rss
10/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Славетний рід священиків Базилевських

Чи не вперше про родину священиків Базилевських я довідався з біобібліографічного довідника авторства дослідника-полтавця Петра Ротача «Розвіяні по чужині. Полтавці на еміграції...», який побачив світ уже понад два десятиріччя тому, у 1998-му році, в полтавському видавництві «Верстка».

 

Далі мої пошуки відомостей про Базилевських продовжились уже за океаном у травні 2016 року, коли я на запрошення д-ра Івана Буртика з Кліфтона вперше в своєму житті відвідав США, де, зокрема, побував також і при місці Вічного спочинку багатьох славетних українців на православному цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку, куди я поїхав на авто разом з паном Петром Палюхом. Мені, на жаль, не вдалося тоді віднайти місце Вічного спочинку отця Володимира Базилевського, але я знав точно, що він скінчив свій життєвий шлях 22 грудня 1997 року у Нью-Йорку, де понад двадцять один рік, від 1976-го до 1997-го, служив настоятелем катедрального собору св. Володимира у Нью-Йорку та очолював Діловий комітет полтавського земляцтва в цьому місті.

Побачив же світ Божий отець Володимир Базилевський 116 років тому - 19 червня 1903 року, у селі Батьки, тодішньої Полтавської губернії, під московською окупацією, пізніше показав себе видатним церковним діячем української діаспори у США.

Title  Title
 Михайлівська церква (1777 р.)
 у с. Свиридівка, Лохвицького повіту
(нині Лохвицького р-ну, Полтавської обл.)
 Отець Іван Базилевський (з бородою, в капелюсі),
праворуч від отця – донька Ольга Базилевська.
В першому ряду (в профіль) – паніматка
Євдокія, Полтавщина

 

Володимир Базилевський закінчив Полтавське духовне училище та два класи духовної семінарії. Два роки навчався в Полтавському інституті народної освіти. Виключили його з третього курсу як сина священнослужителя. Ховаючись від переслідувань, деякий час він учителював, а потім у Харкові закінчив курси креслярів-конструкторів. Працював, зокрема, в інституті проектування сільськогосподарського будівництва. 1943 року емігрував до Австрії. В повоєнний час жив у таборі для переміщених осіб Ді-Пі в Західній Німеччині, допоки 1950 року не перебрався до США.

У Нью-Йорку працював креслярем і дизайнером. Вийшовши 1969 року на пенсію, прийняв священичий сан. Спершу був настоятелем церкви Святої Покрови, а від 1976 року, як я вже зазначав вище, й до самого відходу у Вічність був настоятелем катедрального собору св. Володимира у Нью-Йорку. Отець Володимир був удостоєний золотого наперсного хреста, мав сан митрофорного протоієрея та протопресвітера. Влітку 1994 року він разом зі своїм сином Юрієм відвідав Україну й побував на своїй малій Батьківщині. Про це о. Володимир розповів у репортажі «Подорож по Полтавщині» у газеті «Полтавське земляцтво» (Нью-Йорк, 1994, число 7). 1995 року він вітав у своїй катедрі президента України Леоніда Кучму.

  Title
  Панахида за жертвами українських Голодоморів
у катедрі святого Патрика в Нью-Йорку. Панахиди
відбуваються щорічно у листопаді

Син священика Володимира отець Юрій Базилевський у листі до мене від 9 травня 2019 року, зокрема, пише: «...Рід родини Базилевських був священичим. Мій прадід, ієрей Потапій Базилевський був священиком у селі Свиридівка, Лохвицького повіту, на Полтавщині. В 1994 році я поїхав разом з моїм татом, о. Володимиром Базилевським, до села Свиридівка. У будинку, де жив о. Потапій, і куди мій тато приїжджав 4-річним хлопчиком до свого діда, тепер сільська рада. Ми поїхали на місцевий цвинтар, щоб знайти могилу о. Потапія. Шукаючи, поблизу ми побачили стареньку жінку з двома милицями і запитали її, чи знає вона, де похований о. Потапій. Ця жінка, ім'я якої я, на жаль, не запам'ятав, сказала, що о. Потапій вінчав її в 1924 році. Могила о. Потапія є четверта від могили її тепер уже покійного чоловіка. Хрести на могилі о. Потапія, як рівнож її чоловіка, були залізні, й комуністи позрізали їх, бо їм потрібний був метал «для розбудови соціалізму». Я замовив хрест у Харкові, де жив мій кузен Георгій Базилевський. За два роки, уже по смерті мого тата, о. Володимира, я з моєю дружиною Оксаною та з моїм кузеном Георгієм і його дружиною Олександрою привезли новий хрест і поставили на могилі прадіда о. Потапія й паніматки Вікторії. Я поставив і освятив цей пам'ятник. Люди, що жили тоді через дорогу від цвинтаря, сказали, що та жінка, яка показала нам могилу о. Потапія, вже померла. Нас запрошували ці люди до їхньої хати на обід. Ми ж, подякувавши за гостину, відмовились, бо дуже поспішали до Києва.

