Формування списків партій, які йдуть на дочасні вибори до Верховної Ради України, завершено. Детальний аналіз їх - у наступних числах нашого часопису.

 

Сьогодні ж кинемо перший аналітичний погляд на списки головних учасників парламентських виборів, яким пророкують успіх, або, принаймні, дають на це шанс.

Списи списків

 

Згадується спортивна картинка: група легкоатлетів одночасно запустила списи - хто кине далі? Вони летіли майже разом, однак увіткнулися у землю по-різному - хто ближче, хто далі, а один спис пролетів якомога далі і приніс перемогу.

Схожим був запуск партійних «списів», коли 10 червня головні списки провідних партій були оголошені майже одночасно, і тим самим запущені у виборчий «політ».

Подивимось же на те, хто який партійний «спис» змайстрував у тиші партійних кабінетів і наскільки ймовірним є політ кожного такого «списа» до заповітної межі, яка обіцяє даній партії прохід до Верховної Ради України.

Дочасні вибори: хронологія подій

 

Нагадаю, що під час своєї інавгураційної промови 21 травня новообраний президент України Володимир Зеленський оголосив, що він розпускає чинну Верховну Раду України восьмого скликання. А вже 23-го травня відповідний Указ президента було опубліковано.

Таким чином із 24 травня відбувся офіційний старт виборчої кампанії дострокових парламентських виборів.

Оскарження Указу

 

Після нетривалого шоку, який зумовив параліч їхньої активності, нардепи опанували свої нерви, і частина з них вирішила Указ президента В. Зеленського оскаржити. Для цього подала відповідний документ до Конституційного суду України (КСУ), який єдиний у країні може ці вибори скасувати за умови, якщо визнає Указ президента про дочасні вибори неконституційним.

Чи вчинить так КСУ і коли саме - це питання жваво обговорюється. Але, здебільшого, тими, хто активної безпосередньої участі у виборах не бере. Тобто, прямо не балотується, а лише спостерігає, аналізує, описує, обговорює.

Обговорюються різні, теоретично ймовірні, варіанти. Наприклад, якщо КСУ винесе свій негативний вердикт уже після виборів, але ще до того, коли відбудеться складання присяги новообраними нардепами, то і навіть на тому, вже дуже пізньому етапі вибори будуть вважатися такими, що не відбулися. І всі витрати на рекламу, агітацію тощо підуть Сіркові під хвіст.

Однак, досвідчені політичні «акули» не надто сподіваються на такий рішучий вчинок з боку КСУ. Тому всі дружно шубовснули, як з гори у воду, у виборчий процес.

Система виборів

 

Попри заяви про зміну виборчого закону, запровадження так званих відкритих партійних списків, нинішні дочасні вибори пройдуть за старим виборчим законом.

Це означає, що 50% нардепів оберуть за мажоритарними округами, а 50% - за партійними списками, причому, закритими.

Закриті списки - це такий варіант, коли їх складає вузьке коло осіб: керівники партій, їхні спонсори тощо. І виборці на цей список впливати ніяк не можуть.

А від того, на яке місце у списку поставлено того чи іншого кандидата, залежать його шанси потрапити до лав нардепів, якщо партія прохідний бар'єр подолає.

Відкриті списки - це коли виборці голосують за того чи іншого кандидата із списку, і він таким чином просувається вище по списку - навіть якщо цього не хоче голова партії. І навпаки - якщо голова партії та її спонсори хочуть когось із своїх поставити вище у списку - скажімо, у першу п'ятірку чи десятку - а виборці за нього не голосують, то й просунути його вище по списку не можна - буде там, де дозволять йому набрані голоси, хоча б і сотим за списком.

Але відкриті списки - то в майбутньому. А ті списки, які складалися на ці вибори, визначали за старими правилами - очільники партій та їхні спонсори.

І виборці, голосуючи за партійний список, мусять миритися з тим порядком кандидатів, який визначили без урахування їхньої думки.

Графік кампанії

 

З нього видно, що чотири ключові етапи цих дочасних виборів уже пройдено усіма учасниками. Якраз четвертий етап - це і є формування партійних списків тими політичними силами України, які твердо вирішили участь у виборах цього року брати - незважаючи на різні рейтинги та неоднаковий фінансовий стан.

Найбільшу увагу викликали списки тих партій, кому соціологи пророкують подолання виборчого бар'єру, потрапляння до Верховної Ради України і можливість формувати там фракції.

Роль участі в президентських перегонах

 

Частина лідерів чи представників партій брала участь у президентських перегонах і досягала там різних успіхів. Інколи й отримували болючі поразки.

