rss
10/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Від Саакашвілі знову чекали дива. Що ж завадило?

Дива передвиборчого. Думали, що він згуртує навколо себе кілька відомих та впливових політсил, візьме їх до себе в партійний список, і на цих дочасних парламентських виборах вони підуть разом проти «старих облич» і проросійських реваншистів.

 

Title  
 Фото із facebook.com/SaakashviliMikheil 

Аж ні, «Рух нових сил» (РНС) крокує до Верховної Ради самостійною колоною. Як і «Самопоміч» Андрія Садового чи «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, з якими, здавалося б, йому можна і треба було об'єднатися й чиї народні депутати неодноразово прикривали його своєю юридичною недоторканістю, наприклад, зустрічаючи Міхо на кордоні влітку 2017 року.

А УДАР Віталія Кличка, взагалі, отримав від Саакашвілі запашного «гарбуза» і тепер не йде до Верховної Ради великим партійним списком, зосередившись, натомість, на одномандатних мажоритарних округах. Схоже склалася доля й ще одного в минулому вірного побратима Міхеіла Ніколозовича - лідера партії «Воля», франківчанина Юрія Дерев'янка. Зігравши ще на початку цього року в президентські вибори, днями він назавжди «зав'язав» з політикою.

Що ж таке? Проаналізуймо разом.

Аби зрозуміти, чому Саакашвілі вкотре не виправдав сподівань українців, треба відштовхуватися від двох речей - від того, якою є специфіка нинішніх виборів, й від того, як герой нашої сьогоднішньої розповіді досі бачить себе у Грі, у грі в політику. А обидва ці чинники, одразу наголосимо, не на його користь.

Дострокові вибори до Ради акурат за два місяці після тріумфальної перемоги Зеленського в перегонах за клейноди глави держави влаштовані ним самим та його командою з єдиною простою метою - отримати цілком контрольований і передбачуваний орган законодавчої влади. Це зовні Володимир Олександрович такий собі «демократ»: ходить у сорочці із засуканими рукавами, купається у фонтанах, їсть шаурму (на Заході ця вулична страва швидкого приготування називається doner, doner-kebab чи durum) й переносить з вулиці Банкової свою адміністрацію. Тоді як у прагненні мати «ручні» парламент з урядом він нічим не відрізняється від своїх попередників.

Наступні вибори до ВР мали бути восени, але до того часу досягнутих ним у другому турі 73% підтримки виборців, вочевидь, не буде. Їх вже немає, а буде ще менше. Тож, днем голосування визначено 21 липня, і, як свідчать дані останніх опитувань, поки що штабу президентської партії «Слуга народу» нема чого боятися. Вона впевнено набирає 40-50% голосів, тоді як ще три політсили, які «гарантовано» (на думку соціологів, знову ж таки) долають 5%-й прохідний бар'єр, відчутно «пасуть задніх». Йдеться про один з уламків колишньої Партії регіонів під назвою «Опозиційна платформа» з Віктором Медведчуком, «Європейську солідарність» Петра Порошенка та «Батьківщину» Юлії Тимошенко. Усі вони мають, в середньому, по 10%.

Решта ж до Ради (станом на 19 червня) не проходять. І навряд чи пройдуть. Зокрема, РНС з жалюгідним рейтингом в 1-2%. І справа тут не у фінансуванні чи в імені першого номера, а в образі провідника, політичному стилі й ідеології.

Ким для виборців є Саакашвілі? Він завжди подавав себе ніби як новим, ніби як незаплямованим, і, що важливо, з успішним портфоліо дієвих перетворень у Грузії, дарма що настільки різких та жорстких (а часом і жорстоких), що він став нев'їзним до власної країни. Так, це - правда. За перевищення повноважень там на нього відкрито кримінальні справи. Повернутися він може, але одразу опиниться за ґратами.

А ще у нього імідж невтомного та безстрашного «борця з корупцією». Точніше - майстра сваритися з усіма, з ким тільки можна і де тільки можна. Постійно викривати їх, клясти й ледь не принижувати. Достатньо згадати лише його сварку з Аваковим і Яценюком на засіданні РНБО, де вони поливалися водою зі склянок й де їх заспокоював Порошенко.

Але нішу «людини-оркестру», котра кинула виклик бюрократичній системі, у нас вже успішно захопив новообраний президент. Ще більш експресивний, ще більш розкутий та оригінальний, ніж пан Саакашвілі. Та де там! Ніж десятеро таких, як колишній керівник Грузії.

Усі наявні ідеологічні майданчики в країні теж зайнято. У нас є умовні націонал-демократи Порошенка. Є люди Тимошенко, які оперують соціал-демократичними гаслами. Не бракує проросійських проектів, їх аж кілька. Все гаразд і з безумовними націоналістами, що цього разу йдуть за списком ВО «Свобода». А класичних лібералів представляє «Голос» Славка Вакарчука, який відкрито висловився на користь узаконення одностатевих шлюбів, легких наркотиків і секс-індустрії.

Врятувати Ніколозовича могло б блокування з низкою прихильних до нього давніх знайомих. Одначе, на заваді стало власне непомірне «Я» потенційного № 1 у тому мега-об'єднанні.

Відмова Кличку

 

Після того, коли 29 травня мало місце третє пришестя Саакашвілі до України, міський голова Києва Віталій Кличко офіційно звернувся до шанованої ним людини з щедрою пропозицією очолити УДАР на виборах. На ділі то значило б, принаймні, тимчасове злиття обох формацій, а також усіх тих, хто ще забажав би до них приєднатися.

