Недаремно писанкарі кажуть, що писанка має чудодійну і магічну силу. Вона здатна зробити світ кращим, а людей - добрішими. Незважаючи на сучасні технологічні досягнення, які опанували світом, писанка як давній вид письма, на якому люди зображають свої побажання та прохання до Всевишніх сил, не тільки не вмерла, але й успішно розвивається. Писанкарством цікавляться не лише старші люди, але й діти. Вони відкладають вбік свої гаджети, комп'ютери і беруться за писанкування.

 

Добре відомо, що найкраще писанкарство збереглося на території галицької Гуцульщини. В цьому краї не переставали писанкувати навіть у часи СРСР, незважаючи на заборони та висміювання. Відомі на весь світ писанки космацькі, чорнопотіцькі, кутські та верховинські.

Писанки родини Гасюк

 

У найвисокогірнішому і найавтентичнішому Верховинському районі, Івано-Франківської області, писанкарів не так багато, як у сусідніх Косівському чи Путильському районах, але тішить те, що з року в рік їх стає дедалі більше. Найбільш відомою у Верховині є родина писанкарів Василини та Дмитра Гасюків. Так вийшло, що традиція писанкування була як у пані Василини, так і в пана Дмитра. Одружившись, вони поєднали писанкарство сіл Буківця (звідти родом пан Дмитро) і Бережниці (село пані Василини з родини Пітиляків). Традиція писанкування в цій родині не припинялася ніколи. Вони спільно витворили свою традицію писанкування і передали її всім трьом донькам - Галині, Марії та Оксані, а вони, своєю чергою, своїм дітям. Паралельно традицію розпису писанки передала своїм дітям та онукам рідна сестра пані Василини - Марія Кропивницька.

Родина Гасюків молиться перед писанкуванням

Писанки Верховинського району відрізняються від писанок сусідніх гуцульських районів. Верховинська писанка, здебільшого, геометрична, але зрідка можуть бути і квіткові орнаменти. Часто на ній зображають тварин (оленів, коней, риб, птахів), оскільки в цьому районі тваринництво на першому місці. Гуцули вважали, що олені переносять душу людини із землі на небо, також уявляли, що зранку сонце виходить на рогах оленя, а ввечері так само заходить. Цих же тварин зображали і на верховинській вишивці. Розписують також хрести і церкви. Щодо колористики верховинської писанки, то вона відповідає колористиці вишивки. На коричневому або вишневому, а зрідка чорному тлі накладають візерунки жовтого, зеленого, синього, фіолетового і рожевого кольорів.

Після одруження Дмитро і Василина Гасюки поселилися у Верховині, й їхнє писанкування було дещо переплетеним. Пані Василина писала візерунки криворівнянсько-бережницькі, пан Дмитро і його родина - більш буківські, які схожі до сусідніх яворівських. Діти, виростаючи у Верховині, писали під впливом верховинських писанок, поєднуючи традиції батьків.

«Коли ми росли - бачили, як наші батьки розписують писанки, - каже наймолодша донька Оксана Ілюк. - Навчали нас писанкуванню як батьки, так і обидві бабці. Розписували писанки як мамині, так і татові сестри. Любив розписувати і тато, коли мав вільну від роботи хвилину. Улюбленим орнаментом тата був сорокаклинець. Пригадую, що він зранку вставав і брався за писанкування».

Віддавна в родині Гасюків була запроваджена цікава великодня традиція. Коли на Великдень одна сім'я іде в гості до іншої, то обов'язково кожному несуть у подарунок писанку. Без писанки навіть не виходять з дому. Подаровані писанки зберігають вдома, запозичують елементи візерунків. Оскільки родина велика, а треба було за час Великодня обійти всю, то готували цілий кошик писанок і стільки ж отримували. Не полишають цієї традиції дотепер.

Василина Гасюк навчає внучку виводити лінії	Хлопці охоче розписують писанки

 

А ще на Верховинщині побутує звичай «гріти діда». У самій Верховині це обрядодійство виконується в Страсну середу. В цей день діти ходять від хати до хати і під вікнами кажуть: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички». Господарі у відповідь кажуть: «Гріємо, гріємо - даємо!» Тоді виходять і обдаровують дітей писанкою і солодощами. А ще обов'язково дарують писанки похресникам.

Також у цьому краї збереглася традиція дарувати писанку не лише живим, але й мертвим родичам. Тобто, на Поминальну неділю, коли йдуть на цвинтар, обов'язково на кожну могилу ставлять писанку.

Найстарша внучка Василини Гасюк – Надія	Розписують писанки в родинному колі

 

Раніше була велика проблема з білими яйцями. Люди починали шукати їх ще від зими. А коли сусідська курка несла білі яйця, то намагалися купити їх і підкласти під свою квочку.

	Писанки родини Гасюк

Родина Гасюків завжди розписує писанки на живих яйцях. Гуцули досі пам'ятають, що дарувати комусь видуту писанку означає: жінці - на безпліддя, господарю - на злидні й порожнечу в господарстві, маленькій дитині - на припинення росту і розумового розвитку, хворій людині - на смерть. Правда, коли витирають їх від воску, то запікають у печі або духовці, щоб вони не тріскали. Перед початком розписування писанок родина завжди молиться.

