Цього моменту ми чекали 5 років!

У 2013 році Владислав Івченко поставив останню крапку в романі «Паничі» - і відіслав його на Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова».

У травні 2014 року журі конкурсу в номінації романи мусіло читати той роман, притримуючи щелепу - і очі, що лізли на лоба від здивування: настільки точно невідомий на той момент автор передбачив вторгнення ФСБ на сході України. Фантастична Січ  Івченка хоч і мала утопічні риси, але постраждала від ФСБ не менше, ніж спадкоємці Січі реальної.

 

«...Той спостерігач був з ФСБ, і саме ця структура спроможна наймати авіацію, забезпечувати прикриття, постачати зброю.

- Для чого ФСБ воювати проти Січі?

- Думаю, через низку причин. По-перше, щоб мати підконтрольну територію в Україні. І як засіб впливу на місцеву політику, і як базу для сумнівних оборудок. Бандити налагодили транзит наркотиків через Січ, ФСБ могло підтримати цю діяльність, додати зброю. По-друге, політичний момент. Їм могло не сподобатися, що існує такий край, де українці при владі, а росіяни складають пригноблену більшість. От і вирішили поміняти ситуацію. До того ж, зі зміною влади Росія може претендувати на Січ - як російську землю, на якій живуть руські люди.

- Які руські люди? - здивувалася Понамка.

- Раби. Вони ж говорять нехай і примітивною, але російською, а Паничі - законсервованою українською... Вони вже майже все зробили, залишився вирішальний удар, - я зробив паузу. - Спочатку вони викрали рабів.

- Непийпиво казав, що раніше рабів купували, а зараз просто вирішили не платити!

- Понамко, їх же не просто викрали, а цілеспрямовано брали по кілька з кожного куреня. Якби крали просто так, то схопили б по максимуму в одному місці і все! Але ні, літали по всій Січі, ризикували. До того ж, брали завжди дорослих рабів. Чоловіків, а не підлітків чи жінок... Їх вивезли і готували. Сьогодні повезли розвозити. На кожен курінь по два-три раби з ящиком автоматів.

- У Січі є сучасна зброя! - крикнула Понамка. - Ті автомати нічого не вирішать!

- Вирішать, бо ти ж не знаєш всього плану. План такий: підготованих рабів викинуть зі зброєю у їхніх куренях. Потім ввімкнуться розкидані ящики. Це потужні колонки, через які буде транслюватися звернення до рабів із закликом до повстання. Звернення  їхньою мовою.

- Раби не послухаються, вони залякані! І сараї зачинені!

- Сараї відчинять ті раби, яких зараз розвозять по куренях.

- Навіть, якщо так, ми придушимо повстання у зародку!

- Придушувати буде нікому. Бо всі курені будуть знищені. Ти ж чула про Су-24. Це такі штурмовики, кожен з яких може нести кілька тон бомб та ракет. Кожен літак буде мати ціллю один, максимум два курені. Паничі не чекають удару, вони на ніч всі зберуться у куренях. І там знайдуть свою смерть. Бомби та ракети розтрощать курені та фортеці. Більшість Паничів загине там. А якщо комусь пощастить вціліти, то їх вже будуть добивати натовпи повсталих рабів, яких мусить підбадьорити вигляд зруйнованих куренів. За кілька годин Січі не стане...»

 

Паничам Івченка таки пощастило вціліти. Довелося таки збирати цілу Січ, об'єднуватися, боротьба була тяжкою...

Втім, ми й самі то бачимо...

Але шанси на перемогу є навіть в утопічної Січі!

Роман було видано у 2014 році - під назвою «Химери Дикого поля».

І тепер ми з радістю повідомляємо, що автор дозволив нам поділитися цим захоплюючим чтивом з вами. Щиро дякуємо Владиславу Івченку - і запрошуємо до читання!

На жаль, роман доступний тільки читачам паперової версії нашого видання. Читачам веб-сайту доведеться шукати книгу! : )