Title  
 Зліва направо: о. Я. Митульницький, іподиякон
Юрій Базилевський, владика Андрій Кусчак,
о. Володимир Базилевський, о. Іван Ткачук,
о. Іван Бузенко
 

Мій тато, о. Володимир, народився 19 червня 1903 року, в селі Батьки, на Полтавщині. Його батьками були о. протоієрей Іван й паніматка Євдокія Базилевські. У тата були два брати Микола й Анатолій та сестра Олена. Отець Іван був призначений на парафію в селі Човно-Федорівка тодішнього Опішнянського повіту. Коли стався большевицький переворот у Петрограді та перша Українська революція в роках 1917-1919, найстарший брат o. Володимира Микола, якому було тільки 17 років, пішов добровольцем в українську армію. За якийсь час отець Іван забрав його назад додому. Коли ж Микола став повнолітнім, то він знову пішов в українську армію і там загинув. Батьки Миколи ніколи так і не довідались, де ж він загинув і де похований. Отець Володимир вчився в семінарії на священика в Полтаві. З приходом до влади большевиків семінарію закрили і о. Володимир вступив до університету, де мав студіювати будівництво та архітектуру. Коли ж там довідались, що батько отця Володимира був священиком, то о. Володимира виключили з університету. Діти о. Івана - Володимир, Анатолій і Олена - виїхали з полтавського села Човно-Федорівка на Харківщину. Тоді багато довколишніх церков закрилися під тиском большевиків. Люди почали приходити зі сіл, де позакривалися церкви, до церкви в Човно-Федорівці. Це, звичайно, не подобалось большевицькій владі, бо вона вважала це «контрреволюцією». Влада тиснула на о. Івана, щоб той покинув церкву та служіння Богові. Навіть Іванова родина радила о. Івану відійти. Але о. Іван не хотів покидати церкву, тим самим позбавити численних прихожан можливості ходити рідної церкви.

Одного дня під час святої Літургії большевики-безбожники зайшли прямо до вівтаря й силою витягнули о. Івана, заарештували його й заслали до Сибіру без права переписки з родиною. Під час Другої світової війни з'явився один чоловік, що знав о. Івана, і був з ним на засланні в Сибіру, йому згодом пощастило повернутись в Україну. Він розповів, що в Сибіру в'язні, а між ними й о. Іван, під час дуже холодної зими пиляли дерева, щоб побудувати дорогу для «потреб соціалізму». Одне дерево впало й убило о. Івана. Його там і поховали, в холодних й непривітних сибірських снігах. Церковне ж правило вимагає, щоб Літургія була закінчена. Оскільки о. Іван не зміг закінчити службу, то я, коли поїхав в Україну у 2004 році, закінчив цю службу, щоправда, не в Човно-Федорівці, бо там комуністи та їхні посіпаки вже розібрали церкву, а в церкві вже на Прикарпатті, на Івано-Франківщині, в співслужінні з митрополитом УАПЦ Андрієм.