У часи СРСР вчителі висміювали і принижували дітей, котрі писали писанки.

«У 1990 році був випадок, коли вчителька дізналася, що ми розписуємо писанки, - згадує середульша донька Марія Ілюк. - Вона при всіх дітях на уроці кепкувала наді мною. Казала, що це гарно, але що неправильно, що це язичництво, яке давно віджило. Для мене це був дуже болючий момент, але це кепкування не зупинило мене».

Коли розпався СРСР, у Верховинському Будинку школяра відкрили гурток писанкарства, яким керував заслужений майстер народної творчості України Дмитро Пожоджук. Сестри одразу записалися до нього. Хоча вже вміли писати писанки, але нічого не знали про історію писанкарства, значення орнаментів та колористику. Заняття в гуртку дуже допомогло дівчатам.

Коли дівчата були ще студентками, то любили зображати на писанці геометричні квіти, зокрема, троянду. Це символізувало зізнання в коханні, симпатію до хлопця. Також люблять розписувати знак «штерніта», який схожий до троянди. Він, як і троянда, має 8 листочків, але по-іншому малюється. Також використовують «сіточку». «Сіточка» на писанці розділяє добро і зло, оберігає від злих сил. Тоді зло не може проникнути з потойбіччя у цей світ. Здебільшого, «сіточку» розписували жовтим кольором по червоному тлі.

Творчий процес	Внуки та сусідські дівчата розписують писанки

 

Зараз розписують писанки всі онуки Дмитра та Василини Гасюків. Хтось більше старається, хтось менше, але всім це подобається. Крім онуків, часто приходять на розпис сусідські діти. Так само збиралося багато дітей, коли були ще школярками доньки родини Гасюків. Буває, що приходять діти, котрим по 6-8 років, і дуже старанно виводять лінії по яйці. Часто діти ідуть зі школи попри хату Марії Ілюк і запитують: «А ви сьогодні будете писати писанки?» Дітям то дуже цікаво. Навіть зараз, у час комп'ютеризованого світу, діти відкладають телефони та комп'ютери і йдуть «гріти діда» і розписувати писанки. Все ж таки, традиція перемагає. В дітей це відкладається і передається через покоління. Дітям приємний процес приготування до Великодня. Їм приємно написати писанку, покласти її до кошика, щоб на Великдень посвятити. В ніч перед Великоднем дітям навіть спати не хочеться, бо треба йти святити писанку.

Родина Гасюків розписує писанки звичайними писачками, але люблять пробувати різними. Коли бувають на фестивалях чи майстер-класах, то при нагоді купують різні писачки і пробують ними, але кажуть, що всі вони їм чужі, бо звикли до своїх.

Відколи доньки Дмитра та Василини Гасюків займалися в гуртку писанкарства, часто брали участь у різних районних, обласних та всеукраїнських конкурсах. Скрізь вони знайомилися з різною методикою розпису, але своєї так і не відцуралися. Добре запам'яталася участь у Конгресі писанкарів у Києві. Досі з жалем згадують, що через непорозуміння старших людей у них зірвалася поїздка до Нью-Йорка на З'їзд писанкарів. Керівництво Будинку школяра не могло поділити між собою, хто повинен бути супроводжуючим. У день вильоту з Києва показали невикористані квитки.

Василина Гасюк з доньками Оксаною (зліва), Марією (справа) та внучкою Надею з написаними писанками	Писанки Марії та Оксани Ілюк

 

Разом з умінням писати писанку сестрам передався і родинний стиль написання, хоча в кожної він оригінальний і відрізняється. Можна відрізнити, що це писанка Оксанина, а це Маріїна. Так само дітей тягне до тих візерунків, що пишуть матері. Марія і Галина найбільше люблять розписувати поперечні візерунки, а Оксана - поздовжні. Також у кожного своя улюблена колористика.

«Часто писанка народжується залежно від настрою, - каже Оксана Ілюк. - Одного року дуже хотілося писати хрести, тому що в родині був похорон. Буває, що на писанці дуже підходить хрест, але чомусь не хочеться його писати. В деяких роках дуже хотілося малювати церкву. Тобто, все під впливом подій. Також буває, що в один час хочеш писати в чорних тонах, а в інший - у будь-яких, але тільки не в чорних. Буває, часто тему задають діти, і ти розумієш, що вони праві».

Родину часто запрошують на майстер-класи і виставки. Часто звертаються вчителі з проханням навчати дітей писанкуванню. Буває, що й додому запрошують. Брали участь у Днях гуцульської культури у Львові, Чернівцях, Полтаві, Києві. Не перестають виставляти свої писанки на різних гуцульських фестивалях та в музеях. У даний час писанки родини Гасюк прикрашають Великодню кімнату в історико-краєзнавчому музеї у Верховині.

Марія Ілюк щороку залишає по одній писанці в хаті з вказаним роком. Має вже таких 9 писанок, оскільки живе в новій хаті 9 років.

Писанки Василини дотепер зберігає її 35-річний похресник, який отримував їх у дитинстві, коли ходив «гріти діда».