Працюючи з фондами ЦДІАУ у м. Львові, які належать до періоду діяльності
митрополита Андрея Шептицького, натрапив на один дуже цікавий документ, який
вартий особливої уваги дослідників спадщини цього славного Мойсея нашого
народу.
Зберігається він у фонді № 201, опис 5, справа 38.
Його повна назва в архівному каталозі звучить так: «Звернення митрополита
Шептицького Андрея до народу, написане на випадок його смерті або ув'язнення,
про призначення Сліпого Йосифа своїм наступником. Чернетки» (далі «Заповіт» - авт.).
Документ датується 1940 роком. Очевидно, що він так і ніколи не був
опублікований, але дуже чітко віддзеркалює тогочасні настрої самого митрополита
Андрея.
Історичний контекст
написання «Заповіту»
На підставі таємних домовленостей між гітлерівською
Німеччиною і Радянським Союзом (так званого Пакту Молотова-Ріббентропа), що
були підписані 23 серпня 1939 року у Москві, 17 вересня того ж року Червона
Армія вторглась на територію Польщі. А вже 22 вересня 1939 року польський
генерал Лянгнер, перебуваючи у повному оточенні, був змушений підписати
«Протокол про передачу Львова військам радянським». Щоправда, багато мешканців
міста пробували об'єднати зусилля, щоб боронити своє місто, але їхні зусилля
були безрезультатними перед великою воєнною машиною.
Про настрої населення, які панували у Львові під
час вступу Червоної Армії до міста, можна судити зі споминів, що їх залишили
свідки тих подій. І так, знаний на той час священик та відомий богослов УГКЦ
Григорій Костельник, який пізніше став на чолі її ліквідації радянським режимом
у 1946 році, залишив наступний спомин: «Сонячний день, саме полудень.
«Доблесна» Червона армія в'їздила до Львова з Личаківської рогачки. Ми
несміливо заглядали крізь вікна з будинків св. Юра на Городецьку вулицю.
Несміливо тому, що червоноармійці тримали в руках готові до вистрілу рушниці з
гострими багнетами, спрямовані на кам'яниці... Їхали менші танки та авто з
вояками. На деяких авто при червоноармійцях пишалися місцеві підростки з
червоними кокардами».
Зі споминів інших містян можна зрозуміти, що одні
зустрічали червоноармійців як визволителів, а інші зі страхом очікували того,
що буде далі. А й справді, лиха з цими непрошеними гостями не довелося чекати
довго, передусім, духовенству і вірним УГКЦ.
На початку свого урядування у Львові радянська
влада закрила Львівську богословську академію та семінарію, заборонила
друкувати журнали на богословську тематику. Священикам було заборонено
душпастирювати у лікарнях, а також - у науково-освітніх установах. Багато
чернечих чинів і згромаджень внаслідок примусової націоналізації майна
позбулися своїх маєтків, а їхня соціальна діяльність була цілковито заборонена.
Наприкінці ж 1940 року розпочалися арешти і
розстріли духовенства УГКЦ. За даними зібраними науковими працівниками Музею
«Територія терору», було ув'язнено або замордовано близько 32 священиків, а 33
- заслано на каторги до Сибіру. В парафіях у Львівській архієпархії, яких тоді
налічувалося 1267, залишилось діяти лише 807 священиків.
Радянська влада не наважувалася тільки арештовувати
ієрархію УГКЦ, однак це питання було тільки справою часу. І якби не початок
війни гітлерівської Німеччини з Радянським Союзом, ліквідація УГКЦ сталася б
безумовно раніше. Восени 1939 року радянська влада дала чіткий сигнал
митрополитові Андрею, розстрілявши у Прилбичах його наймолодшого брата
Станіслава Леона разом із дружиною Ядвігою. Через це митрополит разом з іншими
ієрархами та провідниками монаших спільнот жили в очікуванні гіршого лиха, а
тому вирішили заздалегідь приготувати поручену їхньому проводу паству і
забезпечити існування Церкви в умовах переслідування.
У жовтні 1939 року митрополит Андрей призначає
екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Великої
України і Росії. Преосвященний Миколай Чарнецький був призначений екзархом для
Волині та Полісся, а о. Климентій Шептицький - екзархом для Росії та Сибіру.
