Народ мій є! Народ мій
завжди буде!
Ніхто не перекреслить
мій народ!
11
травня 2019 року учні та вчителі «Рідної школи» м. Детройт запросили батьків,
друзів та всю громаду на літературне свято, присвячене життю і творчості Василя
Симоненка.
Задум - розкрити велич та
особистість поета-шістдесятника, познайомитись з його важким, трагічним і
коротким життям, духовно збагатитись його поезією - належав пані Любові Красій,
учительці української мови та географії. Через сімейні обставини вона
повернулась в Україну, а її творчий задум втілили її колеги-вчителі: Валентина
Бойко та Леся Білоус. Шкільне свято було проведено у формі мандрівки життям
поета та супроводжувалось відео та музичними доповненнями, які вміло підібрав
магістр Андрій Перекліта.
| |
Розпочинається літературне
свято... На сцені з обох боків, на лавках, ніби у залі вокзалу, учні 9-10
класів, по центру стоїть стіл. Уявляємо, що це - робочий стіл Василя Симоненка,
його старенька друкарська машинка, розкидані папери, статті, ручки, покреслені
тексти віршів, газети, каганець, бо у ті часи були проблеми з постачанням
електроенергії. Збоку - вказівник із станціями, валіза. На задньому плані
портрет молодого поета й слова: «Я - українець. Оце і вся моя автобіографія».
Саме так говорив Василь Симоненко про своє життя.
Першою зупинкою подорожі
була зупинка «Дитинство». Ведучі цієї частини, учні 9 класу Христина Скочипець
та Дмитро Ковалюк розповіли, що в дитинстві Василя було ридання матерів над
похоронками, далека дорога до школи, його дід та чекання на батька, який
залишив сім'ю, коли хлопчикові було два роки. Його вірш «Кривда», який душевно
прочитала Аліна Михайляк, передає біль хлопчика, що росте без батька.
Чудові вірші «З дитинства»
та «Дід умер» прочитали напам'ять Максимиліан Лаврин (10 клас) та Дмитро
Ковалюк (9 клас).
Наступними станціями
подорожі були зупинки: «Симоненко - студент», «Поетичний злет поета», «Хвороба
поета» та «Станція пам'яті Симоненка».
Розповіді про життя поета
супроводжувались його віршами, сповненими легкого суму, де за рядками стоять
певні події, люди, роздуми про сенс життя, кохання, мову, Батьківщину.
Багато учнів та гостей
вперше відкривали для себе Василя Симоненка. В залі була цілковита тиша, що
підтверджувала велику зацікавленість до творчості поета і дійства на сцені.
Вірші «Не докорю ніколи і
нікому», «Матері», «Моя мова», «Лебеді материнства», «Україні», «Баба Онися»,
«Найогидніші очі порожні», «Ти знаєш, що ти людина?», «Вона прийшла», «Малюсі»,
«Мій Київ», «На могилі Симоненка» декламували учні 9-10 класів: В. Крисінський,
А. Пасічник, А. Тайлир, А. Михайляк, О. Бобало, (11 кл.) Н.
Дейчаківська, А. Ільків, В. Кумлик, (8 кл.) Вікторія Хомик, (8кл.), Кирило
Перекліта, (8 кл.), Діана Шуль, Христина Скочипець. Учні дуже старалися
розкрити творчість поета, який творив тільки коротких десять років, але вірші
його такі палкі, щирі і привітні, виспівані з мудрості народу, як частка
повітря, яким ми дихаємо. Молода співачка Христина Скочипець під гітарний
супровід свого батька Андрія Скочипця виконала зворушливу пісню «Не моя».
Щедрими оплесками присутні
нагородили прекрасний танцювальний номер у виконанні учня 11 класу Дениса
Тростінського та учениці 9 класу Діани Шуль під музику «Київського вальсу».
Глядачам на мить вдалось побувати на зупинці перону в столиці України, де
зустрілась молода пара, які у танці зуміли передати чудовий витвір музики, яка
відтворює чарівність і неповторність Києва. Школярі та глядачі бурхливими
оплесками подякували Діані та Денисові за танцювальний номер, їхньому
хореографу Назарієві Думанському, а ведучі продовжували розповідь про
захопленість Симоненка красою Києва, відтак був прочитаний вірш «Мій Київ».
| |
Кульмінацією всієї шкільної
програми стало виконання пісні «Лебеді материнства» членами капели бандуристів
імені Тараса Шевченка під керівництвом пана Миколи Дейчаківського у складі:
Миколи, Христини, Ніколі Дейчаківських, Андрія, Максима, Зеновія Бірко, Інни
Бірко, Осипа Тобіянського та Миколи Толксдорф та учнями 7-8 класів, яких
підготувала учитель музики пані Мирослава Борищук. Ця пісня, яку ще називаємо
«Виростеш ти, сину», є заповітом поета всьому народові, гімном синівської
любові до України, рідної землі, де народився, жив і творив заради України.
Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах, воно навіки увійшло в
безсмертя. Горить його зоря високим чистим світлом у небі українського
письменництва. А ми, слухачі, відчули гармонію рядків геніального поета,
збагатилися прекрасними, глибокими, незабутніми словами і думками.
Директор школи пані Ольга
Новачинська щиро подякувала учням, їхнім наставникам за старання у підготовці
свята, членам капели бандуристів імені Тараса Шевченка, панові Миколі
Дейчаківському за чудову співпрацю, ідею і участь. У зверненні до батьків пані
Новачинська наголосила, щоб «палке правдиве Симоненкове слово знайшло притулок
у душах наших учнів-вихованців, щоб вони завжди були твердо переконані у словах
Василя Симоненка.
Народ мій є! Народ мій
завжди буде!
Поки живий він - житиму і я!