У період Великого терору (1937-1938) було знищено багатьох письменників, цілі наукові осередки, художні школи. Про творчість, наукову і громадську діяльність багатьох жертв ми навіть не знаємо. Щоб повернути нам втрачені сторінки історії, в Національному музеї історії України започаткували спільний проект із Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили» - «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір».

 

Більшовицька влада, прагнучи остаточно утвердитись в Україні, запланувала ліквідацію її провідного прошарку шляхом репресій або заміни на більш лояльних діячів з відповідною «правильною» біографією. У період Великого терору було знищено багатьох письменників, наукові осередки, художні школи, і в такий спосіб загальмовано культурний розвиток України.

На інформаційних планшетах виставки розповідається про життєвий шлях, творчий доробок, обставини арешту і розстрілу представників творчих та інтелектуальних кіл тогочасного українського суспільства. Відвідувачі виставки детально можуть ознайомитись з долями письменників - Юрія Вухналя, Михайля Семенка, Мирослави Сопілки, художників - Миколи Івасюка, Володимира Гагенмейстера, Василя Седляра, акторів і режисерів Януарія Бортника, Сергія Каргальського, композитора й диригента Василя Верховинця, науковців - Івана Миронівського, Олександра Пучківського, Гната Ручка, археолога Трохима Теслі, етнографів і музейних працівниць Лідії Шульгіної, Ніни Заглади, військових - Лазаря Устименка, Антона Борисенка. Всіх їх  було знищено у в'язницях НКВС у Києві та поховано на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі.

 

Автор разом із Тетяною Шептицькою під час толоки до Дня пам’яті жертв політичних репресій	Олександр Іщук коментує нові грані виставки в стінах НМІУ

 

Як формувалась ідея виставки, яку мету і цілі ставили перед собою організатори,  -  про це розмовляємо зі заступником генерального директора з наукової роботи, кандидатом філологічних наук Тетяною Шептицькою.

- У Биківнянських могилах поховано дуже багатьох людей. Акцент виставки зроблено саме на еліті. Як формувалась мета виставки?

- Одна з цілей роботи заповідника - це дослідження і презентація представників Биківнянського мартирологу. Тобто, людей, які були розстріляні у в'язницях НКВС у Києві та поховані на території Биківнянського заповідника. Це - люди різні. Є прості - селяни, робітники, вчителі, але, зокрема, є достатньо великий прошарок української інтелігенції. Перший проект, який ми зробили, була виставка, присвячена репресованим письменникам «Слово, обірване у Биківні». Вона була достатньо популярною, і донині її періодично експонують у різних музеях. Наступна мета - розповісти загалом про українську еліту, яка була знищена. Наукова робота триває, науковці відшуковують нову інформацію, опрацьовують нові справи. Поповнюється уявлення про тих людей, котрі представлені в Биківнянському мартирологу.

	Виставка користується попитом у відвідувачів різних поколінь

Виставка «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір» має дві мети. З одного боку, показати цих людей, і показати не лише з архівно-слідчими справами, тобто з тим, за що людей звинуватили, а показати і той доробок, який вони залишили, який не змогли знищити. Можна побачити репродукції картин, обкладинки книжок, фотографії, пов'язані з професійною діяльністю безвинних жертв терору. А другий момент - закріпити ці прізвища у людській свідомості за Биківнянським заповідником. Коли в суспільстві заходить мова про Биківнянські могили, багато людей знають, що це сюжети, пов'язані з великим терором, сюжети, пов'язані з масовими репресіями, але дуже рідко коли називають прізвища.

Існує проект, який ми разом з Інститутом національної пам'яті запровадили у 2017 році, - «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил». Це - формат електронних листівочок, який доповнюється досі, і де можна побачити прізвища похованих у Биківнянському лісі.

- Яка структура виставки, з чого вона складається?

- Виставка «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір» складається з 8 банерів. Це той формат виставок, який поки що нам доступний, на жаль, заповідник досі не має музею. На перших двох банерах подається загальний контекст виставки, пов'язаний саме з цією темою. Якщо йдеться про еліту, то власне, йдеться про те, що тоді переживала українська інтелігенція, в період Відродження, після періоду піднесення, в 20-і роки. Як партійна номенклатура та НКВС працювали з елітою. На сьогодні не секрет, що в культурні середовища засилали секретних співробітників, стимулювали доноси та наклепи.

