I мертвим,  i живим,

і ненародженим

землякам моїм.

Т. Г. Шевченко

 

Жертвам і героям Чорнобиля присвячую

 

Сполох

 

 

/Мовчання - смерть/

Чого мовчиш ти, Україно?

Не жди, коли у домовину

Чорнобиль новий вложить всіх.

АЕС будуються повсюди

I, якщо смерть не спиним, люди,

Нiякий Бог цей не відпустить гріх.

 

Поки громада щось чекає,

Той «мирний» атом не дрімає:

Лисіють діти в Чернівцях,

Житомирщина вимирає,

I ніхто ягід не збирає

В давно загублених лісах...

 

Чого мовчиш ти, Україно?

Хіба не бачиш - люди гинуть,

Жнивує смерть і в селах, і в містах...

Чи ждеш, коли тебе впакують,

Потім навіки замурують

У велетенський саркофаг?!

 

Молитва

 

 

О Боже, Боже, як ти міг

Страшне це лихо в світ пустити?

Мабуть, і думки не було,

Що можуть зло таке вчинити.

 

Що є серед людей такі,

Що чорту душу заложили.

Навіть скажений пес не зміг

Вчинити, що вони вчинили.

 

Скільки невинних полягло,

А скільки в муках помирає,

А немовлята... їх за що

Нещадно доля так карає?

 

О Боже, Боже, поможи.

Дай хворим ліки, кволим силу,

Надію всім, хто вцілів,

I спокій тим, хто ліг в могилу.

 

О Боже, людям радість дай,

Але не дай забуть лихого.

Щоб не повторилося таке,

Щоб не допустили до такого.

 

Це не аварія була

Заздалегідь це готували,

Коли ще місце вибирали.

I Україні прямо в серце

Оцю страшенну бомбу вклали.

 

Навіщо було будувати

АЕС поблизу від столиці?

Не зупинило і болото

Ґрунт, що для цього не годиться.

 

Пливун мішає, ну і що?

Коли рішили тут зробити,

Щоб згодом лихо учинити,

Це не змогло вже зупинити.

 

Не довго видно мудрували.

Реактор в землю не вкопали

Углиб на метрів двадцять п'ять,

Як документи вимагали.

 

Взяли та й зверху встановили,

Лиш на шість метрів опустили,

Щоб не змогли угамувати

Його уже ніякі сили.

 

Чому для досліду обрали

Реактор той, що не вкопали?

Бо то не дослід - злочин був,

Який сумлінно готували.

Того, хто міг це доказати,

Убили, щоб не зміг сказати.

Вмить після злочину прибрали

I самогубством це назвали.

 

Злочинці все розрахували,

Коли ще вказівки писали.

Лише там захист відключили,

Як страшну бомбу запустили.

 

Ті, що на станції робили,

Це надто пізно зрозуміли.

Вони реактор заглушили,

Та остудити не зуміли.

 

Реактор встигли заглушити

Й цепну реакцію спинити.

Та охолодження вони

Вже не встигали запустити...

 

Хоч знали, що ідуть на смерть,

Це не змогло їх зупинити.

Своїм життям за подвиг цей

Довелось героям заплатити.

 

Коли б вони це не зробили

Навік Україну б згубили

В полум'ї сотень Хіросім.

Цей смертний вирок був усім.

 

Він вибухнув від перегріву,

I смертоносні хмари пилу

У синім небі закружляли

Сіючи смерть, де б не упали.

 

Та людям правду не сказали

Ще й багатьох на смерть послали,

На святкову демонстрацію,

Під смертоносну радіацію.

 

Мабуть, так правди і не взнали

I поступово б вимирали,

Коли б сусіди за кордоном

Через це гомін не підняли.

 

Та за два тижні незнаття

Було загублено безвинно

В Україні не одне життя,

А скільки мучитись повинно...

 

Горе

 

Гуляє горе по землі,

У кожну хату заглядає.

Воно і в селах, і в містах

Ніде нікого не минає.

 

Гуляє горе по землі,

Незрима смерть шаліє всюди.

Хворіють діти. До могили

Передчасно сходять літні люди...

 

А скільки молодих скосила

Страшенна та нечиста сила...

Вона нікого не забула,

Й моєї хати не минула.

 

Батько кремезний був мужик,

З дитинства працювати звик.

Завжди за плугом сам ходив...

Ослаб, хоч вроді й не хворів.

 

Лікувався - не допомогло.

Здоров'я лишило його

I, втративши останні сили,

Зійшов предчасно до могили...

 

Сестра у Києві жила

I в травні на парад ходила,

Коли над містом простягла

Незрима страшна сила крила.

 

Враз скоротечна лейкемія -

Казкового страшніша змія,

Сестру і молоду, і милу

В три дні всього звела в могилу.

 

А скільки їх уже таких

Вродливих, милих, молодих

Лежать в могилах? Не злічити,

Та смерть продовжує косити.

З тих пір, як сиротою став,

Чимало бід племінник взнав.

Бо він ще в школу не ходив,

Як батько мачуху привів.

 

Малюк невдовзі став хворіти,

Як в більшості київські діти.

