Першим офіційним делегатом із Заходу, який зустрівся з актором Володимиром Зеленським після його перемоги у другому турі президентських виборів, виявився очільник МЗС Литви Лінас Лінкявічюс.

 

Перша офіційна зустріч майбутнього глави держави Володимира Зеленського – з  Предстоятелем Православної Церкви України Блаженнішим Митрополитом Епіфанієм. Фото зі сторінки Православної церкви України у Facebook

Серед іншого, міністр попросив новообраного, але ще не інавгурованого главу держави окреслити свої пріоритети.

Як відповів йому в межах цієї неофіційної зустрічі Зеленський, їх є два: викорінення хабарництва, припинення війни. «Боротьба з корупцією. Це - номер один. Ми розуміємо, що припинення вогню. Ми хочемо, щоб усі наші хлопці повернулися додому живими. І, звичайно ж, ми будемо пам'ятати тих, що захищав нашу країну і віддав своє життя - найдорожче, що нам дає Бог. Але є глобальна війна внутрішня в країні - це корупція. Тому це - наші пріоритети», - зазначив співрозмовник литовському гостю.

Про «припинення» війни говорив він і під час виборів. Як і про повернення під контроль України загарбаних росіянами Криму й окремих районів Донецької і Луганської областей.

Разом з тим, в який саме спосіб він втілюватиме заявлене вище, ми поки що не знаємо. Не виключено, що того до кінця не усвідомлює, власне, сам пан Зеленський. Свою команду він ще не представив, великих програмних виступів у нього також не було. Вочевидь, вони з'являться вже у травні.

Частина експертів занепокоєна наміром новоспеченого політика отримати підконтрольні Верховну Раду і, як наслідок, Кабінет Міністрів за рахунок проведення парламентських виборів. Якщо не позачергових влітку, то чергових - восени. Краще, звісно ж, завести своїх людей у центральні органи законодавчої та виконавчої влади якомога швидше, доки лишається «теплим» наданий йому виборцями безпрецедентний 75%-й кредит довіри. Й доки значний відсоток виборців не відсахнувся від нього через різкі, дражливі для них кроки.

Про що йдеться? Як наголошує один із провідних українських соціологів, вчений зі світовим ім'ям Євген Головаха, до складу 75% (від загального обсягу громадян, котрі прийшли голосувати) «за» Зеленського входять зовсім різні, часом діаметрально протилежні за своїми поглядами групи виборців, кожна з яких побачила у ньому щось потрібне. Вони однакові за розмірами - три групи по 25%, однак, не схожі між собою за вподобаннями й відрізняються, насамперед, за зовнішньополітичною спрямованістю.

Питомих прихильників Зеленського там лише 25%. Їм байдуже, як він вибудовуватиме стосунки зі сусідніми країнами, зокрема, з державою-агресором. Головне, щоб не здавав інтереси України.

Ще двом когортам, двом по 25%, потрібно, аби той, кому вони віддали свій голос, хутчіш узявся за протидію корупції та покращення економічної ситуації, за боротьбу з бідністю, за скасування високих тарифів та усунення решти соціально-економічних негараздів, з якими вони пов'язують добу Порошенка. Ми зараз не беремося з'ясовувати, наскільки достовірним взагалі є подібне сприйняття, як і не займатимемося визначенням рівня обґрунтованості чи необґрунтованості озвучених очікувань. Повторюючи за Головахою, ми кажемо: такі надзвичайно високі запити в українському суспільстві є. І, як усі ми вже добре знаємо, саме Зеленський зміг переконати більшість населення у своїй можливості їх задовольнити.

При цьому, з 50% тих, хто голосував на підставі міркування «аби не Порошенко», пояснює експерт, половина чітко орієнтована на Європу, і рівно стільки ж - на Росію. Вони ж - як одні, так і інші - перебувають і в зоні найбільшого ризику. Щойно Володимир Олександрович публічно вибере однозначну позицію й сам для себе вирішіть - тож з Росією він чи з Європою, в силу чого, ніде правди діти, й стали можливими оці майже фантастичні 75% - одна з тих двох груп від нього одразу «відвалиться» й на вибори у парламент доведеться йти вже не з такими дивовижними показниками.

