rss
09/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ «Завжди і скрізь був із книгою» 23-річний Богдан Коломієць загинув під час обстрілу Зайцевого

Це був важкий день - море сліз, плачу і голосіння. Попереду траурної процесії йшли дівчата. Вони засипали пелюстками квітів останню дорогу 23-річного Богдана Коломійця, снайпера 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

 

Бойові побратими несли образи, нагороди і весільний коровай, бо не встиг у свої 23 роки боєць ще одружитися. Думав, що тільки розпочинає доросле і самостійне життя, складав плани і багато мріяв. Але все зупинилося в одну мить - 22 травня 2018 року, близько 22:00, під час обстрілу Зайцевого, що недалеко від Горлівки, Богдан Коломієць зазнав численних уламкових проникаючих поранень, що несумісні з життям. Смерть настала миттєво...

«Богдан був мудрим не за роками. Світлі очі, золоте кучеряве волосся, глибокі думки та широкий світогляд - таким він мені запам'ятається на все життя. Був чотириразовим призером обласної олімпіади з історії України. Пам'ятаю, як в одинадцятому класі казала йому, що треба підтягнути українську мову, і матиме медаль, а він усе усміхався, відказував: «Медаль мені не потрібна, головне - знання», - згадує класний керівник Богдана, вчитель історії Лука-Мелешківської загальноосвітньої школи Світлана Прибега. - Він вчився не заради оцінки, йому подобався сам процес пізнання. Щиро радів, коли вдавалося знайти, відшукати щось нове для себе у книжках. Торік ми зустрічалися з моїми випускниками, Богдана не було, бо був на війні. Коли я розповідала про його службу, що знала, ровесники не дивувалися його героїзму і відчайдушним вчинкам. Хтось навіть тоді сказав, що на війну його привели переконання і любов до Батьківщини. Діти розгортали і читали свої листи у майбутнє. Богданів лист досі у мене, заклеєний. Про що мріяв наш герой у школі? Не знаю. Мав два улюблені предмети - історію і фізику, остання перемогла при виборі професії».

Після закінчення школи Богдан вступив до Вінницького національного технічного університету на факультет інфокомунікацій, радіоелектроніки та наносистем. Отримав диплом бакалавра і фах радіотехніка. Але як викладачі його не кликали до магістратури, продовжувати навчання не захотів.

  Title

«Богдан завжди прагнув чогось більшого. Він ніколи не бив себе в груди і не намагався доказати свої патріотичні переконання. Та постійно повторював, що країну не зміниш, сидячи на дивані і лаючи всіх. Зміни треба починати зі себе, - розповідає чоловік сестри загиблого героя Олег Волков. - Ще 2014 року він прагнув піти добровольцем. Тоді сльози матері втримали його вдома і він повернувся до навчання, відкликавши заяву з військкомату. Коли приніс додому диплом про завершення «політеху», батьки вже не змогли вплинути на його рішення. Підписав контракт із Збройними силами восени 2016 року і після «учебки» пішов на війну. Служив у мотопіхоті, був командиром бойової машини реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град», а останній рік - командиром 2-го відділення снайперів взводу снайперів у 24-й бригаді. 5 червня планував їхати на підвищення кваліфікації. Мріяв стати офіцером, а коли закінчиться війна - освоїти програмування».

«Богдан завжди і скрізь був із книжкою. Багато читав ще у школі, причому, позакласну літературу. Особливо любив історичні книжки, в історії був «профі», з ним ніхто не наважувався посперечатися, бо одразу засипав аргументами, - згадує товариш і односельчанин Богдана Віталій Бондарєв. - От ми сиділи після похорону, говорили, ніхто не зміг пригадати хоча б один конфліктний випадок за участі Богдана. Він нікого не образив, не вступав у бійки, не «зливав» друзів-хуліганів учителям. Був дуже товариським і веселим. Попри свої знання, ніколи не хизувався ними і не намагався виокремитися. Можливо, це - через виховання, бо виріс у простій, але дружній родині, а, можливо, він знав, що життя йому готує особливу роль - стати героєм і віддати своє молоде життя за Україну, за кожного з нас».

У той злощасний день, 22 травня 2018 року, ворог поливав вогнем позиції 24-ї окремої мотопіхотної бригади з різних боків. Як згадують бойові побратими Богдана, до найближчої ворожої позиції було 67 метрів, ворог був зовсім поруч - через город. Вирахувавши його місцерозташування, Богдан сховався за будинком і прагнув «зняти» кулеметника, але не встиг... Смерть настала раптово через численні уламкові поранення у грудну клітину, голову та кінцівки...

У хлопця залишились батьки, дідусь з бабусею та старша сестра, яка за кілька місяців планувала стати мамою. Своєї племінниці, на яку так чекав Богдан, він ніколи не побачить... Вічна пам'ять герою!

 

Автор: Олеся Шуткевич, Вінниччина

Джерело: «День»

Втрачений цвіт

Схиляємо коліна перед вами, Вої…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com