Здавалося б, що спільного у мамонтів, масонів та Яреми Вишневецького? Нічого. Проте, у різні миті історії їхні шляхи пролягали крізь невелике і вишукане містечко Вишнівець. Тепер про усе - за порядком і хронологічно.

Наша мандрівка у ці краї була спонтанною. Перепинивши в Тернополі автобус, що прямував до Кременця, ми вийшли серед дороги. Водій, подібний на стомленого і запиленого Дракулу, з піднятим догори коміром сорочки й насупленими бровами, прочинив двері раніше, ніж слід, і замість палацового комплексу ми опинилися на вогкому узбіччі Старого Вишнівця. Ось ці приставки «старий», «верхній» і тому подібне завше натякають на існування «нового», «нижнього» і чогось там іще. Так і було. Палац - у Новому Вишнівці, а ми - в долині, в Старому Вишнівці. Все ж, кілька кілометрів нерівним шляхом були недаремними - ми втрапили на незвичний для пересічних мандрівників знак - «Місце знахідок решток мамонта». Увечері години активного Інтернет-пошуку відкрили переді мною незвіданий раніше світ вітчизняної палеонтології.

Десятки тисяч років тому ці землі були холодною тундрою. Тільки на Тернопільщині виявили понад 370 знахідок кісток мамонта, рештки печерних ведмедів і гієн, північних оленів та шерстистих носорогів. З останніми трапилася взагалі кумедна історія, про яку в своїх працях розповідає дослідник Йосип Свинко. У селі Старуня, сусідньої Франківщини, протягом XX сторіччя знайшли чотирьох забальзамованих природою носорогів віком 24-25 тисяч років. Один із них зберігається у Львівському природничому музеї, проте йому бракує добрячого шмата шкури. Комусь із селян сподобалася шкура прадавнього носорога, і допоки музейники їхали, чоловік вирізав собі пас для постолів. Уявіть, скільки часу природа зберігала носорога, і постраждав він від рук людини лише через двадцять тисяч років після власної смерті. Придивіться до постолів своїх старших родичів, раптом вони теж з льодовикового періоду?

Облишимо сум і жарти. Натомість, краще до традиційних історичних маршрутів, які повільно та все ж розвиваються місцевими краєзнавцями, додамо давніші, палеонтологічні цікавинки, яких, виявляється, у нас багато.

Височини та долини навколо річки Горинь мальовничі й зручні для проживання, заселені з прадавніх часів. Перша письмова знахідка про Вишнівець датується 1395 роком. У 1436 році місто переходить у власність сина князя Несвізького - Солтана. Саме він вперше іменує себе Вишневецьким, даючи початок одному з найбагатших і найвідоміших шляхетних прізвищ України.

Дмитро Байда Вишневецький - засновник Запорізької Січі, його нащадок - Ярема Вишневецький - суперечлива, проте грандіозна фігура української історії - один із найбагатших магнатів, ворог Богдана Хмельницького і, водночас, ідеолог української колонізації лівого берега Дніпра. Маєтності та володіння Вишневецьких на Лівобережній Україні часто порівнюють з удільним князівством і називають Вишневеччина. Ярема перебудовує й укріплює давній замок у Вишнівці. На схилах замкової гори досі стоїть Вознесенська церква, де поховані його батьки - Михайло та Раїна Вишневецькі. Раїна, до того ж, - сестра Петра Могили.

Сторіччями Вишнівець був центром культурного й інтелектуального життя Великої Волині. У 1742 році в місті засновано першу масонську ложу на землях України, й відтоді містичні історії не полишають його околиці. Пригода з печерою поблизу Мельниці-Подільської, взагалі, варта фільму. У 2001 році група місцевих хлопців потрапила у печеру, вхід до якої позначали таємничі символи, а всередині лежало 28 людських черепів. Радіовуглецевий аналіз встановив вік кісток - приблизно двісті років, що якраз збігається з часом функціонування масонської ложі в цих околицях.

Фантастично, скільки всього цікавого приховують невеликі містечка нашого великого минулого. Незважаючи на перебудови і реконструкції, особлива атмосфера цих місць поступово відкриває мандрівнику дрібні секрети і грандіозні таємниці історії, повертає забуті імена і натякає, як багато нам іще невідомо.

Автор: Анна Данильчук

Джерело: «День»