rss
11/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#340

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Спорт \ На Тернопіллі вміють і хочуть грати у футбол, або Історія, про яку гріх забувати

Любителям не американського, а європейського футболу, який ще у Новому світі "соккером" називають, переконаний, не потрібно детально оповідати, що у цій командній грі, перші правила якої ще наприкінці позаминулого століття написали на Туманному Альбіоні, доволі помітний слід залишили й українці. У такому далекому вже 1960 році збірна тодішнього Радянського Союзу, не без активної участі футболістів, які представляли команди України, стала першим володарем Кубка Європи. Далі був ще віце-чемпіонський титул наступних подібних змагань, четверте місце на чемпіонаті світу 1966 року в Англії. І - майже десятирічна перерва. Допоки законодавцем мод остаточно - аж до розпаду Союзу - не стали українські клуби й гравці, честь яких вони захищали.

У 1972 році "Зоря" з Ворошиловграда (нині - Луганськ) стала першим чемпіоном СРСР, представником обласного центру.

1975 рік. Київське "Динамо", яке за півтора року до цього очолив нині вже легендарний і, на жаль, покійний Валерій Лобановський, стає володарем Кубка володарів кубків європейських країн і володарем Суперкубка Європи. Легендарний "стовп" захисту мюнхенської "Баварії" Франц Беккенбауер у тих пам'ятних двох матчах з динамівцями міг лише задовільнитися хіба роллю глядача на бенефісі Олега Блохіна, котрий "на всіх парах" втікав від захисту баварців й переконливо вирішував долю обох поєдинків за Суперкубок на користь "Динамо". За що, цілком заслужено, й отримав титул кращого футболіста Старого континенту 1975 року.

 Title

Майбутня зміна тернопільської "Ниви"

Далі, до 1986 року, знову була десятилітня пауза в міжнародних успіхах, частково нівельована все ж регулярними перемогами у внутрішньому чемпіонаті. Після чого підійшла черга чергового злету тренерського хисту Валерія Лобановського. Вже нове покоління київського "Динамо", з допомогою досвіду тоді вже 34-річного Блохіна, знову виграє Кубок володарів кубків. Справжній фурор українці зробили в складі радянської збірної на чемпіонаті світу в Мексиці, коли у стартовому поєдинку нокаутували угорців (6:0), а потім налякали чемпіонів Європи французів, зігравши з ними внічию, 1:1. Можна хіба пошкодувати, що в 1/8 фіналу арбітри, наче злякавшись "порушників спокою", відверто допомогли перемогти команді Бельгії "чудо-команду" Лобановського з рахунком 4:3, позбавивши її шансів на продовження боротьби у світовій першості. Основу тієї команди складали футболісти українських клубів, підсилені лише кількома гравцями з інших команд Радянського Союзу.

Не дивно, що саме форвард київського "Динамо" Олег Бєланов був визнаний кращим футболістом Європи. А збірна "призову Лобановського" через два роки посоромила скептиків, ставши віце-чемпіоном Європи. Команда, в якій поруч із Блохіним і Бєлановим яскраво засяяли ще й такі непересічні майстри українського футболу як Заваров, Яремчук, Рац, Балтача, Дем'яненко, Євтушенко, Литовченко, Протасов та інші, поступилася лише у вирішальному поєдинку національній команді Голандії, у якій яскраво "сяяли" Ван Бастен, Гулліт, Куман та їхні партнери.