Оскільки митрополит Андрей перебував на схилі віку
і в поганому здоров'ї, потрібно було забезпечити провід Церквою відповідною
ієрархією. Через це він кілька разів пропонував як кандидата на свого
наступника ректора Львівської богословської академії о. Йосифа Сліпого, але
польська влада на підставі властивих їй повноважень, що виникали з Конкордату
від 1925 року, не годилася на цю кандидатуру.
Політичні зміни, які зайшли внаслідок радянської
окупації Польщі, відкрили перед митрополитом Андреєм можливість все ж таки
висвятити бажаного ним кандидата на єпископа-помічника з правами спадкоємця. І
він це робить 22 грудня 1939 року в присутності єпископів Никити Будки і Миколая
Чарнецького, а також членів капітули. Однак, з огляду на небезпеку, яка
нависла, він вирішує тримати факт єпископської хіротонії о. Йосифа Сліпого
у таємниці.
Рідний брат митрополита архімандрит Климентій
Шептицький був також дуже добре свідомий усієї небезпеки, яка нависла над УГКЦ
у зв'язку з радянізацією Західної України, насамперед, Львова. Оскільки його
проводу була в особливий спосіб поручена монаша спільнота студитів, він вирішив
заздалегідь і їх підготувати до можливих переслідувань з боку радянської влади.
13 червня 1940 року, в день празника Собору 12
Апостолів, він пише до всіх монастирів Студійського Уставу окреме послання, яке
дійшло до наших днів під назвою «Посліднє слово». У ньому вже на початку він
стверджує, що пише його на випадок його вивезення з Галичини або смерті. На
кількох сторінках він подає чіткі рекомендації монахам, як вони мають
поводитися в часи переслідування і що повинні будуть зробити після його
закінчення. Наприкінці ж, прощаючись на всякий випадок зі своїми монахами, він
пише: «Коли ви, любі мої отці і брати, будете читати це моє письмо, мабуть,
мене вже поміж вами не буде; покликаний Всевишнім здати звіт з мого життя, буду
вже, певно поза межами часу - в світі без віку (...) мене, нужденного і
многогрішного раба Божого, спімніть часом, якщо ласка, добрим словом молитви».
Все вищесказане дозволяє нам зрозуміти атмосферу в
період першої радянської окупації і ситуацію, в якій перебував провід УГКЦ на
чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким.
Характеристика «Заповіту»
Звернення митрополита Андрея до вірних і
духовенства, про яке йдеться, є надзвичайно цінним тому, що дозволяє нам
зрозуміти його думки і переживання в період першої радянської окупації
Галичини, а також погляди на майбутнє Церкви.
Спершу кілька слів про сам документ. Отож, він
охоплює три аркуші, які записані з обох сторін. Текст першого аркуша є набраний
у машинописному варіанті, на якому видніються правки рукою митрополита Андрея.
Натомість, два інші збереглися у рукописному варіанті. На них також видніється
редакційна праця митрополита.
Немає сумніву у тому, що автором тексту був
особисто митрополит Андрей. На це вказують як вже згадувані особисті правки,
так і стиль мови. Як відомо, станом на 1940 рік митрополит Андрей дуже погано
володів правою рукою, а тому текст він начитував своєму особистому секретареві.
Той спочатку записував його від руки, а опісля переносив на машинописний
варіант. Останній також ще раз переглядався митрополитом Андреєм, і аж після
цього готувалась остаточна версія, на якій митрополит ставив свій підпис,
печатку, а також вихідний номер і дату.
Якщо йдеться про «Заповіт», то він дійшов до нас у
стані редакційного, але вже фінального етапу. Він не містить особистого підпису
митрополита Андрея. Про час написання «Заповіту» свідчить дата, яку знаходимо
на полях зворотного боку третього аркуша - «26.VII.1940».
Рукописна частина документа містить основний текст,
а також два додатки, позначені як «Картка А» і «Картка В». Вони були написані
пізніше і повинні були бути доданими до основного тексту. Почерк рукописної
частини «Заповіту» належить особистому секретареві митрополита Андрея
о. Володимирові Грицаю (помер 8 травня 1976 року). Це можна досить легко
довести, співставляючи текст «Заповіту» з текстами його особистих листів
митрополиту, що їх він писав у різний період, і які збереглися у фондах ЦДІАУ у
м. Львів.