Наступні банери - тематичні. На кожному - по три історії людей. Вони присвячені письменникам, музейним діячам, науковцям, художникам, військовим, а також людям, пов'язаним з театральним середовищем. Ми намагались максимально проілюструвати матеріалами справ, показати абсурдність звинувачень, і одночасно - щоб люди бачили, як справи фальсифікувались. Ще ми спробували показати людей, котрі намагалися реалізуватися в просторі радянського режиму.

У Національному музеї історії України триває спільний проект із Національним історико- меморіальним заповідником «Биківнянські могили» – «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір»	Музей намагається долучитися до просвітницької роботи і розповідати людям, що насправді відбувалося в 20-30-і роки минулого сторіччя

 

Також ми подаємо інформацію загалом про Биківню, наголошуємо, що ці люди мають свій останній спочинок у Биківні. Обов'язковий елемент наших виставок: ми зажди вказуємо перелік архівів і музейних установ, які діляться з нами матеріалами. Процес підготовки виставки для нашого маленького колективу (21 особа) триває від 4 до 6 місяців. Важка ситуація з фотографіями загиблих. Але родичі загиблих надають нам фотоматеріали, якими ми ділимося. Виставка була відкрита до Дня пам'яті жертв політичних репресій минулого року і тривала до серпня місяця. Цього року ми передали наші банери до Національного музею історії України, де виставка тривала до 19 травня, цьогорічного Дня пам'яті жертв політичних репресій.

 

Які нові грані з'явилися у виставки «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір» в стінах Національного музею історії України - про це нам розповів завідувач відділу історії України ХХ сторіччя НМІУ, кандидат історичних наук Олександр Іщук.

- Що саме доповнює експозиція у вашому музеї до банерної виставки, яка вже була представлена минулого року на території самого заповідника?

- На сьогодні відомо що в Биківнянських могилах поховано не менше, ніж 14 тисяч людей. Але дослідники, науковці, очевидці, котрі пам'ятають ті тяжкі події, вважають, що реальна цифра є значно більшою. На жаль, ще не всі ділянки биківнянського лісу дослідженні. Саме банерна експозиція доповнена експонатами і речами людей, розстріляних у той час. Речі, які представлені на виставці, належать цим людям. Ось ця вітрина присвячена військовому діячеві Федору Мережку, тут ми бачимо його фото. Це був офіцер Червоної армії. В 30-х роках минулого сторіччя була проведена акція саме проти військових, яка називалась «Весна». На стенді представлені особистий вишитий рушник, сорочка і зразок однострою командира Червоної армії того часу. Це - меморіальні речі, які можна мало де побачити.

- Під час розкопок знаходять останки людей, в архівах - справи репресованих і розстріляних, а вам вдалось знайти особисті речі. Як відбувається ідентифікація особи?

- Особисті речі до музею передали родичі загиблих. На жаль, дуже важко сказати, де людина похована, в братських могилах неможливо це зробити. Завдяки відкритим архівам КДБ можна зрозуміти, скільки людей було заарештовано і скільки розстріляно. Це - дуже кропітка робота. Далеко не завжди зазначено, де саме людина була розстріляна. Якщо виконання вироку було здійснено в Києві, в період після 1936 року і далі, то, найімовірніше, з вірогідністю в 99 відсотків, поховання було в Биківнянському лісі. На ті часи Лук'янівський цвинтар був переповнений, на Лисій горі вже не ховали (основні місця поховання на ті часи в Києві) і лишається ділянка в Биківнянському лісі. Цей об'єкт із 1937 року активно почав експлуатуватися. Було зведено великий паркан, і працювала охорона.

