rss
05/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Сонце Правди Шевченкового Слова, або Детективна історія пам’ятника Шевченку в Києві

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Олександр Олесь

Ми вирішили надрукувати майже детективну історію одного з пам'ятників столиці України, м. Київ, присвяченого Т. Г. Шевченку, щоб привернути увагу ще більш широкої громадськості шевченколюбів та шевченкознавців світового рівня, Міністерства культури України, департаменту збереження пам'яток Київської міської ради і, врешті, усунути незрозумілі та необґрунтовані перешкоди щодо реєстрації унікального пам`ятника, встановленого 30 років тому, авторства відомого львівського скульптора-модерніста Романа Петрука.

 

Title

 

Про автора і його проект

 

Те, що відомо в Україні і то лише обраним, зовсім невідомо українцям тут, у закордонні. А історія цього пам`ятника (вживається також «пам`ятний знак») є дуже важливою для кожного небайдужого українця. Цей пам`ятник уже вписаний в історію культури України, більше того, за великим рахунком, навіть може бути сторінкою ідеологічної боротьби за ствердження незалежності. Не кажучи вже про моральні цінності: дотримання Правди, неупередженості, об`єктивності та мистецьких цінностей.

Йдеться про пам'ятник за назвою «Сонце Правди Шевченкового Слова» авторства львівського скульптора-модерніста Романа Петрука. Він встановлений у 1989 році у Києві, на Набережнім шосе, на відстані приблизно 200 метрів від станції метро «Дніпро» в бік Поштової площі. Увага: на тому самому місці, де в період перепоховання Т. Г. Шевченка в ніч з 19 на 20 травня 1861 року труна з його тілом переночувала в церкві Різдва Христового після прощання з ним, згідно зі спогадами, десь близько двох тисяч людей. А о 7-й годині ранку 20 травня катафалк був перенесений на пароплав «Кременчук», який попрямував у Канів, а далі - до Чернечої гори, місця вічного спочинку.

Title Title 
 Український скульптор, художник-кераміст,
графік Роман Петрук. Львів
 «Роман Петрук» – книга, присвячена його
творчості (К: Родовід, 2007, 288 с.). На
суперобкладинці скульптура Р. Петрука
«Недільна прогулянка на човнику»

 

Title

 

 Роман Петрук біля виставкової авторської вази.
Луцьк, Музей українського сучасного мистецтва
Корсаків, квітень 2019 р.

 

Автор пам'ятника Роман Петрук - випускник 1964 року Львівської національної академії мистецтв (тоді - Інститут прикладного та декоративного мистецтва). Зокрема, один з десятка довірених учнів відомого нині, а тоді замовчуваного професора Карла Звіринського. «Саме у нього, як пізніш зізнався автор, довідався я про істинне мистецтво». До слова, саме в ці дні (з 29 березня до 5 червня 2019 р.) функціонує художня виставка учнів «підпільної академії» Карла Звіринського в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (м. Луцьк, Україна), зокрема, з великою експозицією творів Романа Петрука.

У своїй міні-біографії написав із властивою йому іронією: «Не засуджений до заслуженого ні тоді, ні тепер». Проте, оцінений інтелектуалами рідного Львова. У 2002 році отримав звання «Галицький лицар», а незалежний культурологічний журнал «Ї» у 2006 р. присвоїв йому громадську відзнаку Кавалер ордена «За інтелектуальну відвагу». Нагородили «за створення унікальних пластичних образів - втілення величі людського духу». Він - митець глибокої філософської думки лаконічно-образного втілення. З талантом від Бога і мистецькою методикою, що свого часу, звичайно ж, не вписувалася в рамки «соціалістичного реалізму». Його роботи можна побачити в музеях, приватних колекціях, на громадських територіях парків і скверів в обласних і районних центрах Західної України (Львові, Трускавці, Хусті), а також у Хмельницькому художньому музеї, і ось нині - у Луцькому музеї українського сучасного мистецтва Корсаків.

