ВЕЛОСПОРТ

Найвідоміший український велопрофі Ярослав Попович уже три роки працює спортивним директором американської команди Trek-Segafredo, яка входить в еліту світового професійного велоспорту. У перерві між перегонами Попо, як називають українця в світі велоспорту, на кілька днів прилетів до Києва, де відповів на запитання Укрінформу.

 

- Пане Ярославе, чим зобов'я­зані вашою появою в Україні?

- Разом з партнерами в Італії реалізуємо велопроект Ride&Wine. Вирішили залучити до нього й українців. Це - велосипедні канікули для аматорів і не тільки. Сім днів поїздок у Тоскані в компанії зірок світового велоспорту, найкращий готель у регіоні, ввечері - дегустаційні зали вина нашого партнера.

Також використовуватимемо цей проект як інструмент для реалізації більш масштабної мети - створення професійної велокоманди в Україні. Через Ride&Wine збираємо кістяк однодумців, які необхідні для вирішення цього завдання. Я 15 років відкатав у Світовому турі як гонщик, уже більше, ніж три роки працюю спортивним директором американської команди елітного дивізіону, хочу цей досвід передати своїй рідній країні.

- Бюджети команд Світового туру складають від 3 до 30 мільйонів євро. Хто дасть такі гроші на українську команду?

- Шукаємо партнерів не тільки в Україні. Світові бренди активно інвестують гроші в професійний велоспорт. І цьому є своє логічне пояснення. Коли я виступав за американську команду «Діскавері Ченнел», її титульним спонсором був однойменний телеканал. Маркетологи телеканалу провели дослідження, результати якого були вражаючими. З'ясувалося, що це - найкраще вкладення, більше ніде за такі гроші вони не отримували таких дивідендів. Бюджет команди у нас тоді був на рівні 12-15 мільйонів.

- Ви вже четвертий сезон працюєте спортивним директором американської команди Світового туру Trek-Segafredo. Який бюджет у вашої команди?

- Близько 12 мільйонів євро. За Trek-Segafredo виступає 28 гонщиків зі 16 країн. Починаючи від Нової Зеландії й Австралії, Японії та Ірландії, і закінчуючи провідними країнами Європи у велоспорті, такими, як Бельгія, Франція, Італія. Всього в команді - близько 80 штатних співробітників, включаючи тренерів, механіків, масажистів і менеджерів.

- Що входить до зони відповідальності спортивного директора Поповича?

- Тепер заздрю гонщикам, за яких вирішують усі побутові питання. Прилетів, забрав сумку в аеропорту, тебе відвезли в готель, зробили масаж, провели теоретичне заняття з тактики. Коли везу команду на перегони, відповідаю за все. На мені - координація масажистів, механіків, гонщиків, прес-аташе, взаємодія з організаторами перегонів. Зв'язок зі суддями, комісаром. Обговорення стратегії й тактики на перегони, яка може змінюватися залежно від результатів команди. Під час стартів встаю о шостій ранку, лягаю об 11-й ночі. Також за мною закріплені 4 гонщики, якими я опікуюсь протягом усього сезону.

- Ще 10-15 років тому основні перегони проводились в Європі. Останнім часом географія стартів розширилася?

- Причому, значно. Ми летимо в Аргентину, Оман, ОАЕ, Японію. Але головним стартом сезону залишається, звичайно ж, липневий Тур де Франс.

- Перші 13 років свого життя ви провели в невеликому селі Калинів, на Львівщині. Там усі захоплюються велоспортом?

- Там звичайне українське село. Я все пам'ятаю - як допомагав пасти корів, прибирав у хліві за свинями й кроликами. Лазив у сусідські сади по груші й яблука. А коли мені виповнилося 8 років, мій дід Михайло, перший коваль на селі, купив мені велосипед. Це було найяскравішим епізодом дитинства. Їздити навчився швидко. Ганяв з іншими пацанами наввипередки. Об'їздив усі околиці. У 13 років переїхав до Дрогобича, де вже серйозно почав займатися велоспортом у місцевій велошколі «Медик». А три роки по тому опинився в Броварському училищі олімпійського резерву, звідки потрапив у юнацьку збірну України. Показував непогані результати, поїхав на збори в Італію в 1999 році, отримав пропозицію від італійського клубу. Незабаром переїхав до Італії.