Суть «Заповіту»
«Заповіт» поділений на кілька частин. У вступній
частині, що складає один абзац, митрополит Андрей вказує на причини його
написання, а також просить про його публічне прочитання Божому людові одразу
після того, коли він буде офіційно оприлюдненим.
Після цього митрополит повідомляє духовенству і
вірним, що 22 грудня 1939 року, в празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви
Марії, він висвятив на єпископа-помічника з правом спадкоємства о. Йосифа
Сліпого. При цьому він перелічує всіх, котрі були свідками цього, а також
зазначає, що все це було зроблено з благословення Апостольського Престолу, і що
до Рима були переслані відповідні документи. Митрополит також подає причину,
через яку не можу оприлюднити факт єпископської хіротонії о. Йосифа
Сліпого:
«Ми у Львові заховували посвячення Преосв(ященного
- ред.). Йосифа, таємно готуючись до переслідування з боку уряду СРСР, який, на
нашу думку, нехибно скоріше або пізніше розгромить нашу Церкву. В часи такого
переслідування, як ми його очікуємо, може бути для добра Церкви річчю конечною,
щоби гонителі не знали, хто є зверхником єпархії».
Наступним кроком митрополит Андрей переходить до
характеристики особи свого наступника. Він його описує з найкращого боку,
перераховуючи при цьому усі його заслуги перед церквою та архієпархією, зокрема
у той час, коли він був ректором Львівської духовної семінарії та професором
богослов'я.
Але, мабуть, найбільш промовистими словами, якими
він характеризує нововисвяченого єпископа Йосифа Сліпого, є ось ці:
«Про нього можу сказати, вживаючи слів св. Павла,
що «не мав я нікого так однодушного», як Преосв(ященного - ред.). Йосифа, тому
маю певну в Бозі надію, що Преосв(ященний - ред.) Йосиф довгі роки буде вашим
душпастирем-митрополитом і поведе вас Божими дорогами до вічного спасення».
І, врешті, остання частина «Заповіту» митрополита
Андрея є найбільш цікавою, а навіть пророчою. Як відомо, справа єдності
Христової Церкви була для нього головною ціллю життя. Він про неї говорить чи
не у кожному своєму посланні. Українську Греко-Католицьку Церкву він бачив як
апостола святої справи «З'єдинення Церкви на Великій Україні і в Росії». Тому,
пишучи свій «Заповіт» і бачачи незворотність переслідування Церкви радянським режимом,
він з надією спробує заглянути у майбутнє: «Маю сильну надію, що Всевишній
двигне нашу Церкву, наше духовенство і народ, і дасть нам часи мирного і
свобідного розвою христ(иянського), католицького церковного й народного життя.
Я пересвідчений, що з благодати Ісуса Христа Бога
через наші жертви і все, що ми потерпіли, спасе тепер ще нез'єдинених наших
братів. Між ними є, на жаль, таке множество нехрещених дітей, що виховуються
без пізнання Бога і тільки нещасних жертв безбожницької пропаганди. Вони вернуть
до віри і до єдности катол[ицької]. Церкви і наша Церква пошириться на цілу
Україну і на цілу Росію.
Я тих часів, певно, не дожию, але Преосв(ященний)
Йосиф прирівнюється у цілому житті у душпастирській своїй праці до прикладу
Христа Спасителя, який життя віддав за спасення людей, поведе заступи
Апостолів, який Бог нам дасть, до довершення великого діла з'єдинення Церков».
Текст «Заповіту» (копія оригіналу і відчитаний варіант)
Андрей Шептицький
БОЖОЮ МИЛІСТЮ І СВ. АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРЕСТОЛУ
БЛАГОСЛОВЕННЯМ АРХІЄПИСКОП - МИТРОПОЛИТ ГАЛИЦЬКИЙ І
ЛЬВІВСЬКИЙ, ЄПИСКОП КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ
МИР ВАМ І БЛАГОДАТЬ І АРХІЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ
Се письмо моє перечитаєте Вс(есвітліші - ред.).