I, рятуючи дитину,

Батько лишив Україну.

Сироти

 

Не знали ще такого лиха,

Повсюди смерть незрима, тиха.

Шаленіло скрізь це зло,

I порятунку не було.

 

Мені знайома розказала,

Її в крамниці зустрів я,

У них по сусідству проживала

Щаслива молода сім'я.

 

Подружжя дуже дружно жило,

Двох діточок малих ростило.

Біда прийшла, коли не ждали:

Чоловіка в армію забрали.

 

Більше не бачились вони.

Назад у цинку привезли.

Що там було - ніхто не знає,

А чоловіка вже немає.

 

За тим - вона вже все сама:

Дітей ростила, доглядала.

Хоч важко було їй одній,

Та лише в них і радість мала.

 

Та так вже в світі повелося

Біда приходить не одна.

Чорнобиль вибухнув. Настала

Для всіх ота пора страшна...

 

Дітей, хоч запізно, та все ж,

Забрали в лагера далекі.

Вона ж лишилася одна,

Як при дорозі та лелека.

 

Щоб трохи дітям заробити,

На працю кожен день ходила,

Поки проклята лейкемія,

Наче билинку, не скосила.

 

А діти в лагері не знали,

Що вони сиротами стали,

Що вже і матері немає,

Що важка доля їх чекає.

 

Приїхали, та рідна мати

Не прийшла їх зустрічати.

Повсюди батьки дітей стрічали,

А вони плакали стояли...

 

Тут чужі люди підійшли

I в дитбудинок їх забрали,

Діти не хотіли з ними йти,

Все плакали і матір звали...

 

Нещасні діти. У скількох їх

Батьків Чорнобиль відібрав?

Скількох малят лишив без мами?

Хто зна? Ніхто не рахував...

 

Хлопці

 

А скільки хлопців молодих

В ту зону працювать пригнали?

Вони багато що не знали

I там рентгенів нахапали.

 

Тим більше, що про них не дбали,

Чого піклуватися про них,

Як військкомати присилали

У зону ту щораз нових.

 

Багато з тих, що там робили,

Незабаром захворіли.

Щоб вік невдалий скоротити,

З них деякі почали пити...

 

А що лишилося робити?

Ще зовсім юні парубки.

Кохати б їм, дітей плодити,

Та вони вже не чоловіки...

 

Київ

 

Я часто в Києві бував.

Радісний і гомінливий,

Він усіх до себе притягав

I кожен у ньому був щасливий.

 

Людьми заповнений Хрещатик,

Веселий галас дітвори,

Радісні лиця і усмішки

Були до страшної пори.

 

Приїхав на похорон сестри...

Не впізнав Київ, він змінився:

Не лунав гомін дітвори,

Зникли десь щасливі лиця.

 

Немов чума, немов війна.

Людей на вулицях нема.

Лиш промайне хтось де-не-де,

Ніхто гуляти не іде.

 

Закутані по самі вуха,

В хустках, кашкетах, капелюхах

Спішать з роботи додому.

Лиця сірі, в очах - утома...

 

По вулицях, немов жуки,

Повзуть машини, поливають,

Щоб якось зменшити загрозу,

Смертоносний пил змивають.

 

Вода кругом. Струмить по сходах,

Змиває смерті пил з взуття...

В той страшний час багатьом із нас

Вона врятувала життя.

 

Пляжі пусті. Людей немає.

Зараз ніхто не загоряє.

Навіть рибалки, і ті не сидять,

Рибу з Дніпра тепер не їдять.

 

У парках теж ніхто не гуляє,

Там радіація. Кожен знає.

Щоб рентгенів не нахапати,

Люди рідко виходять з хати.

 

Де раніше людський потік

Хвилями заливав тротуари,

Де-не-де зустрів перехожих,

Та й ті зникли, немов примари.

 

Лише на цвинтарі людей море.

Привело їх усіх велике горе.

Тим, кого любили, шанували,

Останню шану віддавали.

 

Раз за разом катафалки

Прибувають і прибувають.

Могильники так стомлені,

Що вже ледве встигають.

 

Робітника, що там працював,

Я не витерпів і запитав:

- Багато додалось роботи?

- Втричі більше, ніж було доти.

 

Чорнобиль

 

На розі Прип'яті й Дніпра

Сучасне місто над рікою.

Проїздом там бував не раз,

Був вражений його красою.

 

Коли там плив я теплоходом,

То милувався ним з води,

Не місто - красень над рікою.

Ніхто не відчував біди...

 

Чорнобиль. Кожен чув про його.

Не було лиха ще такого.

Скрізь про реактор сповіщали,

Події ж в місті замовчали...

 

Коли прийшла біда й над містом

Примари смерті закружляли,

Ніхто з людей нічого не знав.

Про радіацію мовчали.

 

Про пожежу сповіщали,

Бо про неї всі так знали.

Нічого страшного, мовляв,

А вітер смерті вже гуляв...

 

Тож люди жили, як раніше,

Вони спокійно працювали.

Що кожен день тут смертний вирок

Це їм, звичайно, не сказали.

