Поїздка до Хорватії найперше запам'ятається мені не стільки ніжним, прозорим і теплим морем, чудовими пляжами та настояним на сосновому ароматі повітрям, скільки мандрівками давніми, наче з доброї казки, містами Центральної Далмації.

 

Українці, які хоча б раз відвідали Хорватію, душею прикипають до цієї привітної країни. Може, ще й тому, що між нашими народами є і кровна спорідненість - карпатські хорвати згадуються у хроніках 907 року як руське плем'я, що брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь. Частину білих хорватів, які населяли нинішні українські терени, ще у VII сторіччі, як нас нині, поманило поближче до Адріатики. Її справжня перлина - історична область Далмація з найбільшими містами Спліт, Задар, Шибеник і Дубровник, як і ми, має синьо-жовтий прапор. А цього річ промовлене двома світовими майстрами «ногомету» - Огнєном Вукоєвічем і Домагоєм Відою - патріотичне вітання «Слава Україні» побратало наші народи, які зазнали агресії «старших братів», ще більше.

Шибеник

 

Місцем нашої відпочинкової локації була Бродариця - курортне селище за 6 км від центру 50-тисячного міста, яке має ну дуже вже українську назву - Шибеник. Історики констатують, що назву міста вперше зафіксовано у 1066 році у статуті хорватського короля Петара Крешимира IV. На відміну від інших далматинських міст, заснованих іллірійцями, греками чи римлянами, Шибеник є найстаршим властиво хорватським містом на східному узбережжі Адріатичного моря.

Як й інші міста Адріатичного узбережжя, Шибеник має дуже багату і славну історію. У середні віки він успішно протистояв загарбницьким намірам Венеції, його так і не здобула всесильна Османська імперія. У 1298 році Шибеник отримав міські права, тоді ж заснували католицьку єпархію. Саме у Шибенику 1877 року було відкрито перше залізничне сполучення в тогочасній Далмації, а 28 серпня 1895-го на річці Крка за планами Ніколи Тесли введено в експлуатацію першу електростанцію і Шибеник став першим містом Хорватії з електричним освітленням.

Не оминули Шибеник і дві світові війни ХХ сторіччя, а в липні 1991 року, коли на місці союзної Югославії постали незалежні країни, збройні формування хорватських сербів за підтримки югославської армії розпочали наступ на населену хорватами Далмацію. Шибеник, разом із Задаром, найбільше з-поміж усіх далматинських міст потерпали від сербських нападів, а рахунок загиблих налічує сотні жертв. Вдячні містяни відзначили подвиг своїх захисників пам'ятною дошкою на центральній площі Шибеника. Про ті трагічні події розповідав нам і гостинний господар апартаментів, які на час відпочинку стали нам домівкою, - Нікола Жівкович.

Нікола народився і жив неподалік - у гірському селі на території національного природного парку «Крка» у долині річки Чікола, за 35 км від Шибеника. Під час військового конфлікту у 1991 році у його дім, що волею злої долі виявився на лінії розмежування воюючих сторін, влучили декілька мін. Він з родиною вимушено перебрався із зони бойових дій у селище Бродариця, згодом збудував тут дім для себе та апартаменти для відпочивальників.

Сьогодні Шибеник входить до переліку найпопулярніших туристичних центрів Далмації. Тут вирує мистецьке і культурне життя. Головна історична принада міста - собор святого Якова, зведений упродовж XV-XVI сторіч цілком з каменю, без використання будь-яких інших матеріалів. Його архітектурний ансамбль поєднує елементи готичного та ренесансного стилю і містить 71 барельєф. Завдяки надзвичайності своєї архітектури він внесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Біля входу в канал святого Анте розташувалася фортеця святого Миколая, збудована в середині XVI сторіччя для захисту від турецьких нападів з боку моря на основі проектів венеціанського військового архітектора Мікеле Санмікеллі. Вона є чи не найміцнішим укріпленням на всьому хорватському узбережжі. У старому центрі міста розташовано й унікальний Палац ректорів, у якому урядував найвищий представник венеціанської влади - міський ректор. Основні відпочинкові зони розташовані за 3-5 км від центру міста. Одна з них - Бродариця, селище Шибеницької громади.

Бродариця, Крапань і Прімоштен

 

Курорт Бродариця - молодий туристичний центр центральної Далмації, який нині динамічно розвивається. Почалося це після будівництва Адріатичної автомагістралі у 1964 році. Нікола Жівкович каже, що до цього у селищі було лише 6 помешкань. Більшість нинішніх мешканців Бродариці - колишні мешканці найменшого і найнижчого населеного острова всієї Адріатики - Крапань, розташованого лише за 300 метрів від материка. Його найбільша висота над рівнем моря - 1,25 м, довжина берегової лінії 3620 м, а площа - 0,5 кв. км. До розбудови Бродариці на Крапані проживали майже 2 тисячі мешканців. Нині на ньому залишилось орієнтовно 200 осіб, багато помешкань колишніх рибалок є порожніми. Життя на острові вирує (хоча ні, не вирує, а повільно пливе) в єдиному фешенебельному готелі «Спонгіола», кількох приватних котеджах, у яких проводять час прихильники тиші, спокою і недоторканної природи, та збудованому в 1446 році монастирі. Ще в 1893 році острів першим на узбережжі почав надавати обладнання для дайвінгу та відкрив кооперативи з добування губки. Про цю сторінку його історії можна детально довідатися у місцевому музеї.