Title
 Пам’ятник «Сонце Правди Шевченкового Слова»,
встановлений на місці останнього прощання
з Тарасом Шевченком у Києві 19 травня 1861 р.
(Набережне шосе, неподалік від станції метро
«Дніпро» в бік Поштової площі)

 

*****

У 1988 році одна з громадських організацій Львова оголосила конкурс на кращий пам'ятник, присвячений Т. Г. Шевченку на честь 175-річчя з дня його народження під девізом «Останній шлях Кобзаря». Переміг проект Романа Петрука. Правда, він висловив своє ставлення до девізу: «Немає останнього шляху Кобзаря, а є ШЛЯХ У ВІЧНІСТЬ, до БЕЗКОНЕЧНОСТІ». Унікальний проект мав стати міжнародним. Початок - у Моринцях. Там, у великому кам'яному колі на 4 сторони світу мала бути встановлена шестиметрова фігура «Кобзаря-лірника», що уособлює самого Шевченка-Кобзаря, який зі своїм Словом Правди вирушає у світ. А потім цих Кобзарів-лірників зустрічали в Мельбурні, Чикаго й т. д. А далі - основний пам'ятник (або пам'ятний знак ), який мав би бути встановлений у Москві, Мюнхені, Парижі, Буенос-Айресі, Чикаго, Мельбурні, а також в інших містах закордоння, де існують найбільші громади українців-мігрантів. Задум наступний (див. фото): коло, що нагадує козацький верстовий «сонце-хрест» (за сучасним поняттям - знак, що вказує на відстань. На той час у верстах). Автор пояснив це так: «Як сонце котиться по світу і зігріває всіх, так Шевченкові слова мають відігрівати всіх українців, які подалися шукати долі у цей широкий світ». Яким чином? У центрі кола-сонця, виготовленого з вапняку, вмонтовується кругла бронзова табличка з написом щодо кількості кілометрів від цього місця до Моринців - місця народження Генія Тараса Шевченка. На зразок: «від Чикаго до Моринців ... км», «від Торонто до Моринців ... км», «від Буенос-Айреса до Моринців ... км», «від Мельбурна до Моринців ... км» і т. д. Так Шевченкове слово могло б через цей задум візуально об'єднувати українців світу та нагадувати про нашого генія людям тих країн, де проживають українці. А головне - нести енергетику його дум через відповідні цитати, викарбувані на постаментах цих перших п'яти «Сонць».

Title Title 
 Загальний вигляд частини експозиції скульптора
Романа Петрука виставки (29.03.-5. 06. 2019)
«Герметичне коло» учнів «підпільної академії»
професора Карла Звіринського в Музеї
українського сучасного мистецтва Корсаків,
м. Луцьк. На передньому плані скульптури
Р. Петрука «Ти» та «Мамай», квітень 2019 р.
 Скульптуру Романа Петрука «Лука» оглядають:
Леся Корсак – директор Луцького музею
українського сучасного мистецтва, художник
Петро Гриців та скульптор Роман Петрук
– учасники виставки, Зоя Навроцька –
мистецтвознавець. Луцьк, квітень 2019 р.

 

Title

 

Але, не судилося. За межі України, де встановлено п'ять таких пам'ятників, проект не поширився. На превеликий жаль. Цю ідею і сам проект мала б рухати (очолити) держава, її відповідні органи, а кошти могли б зібрати на місцях українці, в кожній країні зокрема. Наприклад, у Швейцарії готовий був спонсорувати його виготовлення всесвітньовідомий українець, громадський діяч, меценат Богдан Гаврилишин, який на той час там мешкав. Але, як на наш погляд, не було координаційного центру, який би цей проект рухав до завершення. До речі, пам'ятники, встановлені в Україні, виготовлені, головним чином, на громадські кошти. Питанням замовлень опікувалася Львівська громадська організація «Жорна».

Title Title 
 Церква Різдва Христового на Поштовій площі Києва, де відбувалося відспівування Тараса Шевченка
18 травня 1861 року. Зверху – в шевченківські часи, справа – відновлена в наші дні

 

Місця поселення копій «Сонця Правди Шевченкового Слова»

 

Перший пам'ятник встановлений у с. Демня, Миколаївського р-ну, Львівської обл. І ось чому: довгий час в радянські часи тут існував унікальний кар'єр видобутку вапняку. Цей матеріал полюбляє Роман Петрук. З нього і виготовлені пам'ятники. На момент задуму проекту кар'єр вважався вичерпаним, але високо досвідчений каменяр Степан Одноріг знайшов спосіб видобути наймасивніші брили для п'яти замовлених пам'ятників. На знак того, що саме з Демні, за словами автора проекту, «викотилося перше Сонце Правди Шевченкового Слова», тут теж встановлена копія пам'ятника, найімовірніше, за кошт самого Степана Однорога.

У 1989 р. також був встановлений пам'ятник у селі Жуківці, Ірпінського району, Київської обл. Чому? Це була ініціатива відомого архітектора Анатолія Ігнащенка, який планував тут побудувати за своїм проектом музей Черняхівської культури. А ідея створення такого музею належить Українському фонду культури, заснованому 30 років тому доброї пам'яті Борисом Олійником. Вважали, що цей пам'ятний знак, освячений Шевченківським словом, буде оберегом майбутнього музею. Борис Олійник, як голова Фонду, його й відкривав. Музей не побудували. А «оберіг» захищає селище і навіть використовується як герб цього села.