- І швидко стали там своїм хлопцем... Пам'ятаєте, як розіграли наречену на одному з італійських весіль?

- Я був єдиним українцем на весіллі велогонщика Лоренцо Бернуччі. Відзначали торжество в одному зі старовинних італійських замків. Підготувався до весілля заздалегідь. Купив стрінги. У розпал веселощів заліз під стіл молодих, доторкнувся до ноги нареченої - щоб вона зойкнула. Виліз, тримаючи в зубах заготовлені стрінги. Наречена сильно почервоніла і почала кричати, що ця білизна - не її. Гості навіть не знали, кому вірити... Але на цьому історія не закінчилася. У італійців на весіллях є одна традиція - наприкінці нареченому обрізають краватку і по частинах її продають гостям. Усі зароблені гроші віддають молодим. Так ми ці стрінги порізали на частини і теж почали продавати сильній половині людства. У підсумку - зібрали молодятам ще 800 євро.

- Популярність велоспорту в Італії й України - небо і земля?

- До мене в Італію якось приїхали українські друзі. Вони розкрили роти, коли побачили, скільки італійців в обідню перерву виїжджають на велосипедах. «Це що, якісь змагання?» - перепитували у мене. А це - просто культурна традиція. О 12:30 у людей починається обід. Багато хто замість їдальні переодягається у велоформу, сідають на велосипеди й півтори години крутять педалі. Групами - по 10-20 або навіть 30 осіб. Різного віку - від 18 до 60 років. На роботі у них є роздягальні, де вони можуть переодягнутися, є душ. Покаталися, повернулися - і знову за роботу. Велопрогулянка дає їм заряд бадьорості. І такий велорух - не тільки у мене в районі Тоскани, він - по всій Італії.

- Коли таке буде у нас?

- Я спілкуюся з друзями - в Україні є позитивні зрушення. Молодь намагається вибиратися в Європу, дивиться, як там поставлена справа в плані здорового способу життя. Люди відвідують фітнес-центри, охоче сідають на велосипеди. Але, загалом, в українському велоспорті ситуація не змінилася. Якщо порівнювати з тим часом, коли я їхав, у плані спортивних результатів стало значно гірше. Зараз тільки один українець виступає в Світовому турі - Марк Падун за команду з Бахрейна. Наш проект зі створенням професійної велокоманди в Україні спрямований на те, щоб і відставання у велокультурі скоротити, і дати можливість прогресувати нашим хлопцям. Паралельно займаюсь створенням академії Ярослава Поповича, яка підтримуватиме в Україні дитячо-юнацький велоспорт.

Довідка

 

Ярослав Попович народився 4 січня 1980 року. Заслужений майстер спорту України. Чемпіон світу-2001 (U-23). Третій призер гранд-туру «Джиро д'Італія»-2003. Найкращий молодий гонщик «Тур де Франс»-2005. Переможець етапу «Тур де Франс»-2006. Переможець «Вуельта Каталонія»-2005. Третє місце в гірській класифікації «Тур де Франс»-2007 (цього ж року фінішував восьмим у генеральній класифікації, що є найкращим досягненням українців в історії наших виступів на «Тур де Франс»). Учасник Олімпійських ігор в Афінах-2004 та Пекіні-2008 у складі збірної України.

Виступав за команди: «Ланбукредіт-Кольнаго», Бельгія (2002-2004), «Діска­вері Ченнел», США (2005-2007), «Сай­ленс-Лотто», Бельгія (2008), «Аста­на», Казахстан (2009), «Радіо Шек», США (2010-11), «Радіо Шек-Леопард», Люк­сем­бург (2012-13), «Трек Фекторі Рей­сінг», США (2014-16). Із квітня 2016 року працює спортивним директором американської команди Світового туру «Трек-Сегафредо».

 

Фото надані прес-службою
Ярослава Поповича

Автор: Максим Розенко, Київ

Джерело: «Укрінформ»