Репресії стосувались і церковних діячів	На другому стенді експозиції представлені науковці, музейники, історики

 

Механізм працював наступним чином. Вирок виносив суд, який після вбивства Кірова був досить спрощеним. Засудити «трійкою» в Радянському Союзі могли за 20 хвилин. За зобов'язаннями суду, вирок виконували наступного дня. Від суду до розстрілу минав день-два. Це стосується 54-ї статті ККУРСР - політичні звинувачення.

Розстрілювали у Жовтневому палаці, також є інформація, що розстріли проводились у Лук'янівській тюрмі. Після цього вантажили трупи, а йдеться про десятки і сотні тіл, на машини, які були вкриті брезентом. Далі шлях пролягав до Биківні. Звуки пострілів глушили шумом двигунів, які не вимикали. Трупи людей скидали у викопані ями, закидали негашеним вапном. Це - братські могили, в яких були поховані десятки людей. Тому дуже важко зрозуміти, кому належать знайдені останки.

- Другий стенд присвячено науці...

- Так. На другому стенді експозиції представлені науковці. Ця вітрина свідчить, що репресії застосовували не тільки до військових, але і до людей, які не могли становити взагалі будь-якої небезпеки для радянської влади, не кажучи вже про збройну небезпеку. Ці люди, можливо, ніколи і не тримали зброю в руках, але вони становили загрозу режиму саме тим, що не підтримували його.

	Виставка «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір» складається з 8 банерів

Навіть у нашому музеї працювали співробітники, яких згодом було репресовано. Зокрема, відомий музейник та історик Микола Макаренко. Він - один із тих, хто захищав Михайлівський Злотоверхий собор від знищення. До останнього відмовлявся підписати акт про те, що цей собор потрібно знищити, бо він, нібито, не має цінності. Микола Макаренко розумів, що навпаки - це унікальний собор ХІІ сторіччя. Київськими храмами милувалися історики і мистецтвознавці зі всієї Європи. Нам заздрили, що ми маємо такі скарби. Серед них - Софійський, Успенський, Михайлівський собори, які потрібно було берегти. А радянська влада в 30-і роки вирішила знищити Михайлівський собор - для того, щоб побудувати урядовий центр. Одне крило все ж таки побудували - там, де зараз будівля МЗС України. Музейник протестував проти цього - і був заарештований. В експозиції представлена одна з його наукових праць, книга з бібліотеки нашого музею.

Микола Макаренко займався й археологією, і мистецтвознавством. А саме ця книга, котру можуть побачити відвідувачі виставки, присвячена Маріупольському могильнику, це - археологічні дослідження 1933-го року. Макаренка було арештовано декілька разів. Спочатку йому дали невеликий тюремний термін, потім ще один, і у 1937-38 роках його розстріляли.

Під «машину репресій» потрапив також один з директорів Національного музею історії України Антон Левкович. На нього була відкрита кримінальна справа, його було заарештовано і знищено. З колекції музею тут представлена книга Левковича «Арбалет». На двох науковців існують кримінальні справи, які оприлюднені істориками.

Поряд, на стенді, ми бачимо лист дружини науковця Миколи Ернста Лаврентію Берії з проханням розшукати інформацію про долю чоловіка, який був заарештований, і помилувати його. Таки листи, котрі писали «нагору» Сталіну, Берії, лишалися без відповіді. Інколи ці листи підшивали до справ, а інколи взагалі невідомо куди ці листи зникали. Радянська система подібні листи не розглядала.

- Про що нам розповідає наступний стенд?

- Репресії стосувались і церковних діячів. Ця вітрина присвячена терору проти відомого церковного діяча, митрополита Василя Липківського. Він був обраний у 1921 році митрополитом української автокефальної православної церкви і очолив її. Але вже згодом, через кілька років, почалися переслідування проти нього. Радянська влада змусила його відмовитися від керівництва УАПЦ. На той момент, як пишуть історики, УАПЦ - це до 7 мільйонів вірян і приблизно до 5 тисяч парафій за різними підрахунками. Всіх священників з оточення митрополита або репресували, або змушували відмовитися займатися релігійною діяльністю. Радянська влада, особливо за часів Сталіна, дуже негативно ставилась до церкви. Вона вважала, що релігія - то опіум для народу, що церкву треба закрити і ліквідувати, пропагували безбожництво. Були такі газети, як «Войовничий безвірник». Самі церкви закривали, робили там антирелігійні музеї, часто церкви перетворювали на склади. Не дивлячись на тиск і репресії з боку влади, люди намагались дотримуватись релігії. Ми можемо побачити унікальний експонат, це - особиста патериця митрополита. На ній є напис - 1921 рік, Перший всеукраїнський з'їзд УАПЦ. Тобто, йому особисто було подаровано цю патерицю, у колекцію музею її було передано від родини Липківського.