 

Нові часи, нові проблеми

 Title

Колишній гравець тернопільської "Ниви" та брюссельського "Андерлехту", а нині гравець бельгійського клубу "Серкль" (Брюґґе, Бельгія) Олег Ящук

З розпадом у 1991 році Радянського Союзу український футбол, як це не прикро визнавати, змушений був практично все розпочинати з початку. З кількох причин. По-перше, Росія, оголосивши себе спадкоємницею розваленої імперії, досить безцеремонно, завдяки лобіюванню відомого футбольного функціонера В'ячеслава Колоскова, привласнила і рейтинг колишнього радянського футболу. Про спортивний принцип, де сильніший мав би визначитися у чесному суперництві, не йшлося апріорі. Тому й змушені були новостворені федерації інших незалежних країн розпочинати рух вперед з "висоти" таких футбольних "карликів" як, скажімо, Ліхтенштейн, Монако чи Сан-Маріно. Далі - більше. Процес становлення Федерації футболу незалежної України, коли керувати нею спочатку було довірено чисто футбольній людині, потім - керівникові вищих урядових структур, і, нарешті, - представникові генерації новітніх олігархів, який сам прагнув зайняти пануючі вершини біля керма українського футболу, аж ніяк - час переконав - не сприяв стрімкому прогресові національної команди. Щоб потрапити до числа провідних країн Європи та світу потрібно було ще пройти довгий шлях. Тричі, здавалося, команда, очолювана різними спеціалістами, була близькою до омріяної мети. Але кожного разу зупинялася за крок до завоювання путівки на фінальні турніри чемпіонатів Старого континенту чи світу.

Дійшло до лозунгу "Закордон нам допоможе". Ідея, загалом, можливо й, непогана. Зважаючи на досвід того ж таки голандця Гууса Гіддінка, який в останні кілька відбірних циклів допоміг "вивести в люди" досі малоавторитетні команди Південної Кореї чи Австралії, а тепер зі збірною Росії, взагалі, загрожує перейти дорогу самим засновникам футболу - національній команді Англії. Вже найближчим часом стане відомо хто вирушить на чемпіонат Європи 2008 року до Швейцарії та Австрії.

Title 

Вихованець ДЮСШ, воротар тернопільської "Ниви" Микола Вірковський

Однак невже не знайдеться пророка у власній вітчизні? Призначення на посаду головного тренера національної команди амбіційного Олега Блохіна дало позитивну відповідь на це запитання. Очоливши національну команду України, кращий футболіст Європи 1975 року, колишній тренер авторитетних грецьких клубів відразу заявив, що завдання в його підлеглих може бути лише одне - потрапити на чемпіонат світу 2006 року з першого місця у своїй відбірній групі. І, як не намагалися чемпіони Європи, греки, а також призери попереднього світового форуму, турки, завадити планам Олега Блохіна, першими квиток до Німеччини замовили саме українці. Влітку минулого року, наші хлопці хоч і поступилися майбутнім чемпіонам і віце-чемпіонам світу - національним командам Італії та Франції, все ж стали авторами однієї з сенсацій світової першості, з першої ж спроби увійшовши до числа восьми кращих команд планети.

Попри такий вагомий успіх Олег Блохін, котрого просто ніхто не має морального права звинуватити в дилетантизмі, від початку своєї роботи в національній команді не стомлювався повторювати: український футбол перебуває у досить глибокій кризі. Не відчуваючи підтримки з боку держави, вітчизняні бізнесмени кошти у розвиток гри інвестують не вельми охоче. Звідси - постійна суперечка за титул переможця впродовж більшості національних першостей лише між двома клубами - київським "Динамо" і донецьким "Шахтарем". У серйозному занепаді дитячо-юнацький футбол. Українські "гранди" та ще кілька клубів хоч і створили футбольні академії, вважають за краще довіряти місце в основних складах своїх команд легіонерам далеко не найвищого ґатунку. А талановита молодь, відчуваючи цілковиту безперспективність потрапити до еліти вітчизняного футболу, змушена задовільнятися виступами за команди нижчих дивізіонів чи перебиватися на орендних правах, постійно змінюючи одну команду на іншу.

 Title

Вихованець ДЮСШ, захисник тернопільської "Ниви" Андрій Гринченко

До честі керманича національної команди йому, за допомогою громадськості, вже хоч чогось вдалося домогтися.

