Відомо, що мова є основою і запорукою етнокультурної цілісності та ідентичності нації, і ця ідентичність проходить через віки. Стосується це, безумовно, й української мови.

 

Кодифікований правопис

 

Кожна розвинена мова має свій кодифікований правопис. Що таке кодифікований?

Це - звід правил, який встановлює передавання літературної мови даної країни на письмі.

Своєрідною «сировиною» для кодифікованого правопису є усна народна мова, яка має свої регіональні соціокультурні варіанти, особливості вимови тощо.

А починає кодифікувати усну народну мову те суспільство, яке перебуває на високому щаблі свого культурного розвитку силами високоосвічених людей - спочатку монахів-літописців, потім фахівців-лінгвістів, мовників.

І відбувається це на трьох основних напрямках.

Три напрямки кодифікації мови

 

Перший напрямок: графічний. Запроваджуються букви, кожна з яких відображає типовий звук мови. Букви з часом у процесі розвитку мови можуть з'являтися і щезати - природно або ж примусово, як це сталося за радянських часів з буквою ґ.

Другий напрямок: орфографія. Вона встановлює закономірності поєднання букв для передавання на письмі звукового образу мови - зокрема, й української.

Третій напрямок: пунктуація як система розділових знаків, які мають суцільний мовний потік розчленовувати змістовно та інтонаційно.

Всі три напрямки мають кожен свою історію виникнення та розвитку в кожній розвиненій мові світу.

Український правопис: виникнення

 

Мала і має свій правопис також і українська літературна мова.

	Перша сторінка «Абетки» Івана Федорова, надрукованої у 1574 році

Створюватися правопис почав достатньо давно і має свою непросту історію.

Старослов'янське письмо, кирилиця, стало основою української графіки, способу написання букв.

Після опублікування «Енеїди» Івана Котляревського розпочався новий етап розвитку української літературної мови, в яку вклинився живий народний розмовний струмок.

Лінгвісти порахували: від 1798 до 1905 року виникло близько 50 різних правописних систем української мови різного масштабу поширення. Усі вони намагалися досягти ефекту більш достовірного звучання усної української мови через письмо.

Найпомітнішими були системи правопису відомих культурних діячів східних, і західних українських земель - Олексія Павловського, «Русалки Дністрової», Пантелеймона Куліша, Євгена Желехівського, Михайла Драгоманова. Доклалися до цього процесу також Володимир Антонович, Павло Житецький, Костянтин Михальчук, Павло Чубинський, Євген Желехівський, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сімович та ін.

Заборона

 

У 1876 році відбулася нищівна атака на український правопис. Російський імператор Олександр ІІ ухвалив шовіністичний акт, згідно з яким першу складову правопису - українську графіку - було заборонено використовувати.

Згідно з цим варварським указом, українські тексти, навіть ті, що проходили драконівські цензурні рогатки, можна було друкувати тільки російською абеткою.

Після революції 1905 року настала певна лібералізація, і ця заборона була скасована. Через 2 роки почав виходити друком словник української мови (в оригіналі він називався «Словарь») за редакцією Бориса Грінченка. Словник і сам став класичним, і свого автора перетворив на класика.

	Словник Б. Грінченка

Ще через десятиріччя, у 1918 році, професор Іван Огієнко запропонував свій проєкт офіційного українського правописного кодексу. Через певний час до його доопрацювання долучилися геніальний український учений, знавець декількох десятків мов Агатангел Кримський і проф. Євген Тимченко.

У 1919 році на основі цього видання спільне зібрання Української академії наук одностайно схвалило «Найголовніші правила українського правопису» - перший в історії України офіційний загальнодержавний правописний кодекс, що мало принципове значення для державотворення того часу.

Оскільки в його основу було покладено диференційоване розуміння української мови як відмінної від інших слов'янських мов, а також мовну практику провідних вітчизняних літераторів, цей правопис допомагав формувати українську мову як національне явище, яке інтегрує українську націю в цілісність.

Наступним етапом розвитку українського правопису було створення так званого «харківського» або «скрипниківського» правопису.

Створена у 1925 році українським урядом при Народному комісаріаті освіти Державна комісія для впорядкування українського правопису розпочала, а в 1927 році Всеукраїнська правописна конференція, що відбулася в Харкові, завершила проєкт всеукраїнського правопису.

