rss
07/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#356

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Ретро-спекти історії в перспективі

В Європі, зокрема, уже традиційно майже кожен відзначає або, щонайменше, згадує 8 травня як закінчення Другої світової війни на території Європи. Щоправда, є різні люди, різні народи, різне бачення, різні відзначення.

 

Москва відзначає цю дату як Дєнь Побєди. Київ сьогодні відзначає як День Пам'яті жертв. Казав відомий британський історик Норман Дейвіс, що жоден народ не зазнав більше жертв, ніж український. Український президент Володимир Зеленський, єврейського походження, відзначає цю дату також як День Подяки. США відзначають тільки як День закінчення війни в Європі, бо війна для США продовжувалася ще в Азії з Японією. Щойно вчинивши, на мою думку, воєнний злочин знищенням двох сотень тисяч невинних людей ядерною зброєю, 6 серпня у Хіросімі та 9 серпня 1945 у Нагасакі, президент США Гарі Трумен закінчив війну в Азії формальною перемогою 2 вересня 1945.

  Title
  Фото зі Фейсбук-сторінки обраного президента
України Володимира Зеленського

До речі, українці не відзначають перемоги 1945 року, бо після радянського лихоліття навіть найбільш незрячі зрозуміли, що просто один окупант замінив іншого, обидва жорстокі і брутальні. День Пам'яті відзначається також по-різному, з жалобою через велику кількість жертв нашого народу, але ж і радісно також, бо українці постраждали від німецького фашизму не менше, ніж інші народи, крім євреїв, і при закінчені війни звільнено й українських політичних і військових в'язнів з німецьких концтаборів. Правда, навіть це супроводжувалося новими переживаннями і трагедіями, такими, як репатріації до іншого концтабору - СРСР, самогубства, тощо. Для євреїв однозначно натомість 8 травня означало закінчення жорстокого і особливого в історії Голокосту, під час якого загинули, за їхніми підрахунками, шість мільйонів євреїв, і тому День Подяки - слушне окреслення.

Історія висвітлюється по-різному, залежно від обставин і особистих почувань. В історії мало яскравих чорних чи білих моментів. Нацизм і комунізм були безперечно чорними явищами, хоча навіть досі комунізм не зазнав відповідного осуду завдяки Путіну, який за ним жалкує, російській дезінформації, яка його вибілює, але також завдяки думці, що осудження комунізму відбирає чомусь від страхіття нацизму, зневажає пам'ять жертв. Забарвлення історії приходить від людського пережиття і впливу, а також і залежить від суб'єктивності історика. Тому, мабуть, слід хоча б старатися зрозуміти обидві точки зору, переможців і переможених, і ще інші.

Своє бачення історії дуже влучно подав у недавньому вислові президент України Володимир Зеленський, який у відповідь на твердження президента Росії Путіна та інших московських лицемірів, що між росіянами та українцями дуже багато спільного, президент Зеленський висловився: «Довго думав про «багато спільного» між Україною та Росією. Реальність така, що сьогодні, після анексії Криму та агресії на Донбасі, зі «спільного» у нас залишилося лише одне - це державний кордон. 2295 кілометрів і 400 метрів «спільного». І контроль над кожним кілометром з українського боку Росія повинна повернути. Тільки тоді ми зможемо продовжити пошуки «спільного». І навіть тоді мало знайдеться «хорошого спільного» між українцями і росіянами.

Після Другої світової війни судили переможених за злочини, і було доволі багато кого і за що. Злочини переможців описувались по-різному, інколи просто замовчувалися стосовно СРСР, а щодо аліантів роз'яснювалися способом Макіавеллі - треба було скоріше закінчити війну з боку США і таким способом зберегти людські життя. Для найбільш потерпілих уроки війни дали поштовх до подальшої боротьби та влаштування нового незалежного життя, тільки для євреїв - через кілька років, а для нас, українців, - майже через півсторіччя.

Українці навчилися також багато з історії, з переживань, які вона принесла. Навчилися шанувати свою власну націю, її історію, її героїв. Війна об'єднала український народ у спільній біді. Не було уже сходу і заходу, була одна колонія, був один ворог - окупант. Це дало певне цілеспрямування народові. Нація була одна. Війна має таку силу інколи, що гартує і скріплює націю. Навіть зміцнює кордони, хоча українці, зокрема, лемки в цьому дуже потерпіли.

Ще у травні 2014 році, два місяці після революції, в день першого і остаточного туру президентських виборів в Україні, я працював спостерігачем у Харківській області. Вирішив поїхати у дуже глухе село, розташоване найближче до кордону з ворогом. Зустрівся я на виборчій дільниці з русифікованим порівняно старим головою сільської ради. Поговорили. Він зрозумів, що я погано розумію російською, та почав розмовляти суржиком. Головне, що я зрозумів і запам'ятав з нашої розмови. Він сказав: «Москва з мене зробила бандерівця». Мабуть, позитивне явище у тяжкому нещасті. Аж треба було війни, щоби старий зрозумів, хто такі росіяни, і хто такі «бандерівці». Але і це добре і, мабуть, і не запізно.

Тобто, головний урок історичних процесів у наступному: треба розбудовувати державу, але не будь-яку, а таку, в якій передовою ланкою є народ, а головним досягненням є його добробут. І краще, щоби не було переможців та переможених.

Активність церковних ієрархів

ІНАВГУРАЦІЇ БУТИ. Коли і як?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com