Міркування з нагоди ювілею американського правника, судді, громадського діяча й українського патріота.

 

Єдиний американський суддя у складі Федерального претензійного суду США, який народився на українських теренах, видатний правник, адвокат, політичний і громадський діяч, доктор права й професор Богдан Петрович Футей народився 28 червня 1939 року, в місті Бучач, на Тернопільщині, у родині Петра Пилиповича Футея та Марії, з дому Ворощук.

	Професор Богдан Футей, світлина Радіо Свобода

 

Батько Богдана пан Петро народився майже 105 років тому, а саме - 15 липня 1914 року, в селі Бариш, Бучацького району, а скінчив свій земний шлях 14 серпня 1974 року в північноамериканському Клівленді. За життя був фундатором Гарвардського центру Українських студій, надавав кошти на видання книги про свої рідні терени «Бучач і Бучаччина». Як зазначено у Вікіпедії, 1943 чи 1944 року родина Футеїв виїхала до Німеччини (в табори для біженців Ф'юсен та Міттенвальд), згодом оселилися в Аргентині, де Футей закінчив гімназію. Від 1957 року родина Футеїв замешкала в США, у м. Клівленд, де пан Богдан закінчив Університет Вестерн Резерв (1962, бакалавр; 1962, магістр), згодом - юридичний коледж Клівленд-Маршал Університету штату Огайо (1968, доктор права), став співзасновником і партнером юридичної фірми «Футей та Раковський» (1968-1972).

У 1972-1974 роках Богдан Футей був головним помічником прокурора поліції Клівленда, а від 1974-го до 1975-го років - помічником мера Клівленда. Пізніше він став організатором і партнером правничої фірми «Базарко, Футей і Оришкевич» (1975-1984). У 1984-1987 роках Б. Футей очолював комісію з врегулювання міжнародних позовів США, а від 1987-го до 2002-го років працював суддею Федерального претензійного суду США. Таким чином Богдан Футей став єдиним із суддів федеральних судів США, що був народжений в Україні. Федеральні судді призначаються президентом США.

Тривалий час Богдан Футей як правник займається науковою роботою та провадить викладацьку діяльність, зокрема, як викладач конституційного права Українського вільного університету (Мюнхен), університету Пассау (Німеччина), Київського та Львівського національних університетів. Він входив до складу виборчої команди під час президентської кампанії Рональда Рейгана, був головою Українського клубу, Українсько-американської асоціації та її Федерації, Центрального союзу українського студентства (ЦеСУС-у). Вахляр його професійних та громадських зацікавлень досить широкий. Він був членом та головою Клівлендського бюро Спілки Української Молоді в Америці, головним адвокатом Української національної асоціації, головою Об'єднання українських організацій Великого Клівленда, зрештою, - заступником голови Українського Конгресового Комітету Америки, членом Американської асоціації адвокатів й Української асоціації адвокатів Америки, а ще - радником Міжнародної фундації виборчих систем, офіційним спостерігачем на виборах до Верховної Ради України (1994, 1998) та виборах президента України (1994), членом Координаційного комітету допомоги Україні, учасником програм обміну суддями, консультантом робочої групи ВР України з підготовки Конституції України.

УВУ (Мюнхен), 1998 рік, проф. Богдан Футей зі студентами (позаду викладача – справа О. Панченко, зліва – М. Дністрянський)	Група викладачів Українського вільного університету (світлина з книги А. Камінського)

 

Професор Богдан Футей є автором багатьох наукових розвідок та численних публікацій про виборче право України, організатором й учасником конференцій та симпозіумів з цієї проблематики, учасником 2-х Світових Конгресів Українських юристів (1994, 1996), в яких брав участь від Асоціації Українських правників і я, лохвицький адвокат Олександр Панченко.

Богдан Петрович Футей має такі нагороди - орден Ярослава Мудрого (1995), орден «За заслуги» 2-го ступеня (1999), відзнаку СБУ (2007). Він є почесним доктором українських вузів - Тернопільського національного економічного університету, Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2008), Закарпатського державного університету, професором Прикарпатського національного університету (м. Івано-Франківськ), Українського вільного університету (Мюнхен). Богдан Футей одружений з Мирославою (з дому - Фур), у цьому шлюбі подружжя Футеїв має трьох дорослих дітей - сина Андрія та двох доньок - Лідію й Дарію.