Втратити, щоправда, можна й одразу 50%, увесь протестний електорат, якщо й надалі уникати прямих відповідей на чіткі запитання.

«Він може залишитися тільки з 25%», - підсумовує дослідник.

Відповідно, штаб Зеленського стоїть перед кон'юнктурною спокусою «лишити все, як є», тобто, надалі продовжувати годувати всіх навколо «сніданками»-анонсами («пізніше», «не зараз», «ще не час» тощо), штучно підтримуючи навколо прізвища роботодавця стан смислового, понятійного та ідеологічного вакууму, завдяки якому кожен воліє по-своєму розфарбовувати Зе-«розмальовку». Хтось бачить її суто синьо-жовтою, в тонах державного прапора, хтось - у кольоровій гамі російського триколора, бо ж не секрет, що за Зеленського безапеляційно агітували всі, без винятку, телеканали з РФ і телевізійна імперія Медведчука в Україні, найчисленніша за кількістю кнопок на пульті. А для когось там геть усе «зелене». Молоде, нове, живе, жваве, чисте, ніби як незаплямоване.

Розрахунок на «дотягти до парламентських, а там буде видно», можливо, й був би безпомилковим, аби не болюче для Путіна питання міжнародних економічних санкцій і аби не його особиста психологічна природа хижака, що, ледь відчувши слабину у спілкуванні з жертвою, одразу ж намагається нею скористатися. Чого б це йому не коштувало.

Не чекаючи проголошення Зеленського президентом, незмінний московський правитель висунув київському візаві нову-стару вимогу - неухильне виконання Мінських ганебностей (на папері - «домовленостей») у вигляді перетворення ОРДЛО на «автономний регіон Донбас», як назвав дане утворення кум диктатора Медведчук, із обов'язковими змінами до чинної Конституції України. Про Крим, нагадаємо, у Мінську не йшлося. Та й не йдеться.

А щоб учорашній частий гість на російській сцені швидше збирався з думками, Путін здійснив у бік України два попереджувальні інформаційно-пропагандистські «постріли». Як таку собі «артпідготовку» перед вирішальною розмовою. І, безперечно, у властивому собі стилі чи то «матьорого» КДБіста, сина «яструбка»-НКВСівця, онука ЧКіста, чи то дворової пітерської шпани.

По-перше, 21 квітня ним було підписано указ про роздавання російських паспортів в ОРДЛО. Як колись в Абхазії.

По-друге, з 3 травня заборонений в Україні, проте один з популярних у Росії телеканалів НТВ почне трансляцію телешоу «Магія» з Володимиром Зеленським у ролі ведучого. Дарма, що програму записано ще 2011 року, коли наш новообраний головнокомандувач обіймав посаду генерального продюсера каналу «Інтер», тодішнього флагмана поширення російської телевізійної і кінематографічної продукції. Показуватимуть його тепер - до, під час та після перших перемовин з Путіним. Таким чином, на телебаченні окупантів у новинах розповідатимуть як український лідер щось «крутить-мутить» з Донбасом та Кримом (однозначність, нагадаємо, досі не була притаманною Зеленському як політику), а після новин, у розважальній частині та сама людина заповнить ефір, присвячений фокусам, блазнюватиме й смішитиме всіх різними дотепами.

Чим зарадити

 

Безумовно, заручником рейтингу є кожен політик. Однак, Зеленський запевняє, що прийшов на один президентський термін. Хочеться більш-менш «свого» уряду та парламенту, на який можна буде покластися? Не біда, питання не таке аж складне. Порошенко, слід зауважити, спирався на коаліцію, себто, мав союзників. Спершу більше, потім менше, але мав. З кимось доведеться блокуватися й фракції «Зе». Наприклад, з партіями Тимошенко, Гриценка, Садового.