 

Нарком освіти УРСР Микола Скрипник 6 вересня 1928 року цей український правопис затвердив. Та недовго він перебував у такому вигляді, як його затвердили. Під тиском більшовицького уряду Москви посилилася русифікація України. Почалося згортання процесу українізації.

Зачепило це й український правопис, який більшовицькі керманичі визначили як «націоналістичний», який, мовляв, штучно відриває українську мову від «братньої» російської.

Українська торгова фльота – такими були правила «харківського» правопису

Микола Скрипник покінчив життя самогубством. До українського правопису були внесені значні зміни, щоб максимально наблизити український правопис до норм російського.

У рік Голодомору - 1933-го - Нарком освіти УРСР схвалив інший правопис, який діяв до 1989 р. З алфавіту було невиправдано вилучено букву ґ, що, як стверджують мовознавці, вплинуло на функціонування графічної й фонетичної систем мови.

Репресований у центральній і південно-східній Україні, так званий «харківський» правопис, тим не менш, з деякими змінами й доповненнями залишався чинним на західноукраїнських землях поза Українською РСР і в переважній частині української діаспори.

У 1989 р., коли затріщала радянська політична система, було затверджено і в 1990 р. опубліковано нову редакцію українського правопису, в якій, зокрема, поновлено букву ґ, уточнено й доповнено окремі правописні норми.

Після цього проєкти нової редакції українського правопису затверджувалися ще двічі - 2018 року (після громадського обговорення у серпні-вересні) і 22 травня 2019 року Кабінетом міністрів України.

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України оприлюднив цю нову редакцію «Українського правопису». В ній враховувалися не тільки напрацювання минулого, але й особливості розвитку української мови останніми роками.

Інститут підкреслює, що ця публікація не є офіційною та остаточною, а має на меті ознайомити громадськість з основними змінами.

Деякі зміни

 

Член Української національної комісії з питань правопису професор Світлана Єрмоленко прокоментувала ситуацію.

Вона наголосила, що це не є новий український правопис, а лише його нова редакція. Тобто, зміни не такі радикальні, як дехто очікував.

Пані Світлана вказала: «Я б ці зміни поділила на дві групи: перша - це мотивовані логікою зміни і спрощення».

Дуже часто були пропозиції повернути правопис Скрипника 28-29 року. - «Так-от, з того правопису прийнято писати не «проект» - а «проєкт», так як «суб'єкт» і «траєкторія», тобто чисто формальний логічний принцип», - розповіла Єрмоленко.

Деякі спрощення мають допомогти в навчанні школярам.

Перше таке спрощення, за словами С. Єрмоленко, це написання слів з «пів» окремо, тобто «пів книжки», «пів хлібини», «пів яблука», «пів Європи».

Інше спрощення стосується складних слів, де в основі є дво-, три-, чотири-.

	Індик так і не став индиком, а от Афіни можна тепер промовляти також як Атени...

Як зазначила Єрмоленко, тепер немає розрізнення, як писати перед приголосними і голосними - «двопалубний», «двотактовий», хоча раніше перед голосними необхідно було використовувати букву «х». Є винятки, коли другою частиною є «-сотий», «-тисячний», «-мільйонний», утворені від числівників - «двохтисячний», «трьохсотий», «чотирьохмільйонний».

«Така, начебто, логічна зміна - слово «священний» завжди писали і пишуть з двома -нн-, а слово «священик» писали з однією. Люди часто помилялися у цьому слові, тепер «священник» теж з двома -нн-», - пояснила професор.

Основним нововведенням, за її словами, є розширення варіантності - варіантність поширили і на іменники 3-ї відміни такого зразка, як радість - «радості» і «радости», «можливості та «можливости», і на давньогрецькі запозичення - «орфографія» і «ортографія».

«На мою думку, це данина історії мови. Коли передруковують тексти 20-30 років, то використовують такий самий правопис, щоб люди розуміли, що таке було в історії української мови», - зазначила Єрмоленко.

Вона розповіла, що дуже довго дискутували на громадському обговоренні щодо написання початкового «иноді», «инший», «индик».