Дарчий напис на книзі, подарованій проф. Богданом Футеєм д-ру О. Панченку	Обкладинка книги Богдана Футея

 

Запізнався я з професором Богданом Футеєм уже досить давно, ще коли починав студіювати право й державні науки в Українському вільному університеті (УВУ) в Мюнхені. А було це далекого липня 1998 року. Його лекції з конституційного права США були, як на мене, доволі ґрунтовними, досить логічними й послідовними. В мене й досі зберігся написаний «від руки» конспект його лекцій, де він розповідав нам, правникам та науковцям з постсовєцької України, зокрема, про державний устрій США, справжній федералізм, при якому сильною є також і місцева влада, про вето президента, поправки до Конституції США, зокрема, 4-у - право народу на недоторканість особи, справедливий судовий процес, згідно з процедурою; 5-у - суд присяжних у кримінальному судочинстві, 1-у білль права, 13-у - заборону рабовласництва, 15-у - право голосу для афроамериканців, 19-у - право виборчого голосу для жінок, й особливу про 1-у поправку, згідно з якою конгрес не має права заборонити або офіційно встановити будь-яку релігію, свободу слова, преси та звернень... Для мене, адвоката з Полтавщини, були цікавими лекції професора Б. Футея також і про практику юриста українського походження Андрія Пилиповича, справу Мирослава Медвідя, роль правника Арнольда Марґоліна, вихідця з України, в діяльності правничого товариства в США.

Професор Богдан Футей (зліва) та д-р О. Панченко. Київ, 22 листопада 2013 року

Американський суддя й професор Богдан Футей тоді також детально аналізував основні положення щойно ухваленої нової Конституції незалежної України... На згадку про ці свої незабутні студії в Мюнхені я зберіг унікальну світлину, де навколо свого викладача професора Богдана Петровича Футея на ґанку тодішнього приміщення Українського вільного університету на вулиці Пінценауерштрассе, 15, у Мюнхені, зібралися його студенти-дослідники правничих, суспільно-державних, гуманітарних та природничих наук. Один із них - чинний професор Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор географічних наук, виданий науковець Мирослав Дністрянський нещодавно написав мені про цю світлину: «Дякую, Олександре. Це дійсно унікальна фотографія з часів перебування в Українському вільному університеті з визначним представником українського закордоння, професором УВУ і федеральним суддею США (на той час) Богданом Футеєм... Хочу наголосити, що професор Б. Футей, будучи американським суддею, навіть у дрібницях демонстрував високі зразки професійної етики. Наприклад, коли після відвідування якихось судових чи державних установ хтось з адміністрації УВУ пропонував піти на каву чи пиво (це також вважалось нормальним) і платив за всіх присутніх, то Б. Футей казав: «За всіх, окрім мене. За себе я сам оплачую», підкреслюючи, що американському судді ніхто не має права навіть каву профінансувати. А він, між іншим, мав право за всіх заплатити. І робив так при нагоді...»

У своєму розлогому інтерв'ю одному з інформаційних українських ресурсів федеральний суддя США у відставці проф. Богдан Футей у серпні минулого року, зокрема, розповідав: «...Американська судова система, зокрема федеральна, має схвалення 68% населення, згідно з минулорічними опитуваннями Gallup. У США жоден суддя не має «імунітету». Кожен суддя, федеральний чи суддя штату, відповідає згідно із законом, якщо скоїв кримінальні злочини. Суддів притягують до відповідальності... Чого в Україні бракує, і що є у Сполучених Штатах Америки, то це те, що Асоціація американських адвокатів дуже слідкує за цими справами. Адвокати беруть участь у всіх процесах. Вони є найбільшими захисниками суддів, але й найбільшими критиками. В Україні адвокати чомусь не хочуть долучатися до всіх цих процесів судової реформи і правових змін. Вони стоять збоку. Це їхня відповідальність також, і вони повинні дбати про це. Кодекс поведінки суддів є дуже важливим. Судді залежні від закону і від Конституції. В інших державах ніхто не буде шанувати суддів, допоки вони не почнуть шанувати самі себе. І в Україні має бути так само...».

