rss
12/12/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Славетний рід священиків Базилевських

Чи не вперше про родину священиків Базилевських я довідався з біобібліографічного довідника авторства дослідника-полтавця Петра Ротача «Розвіяні по чужині. Полтавці на еміграції...», який побачив світ уже понад два десятиріччя тому, у 1998-му році, в полтавському видавництві «Верстка».

Закінчення.
Початок в #21/2019
та #23/2019

 

Посаду сотників Білоцерківської сотні Базилевські зберігали до кінця 18 сторіччя. У 1780-х роках їм належало в Київському, Харківському і Катеринославському намісництвах 12 сіл і майже 11 тисяч кріпаків. У відповідь на жорстоке гноблення тими Базилевськими селян і козаків у роках 1789-1794 вибухнуло відоме повстання в селі Турбаї (тепер це село у Глобинському районі, Полтавської області), під час якого загинули Базилевський Степан Федорович, Базилевський Іван Федорович та їхня сестра Базилевська Марія Федорівна.

Базилевський Федір був дворянином, на його кошти зведено дерев'яну Покровську церкву (1800) у селі Кринки, Кременчуцького повіту. Базилевський Федір Федорович був остапівським сотником (1764-1772), надвірним радником, фундатором мурованої Троїцької церкви із дзвіницею (1815) у містечку Остап'є, Хорольського повіту, на Полтавщині (тепер - село Великобагачанського району).

  Title
  Пан Петро Войновський, очільник Буковинського
куреня

Базилевський Іван Федорович мав військове звання підполковника. Син Базилевського Федора Федоровича уфундував муровану Предтече-Усіченську церкву (1907) в селі Радивонівка, Хорольського повіту (тепер також Великобагачанського району) і Христоріздвяну церкву (1805) у містечку Вергуни (тепер Хорольського району). Згідно з іншою інформацією, яку частково підтверджують й доповнюють попередні матеріали дослідників, що дійсно на території історичної Полтавщини в різний час проживали: 1) Базилевський Федір Федорович (1744-1803) - надвірний радник, був миргородським полковим суддею (1773), а згодом - говтівським повітовим предводителем дворянства на Київщині;

2) Базилевський Андрій Федорович (1754-1803) - колезький асесор, який був полтавським повітовим предводителем дворянства;

3) Базилевський Федір, протоієрей, який у 1835 році був нагороджений («пожалован») дворянським гербом. Тут виникає припущення, чи це, бува, не батько свиридівського священика отця Потапія Федоровича Базилевського?

Дослідники Ю. М. Гужва, Т. П. Пустовіт та В. А. Войналович подають докладні біографічні інформації про полтавських священиків на прізвище Базилевський, серед яких є наступні служителі церкви: «Базилевський Андрій Степанович (20.03.1884, с. Михнівці, Лубенського пов., Полтавської губ., тепер - Лубенського р-ну, Полтавської обл. - 1960?) - священнослужитель). Син священика. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1907). Працював учителем церковнопарафіяльної школи. 19.08.1912 висвячений на диякона, 22.08.1912 - на священика Іоанно-Богословської церкви с. П'ятигірці, Лубенського пов. З 1923 був настоятелем Успенської церкви с. Лукім'я, Оржицького р-ну. 1930 заарештований і засуджений за ст. 58-10. Під час Другої світової війни був священиком УАПЦ. У післявоєнні роки знову став настоятелем Успенської церкви с. Лукім'я. Служив там у 1946-1947, 1948-1956, 1957-1958. Протоієрей (1956). У 1947-1948 рр. деякий час був священиком Успенської церкви с. Шершнівка, Великобагачанського р-ну; 1956-1957 - Іоанно-Предтеченської церкви с. Халепці, Лубенського р-ну. 06.08.1958 звільнений поза штат через хворобу. Остання нагорода: наперсний хрест (1958).

Базилевський Павло Тимофійович (1834?, с. Золотухи, Лубенського пов., Полтавської губ., тепер Оржицького р-ну, Полтавської обл. - 04.11.1900, с. Прихідьки, Пирятинського пов., Полтавської губ., тепер Пирятинського р-ну, Полтавської обл.) - священнослужитель. Виходець із священицької родини. Отримав початкову домашню освіту, навчався у Лубенському духовному училищі. З 12.05.1850 - паламар у с. Тишки, Лубенського пов., з 15.11.1857 - дячок Різдвяно-Богородицької церкви у селищі Комишня, Миргородського району). 04.12.1862 висвячений на диякона в с. Червона Слобода, Роменського пов., де відкрив церковнопарафіяльну школу. 16.03.1865 переведений у с. Кимличка, Гадяцького пов. (тепер Липоводолинського р-ну, Сумської обл.), рівночасно був призначений учителем сільського народного училища. 08.02.1876 висвячений на священика Андріївської церкви с. Мільки, Прилуцького пов. (тепер Прилуцького р-ну, Чернігівської обл.), 30.08.1881 переведений до Покровської церкви с. Прихідьки, Пирятинського пов., де відкрив, учителював і утримував своїм коштом церковну школу. З 1898 - духівник з благочинія. 15.06.1900 звільнений поза штат. Стараннями Базилевського розширено храм у с. Прихідьки, зведено нову дзвіницю, придбано дзвін вагою до 40 пудів, побудовано сторожку та поставлено огорожу біля церковного погосту. Нагороджений набедреником (1888), фіолетовою скуфією (1897).