Ще один із них розташований нині на території музею Потоцьких у Львові. А 5-й - у центрі міста Трускавець, Львівської обл., спонсорований санаторієм «Карпати».

З історії київського пам'ятника. Його ангели-охоронці

 

Йому в деякому сенсі пощастило: ним стали опікуватися від самого початку не просто небайдужі люди, а спеціалісти, краєзнавці-шевченколюби, зокрема, члени київської Ліги екскурсоводів в особі Тетяни Нечай та Наталі Пирогової (приєдналася до співпраці з «опікою» в 2014 р.). Вони з тих, кого нині називають волонтерами-добровольцями, й які виконують функції бездіяльного бюрократичного чиновництва. Вони і стали, образно кажучи, ангелами-охоронцями цього багатостраждального мистецького твору Романа Петрука. Але, передусім, саме Тетяна Володимирівна Нечай своєю затятістю, наполегливістю, щоденною працею, пошуковими діями, нескінченними походами в державні інстанції, зверненням до депутатів та найвищих рангів чиновництва, включно з президентами, горами списаних листів - бюрократичних і по-людському волаючих - фактично врятувала пам'ятник глибокого філософського значення та мистецької цінності. На це вже витрачено 16 років із 30-ти існування цього пам'ятника. Але історія його ще не закінчилася. Врятований, але не узаконений. Йому відмовляють з невідомих причин у реєстрації, залишаючи, по суті, юридично безхатьком, безхазяйним.

Title  Title
 Пошанувальна хода шевченколюбів від церкви
Різдва Хрестового до пам’ятника «Сонце Правди...».
Київ, 19 травня 2015 р. Фото Наталі Пирогової
 Пошанувальна хода 19 травня 2016 р. Співає
чоловічий народний хор «Чумаки», художній керівник
Василь Триліс, Київ. Фото Наталі Пирогової

 

У результаті активної діяльності Тетяни Нечай вийшов у світ у 2010-2011 р. документальний фільм під назвою «Сонце Правди Шевченкового Слова». Автори сценарію - Світлана Махонько за участю Тетяни Нечай та чоловічий хор під художнім керівництвом Василя Триліса, режисер - Олександр Махонько. У 2004 році Тетяна Нечай ініціювала традицію щорічної Пошанувальної ходи 19 травня від церкви Різдва Христового, де відбувалася панахида за Шевченком під час його перепоховання в 1861 р., до цього пам'ятника. Авторка особисто брала участь у поминальній ході в Києві 19 травня 2018 року і почула від Тетяни Нечай багато драматичних історій про його долю. До слова, того ж року авторка відвідала також автора пам'ятника Романа Петрука у Львові.

Драматизм полягає в тому, що до цього часу громадськість на чолі з Тетяною Нечай зі своїми колегами-помічницями вимагають від влади внесення пам'ятника до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, облаштування території навколо нього та розміщення там інформаційно-пояснювального напису. Але якісь невідомі сили перешкоджають здійснити елементарне, згідно зі законом. Спротив чинить чиновництво. А чому? Можна лише здогадуватися.

Title Title 
 Член Ліги київських  екскурсоводів  Тетяна Нечай
( друга зліва), яка очолила багаторічний рух
за збереження пам’ятника “ Сонце Правди...”
зі своїми  соратницями
 Член Ліги київських екскурсоводів Наталя Пирогова
– найближча помічниця Тетяни Нечай – проводить
екскурсію біля «Сонця Правди…»

 

******

Вступне слово Тетяни Нечай в однойменному документальному фільмі розпочинається словами «Ви любите детективи? Я розкажу вам про один із них. Він стосується пам`яті Т. Г. Шевченка».

Отож, у 1989 р. до 175-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка був встановлений пам'ятник на Набережному шосе. На ньому написи: «Від Києва до Моринців - 181 км». З іншого боку: «Споруджено на честь 175-річчя з дня народження великого Кобзаря». І викарбуваний останній текст із триптиху «Молитва» Тараса Григоровича, написаний у Санкт-Петербурзі 27 травня 1860 р. На перший погляд, дивно, що трибун і радикал Шевченко, котрий усе життя сміливо закликав «обух сталить» та «добре вигострить сокиру» проти неправди, просить у Бога миролюбства для всіх. Просить у Бога допомоги «доброзиждущим» (хто добро творить), зберегти чистоту сердець. Ось вона - його поезія «Молитва» дослівна, викарбувана на пам'ятнику:

 

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

в склепи глибокі не муруй.