«...Свобода слова гарантується Конституцією, тож суд має розглянути таку справу і вирішити цю справу. Адже свобода слова не є безмежною, вона має здійснюватися у рамках, визначених законом. Якщо хтось публічно, наприклад у театрі чи кіно, почне кричати: «Вогонь! Горить!» і це спричинить паніку, і люди зазнають ушкоджень, а насправді нічого не горітиме, то такі дії є проти закону, і ця людина буде відповідати за скоєне. Після того, що було під час виборів, у США звертають велику увагу на те, якою мірою установи чи медіа інших держав намагаються впливати на те, що відбувається у державі. Щодо України, то, можливо, треба ухвалити новий закон, який би захищав країну. Ніхто не допоможе Україні, якщо вона собі сама не допоможе. Законодавство має бути прийняте в інтересах України насамперед, бо суверенітет держави є дуже важливим. Якщо треба захистити країну, то це треба робити, навіть змінюючи Конституцію. Парламент має це робити, а Конституційний суд матиме право коментувати те, що відбувається».

Світлини з книги Б. Футея

 

Наступного разу я зустрівся з Богданом Петровичем Футеєм знову ж таки у баварській столиці - Мюнхені, у тому ж таки університеті, де я вже здобував ступінь доктора габілітованого УВУ. Відбулася ця зустріч рівно через чотири роки після нашого першого знайомства, у 2002-му році. Хоча мій ґабілітаційний виступ у мюнхенському університеті був пов'язаний з ідеологічно-програмовими змінами в ОУН від часу проведення Третього Надзвичайного Збору ОУН у 1943 році й постаттю урядуючого провідника ОУН(р) під час Другої світової війни Миколи Лебедя, а Богдан Футей, як громадський діяч української діаспори, як мене тоді здалося, не був палким прихильником якраз саме цього відламу ОУН, який на чужині мав популярну назву «двійкарі» та пов'язував свою діяльність зі змінами в програмі та устрої ОУН від серпня 1943 року, однак до цього мого виступу він поставився досить прихильно. Я собі добре усвідомлював, що професор докладно знав також і про цю не зовсім досліджену вітчизняними науковцями частину непростої історії українського націоналістичного руху. По закінченні мого виступу проф. Богдан Футей похвалив мене й навіть запросив на філіжанку кафи до кав'ярні. Тоді ж він подарував мені свою книжку «Становлення правової держави: Україна 1991-2001» (Київ, вид-во «Юрінком Інтер», 2001), де зробив такий вимовний та цінний  для мене дарчий напис: «Шановному Олександрові Панченку, з повагою та найщирішими побажаннями, Богдан Футей. - Мюнхен, 24 липня 2002 р.».

Мені було також відомо, що дуже багато з активних представників української громадськості на чужині були прихильниками Закордонних частин ОУН, які очолював у ранзі голови Проводу Закордонних частин (ЗЧ) ОУН Степан Бандера. У США ж існувала організація «Українського Визвольного Фронту» (УВФ). Це була така собі організаційна надбудова громадських й політично-ідеологічних, молодіжних, жіночих та інших організацій, крайові й місцеві управи якої були у США, Канаді та інших країнах Заходу й були пов'язані з ЗЧ ОУН з-під стягу Степана Бандери. Головну управу УВ-фронту очолював уродженець Заліщанщини, окружний провідник ОУН Коломийщини (1935-37), в. о. крайового провідника ОУН Станіславівщини (1941), в'язень німецьких кацетів Роман-Богдан Малащук (1913-1991). Тут слід коротко зупинитися й на постаті Володимира Мазура (1921-1997), іншого очільника формації, що була пов'язана з УВФ, - Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ), який народився близько біля моєї родинної Лохвиці, у селі Салогубівка, Роменської округи. Наддніпрянець з походження Володимир Мазур з початком німецько-совєцької війни активно долучився до підпільної боротьби в лавах ОУН(р). У США був обраний головою Української Народної Помочі, став членом Президії Секретаріату Світового Конгресу Вільних Українців, як також - віцепрезидентом Українського Конгресового Комітету Америки. Про діяльність цих формацій можна прочитати у збірці праць Володимира Мазура «Ми плекали віру у визволення України».

