rss
06/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Схиляємо коліна перед вами, Вої…

За ними плаче небо травневими дощами. Вони навічно запеклися у серцях найрідніших пекучим болем. Зарубцювалися кривавою раною у бойових побратимів. Наші захисники. Наша гордість. І наш біль. Схиляємо перед вами коліна. Вічна вам шана!

 

Title  

Іван Сакаль

 

Іван Володимирович Сакаль народився 27 червня 1994 року. Мешкав у селі Завадівка, Турківського району, Львівської області.

2013 року закінчив Самбірський технікум економіки та інформатики, відділення «Розробка програмного забезпечення». З 2013 вчився на заочній формі у Тернопільському національному економічному університеті за спеціальністю «Програмна інженерія».

Займався кросфітом, брав участь у змаганнях «Перемога ВМС».

На початку 2014-го вступив на військову службу за контрактом. Із 2014 року перебував на фронті. Проходив військову службу в комендатурі охорони та обслуговування ВМС, з 2015 - у морській піхоті головним сержантом взводу.

Старший сержант, військовослужбовець 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

1 травня у районі села Миколаївка, Волноваського району, Донецької області, отримав кульове поранення (7,62 мм) під час обстрілів російськими окупантами позицій Збройних сил України поблизу Новотроїцького.

П'ять діб перебував у комі. Його декілька разів оперували.

  Title

Головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова Сергій Риженко на сторінці у «Facebook» написав, що операції тривали п'ять діб.

«Іван, 24 роки, старший сержант ЗСУ, родом з Львівської області. 1 травня отримав кульові поранення біля селища Новотроїцького. Куля ввійшла у ділянці правої вилиці, вийшла через зону лівої лопатки, пошкодивши на шляху всі життєво важливі органи. П'ять діб операцій та реанімації наразі не залишають шансів. Весь найкращий склад реаніматологів та хірургів Мечникова святкові дні провели біля Івана. Надії на порятунок тануть», - писав Риженко.

Проте лікарі були безсилі - Іван Сакаль помер о 10:45 6 травня в реанімаційному відділенні обласної лікарні ім. Мечникова міста Дніпро.

Голова ГО «Український мілітарний центр», раніше - волонтер, військовослужбовець десантно-штурмової роти 501-го батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ Тарас Чмут пригадує, що це була третя ротація Івана на фронті. У морську піхоту той прийшов з комендатури ВМС у 2015-му році.

«Ми познайомилися взимку 15-го на перших курсах із британцями для морпіхів. А через кілька місяців я потрапив у його взвод - він уже був головним сержантом. Іван був справжнім розвідником - спокійним, стриманим, розумним, займався кросфітом і неодноразово брав участь у «Звитязі ВМС». Він ніколи не прогинався перед командуванням і ніколи не вислужувався. Не прагнув ані нагород, ані посад чи звань. На нього завжди можна було покластися і довіряти. Своїм прикладом завжди був зразком для особового складу - й не лише для матросів, а й для багатьох офіцерів», - написав Тарас.

8 травня у місті Львів відбулося прощання із загиблим українським Воїном.

Поховали Героя 9 травня у місті Турка, Львівської області.

У нього залишилися батьки і молодший брат.

Title  

Сергій Дрогін

 

Сергій Олександрович Дрогін (позивний «Скіф») народився 22 грудня 1986 року, в Сєвєродонецьку, на Луганщині.

У 2010 році проходив строкову службу в 2-й «афганській» штурмовій роті 703-го окремого Вінницького полку оперативного забезпечення на Львівщині.

Із 2015 року перебував на війні.

Старший солдат, командир відділення 2-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 7 травня у районі смт. Південне, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

«7 травня 2019 року від ворожої кулі, захищаючи Батьківщину, загинув старший солдат Дрогін Сергій. Хоробрий воїн, вірний товариш, відданий своїй справі патріот. Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям героя», - йдеться в повідомленні на ФБ-сторінці 24 ОШБ «Айдар».

За повідомленням прес-центру штабу ООС, біля смт. Південне, на Горлівському напрямку, ворог проводив обстріл зі снайперської зброї.

11 травня у місті Сєвєродонецьк відбулося прощання з Воїном.

«Сотні, сотні людей прийшли попрощатися і провести в останню путь нашого Героя Сергія Дрогіна («Скіф»), бійця батальйону «Айдар», який загинув 7 травня на передовій, під Горлівкою... Вічна пам'ять тобі, Герою!!! Сергію, ти героїчно віддав своє життя за Україну!!! Зараз ти полетів на небо, до небесного батальйону Ангелів. Тепер і ти - Ангел на небі і з небес будеш охороняти своїх побратимів у бою», - написала на своїй сторінці у «Facebooк» волонтер Юлія Толмачова.

У Героя залишились мати і дружина.

  Title

Володимир Коваль

 

Володимир Валентинович Коваль народився 1968 року. Проживав на Хмельниччині.

Перебував в армії з 2015 року.

Командир відділення 79 ОДШБр Десантно-штурмових військ ЗСУ, старшина Володимир Коваль. Раніше служив у 92-й бригаді.

«Невимовна втрата гнітить, викликає лють та сльози, не дозволить нам покласти зброю. Наша спільна справа буде продовжена!» - заявили у командуванні Десантно-штурмових військ, висловивши співчуття рідним та близьким загиблого воїна.

Речник Міноборони інформував, що український воїн загинув 8 травня під час нічного обстрілу російсько-окупаційними військами з піхотного озброєння (АГС, ВКК та стрілецької зброї) позицій ЗСУ в районі села Павлопіль, на півдні Донеччини.

У Володимира залишилася дружина та 27-річна донька-військовослужбовець, до якої він мав приїхати 10 травня на весілля.