 

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

 

А чистих серцем? Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди.

 

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

 

Високу оцінку цьому твору дав всесвітньовідомий український діаспорний письменник-філософ, літературознавець Василь Барка, назвавши його «вершиною філософської думки всієї поетичної творчості поета» (за інформацією, яку отримала Т. Нечай від історика Олександра Карпенка - земляка В. Барки). Між іншим, цю поезію Тараса Шевченка та всі інші цитати для наступних копій пам'ятника відбирала Наталя Петрук - колега та дружина Романа Петрука, мати їхніх трьох доньок.

Щодо «Молитви». Перечитуєш і переконуєшся, що це прагнення до глибинних християнських цінностей, ідеальних відносин, ідеального суспільства. Як зауважувала в своїх багатьох публікаціях п. Нечай, «Чим не заповіт Шевченка до всього світу?». А в наші дні агресивної війни на сході України - тим більш актуально. Окрім того, Тетяна Нечай наголошує, що «це - єдине місце в Києві, де конкретну поезію Шевченка можна читати просто неба».

******

Епопея боротьби за виживання. Київ, Набережне шосе

 

До 2004 року вся робота з реєстрації пам'ятника йшла дуже повільно. Правда, можна ж вважати за реєстрацію запис у 2-му томі енциклопедичного видання «Звід пам'яток історії і культури України» (редакція академіка Петра Тронька), де за № 344 значиться цей пам'ятник. Дані про нього (стаття Тетяни Нечай) ввійшли також у «Шевченківську енциклопедію» (том 4-й, сторінка 761), видану до 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. На жаль, з безліччю прикрих неточностей, через які авторка переживає до цього часу, оскільки це не зовсім її текст. Наприклад, каменотеса Степана Однорога «переселили» з місця його мешкання у Львівській області (Миколаївський район) в Тернопільську (Збаразький район) тільки тому, що там також є с. Демня.

Title
 Пам’ятний захід на честь 155-ї річниці з дня смерті
Т. Г. Шевченка. 10 березня 2016 р.

 

Уже багато років до цього місця встановлення пам'ятника на Набережному шосе патріотично налаштовані гіди водили екскурсії, розказували, чому це місце є історичним. Розказували про міст «Метро», на місці якого в шевченківські часи стояв розкішний «Ланцюговий» міст, і саме по ньому студенти, які самі запряглися у віжки, везли труну з прахом Шевченка з Лівого берега на Правий, а потім - до церкви Різдва Хрестового. Десь посередині мосту процесія зупинилась, і один з київських гімназистів (тобто, школярів) прочитав свого вірша, присвяченого Т. Шевченку. Розказували про церкву, що на Поштовій площі, де відспівували Шевченка. Розказували про її історію. Адже в 30-і роки вона була зруйнована, а відбудована за часів мера Києва Олександра Омельченка. Там зараз на постаменті зберігається копія посмертної маски Шевченка, виконана його другом Петром Клодтом (до слова, автором пам'ятника Володимирові Великому на Дніпровій кручі). А на цьому самому місті, де стоїть зараз «Сонце Правди Шевченкового Слова», тоді було прощання. Прощальні слова виголосили українською, російською, польською, македонською, сербською. Серед прибулих на прощанні були київські студенти, молоді М. Лисенко, М. Драгоманов, М. Старицький, В. Антонович, Т. Рильський, В. Забіла, О. Лазаревський, М. Чалий, В. Тарновський та багато інших визначних українських діячів. Все це свідчить про історичну цінність цього місця для Києва.

А «злоначинающі» хто?

 

У березні 2004 р. відзначалося 190-річчя з дня народження Шевченка. Екскурсовод Тетяна Нечай приїхала великим автобусом, переповненим школярами, їхніми батьками, вчителями на екскурсію з квітами, як годиться. І завмерла: пам'ятник «Сонце Правди...» був повалений. Поруч валявся якийсь сміттєвий непотріб. Було зрозуміло: повалити його без техніки неможливо.

Негайно було подано заяву в правоохоронні органи, але в прокуратурі у порушенні карної справи було відмовленою. Тоді ж надіслано колективний лист із підписами працівників Київської ліги екскурсоводів представникам мерії м. Київ із проханням вивчити це питання, знайти винних, покарати, а пам'ятник поставити на місце. Відповіді так і не дочекалися.