Відомо, що у перші повоєнні роки на еміграції стався так званий «другий розкол» у середовищі Закордонних частин ОУН, а колишні соратники по передвоєнному спротиву та Руху опору українців під час Другої світової війни Микола Лебедь та Степан Бандера, які після «першого розколу» в ОУН до початку німецько-совєцької війни разом з іншими входили до складу Революційного Проводу ОУН,  по війні опинилися на позиціях політичних конкурентів. До речі, Спілка Української Молоді, до якої входили спочатку пан професор Богдан, а згодом і його син Андрій Футей, була заснована ще до становлення ОУН, у 1925 році, однак відновила свою діяльність у діаспорі лише по війні, на початку липня 1946 року, у Мюнхені, а наступного ж року відбувся її перший конгрес. У статуті і програмних документах СУМ визначено як загальнонаціональну патріотичну організацію, виховна програма якої є «Бог і Україна». Відтоді почали швидко формуватися місцеві осередки і культурницькі групи.

Батько й син Футеї. Київ, квітень 2019 року	Андрій Футей, син Богдана, голова УККА; світлина 2016 року

 

Діяльність СУМ скоро отримала визнання в українських і неукраїнських громадах, із плином часу роль СУМ ставала дедалі важливішою в суспільстві. Під час відновлення своєї діяльності СУМ працювала для того, щоб молоді українці з різних країн могли спілкуватися між собою, допомагати одне одному в духовній, розумовій, соціальній, культурній, освітній і фізичній сферах. У 1962-му році СУМ мала лише в США 1800 старших членів і понад три тисячі юнацтва. Ідейно-програмний напрям і суть виховної й суспільної діяльності СУМ сформульовані на базі ідеалістичного світогляду, християнської релігії та націоналістичної ідеології.

Крім релігійного і національного виховання молоді, СУМ присвячувала значну увагу політичній освіті та практично ангажувала молодь до підтримки боротьби українського народу за визволення й утворення самостійної демократичної української держави. Однак, мені невідомо, чи Богдан Футей, як член клівлендського Бюро СУМ, організаційно входив до складу однієї з ланок «Українського Визвольного Фронту», оскільки був кар'єрним правником, обіймав відповідальні посади у державних та правоохоронних органах, а згодом був призначений федеральним суддею США. Але його патріотичні погляди, висловлювання й, головне, досконале знання новітньої української історії, етапів нашого державотворення та національно-визвольного руху мене завжди вражали.

	Футей Петро Пилипович, батько Богдана, дід Андрія Футеїв

Ще пригадалось, як одного разу, у 1998 році, біля приміщення «Рідної школи» при вулиці Ізарінґ, у Мюнхені, ми почали виконувати знамениту стрілецьку пісню «Ой у лузі червона калина...», як один спудей, з походження киянин, продовжував час від часу затягуватися солодким димом від свої сигарети - смачно палив - на що отримав доволі різке зауваження від професора Богдана Футея: «Під час виконання цієї української пісні, пане, не вільно не те що палити, а треба стояти тільки «на струнко»!». - Всім нам стало дуже соромно за таку поведінку свого колеги...

Наступна наша зустріч з професором Богданом Футеєм відбулася 20 та 21 листопада 2013 року, в Києві, під час роботи Міжнародної наукової конференції «Голод в Україні у першій половині ХХ сторіччя: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947). На цій конференції, до речі, відбулася чи перша спроба всебічно розглянути три найбільш руйнівні для українського соціуму Голодомори, які були у першій половині минулого сторіччя, описати картину голодувань та її територіальні особливості, й основне - питання тлумачення юридичної кваліфікації Голодомору 1932-1933 рр. в Україні як геноциду; окреслити методологічні підходи визначення та оцінки демографічних втрат внаслідок Голодоморів з диференціацією по різних територіях психологічних наслідків голодоморів для українського суспільства. Це було вже напередодні подій, що пізніше отримали назву Революція гідності. Добре пам'ятаю, коли вітчизняні науковці-«статисти» почали, як на мене, дуже недоречно, жартувати (!?) з приводу програшу українцями футбольного матчу, здається, французам, а віцепрем'єр, такий собі Грищенко, «несподівано» покинув залу засідань у колишньому Будинку Центральної Ради, я виступив з гострою реплікою щодо такого перебігу подій та підходів, згадавши всім присутнім про мільйонні безіменні жертви українських Голодоморів, яких треба шанувати повсякчас, схиляючи свої голови перед їхньою світлою пам'яттю, а не опускатися до розмов про перипетії футбольних матчів. Мій короткий виступ, як я й заздалегідь припускав, не ввійшов до матеріалів конференції, яка була названа науковою й міжнародною. Виступ же професора Богдана Футея називався «Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конвенції, договори та судові рішення», в якому він, зокрема, зазначав, що «...під час відзначення пам'ятних 80-х роковин Голодомору дуже важливо, щоб чинний уряд України наполегливо продовжив з ООН роботу щодо визнання Голодомору геноцидом. Злочини проти людства, скоєні радянським комуністичним режимом, мають бути засуджені. Необхідно також дотримуватись міжнародних конвенцій та вшанувати пам'ять убитих мільйонів українців. Дуже вдалим є гасло: «Україна пам'ятає - світ визнає!»