«Багато людей вимагали, інші заперечували, але, звичайно, залишилося так, як і було, тільки два слова залишилися як варіанти - «ирий» чи «ірій» та «ірод» чи «ирод», - повідомила Єрмоленко.

Уточнений правопис також у складних іншомовних словах, наприклад, з веб-, поп-, прес-, там, де це регулярні приєднання до другої частини слова, рекомендовано писати разом - вебсторінка, фолкгрупа, пресконференція, попмузика.

З дефісом треба писати слова, де є повноцінне слово, а перша частина характеризує тип другої частини - бізнес-проект, компакт-диск.

Загалом, за словами Єрмоленко, повністю перевчатися всім не треба.

«Цей правопис спрямований на те, щоби помічати нові тенденції в мові, у нас затягнувся цей процес, мова швидше розвивається, ніж ми думаємо. Крім того, у кожного є своя візія, якою має бути зразкова літературна мова. Правопис - це не книжечка, в якій виписані правила, а наша загальна грамотність», - підсумувала Єрмоленко.

Поради редакторки

 

Редактор Аліна Яковлєва з Донецька дає такі поради:

 

1. Як відмінювати назви населених пунктів.

Назви населених пунктів відмінюються як і загальні назви - місто, село. Тому слід казати «Я живу в місті Києві», «мешкаємо в місті Рівному», «давно не бували в місті Дніпрі».

Порушенням це буде, якщо текст належить до офіційно-ділового чи наукового стилю. У офіційному звіті командир батальйону може написати «відтак, ми приступили до проведення операції в місті Волноваха».

Не відмінюються також складені географічні назви: «виїжджаємо з міста Біла Церква».

 

2. Правила написання слова «бог».

«Бог» з великої літери є закономірним і граматично коректним, якщо маємо релігійний контекст. Тобто, слова людини, які та вимовляє в церкві, під час моління - коли є акт розмови зі Всевишнім. Тоді записують в прямій мові так: «Слава тобі, Боже». Зберігається цей принцип і в непрямій мові: «Вона дякувала Богові за вдалу ідею».

Коли ж ідеться про побутові ситуації, написання слова «бог» з маленької літери не зробить з вас ані грішника, ані невігласа. Адже правильно буде писати саме «Слава богу, я впорався з цим проектом!» або «Та він завжди меле бог знає що». В українській мові часте вживання словосполучень зі словом «бог» узагалі призвело до виникнення специфічних вигуків та часток: «бозна», «дастьбі», «боронь боже», «їй-богу».

Винятки - міфічне розуміння слова - пишемо з малої літери: «пантеон грецьких богів», «бог війни», «слов'янські боги».

 

3. Шевченків, шевченківський, шевченковий, Schevchenko's - як утворювати присвійні прикметники.

Писати присвійний прикметник з великої чи з малої літери залежить від суфікса. Якщо йдеться про суфікс -ів-, -ов-, -ев-, -їв-, -єв-, або -ин-, -їн-, -ін-, то слід писати присвійний прикметник з великої літери. Означуваний іменник - з маленької: Марійчина доповідь, Степанова іграшка, Мамаєва слобода чи навіть Мавчина пісня.

Якщо присвійний прикметник будете утворювати за допомогою суфікса -івськ-, -евськ-, -овськ-, -инськ- або -інськ-, -їнськ-, то писати прикметник слід з малої літери. Тому - «шевченківський стиль», «франківський стиль», «бетховенська манера», «жаданівська лірика», але «Шевченкова сестра», «Франкова дружина», «Бетховенова партитура» та «Жаданове інтерв'ю».

Винятки - коли прикметники входять до складу назв, що мають значення «імені когось» або «пам'яті когось». У цьому випадку мусимо писати їх з великої літери: «Нобелівська премія», Стусівські читання, Франківська стипендія.

 

4. Винятком можуть бути усталені вислови «прокрустове ложе», «ахіллесова п'ята», «едіпів комплекс», «дамоклів меч».

Прикметники, які мають в основі кілька особових назв, мають такі правила написання: Ортега-і-Гассет - «ортега-гассетівський». А якщо йдеться про двох людей, то «Ільф» і «Петров» зі словом «стиль», буде «ільфо-петровський стиль».