Через якийсь час пам'ятник взагалі зник з місця повалення. Почалася епопея з його пошуком. Зверталися по допомогу до багатьох інституцій. Зокрема, здивувала реакція київської «Просвіти», яка спочатку висловила недовіру, чи був там пам'ятник взагалі, а згодом спробувала знайти свого лжеавтора. Треба було шукати докази.

Title
 «Сонце Правди Шевченкового Слова» у Львові
(на території музею Потоцьких): зліва – Лідія Корсун,
автор статті, справа – Роман Петрук, автор пам’ятника.
Червень 2018 р. Фото Петра Гриціва

 

Кмітливість Тетяни Нечай привела до Інституту геодезії та етнографії, який за допомогою отриманих там нещодавно супутникових приладів таки визначив координати наявності пам'ятника на тому самому місці. Видали довідку-документ, що пам'ятник дешифрується на матеріалах аерофотозйомки м. Київ, виконаної у 1997 році, про існування цього пам'ятника в місці його встановлення в 1989 р. Один із, за визначенням Тетяни Нечай, «порядних чиновників», підказав, що пам'ятник перебуває в комбінаті «Художник» на реставрації після повалення. Адреса знайдена! І тут Тетяна Володимирівна дізнається, що його хочуть поставити тепер біля кінотеатру «Зоряний», де був передвиборчий штаб Януковича. Знову походи, які у нас звично називаються «боротьбою». Клопоче Ліга екскурсоводів м. Київ на чолі з Жук В. Л., до цієї Ліги належать і Тетяна Нечай та Наталя Пирогова. Звертаються до громадськості через радіо і телебачення...

І, дякуючи сприянню тодішнього мера міста Олександра Омельченка та в. о. завідувача голови Управління охорони пам'яток культури Руслана Кухаренка, 18 травня 2005 р. пам'ятник «Сонце Правди Шевченкового Слова» був знову вмонтований на його «рідне» місце на Набережному шосе. Цікаво, що тоді ж, 19 травня 2005 року, Нечай Т. В. ініціювала щорічну Пошанувальну ходу.

Перша така хода пройшла 19 травня 2006 р. зі студентами Педагогічного інституту ім. Драгоманова і відбувається щорічно, до сьогодні, за участю чоловічого хору «Чумаки» (художній керівник Василь Триліс), шевченколюбів, гостей міста. У 2017 р. у ході взяли участь молоді бандуристи «Шпилясті кобзарі» під керівництвом Ярослава Джуся, свого часу відомий художній керівник народного хору «Гомін» Леопольд Ященко. Хода мусить бути узаконена на рівні державного рішення, - вважають активісти.

«Ходіння по муках»: 2005-2016 рр.

 

Понад 10 останніх років продовжується боротьба за те, щоб пам'ятнику видали «паспорт», тобто включили до «Державного реєстру нерухомих пам'яток України» та впорядкували територію навколо пам'ятника. Йдеться про найпростіше: поряд розмістити стенд з інформацією про пам'ятник, його символи, якій події присвячено, та дані про автора. Адже всі, хто проходить повз, мало що можуть зрозуміти без додаткової інформації. І для країни, в якій зарплата для вибраних підраховується мільйонами гривень, для пам'яті нашого Генія не знайдеться кілька тисяч гривень?

У 2009 році знову була спроба пошкодити пам'ятник, але він стояв після повернення з комбінату «Художник» ще міцніше. Тим паче, три сліди від кулі невідомих можна помітити «на тілі» «Сонця Правди». Хто ці «злочинці»? Тим часом - невідомо.

І ще одна деталь: у церкві Різдва Хрестового в період її відбудови в підлозі, за словами Тетяни Нечай, був вмонтований бронзовий терновий вінок. Це пам'ять про той терновий вінок (символ страждань), який у ніч відспівування Шевченка тут 18 травня 1861 року невідома жінка у глибокому траурі та з вуаллю на обличчі поклала на труну. Адже будь-які слова були заборонені. Раптом він у наші дні зник. Тетяна Нечай поцікавилася у священика, що трапилося? Відповідь, за її словами, незрозуміла. Хто ті злочинці, які позарилися на бронзу у церкві - духовному центрі??? Тим часом, розслідувати нікому.

Поскаржилися і господарі пам'ятника с. Жуківці: вандали зняли з пам'ятника бронзову вставку-серцевину з написами. Зараз намагаються поновити, використавши простий метал.

Опікуни київського пам'ятника продовжують вважати, що це діють все ті ж, - загально будь сказано, - «злоначинающі».