Отці з проповідальниці в першу неділю по моїй смерти, зглядно в першу неділю по
хвилі, коли для якоїсь причини я був би поставлений в неможности ніякої
душпастирської праці в Єпархії, себто, коли б я був ув'язнений, вивезений або
змушений залишити Львів.
Передовсім, любі отці і браття, повідомляю вам, що
з волі Христового Намічника св. отця нашого Пія XII о. Йосиф Сліпий, архідиякон
Митроп(оличої) Капітули є моїм наслідником. У хвилі моєї смерти зістав
галицьким Митрополитом, Архієпископом львівським і Єпископом Кам'янця
Подільського. Досі мав Преос(священний - ред.) Йосиф титул єпископа сирійського;
а зістав нами посвячений єпископом і празник Неп(орочного) Зачаття Пр(ечистої)
Діви Марії року 1939. У тій функції сосвятителями були Преосвященний Микита
Будка, єпископ Патарський і колишній ординарій для наших виселенців в Канаді і
Преосв(ященний) Микола Чарнецький, єпископ Лебедівський.
Листи, себто Буллі, якими св. отець номінував
Преосв(ященного - ред.) Йосифа моїм коадютором із правом спадкоємства, є
заховані в архівах Схід(ної - ред.). Конгрегації і досі неопубліковані. Ми у
Львові заховували посвячення Преосв(ященного - ред.) Йосифа, таємно готуючись до переслідування з боку
уряду СРСР, який на нашу думку, нехибно скоріше або пізніше розгромить нашу
Церкву. В час такого переслідування, як те ми його очікуємо, може бути для
добра Церкви річчю конечною, щоби гонителі не знали, хто є зверхником єпархії.
З документів, захованих у Римі, кожний може
пересвідчитися про дійсність того, а коли до Риму дійде відомість про мою +
(смерть - ред.), номінація єпископа Йосифа буде проголошена. Хоч обидва
Преосвященні і присутні при освяченні крилошани, себто пралати капітули Леонтій
Куницький, Василь Томович, Олександр Ковальський і соборні крилошани о. Василь
Лаба, Роман Лободич, Омелян Ґорчинський були свідками посвячення і на випадок
моєї смерти мають право й обов'язок то свідчення скласти так перед духовенством
архієпархії перед Преосв(ященними - ред.) єпископами Перемишльським і
Станіславським так, щоби ніхто в цілій церковній провінції не міг сумніватися,
що дійсно так є, як у тім листі стверджую. Коли проте Преосв(ященний - ред.)
Йосиф Сліпий зістав після законів кат(олицької - ред.) Церкви і нашої церковної
провінції правно і законно галицьким митрополитом прийміть Його як свого
пастиря і послухом Його душпастирській владі улегшіть Йому тяжку задачу, яку
Боже Провидіння на Його рамя складає.
| |
Преосв(ященний - ред.) Йосиф Сліпий є віддавна
добре знаний духовенству львівської Єпархії, бо через 15 років повнив уряд
ректора Львівської духовної семінарії і як ректор поклав великі заслуги для
цілої Єпархії, а передовсім, для духовенства, для тих із вас, Вс(есвітліші -
ред.) отці, які під Його проводом виховувались. Діло, над яким з замилуваннєм
жертовно працював через усі ті роки з Божого допусту, лежить в руїні, граната в
часі війни знищила цілком церкву св. Духа, при ній цінна бібліотека
Богословського Товариства знищена, преважний і прецінний семінарський музей і
бібліотеки семінарії і богословської академії конфісковані та перенесені, музей
до Нац(іонального - ред.) музею, бібліотеки - до університетської бібліотеки.
То знищеннє діла, над яким працював, було для Преосв(ященного - ред.) Йосифа
тяжким хрестом, то його він прийняв з підданєм волі Всевишнього і то без
сумніву освятив і підніс його душу.
Преосв(ященний - ред.) Йосиф буде працювати як
душпастир і отець, маючи в цілім життю приклад Ісуса. Христа, який життя Своє
віддав за нас, бідних грішників, і терпів усі муки з любови до людей.
Kartha A. 26.VII.1940
Коли до Риму дійде відомість про мою смерть, св.