Базилевський Петро Олексійович (05.10.1881, с. Карпилівка, Лубенського пов., Полтавської губ., тепер - Лубенського р-ну, Полтавської обл. - 02.06.1938, м. Полтава) - священнослужитель. Народився в сім'ї псаломщика. Після закінчення Полтавської духовної семінарії працював учителем народного училища в с. Тури, Полтавського пов. 1904 висвячений на священика Вознесенської церкви с. Редьківка, Прилуцького пов., 26.05.1906 переміщений до Введенської церкви с. Брагинці, Лохвицького пов., 06.09.1911 переведений до Преображенської церкви с. Недра, Переяславського пов., водночас, скрізь працював законовчителем у місцевих церковнопарафіяльних школах та народних училищах.

Title Title
 Маєток в околицях с. Свиридівка, який належав
родині генерала московської служби
Ф. Терешкевича (нині зруйнований)
 Старий хлів у селі Свиридівка, побудований
на поч. ХХ ст. Світлина Г. Янушевича, 2012 рік

 

З травня 1915 був членом благочинницької ради округу. Протоієрей. Нагороджений набедреником (1909), скуфією (1914). 08.11.1917 звільнений поза штат за власним бажанням. Пізніше був настоятелем Миколаївської церкви села Старі Санжари, Полтавського пов., у 1927 переміщений до Преображенської церкви с. Великий Кобелячок, Новосанжарського р-ну. Вперше заарештований 23.05.1929 співробітниками Полтавського окрвідділу ГПУ за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ГПУ УРСР 14.10.1929 за ст. 54-10 КК УРСР до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у Архангельському та Мурманському таборах і на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. 1932 повернувся в Полтаву, працював на шкірзаводі, кучером на 8-й меблевій фабриці. Вдруге заарештований 26.02.1938. Засуджений Особливою трійкою при УНКВД Полтавської обл. 23.04.1938 за ст. 54-8, 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу. Реабілітований по останній справі Полтавським обласним судом 02.11.1959 (частково) та 22.06.1990 (повністю), 17.11.1994 реабілітований Полтавською обласною прокуратурою у попередній справі.

 Базилевський Сергій Павлович (1868, Гадяцький пов. Полтавської губ. - 05.09.1937, м. Полтава) - священнослужитель. Виходець із духовенства. Закінчив Полтавську духовну семінарію. Служив священиком у селах Зіньківського, Кобеляцького та Чутівського р-нів. У 1930-х проживав у м. Полтава. Священик без парафії. Заарештований 01.08.1937. Засуджений Особливою трійкою УНКВС по Харківській обл. 25.08.1937 за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до розстрілу. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 05.04.1989..».

Насамкінець хочу повідати читачеві одну цікаву історію з життя бл. пам. отця Потапія Федоровича Базилевського, яку розповів мені корінний, з діда-прадіда свиридівчанин Іван Миколайович Середа.

 Title
  Українець з родинного села о. Володимира Батьки
Антон Омельченко на борту корабля
«Терра Нова», 1910 рік

Якось панотець Потапій Базилевський звернувся до його діда по лінії матері місцевого селянина Павла Хоменка, аби той перевіз своїми волами якесь збіжжя чи щось інше для потреб церковних. Той Хоменко, не довго думаючи, відповів, що його воли трохи заслабли й він не може в цю хвилину виконати прохання батюшки Потапія. Згодом, коли у подружжя Хоменків народився син, то при хрещенні о. Потапій, мабуть, пригадавши про недавню Павлову відмову, дав їхньому синові під час хрещення в церкві дещо незвичне ім'я - Сила. Мовляв, щоб воли Хоменкові ніколи не слабували. Затятий мисливець та рибалка, та й сам вже дід своїм онукам, майже 60-річний Іван Середа й натепер, згадуючи отця Потапія та свого діда добрим словом, частенько примовляє, піднімаючи пальця догори, коли щось там не складається: «А казав дід Сила, не роби (чи роби) так...». Бо дійсно ж тямкуватий був той українець Сила Павлович Хоменко, що його так давно, ще в позаминулому сторіччі, та так влучно й гарно іменував свиридівський панотець Потапій Базилевський.

...Ось такими є стислі спогади з життя отця Юрія Базилевського, що повністю підтверджуються та доповнюються різними історично-архівними довідками та матеріалами, які переповідають нам, синам і донькам України, правдиву історію різних гілок славетного роду священиків і патріотів Базилевських, що розпочав свою натхненну духовну працю на ниві служіння Богові, нашій Рідній церкві й українській нації на теренах історичної Полтавщини. Жертовна ж діяльність отця Юрія Базилевського та інших нащадків святих отців, вихідців з Полтавщини, нині продовжується вже за океаном, у Сполучених Штатах Америки, великій і наймогутнішій державі світу.

 

Примітка: Переважна більшість світлин отримана з родинного архіву отця Юрія Базилевського, інші - з домашньої книгозбірні та приватного архіву упорядника цього допису доцента, д-ра Олександра Панченка та відкритих джерел; прізвища та імена в тексті допису жирним шрифтом виділено О. Панченком

Славетний рід священиків Базилевських

Мої зустрічі з професором Богданом Футеєм

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com