  Title
  Отець Юрій Базилевський під час Служби Божої

О. Микола Базилевський, дядько мого тата, був священиком Української Автокефальної Православної Церкви у Миргороді. В 1927 році, коли о. Микола повертався додому з церкви ввечері у Страсний четвер, то по дорозі його застрелив комсомолець. Того комсомольця зловили, але, потримавши декілька днів, випустили, бо він убив «врага народа». Володимир Базилевський, мій тато, виїхав з полтавського села Човно-Федорівка на Харківщину і там у 1929 році одружився у місті Барвінкове з Єліконідою Колесніковою. Єліконіда була внучкою місцевого економа Фінченка. Пан Фінченко мав велику посілість, у нього працювали багато селян. Селяни дуже любили свого господаря, бо він дуже добре платив і в жнива, і на свята, на Різдво й Великдень пригощав своїх людей та нагороджував кожного дарунками. Царська влада хотіла навіть нагородити його званням дворянина, але Фінченко категорично відмовився від такого «титулу». Він сказав, що походить зі старого козацького українського роду й не хоче жодної російської нагороди.

Title  
 Пані Інна Базилевська, донька отця Володимира 

У Володимира та Єліконіди у 1933 році народився син Юрій, а в 1939-му народилася донька Інна. Єліконіда працювала вчителькою. Щоразу, тільки-но большевицька влада в Москві «визнавала» якогось партійного конкурента тирана Сталіна «шпіоном» і «врагом народа», тоді мій тато, допомагаючи мамі, одразу ж вирізав зі шкільного підручника фото того таки «шпіона», бо інакше б влада визнала маму «пособніцей шпіонів» й суворо покарала б її «по всєй строгості совєтского закона», хоча насправді... вона ніколи не знала жодного з цих т. зв. «шпіонів» або «прєдатєлєй Родіни».

Під час Другої світової війни родині Базилевських - Володимиру та Єліконіді - пощастило виїхати з Полтавщини, вже перед «красною армієй», що з великими втратами, але швидко наступала, спочатку вони виїхали до Галичини, а потім перебрались до Австрії. Наприкінці війни родина Базилевських переїхала до м. Зальцбург в американський зоні. Комуністична ж окупаційна влада совєтського союзу намагалась повернути українських біженців назад, з дозволу сказати, «на родіну». Насправді ж таке повернення означало «засудження» й тяжка каторга в сибірських таборах як «ізмєнніков родіни». Спочатку американці хотіли «допомогти» своїм совєтським союзникам і переправити українських біженців додому. Але в скорому часі американська військова влада зрозуміла, чому совєтська влада хоче повернути біженців «на родіну» - насправді це означало ймовірну загибель, смерть або ж багаторічну каторгу в системі ҐУЛАҐ-ів. Американська влада дозволила біженцям залишитися в таборах переміщених осіб, т. зв. «Ді-Пі». Цим біженцям американська влада згодом дала можливість поселення до країн Північної й Південної Америки.

Родині Базилевських пощастило емігрувати до Сполучених Штатів Америки в 1950-му році. Я добре пам'ятаю, що ми приїхали кораблем з порту Бременгафен у Західній Німеччині до міста Нью-Йорк.

Спочатку життя в Америці було дуже тяжкими. Тяжко було отримати роботу, бо ми не знали добре англійської мови. З великими труднощами я й тато отримали роботу в компанії American Standart у Гобокен (штат Нью-Джерсі). Спочатку ми мешкали в Асторії (частині Нью-Йорка). Ми жили в помешканні з чотирьох кімнат (тато, мама, сестра Інна і я), мали спальню й кімнату зі столом та канапою. Мама та сестра Інна спали в спальні, а я й тато - в іншій кімнаті з канапою та столом. Кухня і туалет з ванною був спільним для нашої родини і для родини Березницьких, дядька Сергія та його двох доньок - Олі та Ніни. Родина Березницьких жила в одній кімнаті на тому ж самому поверсі, що і ми. Щоб доїхати до місця роботи, я й тато вставали о 5-й годині ранку, їхали сабвеєм (підземкою) до Мангеттена, потім поромом через річку Гудзон, а потім вже їхали потягом до міста Байонна, де була фабрика калориферів American Standard.

Робота була тяжкою: тато цілий день лопатою закидав пісок, а я обслуговував машину, що обточувала калорифери. Інна ходила до школи, а наша мама отримала роботу - чистити офіси в будинку Chrysler. Мама відпроваджувала мою сестру Інну, Олю й Ніну Березницьких до школи, готувала обід і їхала на роботу. Вона прибирала офіси та поверталась лише о 1-й годині ночі. Нашій родині було дуже тяжко і невигідно жити в Асторії.