«Переконаний: такий наш союз зможе подвоїти зусилля заради перетворень в країні», - наголошував 4 червня київський мер.

І що? За п'ять днів все закінчилося, так і не розпочавшись.

«На жаль, в силу низки причин, такого великого об'єднання не сталося. Хоча, зазначу, я своїм власним амбіціям ніколи переваги не надавав», - зі сумом констатував Кличко.

Саакашвілі, своєю чергою, знайшов як викрутитися.

«Незважаючи на те, що я вважаю, що Кличко зробив мені дуже гідну пропозицію, нам на цей союз йти не варто, тому що є у нас чітка ідеологія, чітке розуміння, є у нас чіткі принципи... Ми ніколи не йшли на якісь компроміси на шкоду своїм принципам. Абсолютна більшість людей, які до нас зайшли через Facebook, сказали, що для них це був би компроміс із приводу принципів. Тому, природно, ми на це не підемо», - якось нечітко пояснив він.

При цьому факт лишається фактом - в силу відмови Саакашвілі партія Кличка не складатиме конкуренцію іншим серйозним гравцям. У бюлетені її не буде.

Непорозуміння з Гриценком

 

Така ж сумна доля спіткала й можливе об'єднання з партійним списком (і, як наслідок, з виборчими зусиллями) Гриценка. Що характерно, як і у випадку з Кличком, ініціатива діяти гуртом надходила не від Саакашвілі, але він відмовився з посиланням на думку громадськості в соцмережах. Зручно, чи не так? Це не він проти, а «люди».

Ось заява Гриценка за 8 червня:

«Я впевнений, що у РНС через стислі терміни (цієї кампанії - Д. Д.) можуть виникнути проблеми з повноцінною участю у виборчому процесі. Хочу виступити з ініціативою об'єднати зусилля досвідчених принципових і прогресивних лідерів політичних сил і виступити разом на парламентських виборах. Тим самим максимально мобілізувати та об'єднати наших виборців».

Відповідь Саакашвілі за 11 червня, в якій він у властивій йому манері ще й «проїхався» по «Громадянській позиції»:

«Я до нього (до Гриценка - Д. Д.) дуже позитивно ставлюся, але я бачив вчора їхній з'їзд. Ми - різні люди, різний драйв, різна енергетика, різні вороги. У мене дійсно є вороги, а я не думаю, що у пана Гриценка або у інших традиційних політиків в Україні є вороги. Не в п'ятірці чи в десятці справа... Зараз виклик цього часу - великі ідеї. Де там (у «Громадянської позиції» - Д. Д.) великі ідеї? Всі вони особистості, цікаві особистості, але вони кажуть: це я, подивіться на мене і голосуйте».

Ким же йому бути

 

А в якому статусі волів би відбутися екс-президент Грузії в Україні? Звісно, що прем'єра. Він того ніколи й не приховував. Через це він, власне, й «торпедував» за правління Порошенка уряди Яценюка і Гройсмана, користуючись всебічною підтримкою наближеного тоді до БПП олігарха Костянтина Григоришина.

Чи стане він прем'єром у президента Зеленського, як того б дуже хотіли окремі кола у США? Навряд чи, і справа тут не лише в тому, що РНС, мабуть, не пройде до Ради та не зможе утворити парламентську коаліцію зі «Слугою народу». Справа у масштабах особистості Саакашвілі, яка одразу затьмарить і Зеленського, і всіх інших. Про нас тоді говоритимуть як про нову «країну Саакашвілі».

А якщо міністром закордонних справ? Така думка не лише має право на існування, а й жваво обговорюється нині у різних середовищах. Зокрема, скажімо так, у дуже вузькопрофільних.

Основний претендент від команди «Зе» на МЗС - це поки що екс-заступниця Клімкіна Лана Зеркаль, яка «пригрілася» в кріслі заступника голови Адміністрації президента. Разом з тим, за Саакашвілі просять наші закордонні партнери, і чим остаточно закінчиться ця історія, говорити зарано.

Ми недарма згадали про Григоришина. Як і про наближеність до Порошенка.

Столицею вже не один рік циркулює конспірологічна гіпотеза про підставного «опозиціонера» Міхеіла Ніколозовича, що насправді завжди так чи інакше діяв в інтересах Петра Олексійовича - чи то протиставляючи себе прем'єрам, чи то вміло працюючи на дискредитацію «Самопомочі» та інших шляхом втягування їх у непотрібні сутички з Нацполіцією попід Радою і Кабміном, чи геть скажений «штурм» колишнього Жовтневого палацу на Алеї Героїв Небесної Сотні, коли там проходила дитяча вистава.

Та й останні політичні вчинки Саакашвілі теж викликають чимало запитань. У чиїх інтересах він розвалив блокування з Кличком і Гриценком? Невже знову в інтересах Порошенка? Чи такі його дії були потрібні вже новим господарям Банкової? Прихильники останньої версії кажуть, що саме на умовах «потрібного» їм застосування руйнівної вдачі Саакашвілі його й пускали у травні до України.

У такому разі хай краще йде до МЗС. У нас там є з ким воювати - з Російською імперією.

І знову ЗНО

РФ остаточно втратила можливість повернути Україну в імперію, – Волкер

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com