******

І ось які кола пекла довелося пройти невтомним ентузіастам Тетяні Нечай та Наталі Пироговій разом з небайдужими інтелектуалами-шевченколюбами.

Про це пані Наталя Пирогова на початку 2015 р. писала директору Інституту Національної пам'яті Володимирові Вятровичу з проханням порадити і допомогти з реєстрацією. Отримала відповідь - підтримку, яка, на жаль, не спрацювала.

Title Title 
 Фрагмент напису на Львівському пам’ятнику
«Сонце Правди…». «1862: у Львові вперше в Україні
відбулося богослужіння за упокій душі Шевченка.
Культ Кобзаря серед галичан став усенародним.
1872: Створене наукове товариство
імені Шевченка, 1988 – Товариство української
мови ім. Тараса Шевченка». Фото автора
 Фрагмент напису на Львівському пам’ятнику
«Сонце Правди...». «Як умру, то поховайте мене
на могилі, Серед степу широкого,
на Вкраїні милій... Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте. І вражою злою кров’ю Волю
окропіте». Фото автора

 

Пані Тетяна Нечай зверталася в Адміністрацію президентів тричі: в 2004 р. (без відповіді), в 2011 та навіть у 2013 рр. Реакція: заасфальтована площа навколо пам`ятника. При президенті Порошенкові - звернення до народного депутата від партії «Свобода» Юрія Левченка та євродепутатки, членкині фракції БПП Світлани Заліщук, яка лиш написала лист у КМДА меру Віталієві Кличку. Йшлося про реєстрацію. Дарма. Пишуть у Міністерство культури, була спроба зустрітися з Міністром культури Євгенієм Нищуком. Дарма.

Наприкінці 2015 р. шевченколюби у складі дев'яти осіб звернулися до незаперечного національного авторитета країни - Героя України, народного депутата Левка Лук'яненка з проханням допомогти. Левко Григорович перейнявся і 16 грудня 2015 р. написав листа віце-прем`єр-міністру культури України В`ячеславові Кириленку: «До мене звернулася група інтелектуалів з фактом, який, з одного боку, свідчить про зневагу Київської міської влади до Того, Хто став душею української нації і Кого може зневажати або ворог України, або українець, який через духовний примітивізм перебуває за межами здорового глузду. З іншого боку, факт відмови зареєструвати пам`ятник «Сонце Правди Шевченкового Слова» видатного скульптора Романа Петрука не потребує жодних зусиль. До вас одне питання: чи вважаєте ви вартим громадської уваги пам`ятне місце панахиди за Т. Г. Шевченком і жалобної процесії до пароплава з тілом Шевченка в 1861 році? Якщо так, тоді узаконьте вашою владою те, що, як видно з листа дев'яти, свого часу було узаконене (згадка, що в 90-х роках уже є запис реєстрації у «Зводах пам'яток» академіка Петра Тронька. - Авт.) 16 грудня 2015 р.». Підпис.

Левко Лук'яненко у липні 2018 р. пішов у засвіти, так і не дочекавшись відповіді чинного віце-прем`єр-міністра В'ячеслава Кириленка. Коментарі зайві.

Як свідчить Тетяна Володимирівна Нечай з її непевних джерел, реєстрації перешкоджає... Віктор Медведчук. «Ось хто у нас керує гуманітарною політикою», - кажуть активісти.

Хрест Сергія Мартинчука

 

А тут, як сніг на голову, з'являється нове загадкове непорозуміння в травні 2016 р.: адміністрація Печерського району на чолі з головою РДА Сергієм Мартинчуком замість того, щоб допомогти та юридично сприяти реєстрації та впорядкуванню місця навколо пам'ятника «Сонце Правди Шевченкового Слова» вирішила заради чи то власних амбіцій, чи зайві гроші в бюджеті з'явилися, встановити поряд другий пам'ятний знак авторства самого себе - Сергія Мартинчука (його прізвище названо як автора проекту). На відстані кількох десятків метрів поставили звичайний православний хрест без усякого погодження з автором «Сонця Правди...» Романом Петруком. Напередодні церемонії встановлення була організована навіть помпезна виїзна нарада. Погосподарювали при встановленні Хреста упорядники пана Мартинчука «на славу»: навіть зафарбували тимчасові пояснювальні написи навколо «Сонця Правди...», зроблені активістами за участю Тетяни Нечай. Дозвільних документів на таке будівництво не надали. А на всі листи активістів-хранителів «Сонця Правди...» в адміністрацію Печерського р-ну (С. Мартинчуку) та мерію Києва (В. Кличку) відповіді не отримали. Більше того, незабаром впорядники благоустрою мерії міста зняли великі плити і заповнили територію навколо пам'ятника сіро-коричневою плиткою, скоріш, домашнього вжитку. І це при умові наявності офіційно затвердженого проекту благоустрою архітектора Тетяни Добровольської.