 

А через тиждень, коли влада

Не мала змоги більш мовчати,

Все населення рішили

З міста евакуювати.

 

Людей на вулицях хапали

В автобуси позапихали...

Усе робилося наспіх,

Та за день вивезли усіх.

 

Часто без грошей і документів,

Лише у тому - в чім були

Порозкидали по країні,

Щоб загубилися сліди.

 

Як їх подальша склалась доля?

Чи залишився хто в живих?

Занадто довго вони були

У смерті в пазурах страшних...

 

Речі-вбивці

 

Лишилось місто без людей,

А в квартирах повно речей.

Люди мусили залишити,

Бо ті речі спроможні вбити.

 

Вони радіації набрали

I радіоактивні стали.

Про те, що речі не забрали

Та все залишили - знали...

 

Так, як місто не охороняли,

Мерзотники лазити почали,

Були готові навіть вбити,

Щоб на чужому горі заробити.

 

Раз люди місто залишили,

Вони спокійно приїздили,

З квартир брали добротні речі

I все, що цінне, теж, до речі.

 

Що речі небезпечні - знали,

Тому відразу ж продавали.

Платили, думали, що з бази,

Втридорога за ту заразу.

I поки місто не закрили,

Дороги всі не перекрили,

Речей, що смерть несуть навколо,

Багато вивезти зуміли.

 

Так речі-вбивці розповзлися

I вбивать людей взялися,

А люди хворіють, вмирають,

Не знають, що речі вбивають...

 

Білорусь

 

Після вибуху злетіла

В синє небо хмара пилу.

Сіючи смерть, полетіла

I в Білорусі сіла.

 

Може, сама б і не сіла,

До Москви добралась таки.

Та, щоб туди не летіла,

Збили її літаки.

 

Влада про хмару цю знала,

Та населення не сповіщала.

Ще й заспокоїла його:

- Боятись вам нема чого.

 

Чорнобиль біля Києва,

Далеко до нас від його.

Зараза сюди не дістане,

Не бійтеся цього всього.

 

А радіація наростала...

Земля радіоактивна стала,

Трава, хліба, в криницях вода...

Незчулись, як прийшла біда.

 

Страждали люди i вмирали.

Їм мало чим допомагали,

Від аварії ж не потерпіли,

Багато в той час хворіли.

 

Та народились страшні телята.

Влада не мала змоги змовчати.

Телят заховати не змогли,

Триногі потвори вони були.

 

Стали радіацію заміряти.

Всіх негайно треба виселяти.

Та на цьому дії закінчились,

Виселяти людей не рішились.

 

Дезактивацію місцями зробили.

Де-не-де навіть когось відселили.

Та рік, що біля смерті жили,

Забрав у людей останні сили...

 

Радіоактивна завіса

 

Чи дізнаємось правду

про Чорнобиль ми?

Чи не дано ніколи її взнати?

Можливо, документи збереглись,

Якщо правителі забули їх прибрати.

 

Не можу стверджувати це,

Ніяких доказів немає,

Та без причини, всім відомо,

Нічого в світі не буває.

 

Можливо, було все це так,

Надіюсь правду взнають згодом.

Якраз тоді більшовики

Втрачали владу над народом.

 

Віяв із заходу вітер волі,

«Стіна залізна» тріщала,

Не було виходу... I тут

Вождів своїх влада згадала.

 

Коли Ленін владу захопив,

Він західний боявся вплив.

Волів віддати Україну,

Щоб відокремити країну.

 

Сталін теж боявся цей вплив,

Він «залізну завісу» створив.

З роками завіса старіти стала,

«Загроза з Заходу» наростала...

 

Влада, щоб себе захистити,

Рішила нову завісу створити,

I нею надійно від Заходу

Свою імперію відгородити.

 

Тоді й взялися будувати

АЕС, щоб потім підірвати

I зробити бар'єр надійний,

Нездоланний, радіоактивний.

 

Україну, що Ленін колись

Німцям волів подарувати,

Рішили, щоб владу врятувати,

Як Хіросіму, зірвати.

 

Якби це все їм вдалося,

Слідів би не зосталося.

Про дослід би не говорили,

На персонал усе б звалили.

 

Не вийшло. План їх зрозуміли,

I реактор зупинить зуміли.

Тоді про дослід байку склали,

А хто правду знав, прибрали.

 

Кінець імперії

 

Чорнобиль їм не допоміг.

Раз не вдалося там зірвати,

Хмельницьку атомну тоді

Почали спішно будувати.

 

За рікою Ровенська АЕС,

Зовсім близько ракетна база.

Якби щось там трапилось,

Рознесло б Європу відразу.

 

На щастя, як не спiшили,

План цей не завершили.

Стіна Берлінська впала,

Услід й імперія пропала.

 

Не допомогли імперії

Ні Фергана, ні Карабах,

Ні інші страшні злочини.

Її чекав неминучий крах.

 

Вона розпалася, додавши

До терору і голодомору

Ще сотні злочинів нових.

 

Чорнобиль

                       був

                            один

                                     із

                                        них.