Старший викладач Коледжу оборони Балтики, колишній спецрадник командувача
військ США у Європі в ефірі програми телеканалу Еспресо «Студія Захід з Антоном
Борковським» розповів про ультиматум Клімкіна і спіральну стратегію Кремля щодо
України.
- Міністр закордонних справ
України Павло Клімкін нещодавно зробив насправді резонансну заяву. Він сказав,
що Україна передбачає так званий односторонній вихід з Мінських домовленостей,
якщо Європейський союз послабить санкції щодо Росії, йшлося про поновлення
Росії в ПАРЄ.
- Ці
слова, на жаль, звучать як ультиматум, і я думаю, що Україні не варто
пред'являти ультиматум в односторонньому порядку своїм міжнародним європейським
партнерам. Не дивлячись на те, що Мінські угоди, звісно, не ідеальні, і багато
чого з них є інструментами російської правової війни, проте, все таки, ці угоди
підтримуються міжнародною спільнотою, і це Росія, фактично, постійно їх
порушує. Проблема в тому, що якщо Україна вийде в односторонньому порядку, тоді
Росія моментально почне вказувати і доводити, що ви, нібито, «проблемна дитина
Європи», що нібито європейці і Росія намагаються знайти розумне рішення.
Фактично вони будуть подавати ситуацію так, ніби проблеми у вас, і це прикриє
російські агресивні дії, які порушують Мінські угоди. Саме тому я бачу це як
потенційну проблему.
- З
одного боку, ми розуміємо, що в тіло Мінських домовленостей були включені
моменти, які при їх реалізації можуть бути дуже шкідливими для України.
Йдеться, зокрема, про так званий «особливий статус» для окупованих територій, з
усіма можливими подальшими наслідками. З іншого боку, ми розуміємо, що саме
Мінські домовленості вивели Росію в певний правовий статус держави, яка
долучилась до їхнього підписання і, відповідно, це призупинило так звану
«широкоформатну» війну.
- Мінські домовленості,
навіть порядок, в якому вони розписані, з першого до тринадцятого пунктів,
навіть цей порядок відображає цей метод правової війни. Коли західні партнери
намагаються чинити тиск на Росію і кажуть про те, що слід уже відновити
суверенітет україно-російського кордону, Росія завжди відповідає, що це,
мовляв, тринадцятий пункт і нехай Україна спочатку виконає пункти з першого до
дванадцятого, а потім поговоримо і про це. Так що це теж елемент цієї гібридної
багатоходівки, правової війни з боку Росії. Проте, це чи не єдиний міжнародний
документ на цей момент. Якби декілька років тому був би не Нормандський формат,
а Женевський, де брали б участь США, ЄС та ООН, я думаю, результат був би
іншим, але цим і пояснюється, чому Росія не хотіла допустити цього формату, і
все ще не хоче допустити входження США в рамках цих переговорів.
- Я б не хотів зараз
хвалити Дональда Трампа, але, власне саме президент США був тією людиною, яка
якнайбільше підтримувала Україну у військовому вимірі. Чи є зараз шанси переінсталювати
цей Нормандський формат?
- У контексті подій у
Венесуелі, коли Росія прямо кидає виклик двохсотрічній доктрині Монро, Росія
вже прямо втручається у справи Венесуели в дуже негативному плані, я думаю, що
Американська адміністрація це чітко розуміє і бачить. Спроба переформатувати
Мінськ також може бути частиною стратегії відповіді. Якщо Росія втручається у
справи в Західній півкулі, фактично в зоні інтересів США, то логічно, що
Америка можу продемонструвати більший інтерес і повернутись до цих форматів на
кшталт Женевського.
- З одного боку, Росія
ховається, а з іншого - вона себе вже брутально і неприховано поводить, як
господар на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, йдеться про видачу так
званих російських паспортів громадянам України, які переживають теперішню
окупацію.
- На жаль, так, зараз вже
триває цей процес, і це показує, що Росія, напевно, йде в напрямку потенційної
легалізації анексії. Я просто не бачу іншої підоснови. Це робиться, щоб
показати, що там нібито є не тільки російськомовне населення, і не тільки
симпатики Росії чи етнічні росіяни, а прямо таки громадяни Російської
Федерації. І, звичайно, доктрину Медведєва 2008 року ніхто не скасовував,
тобто, російська армія має право захищати громадян Росії.
- Так вважають у Росії, і
так вони прописали це у своїх законах.
- Якщо так вийде, то їм не
доведеться там ховатись. Тобто «іх там нєт» вже на Донбасі не буде. Вони будуть
там у відкритому порядку, введуть війська, і напевно військово-повітряні сили,
активи, різні засоби і це, на жаль, може призвести до розширення конфлікту на
інших територіях.
- Як би це виглядало, якби
умовно зобразити цю схему, яку можуть використовувати росіяни?
- Ну дивіться, ви ж
пам'ятаєте, що кожен «Мінськ» підписувався після циклу агресії Росії і поразки
українських військ, що були на цих територіях: у серпні-вересні 2014, потім
січень-лютий 2015 року. Отож, цей цикл, який починається з агресії, потім йде
елемент правової й інформаційної війни, потім - затягування ситуації, а потім -
стабілізація і підписання домовленостей, потім знову провокації і розширення
конфлікту. Цей цикл - спіраль. Якщо історія нас чогось вчить, то фактично у нас
є зразок цієї російської гібридної спіралі на Донбасі, яку можна розвивати до
безкінечності.
