rss
09/22/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Як правильно чекати з моря погоди – в умовах війни

У вівторок в Україну таки прийшла радісна новина. Повернулися додому херсонські рибалки Руслан Кондратюк та Андрій Морозов, які були затримані ФСБ РФ ще у 2018 році. Але не все в цій новині насправді таке радісне, як здається на перший погляд...

 

Однією з перших про повернення херсонський рибалок повідомила уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова у Facebook.

«Руслан Кондратюк та Андрій Морозов - двоє українських рибалок з Херсонщини, які утримувалися на території окупованого Криму та сьогодні були звільнені, вже перетнули КПВВ «Чонгар». Наразі вони очікують своїх рідних, щоб разом вирушити додому. Цю інформацію мені підтвердили українські прикордонники», - написала Денісова.

За її словами, Кондратюк та Морозов були звільнені разом зі своїм судном у рамках її домовленостей з уповноваженим з прав людини в РФ Тетяною Москальковою.

Втім, інші джерела інформацію про повернення човна рибалок заперечують. Та й про домовленості теж є різні версії...

Історія ця довга і сумна.

І, зокрема, сумна вона і для української влади.

Рибалки були затримані у вересні 2018 року прикордонниками-окупантами з РФ. Рибальський човен зламався неподалік від кримського берега озера Сиваш, і їм довелося пришвартовуватися до окупованих берегів.

А далі почалася дуже невесела історія, яку періодично висвітлював на своїй сторінці у ФБ Борис Бабін, що працював представником президента України в Автономній Республіці Крим з 17.08.2017 по 2.12.2018.

Власне, випадок з рибалками зі села Стрілкового, розташованого на херсонській частині Арабатської стрілки, для росіян став частиною вже доволі відомої українцям стратегії: затримати/виманити/викрасти будь-кого з українського боку, і обміняти бранця на російських полонених, або ж використати бідаку для тиску на Україну.

Рибалкам не пощастило - вони виявилися доволі дрібною рибою і для росіян, і для української влади.

Як наголошує Бабін, українська влада чомусь не захтіла у 2018 році подавати позов через  захоплення українських рибалок на Чорному морі до Міжнародного трибуналу з морського права. Гірше того, ця ж таки українська влада, зокрема, МінТОТ та Ірина Геращенко офіційно відмовилися визнавати рибалок заручниками, а також надавати матеріальну допомогу їхнім родинам.

Україна про них забула, Росія демонстративно тягла із судом до президентських виборів.

 

«Далі, як часто буває в житті, сталося непередбачуване. Батьки одного зі стрілковських рибалок, люди вкрай похилого віку, розбилися у рідному селі в ДТП. Варто пояснити, що це - найдовше село в Україні, голова якого у 2014 році публічно виганяв «за межу» українських військових та запрошував російських солдат, село якось досі небагате ні на дороги, ні на громадський транспорт. Хоча багате на земельні ділянки біля моря, які той самий голова досі, в умовах повної безпеки та безкарності, роздає не тільки власним «триколорним» друзям, але й районному, обласному та київському патріотичному керівництву.

  Title
  Фото humanrights.org.ua

Паралельно з епопеєю збирання «морських» заручників у 2018 році у Стрілкове нарешті мали прокласти дорогу, але, звісно, не для його мешканців, а до котеджів російських та українських господарів цього життя, гроші на яку з відповідних бюджетів радісно виділили відповідні «дачники» у вишиванках. Подальші масові протести населення та етнографічно цікаві «танці з бубном» відповідних голів рай- та обладміністрацій залишу за кадром. Власне, ДТП, про яке я згадав, мало саме ці дві причини - бездоріжжя та необлаштованість села, через яку літнім людям доводиться сідати за кермо літніх автівок. Втім, все це є не більш, ніж ілюстрацією подій. Бо на формальні та неформальні, доведені до високого політичного рівня, прохання звільнити одного з стрілковських рибалок, літні батьки якого перебувають у загрозливому стані із тяжкими травмами в реанімації, росіяни відповіли категоричною відмовою.