Скажімо, в чемпіонаті країни введено ліміт на легіонерів. У кожному з матчів вищої ліги на полі повинні бути щонайменше троє гравців з українськими паспортами. Варто зазначити, що на переконання Олега Блохіна, українську присутність потрібно неухильно збільшувати. Інакше просто не буде з кого формувати боєздатну національну команду. Слова тренера, як не прикро про це казати, підтвердилися вже у відбірному циклі до чемпіонату Європи 2008 року. У групі, до якої, поруч з українцями, потрапили вже згадані італійці з французами, а ще Шотландія, Литва, Грузія і Фарерські острови, наша команда вже за кілька турів до фінішу перетворилася на статиста. Завдання Блохіна - не втрачати нічого у зустрічах зі слабшими і відбирати очки у головних фаворитів, схоже, просто не було кому виконувати. Третій український володар "Золотого м'яча" кращого футболіста Європи Андрій Шевченко вже тривалий час перебуває не в кращій спортивній формі. Не все гаразд і в більшості його партнерів по національній команді. А молодь, яку тренер регулярно залучає до виступів за головну команду, просто не здатна замінити ветеранів, бо вони не те, що не мають достатнього досвіду виступів в європейських турнірах, але й у внутрішній національній першості часто змушені "гріти лавку". Отут ми підійшли до ще однієї серйозної проблеми - розвитку в Україні дитячо-юнацького футболу.

 

З нічого важко щось путнє зробити

"З нічого" - це я не про відсутність талантів серед юних футболістів. Вони, як переконує досвід України на сімнадцятому році Незалежності, з'являються постійно. Скажімо, той же Олександр Гладкий, який вже в минулому чемпіонаті став переможцем суперечки бомбардирів, виступаючи за футбольний клуб "Харків", а нині є лідером за кількістю забитих м'ячів у футболці "Шахтаря". Інша справа, що в державі чомусь не зацікавлені у тому, аби допомогти їм розвинутися. Наче злякавшись спритності форварда, румунський тренер "гірників" Мірча Луческу все частіше залишає його на лаві запасних. І справа зовсім не в тому, що ті ж "Динамо" з "Шахтарем", створивши футбольні академії, де одночасно вдосконалюють майстерність по кілька сотень юних футболістів, в кінцевому підсумку їм же загороджують шлях до футбольних висот щільним парканом з далеко не першокласних легіонерів. У багатих, як відомо, свої витребеньки. Куди гірше, що й у "глибинці", яка традиційно виступає постачальницею юних обдарувань, умови, з допомогою яких просто талановитого хлопчака можна перетворити на кваліфікованого гравця, аж надто вже скромні. Аби далеко не ходити за прикладами, поділюся враженнями стосовно розвитку дитячо-юнацького футболу на Тернопільщині. Це край, де, відразу після закінчення факультету журналістики Київського національного університету, розпочалася моя трудова біографія, і де, в силу службових обов'язків, а також особистих уподобань, вже два десятиліття доволі уважно стежу за розвитком футболу. Після того, як у 1974 році припинив своє існування тернопільський "Авангард", в обласному центрі понад десять років не було команди майстрів. Завдяки щирому ентузіастові футболу, голові колгоспу Іванові Потупі з Підгайців наприкінці сімдесятих років вдалося сформувати боєздатний колектив, який під назвою "Нива" пройшов шлях від аматорських турнірів до команди майстрів другої і перехідної ліг колишнього Союзу, а потім упродовж десяти років виступав у вищій лізі чемпіонату незалежної України. Кістяк команди, яка сформувалася в Підгайцях, а потім, транзитом через Бережани, перебралася до Тернополя, складався з талановитих місцевих гравців, а також зі сусідньої Львівщини. Імена Володимира Венгриновича, Ігоря Яворського, Ігоря Біскупа, Романа Мацюпи, Петра Прядуна, Анатолія Назаренка, Ігоря Покидька, Віктора Сухенка, братів Ігоря і Володимира Сороцьких та їхніх товаришів по тій славній команді ще довго будуть на вустах у справжніх прихильників футболу. Рівняючись на них, у Тернополі під керівництвом таких досвідчених наставників як Віталій Полянський, Зеновій Савицький (на жаль, нині вже покійні), Валерій Дорошенко, Валерій Татаринов, Володимир Філіп, тренерів у багатьох районах області невдовзі з'явилася і молода плеяда талановитих гравців. Якщо Ігор Козуб тільки залучався до юнацької команди України, то уродженець Лановеччини Олег Ящук, котрий з восьмого класу удосконалював свою майстерність у Львівському спортінтернаті, на початку дев'яностих став бронзовим призером юнацької першості в Північній Ірландії, вигравши, до того ж, з п'ятьма забитими м'ячами суперечку бомбардирів. Футбольна гордість нашого краю, провівши певний час у тернопільській "Ниві", уклав контракт з багаторазовим чемпіоном Бельгії, "Андерлехтом", за який виступав упродовж десяти років. Київське "Динамо", яке теж бачило його у сфері своїх інтересів, натомість, пошкодувало грошей на потрібну футболістові операцію.