Через півтора року ми знайшли помешкання в Брукліні. Нове помешкання вже мало дві спальні, одну лазничку, але там не було опалення. Батьки купили газову піч і включали обігрів тільки вночі. Тато знайшов роботу в компанії Micromold, що виробляла конденсатори. Через два роки ми перейшли до іншого помешкання, теж у Брукліні. Згодом тато отримав кращу роботу як кресляр -уже в компанії Dorr Стамфорд (штат Коннектикут). Сестра Інна закінчила середню школу Girls'High School у Брукліні. В цій школі Інна була тільки одна біла, всі інші були чорношкірими. Я також закінчив середню школу Washington Irving High School. Цю школу я закінчив за півтора року, вчився в школі ввечері, а вдень працював у компанії Steiner Plastics, що виробляла пластикові емблеми для реклами. В 1959-му році ми купили будинок для однієї родини в Ozone Park. Це для нас було велике досягнення і великий здобуток.

  Title
  У Білому домі з президентом Р. Рейганом. Праворуч
президента – митрополит Мстислав, позаду нього –
Юрій Базилевський, 1988 рік, Крайова Управа Комітету

Після закінчення середньої школи я вступив у семінарію св. Володимира і до Університету міста Нью-Йорк (City University of City of New York). Сестра Інна вступила до міського університету Барух. Мені з наукою було тяжко, оскільки навчався одночасно в двох школах, давалося взнаки не дуже досконале знання англійської мови. Після двох років я покинув навчання в семінарії і сконцентрувався на науці в Нью-Йоркському університеті. В 1957 році я успішно закінчив цей Університет зі ступенем бакалавра електричної інженерії (Bachelor of Electrical Engineering). У 1967 році я закінчив ще й New Jersey Institute of Technology зі ступенем майстер (Master of Science of Electrical Engineering). Моя перша професійна робота була в компанії Federal Technical Laboratory, що була частиною International Telephone and Telegraph. Це була робота в оборонній галузі США.

Я також працював в інших компаніях оборонної індустрії, зокрема, в Loral i Airborne Instrument Laboratory. Працюючи в оборонній індустрії, треба було мати доступ до секретних справ Америки т. зв. Security Clarence. Після закінчення Cellular Communication я працював у компанії Bell Telephone Laboratories, а також - California Microwave Corporation. У 1994-му році я отримав роботу в Mililcom Corporation в Люксембурзі. Я був призначений технічним директором на Російську Федерацію й одночасно на всі країни так званого СНД. Ми тоді започаткували стільниковий зв'язок у Москві, Омську, Бєлгороді,Челябінську та в Алма-Аті, тодішній столиці Казахстану, як також й Україні. В Україні наша компанія, на жаль, не змогла поставити нашу систему, незважаючи на наше краще устаткування й дешевшу ціну через... хабарі окремим представникам української влади. Моя остання робота в індустрії була в компанії Sony Electronics у галузі телекомунікації. Працюючи в індустрії, я не забував про релігійні справи та шанував нашу рідну церкву. Наприкінці 1950-х років українська православна молодь створила Товариство православної молоді. Це Товариство видавало місячний журнал, обладнало собі домівку при церкві Святої Трійці при Broome St. Тут періодично читали релігійні доповіді, а також відбувалися вечірки з танцями й забавами. Духовним капеланом був о. Тимофій Міненко, а головою Товариства був я, Юрій Базилевський. Я також прислуговував як іподиякон владикам Ігореві, Паладію й Антонієві.

Після виходу на пенсію я продовжив богословську науку в семінаріях антіохійської митрополії св. Стефана і в українській семінарії св. Софії. Після закінчення семінарії св. Софії митрополит Української Православної Церви в США Антоній висвятив мене в диякони 16 лютого 2003 року, а 8 березня 2003 року - в священики. Спочатку я служив у церкві Всіх Святих в м. Нью-Йорк як сотрудник о. Андрія Кулика. Потім я почав служити в церкві св. апостолів Петра і Павла в м. Кергонксон (Н.-Й.). Цю церкву св. Петра й Павла побудував полковник Петро Войновський, батько моєї дружини Оксани. Полковник Войновський був провідником Буковинського куреня.

