листи, щоб щось робити. Але, зрозуміло, нічого не зроблено. Назвіть якісь кроки…
– Можливо, щодо захисту переселенців.
– Наприклад. Які дії із захисту переселенців?
– Це, швидше, дії уряду.
– Та не уряду. Але знов-таки. Щодо переселенців. У нас є звичка самим собі брехати. Перше питання: скільки у нас переселенців з Криму і з Донбасу на підконтрольній території?
– Точну цифру не скажуть. Є зареєстровані, а є фактична кількість.
– Зареєстровані – це офіційний фейк. Бо абсолютна кількість цих осіб щодо Донбасу і значна кількість щодо Криму не є ВПО. Вони або на окупованих територіях, або виїхали в треті країни. Прикладом є ситуація з виборчими списками і голосування ВПО на виборах, яка за певним алгоритмом дає відсоток. З усіма накрутками на підконтрольній території – 25 тисяч кримчан і приблизно 350 тисяч з Донеччини й Луганщини. Офіційні мільйони – це щоб пенсії розкрадати окремими чиновникам. Але питання в іншому. 25 тисяч – це не проблема, ми їх забезпечити можемо. Але ситуацію деокупації це не змінить майже ніяк.
Є інші проблеми захисту. Наприклад, кампанія «Крим – Україна» щодо освіти. Здавалося б, ідея – супер. Але чомусь у нас декілька сотень абітурієнтів щороку, хоча маємо кілька тисяч випускників кримських шкіл. Чому так? Багато різних об’єктивних і суб’єктивних причин. Але серед іншого – держава офіційно робить ставки на навчальні заклади Херсонщини. З усією повагою до навчальних закладів Херсонщини, я свою дитину туди вчитися не віддав би. Абітурієнти приходять, дивляться на все це і кажуть: та ні, ми поїдемо у Московську прикордонну академію.
– Хіба вони не можуть вступати, до прикладу, в київські виші?
– Можуть. Але, по-перше, є перелік вишів, визначених Міносвіти. По-друге, для Криму базовими визначили херсонські університети.
Друга проблема – питання медійної роботи. Тема Криму в українських загальнонаціональних медіа не висвітлюється. Хіба що трапиться щось надзвичайне. Замість того російська пропаганда визначає нам правила гри в цій сфері.
– Висвітлюють репресії щодо кримських татар та інших активістів, екологічні проблеми, питання туризму. Що ще мало би бути?
– У Криму живуть 2 мільйони громадян України. Там стається багато всього, а ми це сприймаємо через дуже вузьку призму. Екологічні проблеми – це сезонно. Коли їм потрібна вода, то вони запускають нову інформкампанію. А ми це лайно, вибачте, споживаємо – це їхній продукт, закинутий нам. Політв’язні – важлива тема, але вона не має бути єдиною. Мають бути й інші питання, щоб люди бачили, що відбувається в Криму. Бо виникає когнітивний дисонанс. Ви чуєте про Крим, що там вбивають, катують і з неба тече кислота. Потім телефонуєте в Ялту: «Куме, а там у вас всіх закатували? Не всіх?». І після цього говорите, що все це пропаганда і вірити їй не треба. Це і є проблема. Ми не маємо нормальної пропаганди. Ми намагаємося робити гібрид російської пропаганди і наших власних «хотілок». Практичного завдання, крім розкрадання коштів, це не несе.
– Ви зараз говорите про пропаганду України щодо українців?
– Я говорю про інформполітику України до українців на підконтрольній, а також на непідконтрольній території. А також для іноземних держав, де домінує інший наратив, який продукують наші вороги, а не ми. Ми програємо інформаційну війну.
– Ще хотілося б поговорити про розподіл квот на вилов риби в Азовському морі. У березні був підписаний цей договір з Росією. З другої спроби, через дипломатичні канали. Раніше фізичне підписання було зірване через резонанс. Зокрема, його зірвали народні депутати. Ви оцінюєте договір дуже негативно, бо він легітимізує російських рибалок на українській території.
– Він легітимізує російське захоплення Криму й Азову. З іншого боку, це дає можливості розвивати корупційні схеми з керівництва рибною галуззю в Україні. Якби цих корупційних схем не було, то ніхто не бігав би за росіянами з цими папірцями. Уявіть собі чиновника в умовах війни, який лобіює протокол з росіянами без особистого зиску!
– Офіційна позиція МЗС, що це робилося на захист українських рибалок – щоб не було захоплень, які були раніше.
– Просто їм слід щось казати. Вони ж не скажуть: ми хочемо й далі спільно з росіянами оббирати рибалок і мати відповідну мафію. Коли ви зраджуєте Батьківщину, то треба ж щось пояснювати слідчим. Як цей папірець може захистити українців від росіян? У 2013 році росіяни українське судно на Азові просто розстріляли з кулеметів. До війни, в мирні часи, з усіма підписаними протоколами! Їх щось зупинило? Вони вже захопили військових моряків, порушивши всі чинні й нечинні угоди. І після цього можна стверджувати, що їх зупинить якийсь підвідомчий папірець?
– За цей час таких конфліктів дійсно не було.
– Правильно, бо росіяни отримали те, що хотіли, – протокол. Їм це потрібно для легітимізації Криму й Азову. Буде нова вказівка, щоб отримати новий важіль впливу на український уряд, вони знову захоплять 3-4 судна. Їм зробити це за умови відсутності наших кораблів на акваторіях не так уже й важко. Цих же рибалок викрадали не біля Криму, а біля материкового узбережжя. Це – діагноз Прикордонній службі. А всіх причетних до цих історій Порошенко в останні дні свого президентства нагородив званнями й орденами. З таким підходом оптимізму нема місця.

Автор: Ольга Скороход

Трамп: митниця дає добро-2...

Вільні VS куплені та перекуплені…

Ефект Дзідзя#2019-42 (10/16/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com