Родина Футеїв зі своїми рідними, друзями та приятелями; світлина 25.12.2017 року

Наступного разу доля звела мене та професора Богдана Футея під час роботи першої Міжнародної науково-практичної конференції «Історія вітчизняного та європейського адміністративного права і процесу», що відбулася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 6 жовтня 2016 року. У своєму виступі на цій конференції Богдан Петрович Футей також визначив роль моєї альма-матер - Українського вільного університету (УВУ) - у розвитку сучасної юридичної науки й освіти в Україні та слушно зауважив, що кожна наука повинна мати свій історичний блок, адміністративне право - не виняток. Він також несподівано у своєму виступі згадав і про мене, Олександра Панченка, що також був запрошений до участі у цій міжнародній конференції, а за 10 років до реформування української міліції в поліцію впорядкував та за приватні кошти видав книгу «Теорія поліції» авторства декана УВУ учня Юрій Панейка, колеги-викладача Богдана Футея в Українському вільному університеті в Мюнхені професора Зиновія Соколюка.

	Богдан Футей; світлина з часопису (Чикаго, США)

Слід, мабуть, хоча б коротко згадати й про сина професора Богдана Футея, внука Петра Пилиповича Футея, - пана Андрія, який наразі є головою Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), який писав до мене у жовтні-листопаді 2015 року: «...Сьогодні відлітаю з Києва. Їду додому. Переговорю з батьком, які у нас є світлини. Як буде найкраще їх передати... Чи вам потрібні тільки світлини?», й дещо пізніше зауважував: «Пане Олександре, на цьому фото зображений мій дідо Петро Пилипович Футей. Він помер 14.08.1974, у місті Клівленд (штат Огайо, США). - Андрій, 10.11.2015». «Він (батько) у Вашингтоні. Бачив книгу. Дякую. 20.06.2017». Між іншим, пан Андрій Футей від 2003 року був Почесним консулом України в Клівленді (штат Огайо, США), у 2008-2016 роках - був віце-президентом, а 2016 року став президентом доволі впливової організації - Українського Конгресового Комітету Америки. Як і його батько професор Богдан, пан Андрій є членом Спілки Української Молоді у США. Андрій Футей здобув гарну освіту правника й фінансиста. У 1988 році він закінчив Університет Джорджа Вашингтона - школу бізнесу, BBA за спеціалізацією «фінанси». Від 1999 року він є президентом американської компанії «Андрю Дж. Футей та партнери», фірми, яка надає консультації з питань державної політики та державних відносин, стратегічного планування, стратегії розвитку державних справ та кампаній на федеральному, державному та місцевому рівнях, а також - на міжнародному рівні в Україні. У 2010-2014 роках Андрій Футей був радником голови Української національної асоціації, від 2012 року обіймав посаду голови комітету Світового Конгресу Українців, а у 2018-му році президент України П. Порошенко нагородив його орденом «За заслуги».

Ось такими були мої зустрічі з професором-правником українського роду, федеральним суддею США Богданом Петровичем Футеєм, які я доповнив своїми міркуваннями про його громадську діяльність, короткими відомостями про його родину, фрагментами з діяльності деяких інституцій та формувань українців на еміграції та на тлі героїчної української історії.

 

Примітка: Деякі світлини отримані автором допису О. Панченком від Андрія Футея, інші взяті з домашньої книгозбірні та приватного архіву доцента, д-ра Олександра Панченка та відкритих джерел.

Прізвища та імена в тексті цього допису жирним шрифтом виділено упорядником О. Панченком