У 1942 році полковник зі своїми вояками обороняв собор св. Андрія Первозванного в Києві від німців під час висвячування владики Мстислава, Ігоря, Геннадія та інших єпископів Української автокефальної православної церкви. Посвята відбувалася таємно від німців, бо вони не хотіли, щоб в Україні була УАПЦ. Впродовж літніх місяців я служив святі Літургії в каплиці святого князя Володимира в оселі Союзівка. Влітку в оселі Союзівка організовувалися молодіжні табори, як рівнож приїжджали українці на відпочинок.

7 жовтня 1967 року я одружився з українською балериною Оксаною Войновською. У нас народилося троє дітей - Богдан і Христина (близнята) 2 січня 1969 року та Андрій, який народився 23 вересня 1977 року. Христя вийшла заміж 28 червня 1994 року за Росса МекМікена. У них народилося троє дітей - Андрій, 13 травня 1997 року народження, Вікторія, 15 липня 1999 року народження та Наталія, 7 березня 2004 року народження. В 2016 році Христя розлучилася з Россом. Богдан одружився з Христею Луцькою 31 липня 1999 року. У Богдана й Христі народилося двоє дівчат - Ганна, 8 вересня 2003 року народження й Олександра, 1 червня 2005 року народження. Богдан працює у фінансових інституціях м. Нью-Йорк. Багато разів він представляв свою компанію в International Monetary Fund для фінансової допомоги Україні. Син Андрій одружився з Анною Назаренко 3 жовтня 2015 року. 27 квітня 2018 року в них народився син Лев. Андрій наразі працює в фінансовій компанії Brownstone Investments.

Сестра Інна вийшла заміж за Артура Соломона в 1965 році У них є один син Терентій. Терентій одружився з Христею, в них є двоє дітей - Анніка та Юліан.

Title  
 Владика Даниїл (Зеленський) з Андрієм
Базилевським та Анною після їхнього шлюбу
 

Брат отця Володимира Базилевського Анатолій служив у совєтському війську. Як інженер він працював над розбудовою протиракетної оборони Москви в Капустиному Яру й інших місцевостях. Помер він у 1982 році й був похований у передмісті Москви, в м. Одинцово. В 1993 році о. Володимир поїхав на цвинтар, де був похований його брат Анатолій, зняв червону зірку з пам'ятника Анатолія й поставив хрест та відслужив панахиду. Дружина Анатолія, Ольга, померла в 2007 році.

У мого дядька Анатолія й Ольги Базилевських народилося двоє дітей - Тетяна й Георгій. Тетяна померла в 2013 році. Георгій був одружений з Галиною. У них було двоє дітей - Володимир і Юлія. Дружина Георгія - Галина - померла в 1995 році, й Георгій одружився вдруге з Олександрою. Сестра отця Володимира Базилевського - Ольга - була одружена з Емілем Гоєвим. Еміль прийшов у складі українського війська з Галичини в час української революції в 1917-1921 роках й залишився у підсовєтський Україні. Там вони з Ольгою і одружилися. Під час німецько-совєтської війни був заарештований і засланий у табір до Сибіру. Повернувся із заслання у 1956 році й помер у 1978 році. В Еміля й Ольги був син Володимир, він помер у 2007 році.

Отець Володимир після проголошення Незалежності України віднайшов двох своїх двоюрідних братів - Михайла Лотиша і Вадима Базилевського. Отець Володимир у 1993 році хрестив внучку Михайла - Анну, яка живе в Одесі, та дружину Вадима, Валентину, в 1994 році. Вадим і Валентина Базилевські жили в Києві, на вулиці Немировича-Данченка. Вадим Базилевський помер у 1997 році, а його дружина Валентина померла в 2013 році. Мати о. Володимира Базилевського залишилась під час німецько-совєтської війни в Україні й померла у 1958 році. Батьки Єліконіди Базилевської - Кіндрат й Пелагея Колеснікови - залишились в Україні під час останньої світової війни, вони померли, ймовірно, в 1944 або 1945 році...

