ВЕЛОСПОРТ
Найвідоміший український велопрофі Ярослав Попович уже три роки працює спортивним
директором американської команди Trek-Segafredo, яка входить в еліту світового професійного
велоспорту. У перерві між перегонами Попо, як називають українця в світі велоспорту,
на кілька днів прилетів до Києва, де відповів на запитання Укрінформу.
- Пане Ярославе, чим зобов'язані вашою появою в Україні?
- Разом з партнерами в Італії реалізуємо велопроект
Ride&Wine. Вирішили залучити до нього й українців. Це - велосипедні канікули
для аматорів і не тільки. Сім днів поїздок у Тоскані в компанії зірок світового
велоспорту, найкращий готель у регіоні, ввечері - дегустаційні зали вина нашого
партнера.
Також використовуватимемо цей проект як інструмент для
реалізації більш масштабної мети - створення професійної велокоманди в Україні.
Через Ride&Wine збираємо кістяк однодумців, які необхідні для вирішення цього
завдання. Я 15 років відкатав у Світовому турі як гонщик, уже більше, ніж три роки
працюю спортивним директором американської команди елітного дивізіону, хочу цей
досвід передати своїй рідній країні.
- Бюджети команд Світового туру складають від 3 до 30
мільйонів євро. Хто дасть такі гроші на українську команду?
- Шукаємо партнерів не тільки в Україні. Світові бренди
активно інвестують гроші в професійний велоспорт. І цьому є своє логічне пояснення.
Коли я виступав за американську команду «Діскавері Ченнел», її титульним спонсором
був однойменний телеканал. Маркетологи телеканалу провели дослідження, результати
якого були вражаючими. З'ясувалося, що це - найкраще вкладення, більше ніде за такі
гроші вони не отримували таких дивідендів. Бюджет команди у нас тоді був на рівні
12-15 мільйонів.
- Ви вже четвертий сезон працюєте спортивним директором
американської команди Світового туру Trek-Segafredo. Який бюджет у вашої команди?
- Близько 12 мільйонів євро. За Trek-Segafredo виступає
28 гонщиків зі 16 країн. Починаючи від Нової Зеландії й Австралії, Японії та Ірландії,
і закінчуючи провідними країнами Європи у велоспорті, такими, як Бельгія, Франція,
Італія. Всього в команді - близько 80 штатних співробітників, включаючи тренерів,
механіків, масажистів і менеджерів.
- Що входить до зони відповідальності спортивного директора
Поповича?
- Тепер заздрю гонщикам, за яких
вирішують усі побутові питання. Прилетів, забрав сумку в аеропорту, тебе відвезли
в готель, зробили масаж, провели теоретичне заняття з тактики. Коли везу команду
на перегони, відповідаю за все. На мені - координація масажистів, механіків, гонщиків,
прес-аташе, взаємодія з організаторами перегонів. Зв'язок зі суддями, комісаром.
Обговорення стратегії й тактики на перегони, яка може змінюватися залежно від результатів
команди. Під час стартів встаю о шостій ранку, лягаю об 11-й ночі. Також за мною
закріплені 4 гонщики, якими я опікуюсь протягом усього сезону.
- Ще 10-15 років тому основні перегони проводились в Європі.
Останнім часом географія стартів розширилася?
- Причому, значно. Ми летимо в Аргентину, Оман, ОАЕ,
Японію. Але головним стартом сезону залишається, звичайно ж, липневий Тур де Франс.
- Перші 13 років свого життя ви провели в невеликому селі
Калинів, на Львівщині. Там усі захоплюються велоспортом?
- Там звичайне українське село. Я все пам'ятаю - як допомагав
пасти корів, прибирав у хліві за свинями й кроликами. Лазив у сусідські сади по
груші й яблука. А коли мені виповнилося 8 років, мій дід Михайло, перший коваль
на селі, купив мені велосипед. Це було найяскравішим епізодом дитинства. Їздити
навчився швидко. Ганяв з іншими пацанами наввипередки. Об'їздив усі околиці. У
13 років переїхав до Дрогобича, де вже серйозно почав займатися велоспортом у місцевій
велошколі «Медик». А три роки по тому опинився в Броварському училищі олімпійського
резерву, звідки потрапив у юнацьку збірну України. Показував непогані результати,
поїхав на збори в Італію в 1999 році, отримав пропозицію від італійського клубу.