Title  

Денис Козьма

 

Денис Козьма (позивний «Дід») народився 20 серпня 1987 року. Уродженець села Приозерне, Кілійського району, Одеської області. З дитинства займався футболом, грав у спортивній школі.

Під час протистоянь в Одесі 2 травня 2014 року захищав місто від зазіхань проросійських колабораціоністів. Коли почалася пожежа у Будинку профспілок - рятував їх з будівлі, охопленої вогнем.

Історія «Діда» увійшла до циклу «Ультрас: шлях до волі» про футбольних фанатів, які були активними учасниками Революції гідності, а потім одними з перших пішли добровольцями на війну проти Росії.

Після цього пішов добровольцем у 28 ОМБр. На фронті - зі серпня 2014 року, згодом підписав контракт.

Старший матрос 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Про Дениса Козьму на своїй сторінці у «Фейсбук» написав голова ГО «Український мілітарний центр» волонтер Тарас Чмут: «Його звали Козьма Денис Петрович, «Дід». Розвідник 137-го батальйону морської піхоти. Він загинув за Україну.

Колись ми сиділи з ним на СП, і «Дід» сказав: «Миколайович, якщо мене вб'ють, ти про мене напишеш?» - «Діду», це буде найкраще з того, що я писав...»

«Дід» або «Ден», як його ще називали, був рідкісним поєднанням нехлюйства, сміливості, чесності та совісті.

Родом - з Кілійського району Одещини, відверто проросійського регіону, пішов на війну сам у 2014 році. Все його оточення було проти, називали його хворим, бандерівцем, що це - «братовбивча війна»... Але він мав свою позицію та свої переконання.

Спочатку потрапив на службу в 28-му окрему механізовану бригаду ЗСУ. Там був відомий як «Кіпіш» - учасник важкої оборони Мар'їнки у 2015-му.

Це був останній російський наступ на цій війні. «Дід» часто розповідав про ті події, як по їхній позиції танк відстріляв понад 20 снарядів, як до кінця бою у нього лишилося дві пачки «трасерів» до автомата, і як щасливо вони зустрічали зранку наших десантників, що пішли у контрнаступ...

У морській піхоті Денис - з осені 2015-го. Спочатку у 2-й роті, потім - у розвідвзводі. Коли я перевівся до розвідників, він був єдиним моїм матросом.

«Дід» був професіоналом своєї справи. Чудово володів різною зброєю, часто працював кулеметником з ПКМом чи РПК, не гірше давав собі раду й з АГСом, СПГ чи ЗУхою, їздив і на «Уралі», й на БТРі, і на МТ-ЛБ чи БМП, міг полагодити будь-що! А ще був оператором БПЛА - спочатку американського RQ-11B Raven, а потім - «Лелеки-100».

«Дід» був крутим водієм. Ми проїхали разом десятки тисяч кілометрів на нашому «Буцефалі» - волонтерському «Ровері», переданому Марком Власенком розвідникам. Він був наставником для молодих бійців та передавав їм свій досвід та навички, пізніше став командиром відділення у взводі.

За сумлінне та якісне виконання завдань після ротації був нагородженим нагрудним знаком Міністра оборони «За зразкову службу» - це була найвища нагорода у нашому взводі!

Найбільше «Дід» любив свою доньку. Він виховував її сам, а коли він був на службі, вона росла з його батьками. Він пишався тим, що дівчинка добре вчиться, відмінниця, хотів, щоби вона здобула якісну освіту і жила у справедливій європейській державі.

Після першої ротації у 137-му (батальйоні мп) Денис звільнився зі служби, пішов вчитися, закінчив з відзнакою технікум, почав вчити англійську та планував вступати до вишу. Декілька місяців тому, перед ротацією батальйону, підписав новий контракт...

Йому був лише 31 рік... Він був неймовірно крутим!

Semper fidelis!»

1 травня Денис Козьма зник під час бою поблизу села Миколаївка, Волноваського району, Донецької області, у районі окупованого Докучаєвська, під час переслідування резервною групою ДРГ противника, яка під прикриттям туману намагалася непомітно подолати смугу забезпечення. Для прикриття відступу противник розпочав обстріл із ВКК та стрілецької зброї. Оперативні заходи з пошуку бійця не дали результату, противник не підтримав встановлення режиму припинення вогню та продовжив обстріли. 5 травня від ворожої сторони надійшла інформація, що тіло українського військовослужбовця перебуває у морзі на окупованій території.

8 травня близько 12:00 у районі КПВВ «Олександрівка» з боку найманців РФ відбулася передача нашій стороні тіла загиблого. 10 травня загиблого солдата привезли додому - в село Приозерне, Кілійського району. Дорогою до дому мікроавтобус з тілом воїна зустрічали мешканці міста Татарбунари.

11 травня у селі Приозерне відбулося прощання із загиблим воїном.

Тіло Дениса було вкрите прапорами України, морської піхоти та одеського «Чорноморця».

З жовто-блакитними та червоно-чорними прапорами, квітами та лампадками люди стояли по обидва боки траси Одеса-Рені, яка проходить через місто. Земляки стали на коліна та схилили голови на знак глибокої поваги та подяки.

«Попрощатися з побратимом приїхали товариші по службі. Віддати данину пам'яті і провести в останню дорогу воїна прибуло керівництво Кілійської райдержадміністрації, військового комісаріату, а також сотні вдячних земляків, навіть ті, хто не були знайомі з Денисом особисто. У селі 11 і 12 травня були оголошені днями жалоби», - пише видання.

У Воїна залишилися мати, брат і донька.

Джерело: «Цензор. НЕТ»,
«Новинарня»
та дані з соцмереж

 

Втрачений цвіт

Вони зберегли нам Батьківщину

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com