...Слід ще наголосити, що по закінченню Другої світової війни багато українців опинилися в американській та англійській окупаційних зонах Німеччини та Австрії. Попри постійні намагання совєтської окупаційної влади повернути українців, які втекли перед наступаючим совєтським фронтом й опинились на американській, англійській та французькій зонах Німеччини і Австрії, американський військовий уряд дав притулок багатьом українським утікачам.

  Title
  Полковник Петро Войновський, командир
Буковинского куреня ОУН на еміграції, тесть
о. Юрія Базилевського

Українських біженців поселили американці в таборах. Ті табори були колишніми німецькими військовими казармами. У Західній Німеччині українці відкрили 88 народних шкіл із 5400 учнями і 35 гімназій. В Австрії було 15 народних шкіл зі 715 дітьми, 4 гімназії були зі 565 учнями, організовано фахові курси. У 1949-51 рр. ця складна мережа українського шкільництва в Західній Німеччині і в Австрії перестала існувати. В Західній Німеччині і в Австрії відновилася Українська Православна Церква з єпископатом, очоленим митрополитом Полікарпом.

Від 1948-го до 1956 рр. українські біженці почали переселятись до країн Північної і Південної Америки. Найбільше українців переселилось до США та Канади. Багато тих, що поїхали до країн південної Америки, в 1960-х роках переїхали до США. В той час у США вже деякий час існували православні й греко-католицькі церкви. Нові українські емігранти посилили й заснували ще багато православних церков. Найбільш відомий полтавець з походження, митрополит, а пізніше - Патріарх Мстислав (Скрипник) був небожем Симона Петлюри. Під його керівництвом було засновано осередок православної церкви в США, в місці Саут-Баунд-Брук, у штаті Нью-Джерсі, на відстані 60 км від м. Нью-Йорк. У цьому православному осередку було побудовано церкву св. Андрія Первозванного в пам'ять про жертв Голодомору 1932-33 років. Тут засновано український цвинтар, де тепер поховано понад 5000 українців-емігрантів. Тут спочивають православні єпископи, священики, члени уряду УНР, вояки і старшини українських армій і воїнів УПА та Буковинського куреня.

Патріарх Мстислав спочиває в крипті під церквою св. Андрія. В цьому осередку була заснована владикою Мстиславом семінарія святої Софії. В осередку було побудовано культурний центр із залою на 600 осіб, дім Консисторії й музей (ще не закінчений), присвячений жертвам Голодомору. Іншими полтавцями, які спричинились до розбудови українського життя діаспори, була родина Воскобійників. Зокрема, Олексій (Алекс) Воскобійник - будівничий контрактор будівель Університету Штату Пенсильванія, він побудував багато будинків для цього Університету. Він та його дружина заснували Фундацію Воскобійників. Ця Фундація пожертвувала 1 мільйон доларів на катедру українських студій Університету штату Пенсильванія. Фундація Воскобійників також склала пожертви на Україну та на українські православні церкви в США та в Україні. Олексій Воскобійник є уродженцем м. Миргород.

Отець Володимир Базилевський 22 роки був настоятелем катедри св. князя Володимира в м. Нью-Йорк. Церква св. кн. Володимира є головною українською церквою Нью-Йорка і катедрою владик Мстислава, Марка й натепер - митрополита Антонія. Отець Володимир поховав багато старшин армії УНР, Буковинського куреня й генерала Петра Григоренка. Отець Володимир був капеланом генерала Григоренка. Отець Володимир започаткував виступи нью-йоркського хору «Думка» та київського хору «Думка» в катедрі від час Різдвяних свят. У 1975 році з катедри транслювалось Великоднє Богослужіння радіостанції «Голос Америки» на підсовєтську Україну. Тоді ж, вперше за тривалий час по війні, родичі родини Базилевських через цю передачу довідались про о. Володимира, що він є в Америці. Після того, коли Україна стала незалежною, о. Володимир став капеланом українських дипломатів в українському консульстві і Посольстві до Об'єднаних Націй у м. Нью-Йорк. Отець Володимир похрестив багато нехрещених дипломатів та членів їхніх родин. У катедрі св. Володимира о. Володимир вітав президента України Л. Кучму, міністра оборони Костянтина Морозова та міністра зовнішніх справ Анатолія Зленка. Перед висвяченням в священики о. Володимир був головою Нью-Йоркського відділу гетьманців-державників та членом Управи Українського Конгресового Комітету Америки.