Title 

Зліва направо: Тренери Валерій Татаринов, Андрій Яблонський і директор ДЮСШ Володимир Філіпп

І в дев'яностих минулого, і на початку нинішнього століття услід за ними з'явилася ціла плеяда юних талановитих футболістів. Починаючи від вихованця сільського вчителя фізкультури з Гаїв Розтоцьких Зборівського району Михайла Забитівського Григорія Ярмаша, який пройшов "футбольні університети" в київському "Динамо", разом з командою відомого в минулому футболіста Павла Яковенка став срібним призером чемпіонату Європи серед юнаків, а потім був змушений шукати щастя в іншій команді вищої ліги, полтавській "Ворсклі". Де, до речі, грає й вихованець бережанського футболу Ігор Швець. Не менш продуктивно працювали й тренери міста Тернополя. Спочатку - у двох відділеннях з цього виду спорту в дитячо-юнацьких спортивних школах, а з 2000 року - в Тернопільській спеціалізованій школі олімпійського резерву з футболу, очолюваній Володимиром Філіпом. Самі в минулому непогані футболісти Петро Старовський, Василь Заторський, Роман Курдупель, Михайло Чернятинський, Богдан Бучинський, Андрій Яблонський, поряд зі старшими колегами, вже згаданими Валеріями Дорошенком і Татариновим, чи не щороку делегують по кілька талановитих гравців до команд майстрів. За тернопільську "Ниву", яка раніше виступала у вищій лізі українського футболу, але потім через відсутність фінансування опинилася аж у третьому за рангом дивізіоні, виступали чи виступають Сергій Хоменко, Ігор Галько, Тарас Дурай, Сергій Лук'янов, Юрій Беркита, Богдан Грошко, Андрій Гринченко, Василь Рибак, Олександр Ждаха, Микола Вірковський, Віталій Міщишин, ще зовсім юні, сімнадцятирічні Ігор Семенина, Назар Лопушняк, Роман Мельник, Олександр Ільющенков, Богдан Семенець. Сьогодні у львівських "Карпатах", які нині представляють західний регіон України у вищій лізі, грають Андрій Кукурудза, Володимир Бідловський та Ярослав Сворак.

Чи не правда - за кількістю цей перелік вражає. Однак, як не прикро констатувати, таких вагомих успіхів згадані вже тренери досягають не завдяки, а, наперекір тим умовам, в яких їм доводиться у будні та вихідні працювати. Єдина "світла пляма" - літня база, яку за сім років існування школи самі ж футбольні педагоги на чолі з директором звели практично своїми руками. Тут ви зможете побачити ігрове поле, не гірше, ніж на стадіонах окремих обласних центрів, тренувальне, два тирсових майданчики, два майданчики зі штучним покриттям. А далі - краще не розказувати. Власного адміністративного приміщення школа не має. А в орендованому - єдина роздягальня, якої ледве вистачає для двох груп. Коли на першість України серед юнаків вищої ліги до Тернополя приїжджають команди з інших міст, природно, змушені поступатися нею гостям. А свої діти перевдягаються у пристосованому вагончику.