Головне ж нині - не це. Зовсім не це. Йдеться про те, як дати відсіч ворогу, як одразу закласти міцний підмурок усієї української зовнішньої політики терміном на 5 років, як, зрештою, перемогти у війні.

На нашу думку, тут слід вдатися до кількох принципових кроків.

Як зрушити з місця питання виведення російсько-терористичних військ з міст Донецьк, Луганськ і Автономної Республіки Крим? Як забезпечити введення туди миротворчого контингенту ООН?

Потрібно тиснути на Париж та Берлін, що разом з Києвом та Москвою входять до так званого Нормандського формату й постійно відмовляються від участі Лондона і Вашингтона у переговорах з Москвою. За даними окремих французьких джерел, на зустрічі із Зеленським у проміжку між першим та другим турами глава французької держави Емманюель Макрон умовляв свого співрозмовника не пускати американців всередину процесу врегулювання ситуації з Росією. Аби не відбулося небажане для континентальної «старої Європи» посилення впливу Великої Британії і Сполучених Штатів на східному фланзі. В ЄС і без того сприймають Польщу, Румунію та країни Балтії як «американську партію», якщо ж ще до неї долучиться Україна, вплив заокеанських партнерів на рішення у Брюсселі зросте до небажаних іншим гравцям розмірів. Принаймні, такою є давно не приховувана позиція Франції та Німеччини, не кажучи вже про нинішніх явних московських сателітів в особі уряду популістів в Італії й неоднозначних у своїй доктрині президентів Чехії, Угорщини і Фінляндії.

Хочуть Макрон та Меркель обійтися у стосунках з Путіним без Трампа і Мей? Гаразд. Тоді нехай подбають про «блакитні шоломи» по той бік лінії фронту. Тільки так - і не інакше. Ось як треба розмовляти з ними. Виключно з огляду на наші власні національні інтереси.

Як бути, коли вони як члени «Великої сімки», як учасники ядерного клубу, як, врешті-решт, потужні економічні партнери Росії, чиє слово завжди є важливим для Москви, нашої умови про вивід іноземних збройних сил і появу ООНівців забезпечити не зможуть? Чи не схочуть.

У такому випадку Зеленському слід одразу ж звернутися по допомогу до Америки. Необхідний сигнал йому вже звідти надійшов.

Знаний дипломат і фахівець зі Східної Європи, колишній посол США у Азербайджані, котрий також тривалий час працював у Польщі, Естонії та інших країнах регіону, а також відповідав у Державному департаменті за Туреччину, Середню Азію і Кавказ Мет'ю Брайза ввечері у суботу, 27 квітня 2019 року, виступив на каналі Еспресо.TV з наступною заявою: «Якби я радив панові Зеленському, то я б сказав йому: «Жорстко та чітко дати зрозуміти Путіну, що він би хотів, аби зібралася Нормандська група разом зі США, і що він лише за таких умов і такого оточення готовий проводити перемовини з російською стороною».

Російське телебачення по-українському

 

Ворога слід атакувати й зсередини. Не тільки ззовні. Точно так, як адміністрація президента РФ бореться за серця та уми українців, оновлена Банкова, якщо вона дійсно планує перемагати і якщо дійсно вважає путінський режим ворожим, повинна зважитися на давно назрілий й технічно нескладний крок протидії «мові війни» агресора. Треба створити в Україні один або кілька націлених на Росію потужних контрпропагандистських телеканалів - суто для росіян, але щоб вони мовили з України. Мета - пришвидшити повалення режиму Путіна.

Зеленський - він же телепродюсер! Це ж його профіль.

Савік Шустер, було діло, мав подібний проект, котрий, на жаль, так і лишився на стадії розробки. Хотів запустити канал «Русская правда». Як із Польщі на лукашенківську Білорусь мовить опозиційний «Белсат». Сучасні супутникові технології дозволяють. Чом би й ні?