Title  
 Приміщення колишньої народної (пізніше –
семирічної) школи в с. Свиридівка. Світлина
1950-х років
 

Полтавський уродженець Олександр Редько був головою і членом Управи катедри св. кн. Володимира в Нью-Йорку. Федір Капуста, що народився в Миргороді 1900 році, був переслідуваний совєтською владою і пережив Голодомор у 1932-33 роках. Він переїхав до Нью-Йорка, тут працював фізично і власними коштами видав книжку про Голодомор. Було багато й інших полтавчан в США, на жаль, детальної інформації про них у мене немає...».

Далі слід коротко зупинитися й на постаті уславленого полковника Петра Олександровича Войновського (1913-1996), тестя отця Юрія, видатного українського політичного, військового діяча, борця за незалежність України. Пан Петро після арешту Віктора Кулишіра 4 листопада 1940 року став Крайовим провідником ОУН(б) Буковини. Через рік Петро Войновський очолив збройне повстання буковинців проти совєтської окупаційної адміністрації. Будучи членом Української Буковинської Національної Ради, він організував нову українську адміністрацію в містах і селах Буковини, організовував збройну боротьбу проти німецько-румунського антиукраїнського союзу.

Від 1949 року Петро Войновський проживав у США, брав участь у відновленні діяльності Організації Державного Відродження України та Організації колишніх вояків-українців в Америці, був чоловим членом Українського Вільного Козацтва, Пласту (належав до куреня «Хмельниченки» та осередку УПС у Кергонксоні).

Та найголовнішим у його житті після війни залишався моральний, духовний обов'язок командира Буковинського куреня. Полковник Петро Войновський збирав матеріали про побратимів та про спільну боротьбу за Україну. На власні кошти полковник побудував військову святиню учасникам Буковинського куреня - церкву-пам'ятник св. апостолів Петра і Павла у Кергонксоні, штат Нью-Йорк, США. До речі, полковник Войновський - один із небагатьох активних учасників визвольних змагань, які дочекалися проголошення Незалежності України. Попри поважний вік, брав активну участь у відновленні державності. На кошти, зібрані Петром Войновським у Чернівцях, височіє пам'ятник «Героям Буковинського куреня 1918-1941-1944 років», зведений наприкінці вересня 1995 року...

  Title
  Церква св. архістратига Божого Михаїла,
с. Свиридівка

Марія Пастернакова у своїй книзі під назвою «Українська жінка в хореографії», що була видрукувана накладом Союзу Українок Канади з Фундації ім. Наталії Кобринської (Вінніпег-Едмонтон, 1963) докладно пише про дружину отця Юрія Базилевського, паніматку Оксану (з дому - Войновську): «...Мистецька наснага, яку у спадщині передали наші предки наступним поколінням, має нестримний вплив впродовж сторіч на духовність нашого народу і його творчі здібності. Навіть серед несприятливих умовин і поза межами батьківщини українські одиниці включаються у різні ділянки мистецтва, в процес його розвитку, у формування нового мистецького світогляду. Також у класичному балеті з'являються часто нові імена молодих українок, які закінчили професійні балетні студії й є сьогодні членами великих балетних ансамблів. Однією з тих, котрі сьогодні посідають провідне місце в балетному авангарді на чужині, є Оксана Войновська, зокрема, у класичному танці. Під час Другої світової війни Оксана вчилася балетному мистецтву в класі проф. Людмили Саєнко в Німеччині, відтак, була ученицею прима-балерини Валентини Переяславець у Нью-Йорку, а згодом закінчила балетну школу для молодих професіоналів у Ньюарку, вчилась в школі американського балету в Нью-Йорку під керівництвом найкращого сьогодні в балетному світі балетмейстера Баланчина. Вже за рік навчання в тій школі її призначили до найвищого професійного класу. Диплом з відзнакою відкрив їй дорогу на балетні сцени, і перші її виступи були в групі відомого хореографа Ю. Лазовського. Після того Оксана Войновська брала участь у балетних виставах Ґільди Нортон, а також в мексиканській балетній групі. Ступаючи дедалі вище й вище по щаблях балетної кар'єри, Оксана Войновська виступала у різних танкових ансамблях в «Медісон-сквер-гарден», у «Карнегі Рисайтел Галл» в Нью-Йорку та на американських сценах та естрадах. Любов до мистецтва глибоко вкорінена Оксані, з нею вона прийшла на світ в родині видатних діячів української культури. Прадід Юліан Нижанківський, дід Амброзій були акторами і мають своє почесне місце в історії українського театру в Західній Україні, тітка Дарія (з Нижанківських) Снігурович є майстром сценічного танцю, і дядько Богдан, відомий модерніст поет і письменник. Їхніми слідами йде надійна адептка класичного танцю Оксана Войновська, несучи в таланті Терпсіхори свою молодість, талант і найкращі традиції української станкової культури...».

