У день виборів, 21 квітня, мені довелося брати участь у двох прямоефірних телепрограмах, часу було вдосталь, потім були ще ефіри, але відчуття, що далеко не все встигаєш обговорити, залишилося.

 

Це відчуття, напевно, буде ще довго переслідувати мене. Адже ці вибори були такими незвичайними, їх підсумок таким неоднозначним, що матеріалу для аналізу більше, ніж достатньо.

А це ще ж новообраний президент України не розпочав своєї роботи і не підкидає нам поки що матеріал для осмислення!

Зараз уже немає сенсу в лінійній послідовності переповідати читачам події останнього тижня перед виборами і дня виборів. Але дещо є сенс пригадати.

Дебати

 

Публічні дебати між двома кандидатами на посаду президента України - Петром Порошенком та Володимиром Зеленським - мали стати інтелектуально-емоційною вершиною того політико-психологічного двобою, який не на жарт розгорівся між суперниками.

Інтелектуальними вони мали б стати, якщо б суперники погодили провести свій словесний поєдинок у студії Суспільного телебачення, як це передбачає закон.

У закритій від глядачів студії, вільно чи не вільно, вони найбільшою мірою могли б продемонструвати телеглядачам змістовність дебатів, свої знання, розуміння проблем, що стоять перед країною, представити своє бачення шляхів вирішення.

У всіх цих питаннях чинний президент був, очевидно, сильнішим і більш підготованим - все-таки 5 років на посаді глави держави, значний досвід вирішення завдань внутрішньої, зовнішньої, безпекової політики давали йому перевагу.

Саме тому претендент В. Зеленський та його штаб одразу ж прийняли рішення не йти до студії, а вимагати провести дебати на стадіоні.

Я недарма вжив слово «вимагати». Адже виклик на стадіонні дебати був записаний В. Зеленським в телеролику і звучав ультимативно. Петро Порошенко за результатами першого голосування 31 березня значно відставав і тому не мав іншого виходу як використати всі, без винятку, можливості, зокрема, і на умовах суперника.

І він погодився, сказавши свої слова «стадіон так стадіон», які одразу стали мемом у соцмережах. Слова, які він не міг не казати, і які, тим не менше, стали для нього певним чином фатальними - за їх наслідками.

А головним було те, що В. Зеленський відмовився грати на «полі» П. Порошенка, тобто, в студії, і тим самим не дав можливості відбутися інтелектуальним дебатам.

Натомість, він примусив свого суперника погодитися на гру на «своєму» полі - тобто на стадіоні, перед величезною аудиторією, точніше, двома, кожна з яких вболівала за «свого» кандидата. Погодитися на дебати емоційні, на шоу.

А в цьому жанрі В. Зеленський був значно більш підготованим усією своєю 25-річною кар'єрою шоумена.

Подивимося на це очима політтехнолога і констатуємо, що В. Зеленський тут виграв за законами виборчої боротьби, змусивши суперника грати за зручними йому правилами.

Але з точки зору інтересів України програла тут уся країна - адже ні громадськість, ні ЗМІ, ні виборці так і не змогли почути й оцінити рівень знань та підготованості кандидата В. Зеленського. Котрий, звичайно, є людиною розумною, але з невідомим поки що рівнем розуміння проблем України і пропозиціями шляхів їх вирішення.

Підготовка до дебатів

 

Про неї варто згадати тільки в одному аспекті - як саме суперники готувалися до дебатів.

В. Зеленський практично весь період був недоступним для громадськості та ЗМІ у форматі безпосередніх контактів.

Деякий час був у Франції, не повертаючись в Україну після зустрічі з президентом М. Макроном - щоб журналісти зайве не «діставали».

Натомість, Петро Порошенко не пропускав жодної нагоди щодня відвідати якийсь прямий телеефір і щоразу починав вій виступ із закликів до В. Зеленського «не ховатися», а приходити на зустрічі з ним, Петром Порошенком, на будь-який телеканал і в будь-який час.

А тепер подивимося на це очима політтехнолога.

Постійні заклики одного з кандидатів - П. Порошенка - до іншого прийти на дебати то на стадіон, то у студію того чи іншого телеканалу, де, ще раз наголошу, перший бував останнім часом практично щодня, заклики не ховатися - це технологія створення суперникові іміджу боягуза.