Title Title 
 «Сонце Правди...» в селі Демня, Миколаївського
р-ну, Львівської обл., встановлений каменотесом
Степаном Однорогом. Тут видобувався
вапняк для пам’ятників
 Фрагмент напису на пам’ятнику в с. Демня:
«Молітеся, брати мої, Україну любіте.
І за неї, безталанну, Господа моліте»

Title Title 
 На бронзовій вставці пам’ятника текст:
«В 1989 р. майстрами с. Демня започатковано
виготовлення Шевченківських верстових стовпів»
 На бронзовій вставці пам’ятника
«Сонце Правди…» у Трускавці вказана
відстань до Моринців – 713 км

 

Голос Міністерства культури

 

Наступний документ, що з'явився з цього питання, шокуючий. Це - Наказ Міністерства культури від 16. 12. 2016 № 1198 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до наказів Мінкультури від 15. 02. 2012 № 108, від 04. 07. 2013 № 604, пам'ятний знак «Сонце Правди Шевченкового Слова» не занесено до пам'яток охоронного реєстру»:

http://mincult. kmu. gov. ua/control/uk/publish/article?art_id=245177372.

На питання, хто вирішив питання історичної та мистецької цінності цього пам'ятника, що слугувало підставою не реєструвати, відповідь була: «Прізвища членів Експертної комісії невідомі». А чи була така комісія взагалі?

Наказ підписаний заступником міністра культури Тамарою Вікторівною Мазур. Між іншим, автор має деякий досвід офіційного спілкування з пані Мазур у вигляді теж шокуючої бюрократичної відписки за її підписом, коли наш часопис намагався допомогти Гайсинському, Вінницької обл., краєзнавчому музею в об'єктивному розслідуванні його проблем.

Фактично держава цим волюнтаристським наказом відсторонилася від об'єктивного і справедливого рішення, нехтуючи і визнання Шевченка як духовного лідера нації, перекреслила історичну і філософсько-мистецьку цінність цього пам'ятника, продемонструвала байдужість, закостеніле бюрократичне ставлення до своїх обов'язків. Так чи інакше примусила наших героїнь та героїв йти новими колами пекла.

Деякі оцінки мистецької цінності пам'ятника «Сонце Правди Шевченкового слова» діячами культури:

 

Іванка Крип'якевич - львівська художниця-іконописець: «Якби наш Ромка Петрук об'явився в Римі чи Парижі, то до його Євангелістів (скульптура Романа Петрука біля однієї з церков м. Трускавець, Львівської обл. - Авт. ) стояли б черги».

Тетяна Нечай - краєзнавець, екскурсовод: «Якби поставити його «Кобзаря-лірника» (нездійснений варіант скульптури в шести великих українських діаспорах світу. - Авт.), то світ говорив би про Романа Петрука поряд з Олександром Архипенком».

  Title
  

Микола Іванович Кутняхов - художник-монументаліст, доктор мистецтвознавства, педагог: «Значення і сила пам'ятника «Сонце Правди Шевченкового Слова» в тому, що він є символом, і, як символ, він приховує величезну кількість думок і напрямків. Він спирається на козацький символ «сонця-хреста». Це - велике кам'яне коло, і, з одного боку, елементи хреста, що показані через горизонталі, це - боротьба між небом і землею. З іншого боку, проглядається вертикаль, коли людина шукає і знаходить вихід до неба. І це підкреслюється. В центрі цього знака - бронзова вставка, яка визначає «як би центр». Вісь, навколо якої це все обертається. І, головне, безумовно, це брила, на якій є шрифтова композиція, текст зі словами «злоначинающих спини» і закінчується текстом «А всім нам вкупі на землі єдиномисліє подай І братолюбіє пошли». І, коли спиратися на всі ці елементи (в цілому, коли відчуваєш їх усі разом), то, як у сучасному 3Д, відчуваєш, що саме зараз цей знак почав працювати в часі. Бо будь-які знаки можуть чекати свого часу, а зараз якраз той момент, коли ці слова, ця молитва Шевченкова задіяла простір, і цей знак почав рухатися. Тобто, коли між небом і землею вибір, коли пошук до неба, коли боротьба, коли зло пробудилося, то вся ця пульсація цього знака не тільки образно, а реально почала діяти. І, зрозуміло, що цей знак потрібно не те що шанувати, біля нього треба збиратися, біля нього треба накопичувати енергію (бо це - символ)! Щоб Шевченкове слово продовжувало працювати на весь світ. І воно почало працювати, і це відчувається, коли перебуваєш біля цього знака».