За 25 кілометрів південніше від Шибеника розташувалося старовинне містечко Примоштен. Окрім чудового архітектурного ансамблю Старого міста ХVІ-ХVІІІ ст., церквою святого Георгія, зведеною у 1485 році на найвищій точці, оригінальними дахами будинків, покритих пласким каменем, тут ви також будете зачаровані зручними пляжами і кришталево чистою водою Адріатики.

Спліт

 

Подорож до другого в Хорватії і найбільшого в Далмації міста з 1700-річною історією, її найбільшим морським портом, промисловим, культурним і... футбольним центром - містом Спліт - пролягала автотрасою поміж стрімких, оголених гір, на вершинах яких велетенські вітряки добувають електроенергію. Однак, техногенне творіння явно не гармоніює з навколишньою природою. Тут у реальному вимірі бачиш, на що перетвориться Боржавський хребет у Карпатах у випадку зведення на ньому гігантських вітряків. Зовсім інші враження навіювали швидкісний автобан та чудово доглянута Адріатична магістраль, що пролягла живописними місцями понад самим морем. Але дороги Хорватії - тема окремої розмови.

 

Як і чимало інших далматинських приморських міст, Спліт теж розташований на півострові, біля підніжжя Мосорських гір. Спускаючись від національного Морського музею Роковою вулицею до луки-порту на площі, яка має ім'я першого президента незалежної Хорватії Франьо Туджмана, ви не оминете історичного ядра міста з його головною пам'яткою - Палацом римського імператора Діоклетіана, внесеного у 1979 році до реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО. У самому порту неможливо не зауважити сучасну «колонаду» - кілька сотень щогл вітрильників...

У Римській колонії Салону, залишки руїн якої і тепер можна бачити у передмісті Спліта, у III сторіччі народився майбутній римський імператор Діоклетіан, який правив Римом з 284 до 305 років. Після зречення від влади він повернувся в Спліт, до свого палацу. Похований Діоклетіан у мавзолеї, пізніше переробленому в християнський собор.

До кінця VII сторіччя берегова лінія району і сам Спліт були заселені слов'янами. У середні віки він став одним з головних хорватських центрів торгівлі, економіки і культури. Уродженцем міста і його гордістю є гуманіст і письменник, основоположник хорватської національної літератури Марко Марулич, композитор і диригент Яков Готовац та сьогоднішні народні улюбленці - провідні футболісти хорватської збірної і кумири чи не всіх майже п'яти мільйонів мешканців Хорватії - Анте Ребич, Іван Перишич та Іван Стринич. Після фіналу світової першості з «ногомету» кожне хорватське місто зустрічало своїх земляків як національних героїв...

Під час світових воєн ХХ ст. Спліт захоплювали італійці та німці. Місто позбулося німецької окупації рівно в один день з Ужгородом - 26 жовтня 1944 року - та в складі Хорватії стало частиною союзної Югославії. У 1991 році, після проголошення незалежності Хорватії, в Спліті було кілька збройних інцидентів між хорватами і розквартированими у місті частинами Югославської народної армії. Найбільш примітним став епізод обстрілу міста югославським військовим кораблем під назвою... «Спліт».

Серцем старого Спліта є Народна площа, що розташована одразу ж за західними воротами Палацу Діоклетіана. Практично увесь історичний центр сьогоднішнього Спліта і є велетенським Палацом Діоклетіана. Всередині нього розміщено житлові приміщення, музеї, кафе, ресторани, рибний ринок, банки і туристичні агенції. На площі багато готичних і ренесансних будівель різних часів. Головна ж будівля площі Народної - стара Ратуша, у стінах якої сьогодні розташований Етнографічний музей.

Біля залишків колонади Палацу Діоклетіана туристів зустрічають озброєні римські легіонери. Кілька приємних слів на мою адресу та добрий спомин одного з них про відвідини Одеси миттю розчулюють, і я з легкістю жертвую «легіонерам» десяток кун на «Ожуйське». А в нагороду за це - пропозиція піднятися на самісінький вершок вежі Сплітського собору, звідки відкривається шикарна панорама цього райського куточка на нашій грішній землі, яка знову і знову спокушатиме на нову подорож...

 

Автор: Василь Ільницький

Джерело: «День»