Незабаром переїхав до Італії.
- І швидко стали там своїм хлопцем... Пам'ятаєте, як розіграли
наречену на одному з італійських весіль?
- Я був єдиним українцем на весіллі велогонщика Лоренцо
Бернуччі. Відзначали торжество в одному зі старовинних італійських замків. Підготувався
до весілля заздалегідь. Купив стрінги. У розпал веселощів заліз під стіл молодих,
доторкнувся до ноги нареченої - щоб вона зойкнула. Виліз, тримаючи в зубах заготовлені
стрінги. Наречена сильно почервоніла і почала кричати, що ця білизна - не її. Гості
навіть не знали, кому вірити... Але на цьому історія не закінчилася. У італійців
на весіллях є одна традиція - наприкінці нареченому обрізають краватку і по частинах
її продають гостям. Усі зароблені гроші віддають молодим. Так ми ці стрінги порізали
на частини і теж почали продавати сильній половині людства. У підсумку - зібрали
молодятам ще 800 євро.
- Популярність велоспорту в Італії й України - небо і
земля?
- До мене в Італію якось приїхали
українські друзі. Вони розкрили роти, коли побачили, скільки італійців в обідню
перерву виїжджають на велосипедах. «Це що, якісь змагання?» - перепитували у мене.
А це - просто культурна традиція. О 12:30 у людей починається обід. Багато хто замість
їдальні переодягається у велоформу, сідають на велосипеди й півтори години крутять
педалі. Групами - по 10-20 або навіть 30 осіб. Різного віку - від 18 до 60 років.
На роботі у них є роздягальні, де вони можуть переодягнутися, є душ. Покаталися,
повернулися - і знову за роботу. Велопрогулянка дає їм заряд бадьорості. І такий
велорух - не тільки у мене в районі Тоскани, він - по всій Італії.
- Коли таке буде у нас?
- Я спілкуюся з друзями - в Україні є позитивні зрушення.
Молодь намагається вибиратися в Європу, дивиться, як там поставлена справа в плані
здорового способу життя. Люди відвідують фітнес-центри, охоче сідають на велосипеди.
Але, загалом, в українському велоспорті ситуація не змінилася. Якщо порівнювати
з тим часом, коли я їхав, у плані спортивних результатів стало значно гірше. Зараз
тільки один українець виступає в Світовому турі - Марк Падун за команду з Бахрейна.
Наш проект зі створенням професійної велокоманди в Україні спрямований на те, щоб
і відставання у велокультурі скоротити, і дати можливість прогресувати нашим хлопцям.
Паралельно займаюсь створенням академії Ярослава Поповича, яка підтримуватиме в
Україні дитячо-юнацький велоспорт.
Довідка
Ярослав Попович народився 4 січня 1980 року. Заслужений
майстер спорту України. Чемпіон світу-2001 (U-23). Третій призер гранд-туру «Джиро
д'Італія»-2003. Найкращий молодий гонщик «Тур де Франс»-2005. Переможець етапу «Тур
де Франс»-2006. Переможець «Вуельта Каталонія»-2005. Третє місце в гірській класифікації
«Тур де Франс»-2007 (цього ж року фінішував восьмим у генеральній класифікації,
що є найкращим досягненням українців в історії наших виступів на «Тур де Франс»).
Учасник Олімпійських ігор в Афінах-2004 та Пекіні-2008 у складі збірної України.
Виступав за команди: «Ланбукредіт-Кольнаго», Бельгія
(2002-2004), «Діскавері Ченнел», США (2005-2007), «Сайленс-Лотто», Бельгія
(2008), «Астана», Казахстан (2009), «Радіо Шек», США (2010-11), «Радіо Шек-Леопард»,
Люксембург (2012-13), «Трек Фекторі Рейсінг», США (2014-16). Із квітня 2016 року
працює спортивним директором американської команди Світового туру «Трек-Сегафредо».
Фото надані прес-службою
Ярослава Поповича
Автор: Максим Розенко, Київ
Джерело: «Укрінформ»