Чесно кажучи, не знаю, кого буде звинувачувати більше цей чоловік - власну державу, що раніше повністю відмовилася від нього в найскрутніший час, чи агресора. Не знаю, коли та як він буде звільнений, так само, як і інші захоплені рибалки. Але майже впевнений, що ніхто з посадових осіб, які довели протягом п'яти років війни пухлину «братерської взаємодії» з росіянами у сфері рибальства в наших морських водах до нинішніх метастаз - відповідальності не понесе. Ну а в феодальних угіддях Присивашшя само слово «відповідальність» навіть смішно казати вголос», - писав Бабін 23 квітня у своєму блозі для видання «Цензор.Нет».

 

26 квітня суд над рибалками таки відбувся - росіяни їх протримали ще з десять діб на своїй території, а потім таки відпустили.

З допомогою небайдужих активістів у одній з міжнародних судових інстанцій таки з'явився позов цих рибалок проти Росії. Однак зовсім не факт, що рибалки не будуть позиватися і проти України - бодай за те, що держава мала би виділити родинам заручників Кремля фінансову допомогу. Але чомусь хтось і десь вирішив, що навіть ці копійки людям не потрібні. Не кажучи вже про сам факт визнання того, що рибалки йшли ловити рибу, а потрапили у військовий полон.

Власне, для самої ж Української держави буде ліпше, якщо з'ясується, хто саме і як вирішив, що родинам полонених рибалок не потрібні ні гроші, ні статус полонених.

Ще ліпше би було, якби нарешті українська влада таки набралася сміливості на те, щоб розірвати дипломатичні стосунки з безпосереднім ворогом. Принаймні, в умовах політичного міжсезоння, котре наразі спостерігається в Україні, поки стара влада вже йде, а нова ще йде, такий ривок виглядав би цілком гармонійно. Принаймні, набагато гармонійніше, ніж спроби переконати країну, що племінник славнозвісного нардепа Сергія Ківалова Сергій Могил на посаді судді Верховного суду - це є зразок реформованої судової системи.

Здебільшого, коли йшлося про те, щоб розірвати дипломатичні стосунки з країною, котра відкрито веде війну проти України, захисники збереження цих стосунків відразу піднімали тему заручників.

Але, як показує практика, найбільше заручникам шкодить не розривання дипломатичних стосунків із ворогом, а підтримання цих стосунків.

Ми вже писали (https://www.chasipodii.net/article/21652/) про те, як у жовтні 2018 року у Києві Держрибагентство України, а також представники МЗС, СБУ та Міністерства юстиції ділили квоти на вилов риби в Азовському морі з делегацією Російської Федерації.

На той час рибалки зі села Стрілкового вже сиділи в тюрмі російських окупантів. Гарно порибалили, ніц не скажеш. Втім, швидше за все, Держрибагентство могло би сказати, що бідаки ловили рибу в Сиваші, а в Києві домовлялися про вилов риби в Азовському морі, то ж дві великі різниці.

Можливо, саме тому й не дали рибалкам статус військовополонених - щоб не заважали Держрибагентству рибу ділити. Бо так відразу було би помітно, чим закінчується поділ риби з ворогом...

Втім, вже 25 листопада 2018 року російські прикордонники біля берегів окупованого Криму обстріляли й захопили три кораблі Військово-морських сил України: катери «Бердянськ», «Нікополь» і буксир «Яни Капу», які прямували з Одеси до Маріуполя, а також їх екіпажі.

У полон потрапили 24 українці, троє з них дістали поранення.

Наймолодшому з них, Андрієві Ейдерові, виповнилося 19 років 20 грудня 2018 року.

Підконтрольний Росії «суд» в окупованому Криму заарештував усіх затриманих українських військових за звинуваченням у нібито незаконному перетині кордону. Зараз їх тримають у СІЗО в Москві.