 

5. Слово «Мекка» пишеться винятково з великої літери за будь-яких обставин та в будь-якому контексті. Наприклад: «Львів - Мекка для кавоманів».

Зміни у правописі - дві великі групи:

 

Зміни у правописі можна поділити на дві великі групи: власне зміни у написанні слів і варіантні доповнення до чинної норми.

Без варіантів тепер вживаються слова: проєкт, проєкція (так само, як ін'єкція, траєкторія, об'єкт та інші слова з латинським коренем -ject-) плеєр (play+er), конвеєр (convey+er), феєрверк.

Разом пишуться слова: мінісукня, віцепрезидент, ексміністр, вебсайт, а також слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний вияв чого-небудь: архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-: архіскладний, гіпермаркет, макроекономіка, мікрохвилі, мультимільйонер, преміумклас, супермаркет, топменеджер, топмодель.

Разом пишемо слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-: антивірус, контрудар, віцепрем'єр, віцеконсул, ексчемпіон, ексміністр, експрезидент.

Пишемо окремо, без дефіса: пів хвилини, пів яблука, пів Києва, але одним словом як цілісне поняття півострів, півзахисник, півмісяць.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: закінчення -ой передаємо через -ий: Донський, Крутий, Луговський, Трубецький, але Толстой.

Впроваджено зміни в окремих словах, зокрема, священник (як письменник).

Слід писати разом складноскорочені слова (мішані та складові абревіатури) й похідні від них: адмінресурс, Міносвіти, профспілка, Святвечір.

Слова, щодо яких допускається правописна варіантність:

 

Слова іншомовного походження: Вергілій і Верґілій, Георг і Ґеорґ, Гуллівер і Ґуллівер: аудієнція і авдієнція, лауреат і лавреат, аудиторія і авдиторія.

У словах, що походять з давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au звичайно передається через ав: автентичний, автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра, Аврора, Мавританія, Павло.

У запозиченнях з давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна, кафедра і катедра, ефір і етер, міф і міт.

Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звично буквою т: аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, Прометей, Таїсія, Теодор.

У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.

Вживатимуться варіантні форми родового відмінка: радості й радости, любові й любови, Білорусі й Білоруси.

Скептики

 

Не всі сприймають запропоновані зміни. Звикли до такого варіанту українського правопису, яким послуговуються останні десятиріччя.

Квінтесенцією подібного скепсису можна вважати напівжартівливий-напівсерйозний вислів одного відомого журналіста, який у стилі запропонованих змін у себе на сторінці у соцмережах опублікував таке «повідомлення»:

«...Членкиня катедри тілології протесорка Ирина Таріон розповіла в прямому етері про вкраїнський правопис та зробила павзу...».

Легко зрозуміти, що у коментах на нього накинулися не лише прихильники професорки Ірини Фаріон, а й інші Інтернет-користувачі, які іронію автора болісно сприйняли і перенесли її на мову загалом.

Завершення

 

Порахуємо: у серпні 2018 року Міносвіти опублікувало проєкт нової редакції українського правопису. Кабмін 22 травня 2019 року, через 8 місяців, затвердив проєкт нового правопису.

Коли ж оприлюднять остаточну редакцію? Напевно, залежить і від того, як буде тривати обговорення опублікованого наразі варіанту.

Але важливість цієї роботи безсумнівна.

Ось як ставить питання Українська національна комісія з питань правопису:

«Якою має бути «правильна українська мова»? Чи загрожують їй іншомовні впливи, а якщо загрожують, то в якій частині мовної системи й наскільки? Яку мову ми передамо нащадкам?

Ці й подібні питання, що десятиріччями не втрачають своєї актуальності, спонукають до періодичного оновлення, перегляду й доопрацювання правописного кодексу, граматики й словників.

Спадкоємність у мові - це зв'язок між поколіннями, які жили, живуть і житимуть в Україні. Пошук балансу між системними параметрами сучасної мови, з одного боку, й різночасовими прикметами української мовної традиції, з іншого боку, - найскладніше із завдань, що поставали перед творцями національного правопису на кожному з етапів його розвитку. Нова редакція правопису є кроком до розв'язання цього завдання з позицій історичної й етнографічної соборності української мови й української нації».