Інші лідери участі в президентських перегонах не брали, але на парламентські вибори свої партійні загони поведуть.

Зрозуміло, що результати, які лідери партій отримали на виборах президентських, відчутно допомагають (чи, навпаки, гальмують) пройти дистанцію виборів парламентських.

Залежність ця не пряма, але відчутна.

Партії з ризиком непроходження

 

Почнемо з представлення тих партій, які перебувають перед планкою у 5%, але мають прямо протилежні шанси - як подолати прохідний бар'єр і потрапити до Ради, так і «збити» цю планку і пролетіти мимо Ради цього, 9-го, скликання.

Оцінки шансів у соціологів та самих цих партій не однакові, іноді прямо протилежні. І це зрозуміло - всі політичні гравці намагаються вірити у свій можливий успіх і, тим більше, запевняти в ньому електорат. Бо як його інакше мобілізуєш на активну участь у голосуванні?

Я сам намагаюсь особливо делікатно говорити про ці партії, тому що їх здатність сприймати песимістичні прогнози щодо них загострена, а готовність образитися на будь-яку, навіть об'єктивну, аналітичну оцінку їхніх шансів підвищена.

Отже, почну.

ВО «Свобода»

 

Лідер цієї партії Олег Тягнибок традиційно балотувався у президенти від ВО «Свобода». Але через низку причин навесні цього року тимчасово поступився місцем кандидата у президенти від партії своєму соратникові Руслану Кошулинському. Той балотувався, але, знову ж таки, через низку тепер уже інших причин отримав у першому турі надзвичайно скромний результат - 1,6%.

При всьому бажанні зберегти самолюбство свободівців, цей результат оцінити інакше, як нищівну поразку, не доводиться. І це при тому, що програма Руслана Кошулинського була активно свободівською, а сам він є розумним і достатньо підготованим політиком, з досвідом роботи заступника голови Верховної Ради України.

Після цього відбулася зворотна ротація, й Олег Тягнибок повернувся до ролі партійного лідера. Саме він поведе партійний список ВО «Свобода» на парламентські вибори.

Список цей не є чисто свободівським. Його доповнено (чи посилено) лідерами інших партій націоналістичного спрямування.

Чи дасть це ефект і який - час покаже.

За результатами соціологічного дослідження агенції «Рейтинг» станом на початок червня цього року за ВО «Свобода» голові голосувати 1,2% виборців.

Свободівці з такою цифрою категорично не згодні, й особливо активно обурюється Олег Тягнибок. Він стверджує, що соціологи постійно чи то недооцінюють, чи то навмисно принижують його партію.

Можливо й тому цього разу партійний список було максимально можливо посилено.

Ось його перша двадцятка:

1. Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об'єднання «Свобода»

2. Андрій Білецький, лідер «Національного корпусу», екскомандир батальйону «Азов», підполковник Нацгвардії.

3. Дмитро Ярош, командир Української Добровольчої Армії.

4. Андрій Тарасенко, голова Національно-визвольного руху «Правий сектор».

5. Руслан Кошулинський, віцеспікер Верховної Ради України (2012-2014 рр.), голова Секретаріату ВО «Свобода», учасник російсько-української війни.

6. Богдан Бенюк, народний артист України, актор театру і кіно, заступник голови ВО «Свобода».

7. Родіон Кудряшов, керівник Центрального штабу партії Національний корпус, ветеран російсько-української війни.

8. Олександр Сич, голова Івано-франківської обласної ради, заступник Голови ВО «Свобода» з питань ідеології, доктор історичних наук, професор.

9. Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно.

10. Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», керівник фракції ВО «Свобода» у Київській міській раді, політв'язень, доброволець російсько-української війни.

11. Олег Петренко, народний депутат України, боєць батальйону «Азов».

12. Анатолій Вітів, заступник голови ВО «Свобода», голова Волинської обласної організації ВО «Свобода».

13. Андрій Левицький, керівник Інформаційної служби ВО «Свобода».

14. Василь Лабайчук, член Проводу та голова Центрального штабу Національно-визвольного руху «Правий сектор».

15. Олександр Алфьоров, речник «Національного корпусу», історик, кандидат наук.

16. Андрій Мохник, заступник голови ВО «Свобода».

17. Олексій Кайда, керівник виборчого штабу ВО «Свобода», кандидат наук з державного управління, ветеран російсько-української війни.

18. Арсеній Білодуб (Арсентій Клімачов), лідер гурту «Сокира Перуна», член Проводу НВР «Правий сектор».

19. Віктор Шендибило, юрист «Національного корпусу», ветеран полку «Азов».

20. Олег Панькевич, заступник голови ВО «Свобода», голова Львівської обласної організації ВО «Свобода».