Конгрегація схід(ної). Церкви оголосить номінацію Преосв(ященного) Йосифа в
актах S.Sedis (Святої Столиці - ред.). Можливе, що й сей лист мій задержиться в
оригіналі до хвилі оголошення, тому відкликаюся на свідчення обох Преосвященних
співсвятителів і на крилошан митроп(оличої - ред.). капітули, які були при
освяченні, прелатів капітули - оо. Л(еонтія) Куницького, Василя Томовича та
Олександра Ковальського і соборних крилошан - оо. Василя Лаби, Романа Лободича
і Олексія Ґорчинського. Їхні свідчення підтвердять те, що у сьому листі
оголошую. Сьогодні також пишу подібний лист обом Преосвященним
Єпископам-суфраґанам Перемишльського і Станіславського. Всіх тих свідчень і
листів, надіюся, вистачить, щоби ніхто в цілій церковній провінції, а особливим
способом в Львівській єпархії, не міг сумніватися про дійсність номінації
посвячення Преосв(ященного - ред.) Йосифа.
Kartha B.
Маю сильну надію, що Всевишній двигне нашу Церкву,
наше духовенство і народ і дасть нам часи мирного і свобідного розвою
христ(иянського), католицького церковного й народного життя.
Я пересвідчений, що з благодати Ісуса Христа Бога
через наші жертви і все, що ми потерпіли, спасе тепер іще нез'єдинених наших
братів. Між ними є, на жаль, таке множество нехрещених дітей, що виховуються
без пізнання Бога і тільки нещасних жертв безбожницької пропаганди. Вони
повернуть до віри і до єдности катол(ицької) Церкви, і наша Церква пошириться
на всю Україну і на всю Росію.
Я тих часів певно не дожию, але Преосв(ященний)
Йосиф прирівнюється у цілому житті у душпастирській своїй праці до прикладу
Христа Спасителя, який життя віддав за спасення людей, поведе заступи
Апостолів, який Бог нам дасть до довершення великого діла з'єдинення Церков.
Він поведе вас усіх дорогами тої апостольської
праці, що веде до перемоги, за народ, за з'єдинення Церков. До тої апост(ольської)
праці ви усі покликані, одні яко апостоли, проповідники і душпастирі, інші -
яко жерці, що у всепалення приносять на Божому жертвенику Тіло і Кров Христа
Спасителя, а з нею своє життя і кров; інші - яко молитвеники, що своїми
молитвами, жертвами покори і умертвленя стягають на народ Боже благословенство
з Неба. Тих останніх участь в апостольстві не найменша, бо коли жнива великі, а
робітників мало, і ті, що є, ліпше зроблять, коли треба кидатися у працю,
послухають ради Христа і підуть молити Всев(ишнього - ред.) Бога, щоби прислав
робітників на Свої жнива.
Знаєте, любі отці і браття, велику засаду
душпастирської праці як і в праці для з'єдинення Церкви, яку я усе голосив, хоч
замало сповняв життям, що першою і найважнішою справою життя є молитва, а
перший і найважніший засіб душпастирської праці - жертва зі себе.
Преосв(ященний - ред.) Йосиф ділив зо мною усі думки щодо душпастирської праці
і щодо зєдинення Церкви. Про нього можу сказати, вживаючи слів св. Павла, що
«не мав я нікого такого однодушного», як Преосв(ященного - ред.) Йосифа, тому
маю певну в Бозі надію, що Преосв(ященний - ред.) Йосиф довгі роки буде вашим
душ пастирем-митрополитом і поведе вас Божими дорогами до вічного спасення. Про
те Господа Бога днесь прошу і, прощаючись із вами, віддаю вас безконечній
любові і милосердю Ісуса Христа нашого Пана. Амінь. Амінь. Амінь.
Висловлюю вдячність дирекції і працівникам ЦДІАУ у
м. Львові за відкритість та сприяння у підготовці цієї статті. Нехай вона стане
для дослідників і науковців ще одним стимулом пізнавати та досліджувати глибину
постаті та спадщину праведного митрополита Андрея Шептицького.
Автор: Юстин Бойко, синкел у справах
монашества у Львівській архієпархії УГКЦ
Джерело: «Гал-Інфо»