Весняний місяць квітень, час народження нового життя, страшною звісткою ввірвався не в одну українську родину. Майже 20 воїнів уже ніколи не прийдуть додому, не усміхнуться і не пригорнуть до серця найрідніших. Усі вони загинули, захищаючи рідну землю від російського окупанта. Пом'янімо їх... Вічна їм пам'ять і шана.

 

Дмитро Кравченко

 

Дмитро Кравченко (позивний «Пальчик») народився у селі Вербки, Павлоградського району, Дніпропетровської області. До бойових дій навчався на електрозварника.

Захищати Україну пішов у 19 років. Контракт із 93-ю бригадою підписав у жовтні 2014-го.

 

Воював майже від початку війни. Спочатку - в Опитному, на метеовежі Донецького аеропорту, у Тоненькому, Новотошківському, Світличному.

Молодший сержант, заступник командира бойової машини 93-ї бригади «Холодний Яр».

9 грудня 2015 боєць був контужений: тоді БМП-2 підірвався на протитанковій міні, два бійці загинули, а шестеро були поранені. Ймовірно, саме ця травма і стала причиною смерті Дмитра.

Пішов із життя 31 березня, у свій день народження.

«Серце бійця перестало битись у день його 24-річчя. Воїн помер природною смертю уві сні. Це помітили побратими бійця, коли прийшли в бліндаж, щоб розбудити його на зміну. Наразі ми чекаємо результатів медичної експертизи, щоб повідомити точну причину смерті бійця», - йшлося у повідомленні прес-служби бригади.

«Дмитро служив на позиції «Зеніт», навпроти ДАПу, де і помер, воював боєць також не вперше», - розповів командир його батальйону Сергій Новіченко. Він зазначив, що «Пальчик» був гідним та відданим своїй справі воїном.

Прощання з воїном відбулося 3 квітня у місті Павлоград. Після прощання у Павлограді бійця поховали у рідному селі.

Сиротою залишилася його однорічна донька Олена.

Олег Бойцов

 

Олег Леонідович Бойцов народився 28 листопада 1979 року, в місті Слов'янськ, Донецької області.

Старшина служби цивільного захисту, старший сапер частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України у Донецькій області.

Загинув 9 квітня о 10:30 у районі селища міського типу Зайцеве, Донецької області, в результаті вибуху невідомого вибухонебезпечного предмету під час проведення робіт з обстеження та очищення території від вибухонебезпечних предметів поблизу насосної станції каналу Сіверський Донецьк - Донбас.

«Сьогодні близько 10:30 поблизу с. Зайцеве, Бахмутського району, Донецької області, під час розмінування території поблизу водогону насосної станції Сіверський-Донецьк - Донбас (сіра зона) підірвалася група піротехніків ДСНС. Під час події загинув старшина служби цивільного захисту Бойцов Олег Леонідович, поранено старшого лейтенанта служби цивільного захисту Слепканя Д. Г. та старшого сержанта служби цивільного захисту Безкоровайного Є. А. Співчуваємо родині загиблого», - йдеться у повідомленні МВС.

Похований 11 квітня у Слов'янську.

У нього залишилися дружина та двоє дітей.

Олександр Цапенко

 

Олександр Олегович Цапенко (позивний «Студент») народився 16 жовтня 1998 року, в селищі міського типу Широке, Дніпропетровської області. Мешкав у Кривому Розі.

Солдат, навідник-оператор відділення управління 5-ї роти управління 2-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 21 квітня о 23:30 від смертельного уламкового поранення, яке отримав під час обстрілу нашого взводного опорного пункту з 82-мм мінометів.

Як повідомляє Міноборони, для виходу в фланг взводного опорного пункту бригади у районі Новоолександрівки група ворожої піхоти розпочала пересування до смуги забезпечення.

 

«Олександр Цапенко у цей час перебував на взводному опорному пункті й вчасно виявив переміщення противника. Разом з товаришами Олександр відкрив вогонь у ворога, примусивши його до відступу», - повідомили в Мінобороні.

Прикриваючи відхід піхоти, ворог розпочав обстріл позицій Збройних сил з мінометів калібру 82 мм.

Одна з мінометних мін вибухнула поблизу позиції Олександра.

Поховали воїна 23 квітня на Алеї слави села Широка Дача.

За відвагу солдат Олександр Цапенко буде представлений до нагородження (посмертно).

У нього залишилися дві сестри.

Юрій Коновод

 

Юрій Миколайович Коновод (позивний «Вчитель») народився 9 серпня 1964 року, в Сєверодонецьку. З дитинства мешкав у селищі Ланна, Карлівського району, Полтавської області. Отримавши вищу освіту, переїхав до села Зачепилівка, Харківської області.