Наталя Пирогова-екскурсовод, автор наукового дослідження про пам'ят­ник «Сонце Правди...»: «Цей па­м'ят­ний знак не має стосунку до політики, ідеології, а має осучаснений вигляд скульптурної композиції із зашифрованою підосновою - приклад сучасного мистецтва. Він - концептуальний, несе зашифровані послання, відкриває нові значення, приховує й, одночасно, розкриває символи. Це - пам'ятний знак, який гуртує громаду, створює простір сучасної комунікації, де відбуваються мистецькі, культурні заходи, перфоманси, декламування поезій Шевченка, виступають хорові колективи. Це - приклад народного пам'ятника, який виконує функції комунікації та консолідації».

А проблему навколо «Сонця Правди...» Наталя Пирогова пояснює як частину загальної проблеми трактування образу і творчості нашого Генія, Кобзаря-пророка, носія національної ідеї: «Ідеологічна боротьба навколо творчості Тараса Григоровича Шевченка триває досі. Спершу була ідеологія імперської Москви, потім - комуністичної, нині, по суті, - неорадянська. Влада кожної системи намагалася приватизувати Шевченка, зробити з поета «вжиток» на свою користь. Образ Шевченка досі перебуває в сфері маніпуляцій та викривлень, отриманих у спадок від радянського офіціозу».

Післямова: хто вирішуватиме проблеми?

 

Сьогодні багато говорять про значення символів. Ось приходять на думку ще й проголошені недавно слова єпископа Української греко-католицької церкви Бориса Ґудзяка про значення символів у зв'язку з трагедією Нотр-Даму: «Символ переносить нас до глибинних змістів. Він не самодостатній, не вичерпаний, не опанований нашими силами. У ньому завжди продовження... Крізь сльози символ промовляє навіть у своїй смерті. Він живе і, як Фенікс з попелу, востане і Воскресне!»

За збереження «Сонця Правди Шевченківського Слова», зокрема і як символу, борються близько 15 років патріоти, активісти, волонтери-шевченколюби столиці. Всі, хто цінує Шевченкове слово, в якому закодована ідея української нації. І зараз не здаються, сповнені надії, готові розпочати все спочатку. Долучилися нові активісти, зокрема, громадська організація «Київський міський центр товариства охорони пам'яток історії та культури» (голова - архітектор Анатолій Фролов), яка готова нині клопотати про реєстрацію всіх п'яти пам'ятників як спільного національного надбання.

Вважають, що є два шляхи вирішення проблеми. Мають надію на участь міністра культури Євгена Нищука, бо впевнені, що він не має стосунку до відмовного Наказу 2016 року свого відомства, підписаного заступником міністра Т. В. Мазур. Вирішення проблеми через державні органи важливе, оскільки, крім реєстрації, потрібно було б узаконити на державному рівні 19 травня Днем пошанування перепоховання Т. Г. Шевченка у Києві. Необхідно демонтувати Хрест, який встановлено незаконно, без дозвільних документів. Для облаштування території та встановлення інформаційних пояснювальних написів використати існуючий 13 років проект архітекторки Тетяни Добровольської (або поновлений варіант). А також вимагати відновлення рейсу пароплава по Дніпру за маршрутом «Київ - Канів» (колись такий екскурсійний катер курсував двічі на день).

Є ще простіший спосіб: створити офіційну громадську організацію, яка б працювала над отриманням грантів для вирішення витрат на проект облаштування території навколо пам'ятника. Нам здається, що національний Геній нашого народу Тарас Шевченко заслуговує на державне вирішення будь-яких проблем, пов'язаних з увічненням його пам'яті. Бо Сонце Правди Шевченкового Слова незгасиме, як і Сонце у Всесвіті.

Редакція часопису «Час і Події» (Чикаго, США) слідкуватиме за розвитком подій. Маємо надію на швидке і позитивне вирішення проблеми.

Фото з архіву Тетяни Нечай та Наталі Пирогової. Обкладинка книги «Роман Петрук», його нинішнє фото та експозиції виставки у Луцькому музеї сучасного українського мистецтва Корсаків Петра Гриціва

 

Музей вишиваних ікон та образів Дмитра Блажейовського – єдиний у світі

Писанкова родина із зеленої Верховини

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com