Керівництво школи і тренери вже неодноразово зверталися до місцевої влади з проханням виділити ділянку землі під спорудження власного приміщення. Можна було би звести цілий комплекс, до якого увійшов би і критий манеж для занять у холодну пору року, адже пізньої осені і доволі тривалої зими зі зовсім маленькими, 10-13-річними дітьми, доводиться перебиватися в наймах по загальноосвітніх школах, а з дорослішими - і, взагалі, на снігу. Однак у відповідь отримують лише незрозумілі здоровому глузду відписки. Чому скажете? Та тому що в незалежній Україні нині справжній бум на земельку. І виділити її для дітей комусь видно уявляється чимось на кшталт того, що відірвати її від власного серця. Хоч засновником футбольної школи є міська рада.

Хочуть, але не можуть тренери зрозуміти і те, як оплачується їхня нелегка праця. У школі олімпійського резерву, - каже Роман Курдупель, - один тренер має працювати з однією групою. Тоді він зможе приділити достатню увагу своїм юним вихованцям, у силу своїх здібностей розкрити їм усі секрети такої непростої як в тактичному, так і в технічному плані, гри. Такі речі вже практикуються у споріднених спеціалізованих навчальних закладах в інших містах. А в нашій школі в один день потрібно провести тренування з дітьми трьох різних вікових груп. І в підсумку отримати наприкінці місяця середню для наших країв заробітну плату розміром десь близько двохсот доларів. Та хай вже там тренери! А як прогодувати юних футболістів цілий день під час виїзних матчів за еквівалент чотирьох-п'яти доларів? Ціни, зауважте, в Україні вже давно наздогнали середньоєвропейські.

І ще багато чого цікавого повідав у цьому плані під час нашої останньої розмови мій давній хороший знайомий. Аби постійно удосконалювати майстерність, його юним підлеглим, крім участі в чемпіонаті України серед команд вищої ліги, потрібна й ігрова практика в міжсезоння. Кошти на подібні поїздки (в Тернополі хіба в міні-футбол можна грати, про ігрове поле зі штучним покриттям хоча б на відкритому повітрі в школі лише мріють) виділяються обмежені. Доводиться просити батьків, аби допомогли грошима. А якщо талановитий у футбольному плані юнак з бідної родини? Доводиться якось "викручуватися". Морально травмувати дитину - великий гріх. Тому й від імені колег по роботі, керівництва школи, яка дала путівку в життя не одному талановитому футболісту, і звертається пан Роман до своїх земляків в далекій Америці, усіх, кому не байдужі фізична культура і спорт, здоровий спосіб життя. Якщо ви своїм посильним внеском допоможете розвитку дитячого футболу на Тернопільщині, то Господь Бог обов'язково віддячить вам за ваш благородний вчинок. А в нашому краї з Вашою допомогою підростуть футболісти, яких знатимуть не лише в Україні, а й далеко за її межами. Кошти можна надсилати на розрахунковий рахунок Тернопільської дитячо-юнацької спортивної школи з футболу.

Детальніше про потреби футбольної ДЮСШ та її діяльність ви зможете дізнатися, безпосередньо зателефонувавши до школи за номером: 011 - 38 - 0352 - 52 - 65 - 92, або ж до її директора Володимира Миколайовича Філіппа: 011 - 38 - 0982 - 654 - 290.

Молоді футбольні таланти чекають на підтримку тернополян з Чікаґо.

Богдан Дікальчук, член Національної Спілки журналістів України,

секретар правління Всеукраїнської асоціації спортивних журналістів

Футбол. Євро-2008

Футбол. Ліга чемпіонів. 5-й тур

ТРІАТЛОН #2018-43 (10/25/2018)
ТЕНІС#2018-42 (10/18/2018)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com