Щоправда, морякам зі статусом військовополонених пощастило більше, ніж сільським рибалкам з Херсонщини. 24 січня 2019 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію, в якій від Росії офіційно вимагалося поводитися із захопленими в районі Керченської протоки українськими військовими моряками відповідно до Женевської конвенції про військовополонених.17 квітня Лефортовський районний «суд» Москви продовжив термін тримання під вартою всім захопленим під час атаки в Керченській протоці українським морякам до 24 липня. Бережуть цінний товар, не поспішають - в найкращих традиціях рабовласницького суспільства...

І от власне у перемовинах з таким рабовласницьким суспільством дипломатичні стосунки не стільки допомагають, скільки заважають.

І не тільки тим, що створюють у наївних рибалок оманливе враження нормальних стосунків між країнами, принаймні, достатньо нормальних для того, щоб не боятися ловити рибу ближче до ворожого берега, ніж до свого.

Наявність дипломатичних стосунків породжує і п'яту колону в країні, і сумні роздуми щодо того, що робиться на території ворожого посольства, і марні сподівання на добросусідські стосунки в значної частини суспільства. Що ще гірше - ці стосунки таки спокушають і великий, і дрібний бізнес , і навіть державні установи на те, щоб раптом що - десь там підзаробити. Чи десь якусь там угоду підписати про вилов риби, яку ніхто ловити не зможе (бо росіяни не такі дурні, щоб і справді цієї угоди дотримуватися), чи ще про якусь таку абсолютно безглузду, потре прибуткову для чиєїсь маленької кишені річ...

А полонених зазвичай витягає не посольство на території ворожої держави - а держави-посередники.

Інакше, для прикладу, грузинським полоненим було би взагалі вкрай кепсько. Грузія розірвала дипломатичні стосунки з РФ ще після нападу росіян у серпні 2008 року. Гірше того, у 2018 році Грузія навіть і з Сирією розірвала стосунки - коли Сирія визнала окуповані Росією грузинські території незалежними державними утвореннями.

Посередником між Грузією і Росією, на випадок такої потреби, є Швейцарія. І така схема доволі незле працює - принаймні, у випадку з Росією.

Як наголошує той же ж таки Борис Бабін, «дипломатичні відносини ніякого стосунку до захисту прав фізичних  осіб не мають від слова взагалі, бо це суто консульське питання. Дипломатичні та консульські відносини є хоч і пов`язаними, але різними речами, які здійснюють різні посадовці за різними правилами. Тобто, якщо завтра, для прикладу, з Москви виїде весь дипломатичний персонал нашого посольства за винятком консульських працівників - ситуація для громадян України в РФ ніяк не зміниться за визначенням. Міжнародне право дозволяє розірвати дипломатичні стосунки без розриву консульських, або - за певний час до розриву консульських (я б саме так і зробив, бо консульствам слід дати час завершити поточні справи з громадянами, хоча б пару місяців). Розрив дипломатичних стосунків та консульських зносин може з нашої ініціативи перекладати функції захисту громадян на території ворога на посередників, - дипломатичні та консульські установи третьої, нейтральної держави, яка й буде надавати відповідні добрі послуги».

Останнім часом стратегію України у війні проти Росії можна було описати коротко і страшно: сидимо і чекаємо з моря погоди.

Якщо ми делегуємо частину цих важливих обов'язків країнам, котрі вміють якщо не створювати вітер, то бодай використовувати вже наявний рух повітря на свою користь - це вже буде величезним кроком вперед.

Тим більше, що за всіма зовнішніми ознаками, до Росії таки наближається доволі потужний «вітер». Схоже, проблеми з російською нафтою ще тільки починаються, і мають шанси дорости з рангу вітру до рангу торнадо, а то й чималого урагану. А без нафти російська еліта буде набагато зговірливішою - може навіть й надміру...

Віце-президент Інституту миру США Вільям Тейлор: «Ми ніколи не досягнемо мирного міжнародного порядку, якщо дозволимо терпіти агресію»

44 судді Верховного Суду України є «недоброчесними» – ГРД

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com