1981 року закінчив 10 класів Ланнівської середньої школи, після чого його призвали на строкову службу. Навчання Юрій Миколайович проходив у Десні, де й почув, що формується група військовослужбовців для служби в Афганістані. Він негайно подав добровільний рапорт, у якому виявив бажання долучитися до контингенту радянських військ.

 

15 січня 1983 року вилетів до Афгану, де служив до 1984 року, дислокуючись у селищі Катиборг. Неодноразово брав участь у жорстоких боях, отримав поранення у ногу. Демобілізувавшись, «Вчитель» вступив на історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету, який закінчив 1989 року.

29 серпня 2016 року Юрій Миколайович розпочав службу за контрактом у 53-й окремій механізованій бригаді, в якій служив молодшим сержантом, водієм-електриком розвідувального взводу 1-го батальйону. У жовтні 2018-го контракт завершився, але «Вчитель» знову повернувся до улюбленої бригади - вже у складі «Айдару»; в «Айдар»він прийшов 15 березня 2019 року.

Молодший сержант, військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 квітня вдень у районі селища міського типу Південне, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 26 квітня у селищі Ланна, на Полтавщині.

У нього залишилися дружина та двоє синів.

Сергій Гвоздієвський

 

Сергій Володимирович Гвоздієвський народився 14 квітня 1966 року. Мешкав у місті Могилів-Подільський, Вінницької області.

Сержант, військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

29 квітня на Маріупольському напрямку отримав важкі поранення. Після надання невідкладної медичної допомоги був евакуйований до Дніпра, але, незважаючи на всі зусилля лікарів, помер від травм 30 квітня.

Як інформував прес-центр штабу ООС, протягом доби 29 квітня збройні формування Російської Федерації вісім разів порушили режим припинення вогню, зокрема, проводили вогонь з автоматичних станкових гранатометів та стрілецької зброї поблизу села Павлопіль (Волноваського району, Донецької області, на відстані 20 км від Маріуполя).

Після надання долікарської та першої медичної допомоги Гвоздієвський був евакуйований повітряним транспортом до спеціалізованого лікувального закладу міста Дніпро.

«На жаль, попри всі зусилля лікарів, сержант Сергій Гвоздієвський помер від отриманих травм», - йдеться у повідомленні прес-служби ДШВ.

Поховали воїна 3 травня у місті Могилів-Подільський.

	Фото сайта «Kurs» (https://kurs.if.ua )

Ярослав Чемний

  

Ярослав Чемний (позивний «Крук») народився 1988 року, в селищі Коропець, Монастириського району, Тернопільської області. У цьому селі і зараз живуть його батьки. Понад 10 років мешкав у селі Угорники, під Франківськом.

До лав ЗСУ був призваний у квітні 2017 року.

Мріяв про сім'ю, дітей, подорожі та нове життя.

Загинув 7 квітня від снайперської кулі у зоні бойових дій.

«Ярослав закінчив юридичний факультет і був великим гумористом», - згадує його сестра Олена. У шкільні та студентські роки брав участь у команді КВК. За словами сестри, у нього був і музичний талант - він чудово співав, - пише РБК. Під час Революції гідності хлопець був на майдані у Києві, а після того, коли почалися військові дії на сході України, вирушив туди добровольцем.

«А потім почалися бойові дії на Сході. І брат зголосився служити. Пішов у Нацгвардію, потім підписав контракт. Ми його просили і благали не йти на війну, а він нам казав, що це - його місія й обов'язок. Він повинен бути там з усіма іншими. Коли їхав востаннє, то сказав мені: «Це - останній раз, обіцяю». 13 квітня у нього закінчувався контракт, і він повинен був приїхати додому», - розповіла Олена Чемна.

Вона зазначила, що війна навчила мудрості Ярослава, і він усіх близьких вчив, як треба жити. І постійно повторював, що вони не цінують те, що мають.

7 квітня, на Благовіщення, він зателефонував батькам і сестрі перед тим, як заступити у наряд. Казав, що все добре і що зовсім скоро буде вдома.

Крім того, тепер сестра змогла зізнатися, що її брат був снайпером, і вороги на нього полювали, за ним стежили.

«Ярослав тільки вийшов на заміну. О 21:40 його вбив снайпер, постріл у голову. Шансів на порятунок не було. Мені посеред ночі зателефонували хлопці-побратими, потім уже телефонували з командування. Брат п'ять років відслужив і поклав своє життя заради того, щоб Україна була незалежною. Він свідомо поїхав на схід, він був патріотом», - плаче сестра бійця.

10 квітня загиблого героя привезли на батьківщину, у Коропець. Односельчани зустрічали воїна на колінах.

Поховали Ярослава Чемного на сільському цвинтарі у Коропці, на Тернопільщині.

Джерело: «Цензор.НЕТ» ,
сайт «Kurs»