Title  
 Автор допису д-р О. Панченко у Саут-Баунд-Бруку
(США), поряд з ним – внучка ген. Михайла Крата –
Ганя Черняк (тримає у руці книжку про 2-у
УД УНА), травень 2016 року
 

...Село ж на Полтавщині, в якому народився отець Володимир Базилевський, й натепер має назву Батьки, воно відоме з 18 сторіччя й за Гетьманщини входило до Опішнянської козацької сотні. Як відомо, за переписом 1855 року в селі налічувалось 515 господарств, 2100 мешканців, функціонувала церковнопарафіяльна школа та цілих три маслобійні заводи. Того ж року в селі було зведено дерев'яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На початку буремного 20 сторіччя, коли побачив світ Божий Володимир Базилевський, у селі налічувалося близько трьох тисяч мешканців, щонеділі тут влаштовувався базар, а тричі на рік відбувалися ярмарки. На той час у селі нараховувалось 25 млинів, декілька маслоробних закладів. Пізніше там діяло вже дві школи - земська та церковнопарафіяльна, в останній було 4 класи й нараховувалось 60-65 учнів. У селі Батьки рівно за два десятки років до народження майбутнього священика Володимира Базилевського народився й такий собі Антон Омельченко, пізніший пасинок відставного московитського генерала Михайла Адамовича Пєховського, що замешкав тоді на Кубані, де Антон зі своїми старшими братами був на заробітках. Згодом односелець отця Володимира, великий знавець і поціновувач коней Антон Омельченко став чи не першим українським дослідником Антарктиди, учасником і конюхом британської експедиції Роберта Скотта, й, зрештою, членом Королівського географічного товариства Великої Британії. Антона Лукича у віці 49 років, якраз у 1932 році, коли в Україні вже розпочався Великий Голод, уразила блискавка. Це сталося на порозі його ж власного будинку.

Інше село на полтавській Зіньківщині, з яким пов'язана історія роду священиків Базилевських, є Човно-Федорівка. Воно розташоване біля витоків річки Мужева Долина. Неподалік від цього села було розташований хутір, власницею якого була Човнова Федора. Хутір було внесено до списку селищ, складеного в 1799-1801 роках, т. зв. Малоросійської губернії. Своєю чергою, перша частина назви колишнього хутора походить від назви річки Човнова - річка в Полтавській області, ліва притока річки Грунь. Село виникло на початку 19 сторіччя. За переписом 1859 року, у Федорівці налічувалось 17 дворів, 114 мешканців. 1892 року була збудована дерев'яна церква, діяли бібліотека, земська і церковнопарафіяльна школи. У 1910 році налічувалося 38 господарств та 212 мешканців.

Переважна більшість світлин отримана з родинного архіву отця Юрія Базилевського, інші - з домашньої книгозбірні та приватного архіву упорядника цього допису доц. д-ра Олександра Панченка та відкритих джерел; прізвища та імена в тексті допису жирним шрифтом виділено О. Панченком

 

Далі буде

 

Тиха святість Миколая Чарнецького

Славетний рід священиків Базилевських

Володимир Куцик#2019-26 (06/27/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com