Кажуть у нашому народі, що у нас, якщо є два українці, - є дві або навіть три політичні партії. Мабуть, це так само у кожному народі. Отаман кожний і не тільки у своїй хаті. Доказом, що у нас це хоч трішки втілюється у політичне життя, може слугувати те, що у президентських перегонах в Україні брали участь 44 кандидати у президенти.

Правда, цим явищем можна дурити себе і вважати свідченням демократії, бо в США у президентських виборах у 2016 році брали участь майже 20 претендентів від Республіканської партії, а у 2020 році в США у президентських перегонах братимуть участь майже або і більше, ніж 20 претендентів.

Від чого походить таке явище? Правда, я не психолог, то хіба буду трохи фантазувати. Людина є егоїстична тварина в основі, насамперед, зберігаючи себе і маючи нагоду, показує себе саме такою. Найбільш яскравий показник - це вважати себе розумнішим за всіх інших. Це може не зовсім вада щодо власного збереження, тільки дуже часто вона дає про себе знати нераціонально, тобто, є амбіції, коли фактично немає амуніції. Люди поверхово звикли читати та вчитися від довкілля, а сьогодні цим довкіллям є телевізійні мережі та Інтернет, і тому часто люди себе переоцінюють, а своїх ближніх знецінюють. Не все, що з'являється у комунікаційних засобах, є фактичним, правдивим. Коли людина віруюча, бодай, при християнстві Святе Письмо вчить скромності і покори, але щоби бути скромним чи покірним, треба, бодай, читати Святе Письмо, а також й іншу літературу. Примітивізм людини породжує амбіцію, всезнайство й отаманщину.

Здається, кожна людина має вади, їй властива гордість, впертість і власна переоцінка. Я свідомий, що маю теж ці вади, хоча, я думаю, що навчився за роки громадської праці себе контролювати і вислуховувати думки інших, а найуважніше зрозумів, що постійно треба вчитися. Отже ж, для сьогоднішньої дискусії, коли почалися президентські перегони в України, я спершу навіть не розумів вагу кандидатури і був на 100 відсотків проти актора-коміка, котрий розмовляв здебільшого, російською мовою. До речі, коли я сказав правду про його етнічне походження, виразно деклароване, це не допомагало йому в моїй оцінці. Передумовою було - людина, яка декларує себе українцем. Одначе, протягом двох місяців я поцікавився Володимиром Зеленським, тому що побачив, що велика частина виборців України, котрі значно більше чутливі, бо живуть там і більше поінформовані, ніж я, його підтримують з різних причин, навіть, мабуть, із причини своєї опозиції до Петра Порошенка.

Я також мав претензії до Порошенка. Так, студіюючи спершу тільки його програму, яку вважав дуже неповною, і виступи у сам день виборів другого туру, мені не залежало, хто переможе, і навіть з часом став схильним більше до його перемоги, бо бачив передвиборні дебати, усвідомив рейтинг, проаналізувавши негативи Зеленського, про які мені говорили інші, але не могли підсилити доказами, та, зрештою, я вважав, що важко буде Україні пережити ще п'ять років Порошенка, тим більше, що йому, у додатку, вже більше не залежало на довірі народу, що він і так не зміг би більше балотуватися. Щойно тоді можна було б займатися різним бізнесом вільно.

Але основним переконливим аргументом для мене стало те, що рекордно велика більшість населення України його підтримувала, далеко більш поінформовані люди, пережите та тому розумніше населення, ніж я. Натомість, більшість корінної діаспори хворіла на почуття власної важливості і розумності, і тому не знайшла способу обмежити свою зухвалість та, бодай, прислухатись до думки людей в Україні. Ці були спосібні навіть обзивати населення України, а зокрема, молодь, недалекою, обмеженою, а то й ідіотами і примітивами.

Були розмови, що ми мусимо вплинути на той бідний, незрячий народ, мовляв, корінні українці з діаспори, оскільки вони проживають у демократичних країнах, мають більший досвід і повинні вчити демократичних засад своїх братів там. Про це казали також люди, які обрали президентом США Дональда Трампа, людину, яка щодо освіти має ступінь бакалавра з нерухомості і не включає у свої рішення такі елементи, як вивчення справи, бо він нічого не читає, а також етичні міркування, бо мораль у нього зовсім відсутня.

Але це - не про Трампа. Америка впорається. Сьогодні треба говорити про Володимира Зеленського, президента України. Знаю про нього замало, бо його програма досить обмежена. Маю надію, одначе, що він любить Україну та її народ, бо там він живе і працює разом з тим народом. Тому, не вирішуючи наперед справ, як декотрі мої дуже розумні друзі і знайомі у діаспорі, а також друзі інтелігенти, літератори України, котрі можуть вважати, що вони спеціалісти з української літератури, мови і також політики, маючи при цьому монополію на патріотизм, я вважаю обрання нового президента новим шансом для молодої держави.

Треба, одначе, від дня вибору не тільки дивитися, що станеться, але працювати з новим президентом України, допомагати, але також і радити конкретно, конструктивно і критично. Свої особисті мудрощі і жалі для декого треба навчитися контролювати та погодитися з волевиявленням більшості і, може, навіть визнати, що «я міг помилитися».