Тут ми бачимо фотографії Остапа Вишні та Івана Багряного. Це ті люди, котрі провели певний час у тюрмах НКВС, але вижили

В Києві живе його онук, який не раз був у нас в музеї і виступав з лекціями. Онук завжди з ніжністю розповідає про свого дідуся, і для нього це дуже важлива сімейна, родинна тема. Сам митрополит не вижив. Його неодноразово було заарештовано. Спочатку це був тимчасовий арешт, його садили в тюрму на певний час, потім відпускали. Він проводив широке листування з багатьма священиками в Україні та у світі. У Канаді та США (в цих країнах також були парафії УАПЦ) збереглося багато його листів, і вони були видані.

Митрополит Липківський був дуже відомою людиною, але це його не врятувало від арешту. В 1937 році він був заарештований, і в експозиції представлена копія рішення «трійки», виписка з протоколу «особого заседания» про те, що Липківського треба розстріляти, датована 22 листопада 1937 року. Він був розстріляний в один день з діячем НКВС, одним з керівників НКВС України в період з 1920 до 1937 років В'ячеславом Балицьким за звинуваченням у контрреволюції. Репресії були настільки потужними, що під них потрапляли і ті люди, котрі їх розпочали за вказівкою з Москви. Також експозиція доповнена речами тієї доби з колекції музею, якими користувались священики. Ці речі вилучали після арешту.

- Попереду - ще один стенд про людей, котрі постраждали від радянського терору...

- Тут ми бачимо фотографії Остапа Вишні та Івана Багряного, це ті люди, корі провели певний час у тюрмах НКВС, але вижили. Остап Вишня був арештований у 1934 році. Його звинувачено в тому, що він готував замах на одного з керівників КПБУ Постишева, і він провів у тюрмі 10 років. Тут представлено один з рукописів гуморески «Любов і ненависть». Поряд - справжні окуляри і люлька з музейної колекції. В порятунку Остапа Вишні велику роль відіграла Друга світова війна, про яку він потім і писав. Його твори стали ціною його помилування, зокрема, він критикував діяльність ООН. Також допомагав врятуватись Остапу Вишні один із провідних письменників, нагороджений радянською владою Максим Рильський.

На стенді представлені оригінальні праці Іван Багряного, який потім виїхав за кордон і тривалий час був активним діячем в український еміграції. Він написав кілька творів про політичні репресії і те, що відбувалося в Радянському Союзі.

- Ми підходимо до завершальної вітрини.

- Тут представлені три експонати з музейної колекції. Один з револьверів того часу, системи «Наган», який використовувався на початку ХХ сторіччя. Такими револьверами були озброєні чекісти. І два знаки. Перший - випускників школи транспортного управління ОГПУ (объединенного государственного политического управления) в 20-30-х роках. Другий знак має у центрі цифру Х, яка означає 10 років НКЮ (народному комісаріату юстиції), з підписом - Прокуратура і Законність.

Якою саме була ця законність, ми бачимо з експозиції виставки. Формально існували прокуратура, адвокати і суди. Але фактично людей ні за що засуджували до розстрілу, а родичам натомість повідомляли про «засудження на 10 років без права переписки».

Музей намагається долучитися до просвітницької роботи і розповідати людям, що насправді відбувалося в 20-30-і роки минулого сторіччя.

- Кому саме належить ця ідея?

- Це ідея нашого керівництва, а саме, Богдана Біляшівського - директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», співпраця триває з 2015 року, і директора Національного музеї історії України Тетяни Сосновської. Також над виставкою працював колектив музею.

 

Фото автора