Зверну увагу читачів, що у цьому списку нульова гендерна складова. У перекладі з наукової мови українською це означає, що у першій двадцятці жодної жінки! Схоже не на політичний список ХХІ сторіччя, а на бойовий загін козаків зі сивої давнини.

Невже вирішили, що штурм парламентських висот буде кровопролитним, і вирішили жінок-соратниць поберегти?

Аграрна партія

 

На голоси сільських виборців розраховує Аграрна партія України. Вона колись під різними назвами була у Верховній Раді України. Сподівається і тепер.

На XXI позачерговому з'їзді партія представила список кандидатів на вибори у Верховну Раду.

Виборчий список Аграрної партії на пропозицію керівних органів партії очолив ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський, котрий має розвинений сільськогосподарський бізнес у своєму рідному селі і районі Кропивницької області.

Другий номер у списку Аграрної партії - Лілія Бортич, член Політради Аграрної партії України.

Третім став Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради.

Четверте місце посіла голова молодіжного крила Аграрної партії, журналістка за фахом Анна Мадей.

На п'ятому місці - український політик Володимир Шушкевич.

Також десятку представляють:

- Сергій Гайдай, політтехнолог, заступник голови Аграрної партії України, голова Чернігівської обласної організації Аграрної партії України.

- Наталія Вєровчук, магістр права, засновник фермерського господарства у Херсонській області.

- Сергій Іващук, голова Хмельницької обласної організації Аграрної партії України.

- Олег Ніколенко, голова Запорізької обласної організації Аграрної партії України.

- Олександр Луцький, громадський діяч, експерт із питань земельної реформи, член політради Аграрної партії України.

Далі до списку увійшли:

- Сергій Таровик, голова Кіровоградської обласної організації Аграрної партії України.

- Володимир Федоренко, заступник голови Аграрної партії України, голова Житомирської обласної організації Аграрної партії України.

- Олег Корбан, заступник голови Аграрної партії України, голова Київської обласної організації Аграрної партії України.

- Алім Міщук, заступник голови Аграрної партії України.

- Андрій Сельський, кандидат фізико-математичних наук, доцент, приватний підприємець.

- Олександр Паливода, директор департаменту агропромислового розвитку Херсонської обласної державної адміністрації, член Аграрної партії України.

- Арсен Дідур, заступник голови Чернігівської обласної ради, депутат Чернігівської обласної ради від Аграрної партії України.

- Ігор Волошенюк, голова Волинської обласної організації Аграрної партії України.

- Сергій Карпенко, голова Сумської обласної організації Аграрної партії України.

- Віктор Салюта, голова Київської міської організації Аграрної партії України.

Усього було представлено 179 кандидатів.

Судячи з усього, Сергій Гайдай і проводитиме виборчу кампанію аграріїв як політтехнолог.

«Сила і Честь», або Друга спроба Смешка

 

Екскерівник СБУ часів президента Л. Кучми генерал-полковник Ігор Смешко робить свою другу цього року спробу стати вагомою політичною фігурою.

	І. Смешко на виборчій дільниці

На президентських виборах він неочікувано для багатьох набрав шість відсотків. Як запевняє відомий журналіст Дмитро Гордон, який дуже активно агітував за І. Смешка, у того вкрали не менше, ніж три відсотки голосів.

Щоб уникнути цього на парламентських виборах, Д. Гордон погодився очолити виборчий штаб І. Смешка, хоча сам балотуватися відмовлявся. 

Ось список першої десятки:

Ігор Смешко - лідер партії, екс-голова СБУ.

Олена Сотник - народна депутатка від фракції «Самопоміч».

Рефат Чубаров - голова Меджлісу кримськотатарського народу.

Іван Мірошниченко - народний депутат від фракції «Самопоміч».

Володимир Замана - підозрюваний у держзраді колишній голова Генштабу.

Ольга Романюк - колишня заступниця міністра ЖКГ

Андрій Гайдуцький - заступник голови Фонду держмайна

Ірина Сисоєнко - народна депутатка від «Самопомочі».

Володимир Тимошенко - колишній перший заступник голови СБУ.

Анатолій Макаренко - колишній голова Державної митної служби.

Список не такий яскравий, щоб викликати у виборців нестримне бажання бігти й голосувати за нього. Соціологи поки що дають партії Смешка 4,3%. Проте, фігура самого І. Смешка сьогодні є помітною, і саме вона - магніт для прихильників.

Якщо партія пройде до Верховної Ради України, то І. Смешко має шанси обійняти серйозну посаду, або стати одним із ключових парламентарів 9-го скликання.