- Йдеться про потенційну загрозу
для сусідніх регіонів, наскільки я розумію.
- Якщо
так станеться, то російські війська відкрито опиняться на окупованій території,
хоча вони там і так є, але це буде вже відкритим порядком, і тоді вже можна
говорити про амбіції з пробивання коридору та перетворення Азова на російське
озеро. Росіяни отримають не просто реальну можливість, а з точки зору Росії ще
й правову, тобто - відбудеться легітимізація потенційної присутності та
розширення конфлікту. Якщо йдеться про Донбас і Азов, то можливі будь-як
провокації. Питання було в тому, що ці чотири-п'ять років потрібно було там не
те щоб ховатись, а заперечувати, що вони там, а якщо вони зможуть бути там вже
в легальному порядку, то тоді можна вже думати, з їхнього боку, про розширення
і можливе відрізання ще якихось частинок території, розширюватись. Я маю надію,
що такого не буде, але, можливо, вони планують ще завдати якоїсь принизливої
несподіваної поразки.
- Повторення «грузинського
сценарію» 2008 року?
- Я
думаю, що ваші Збройні сили є значно сильнішими і значно краще підготованими,
тож я не думаю, що їм буде аж так легко, але в міжнародних відносинах
сприйняття стає реальністю. Тобто, якщо Росія зараз думає, що у вас є слабість
центральної влади і ще будуть парламентські вибори, то це можна використати, бо
ж центральний елемент правової війни - політичний, і якщо є політична слабкість
чи сприйняття політичної слабкості, навіть якщо вона і не фактична, то тоді
можна очікувати якихось агресивних дій.
- З одного боку - транзит
влади, а з іншого, якщо Україна вийде з Мінських домовленостей, ця парасолька
зникає. Україна не є членом НАТО, відповідно, в НАТО нема підстав для якогось
потужного, масованого втручання і, наскільки розумію, Росія може створити собі
будь-який «казус беллі», привід для початку бойових дій.
- Історичний аналіз
показує, що таке можливо з боку Росії, що це - їхня логіка мислення. Для них
роздумувати в такому плані видається раціональним. НАТО, Захід все ж можуть
багато зробити, і вже є тенденції, коли йдеться про свободу навігації в Чорному
і Азовському морях, бо тоді вже це стає проблемою, що стосується всього світу.
Ми з вами розмовляли про це взимку. Після нападу російського флоту на ваших
військових моряків тоді я сказав, що Україні потрібно показати та довести
Заходу та НАТО, що це не такий район, котрий є далеко від Європи чи від центру
Північно-Атлантичного альянсу, а що це виклик, який Росія кидає свободі
навігації в Світовому океані. І дійсно так, врешті-решт, і сталось. Як ви
знаєте, в березні адмірал Фогу, який керує командуванням НАТО в Неаполі, зробив
заяву саме в цьому плані, що США і НАТО сприймають дії Росії в Чорному морі як
прямий виклик в глобальному вимірі, тож Україні варто це капіталізувати, тобто
використати ці настрої, це розуміння, що існує в Західному світі, і там, де це
можливо, залучити якомога більшу західну присутність.
- Я розумію, що в Україні
всі завжди говорять про НАТО, що НАТО щось має зробити для України, мало б
посилитись, активізуватись і так далі. З іншого боку, кожен український
президент у подібній ситуації мав би починати ранок із фрази: «А що я сьогодні
зробив для НАТО?». Ми ж розуміємо, що НАТО також потребує української
ініціативи.
- Те, що вибори пройшли у
такий спосіб, стало тріумфом політичного проекту України, який підтримувався і
Західним світом, аби створити політичну систему в Україні, коли б влада
переходила мирним шляхом. Не дивлячись на те, хто виграв, а хто програв в
особистісному плані, це все одно велика перемога і над російською пропагандою.
Всі ці ярлики щодо «фашистсько-бандерівські хунти» вже не можливо
використовувати в бік України. Ми чули це впродовж чотирьох-п'яти років, і
тепер я не уявляю, як їхня пропаганда зможе працювати таким чином. Звісно,
боротьба з корупцією - це просто аксіома. Не дивлячись на те, хто президент в Україні,
НАТО і ЄС завжди будуть наполягати на боротьбі з корупцією. Якщо новий
президент і його команда, коли вона сформується, зможе досягти прогресу у
цьому, то тоді це буде дуже позитивно оцінено з боку Заходу, я впевнений.
Звісно, що НАТО також вивчає те, що відбувається в Україні, і для вас, звісно,
ця війна і ця агресія - це величезна трагедія, і людська також. З іншого боку,
ви для Росії - експериментальне поле не лише гібридної війни, а й суто
військове, щодо використання різних видів озброєння, там постійно вони
показують нові системи, тож для НАТО це також цінна аналітична інформація, аби
знати, як Росія діє і як буде діяти в майбутньому.
Розмовляв
Антін Борковський
Джерело: ESPRESO.T V