Радикальна партія Олега Ляшка

 

О. Ляшко в звичному образі

Цю парламентську партію в Раді 8-го скликання було помітно тільки як групу супроводження свого лідера. А ось сам Олег Ляшко став чи не найголоснішим та найскандальнішим нардепом.

Його виступи з трибуни завжди були агресивно-наступальними, замежево критичними, вигляд - грізним. А вказівний перст ніби пронизував того, кого Ляшко в даному випадку хотів прицвяхувати до «дошки ганьби». 

Але голосування радикалів О. Ляшка були напрочуд різними. Зокрема, і такими, які примушували спостерігачів та уважних виборців підозрювати, що за такі голосування ляшківці чи сам пан Олег отримують якісь вагомі бонуси.

Тому й розчарування в ньому та його партії спостерігається дуже помітне.

Так, «Рейтинг» у своєму опитуванні дає партії О. Ляшка 2.4%. Хоча самі радикали запевняють, що справи їхні більш успішні і вони впевнені в своєму проходженні до Ради.

Але ж ми з вами, шановні читачі, знаємо, що така публічна впевненість є лише засобом впливу на виборців і підтримки їхнього бойового духу.

А ось у аналітиків є поки що сумніви щодо долі цієї партії.

Чи пройде команда «вічно непрохідного»?

 

Лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, який колись сам себе жартома назвав першим непрохідним, на президентських виборах отримав 6,9% і посів поважне четверте місце за результатами першого туру.

Це, безумовно, мало б допомогти його партії на виборах парламентських. Але «Рейтинг» дає партії Гриценка лише 3%. Правда, є й інші цифри в інших опитуваннях, але я цитую поки що найсвіжіші.

Ось неповний список команди А. Гриценка, до якої дехто уже встиг приєднатися:

Лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко.

Лідер партії «Народний контроль» Дмитро Добродомов.

Лідер партії «Рідна країна» Микола Томенко.

Лідер Європейської партії України Микола Катеринчук.

Адвокатка й громадська діячка Марина Соловйова.

Окрім цього, з Гриценком у Раду ідуть генерал-майор Віктор Трепак, банкір і меценат Олександр Савченко та ексдепутат Єгор Фірсов, інші.

Голос «Голосу»

 

Знаменитий співак, лідер гурту « Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, певно, занудьгував бути музичним лідером і, нарешті, зголосився стати лідером політичним.

Вирішив це він трохи пізнувато, бо восени минулого року його рейтинг як ймовірного кандидата в президенти України деякий час випереджав рейтинг В. Зеленського.

Вони навіть встигли трохи попікіруватися, але гострої дискусії, на щастя, не виникло.

Кажу «на щастя», передовсім тому, що такі молоді нові лідери повинні не сваритися, а знаходити шляхи співпраці.

Пропустивши вибори президентські, не використавши ту можливість розкрутитися та мобілізувати свій електорат, Славко Вакарчук сьогодні, у підсумку, не дораховується доброї половини можливих відсотків.

Але й тих, які йому, точніше його новоствореній партії «Голос» нині дають соціологи - а саме 5,6% - має вистачити для проходження до Ради. А попереду ще є достатньо часу, щоб наростити підтримку своїх прихильників - причому, не тільки в Україні, але й у діаспорі, де Славка знають, люблять і шанують.

Тепер уже і як політика.

Ось список «Голосу» на парламентські вибори:

Перша десятка

Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи».

Юлія Клименко, голова виборчого штабу партії «Голос». У 2015-2016 роках працювала в уряді на посаді заступника міністра економіки - керівника апарату. До цього працювала у приватному секторі на керівних посадах у компаніях з іноземними інвестиціями.

Кіра Рудик, IT-підприємець, глава компанії Ring Ukraine.

Ярослав Желєзняк, заступник керівника виборчого штабу партії «Голос». З 2016 року був радником у складі стратегічної консультативної групи з підтримки реформ в Україні (SAGSUR), а з 2017 - радник прем'єр-міністра з парламентських відносин. Викладає у Київській школі економіки;

Олександра Устінова, антикорупційний активіст.

Олег Макаров, юрист.

Ярослав Юрчишин, громадський активіст, екскерівник Transparency International в Україні.

Сергій Рахманін, журналіст, заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня».

Соломія Бобровська, співзасновниця громадських ініціатив «Євромайдан SOS» та «Допомога ДПСУ», виконувала обов'язки голови Одеської ОДА у 2016-2017 роках.

Ольга Стефанишина, ексзаступниця міністра охорони здоров'я.

Іще низка цікавих кандидатів від «Голосу» йтимуть за мажоритарними округами.

 

Про списки декількох провідних партій - у наступному числі нашої газети.

(Далі буде)