Хоча добре відомо, що той суперник, В. Зеленський, одразу ж назвав прийнятний для себе тільки один час і місце дебатів - 19 квітня, 19.00, НСК «Олімпійський».

Проте, заклики прийти, як ні в чому не бувало, продовжуються, навіть при тому, що перший кандидат знав, що другого нема в країні.

На декотрих це діяло, і вони казали: «Дійсно, чого той ховається?»

Схема стадіону в день дебатів

А відповідь була проста: другий, тобто В. Зеленський, знав, що він виграє без дебатів. А на дебатах спробує і має шанси набрати бали тільки перший, тобто, П. Порошенко.

Тому другий не хотів грати в інтересах першого.

Крім того, в день дебатів, стали очевидними результати традиційних для України організаційних зусиль владної команди П. Порошенка, а, прямо кажучи, адміністративного ресурсу. До Києва на автобусах звезли декілька тисяч бюджетників, пенсіонерів, безробітних та інших заохочених членів «групи підтримки» Петра Олексійовича.

Вони провели мітинг за участі актриси Ади Роговцевої і самого Петра Порошенка, а потім колоною рушили до стадіону.

 

Прихильників обох кандидатів розвели на протилежні трибуни, по краях поля встановили дві сцени - другу в останній момент почав споруджувати для свого виступу П. Порошенко.

Потужними колонами нацгвардійців розділили всіх по периметру і поперек поля.

Інтерес до дебатів був величезним.

Моя сестра, котра спізнювалася вчасно приїхати з-за міста, сказала мені, що з початком телетрансляції місто ніби вимерло - вона вперше у житті їхала в порожньому тролейбусі.

Дебати-шоу

 

Петро Порошенко до останнього моменту намагався зламати гру суперника і почав із сюрпризу. Покинувши свою сцену, він рушив по біговій доріжці до сцени суперника. Попереду йшла дружина Марина з українським прапором, позаду - кавалькада супроводження.

Аудиторія, привезена на підтримку Петра Олексійовича, дисципліновано скандувала: «Порошенко!». А він йшов і вклонявся на всі боки, вітально махав рукою, посміхався і виглядав дуже впевненим.

Коли ж суперники опинилися на одній сцені і словесна дуель почалася, емоції дуже швидко досягли критичної точки. Обидва суперники були змушені говорити дуже голосно і навіть кричати, щоб перекричати шум стадіону.

П. Порошенко повторював свої звичні меседжі, які говорив усі останні дні перед дебатами на всіх телеканалах і які всім були добре відомі, а багатьом уже надокучили.

А В. Зеленський гостро атакував свого суперника різкими виразами, на які стадіон схвально відгукувався залпами галасу.

	Обидва стали на коліна, але по-різному

Коли Порошенко назвав Зеленського опонентом, той миттєво викрикнув: «Я не ваш опонент, я - ваш вирок!», на що стадіон вкотре бурхливо зреагував.

Емоційною кульмінацією став вчинок В. Зеленського, котрий закликав президента стати на коліна перед рідними і близькими загиблих воїнів АТО і ОСС і сам став.

Порошенко став також, але так вийшло, що чомусь спиною до стадіону. Пізніше пояснили, що він став на коліна перед депутаткою своєї фракції Тетяною Ричковою, котра на фронті втратила чоловіка, і, до того ж, ще перед прапором. 

Але в соцмережах потім ще довго запитували, як це розуміти, що президент став спиною до народу - адже Зеленський закликав стати на коліна перед усіма, а не перед однією жінкою.

Принаймні, стадіон не знав подробиць, і міг побачити в цей момент лише обличчя Зеленського та спину Порошенка. Ну і відповідно реагував.

Фінальні емоції дебатів

Наприкінці Петро Порошенко запропонував виконати гімн України. Був величезний галас, Порошенка було ледве чути. Але подружжя першим заспівало, потім до нього приєдналися всі, хто був на сцені. Вираз обличчя в обох пар був дуже різним.

 

Моє перше враження

 

Моє перше враження по гарячих слідах дебатів було наступним: Петро Олексійович Порошенко (скорочено ПОП) дебати програв, а Володимир Олександрович Зеленський (ВОЗ) їх не виграв - це якщо за великим рахунком.

Тепер можна узагальнити ті безпосередні враження у першому наближенні:

1. ВОЗ запропонував дебати на стадіоні, але не зумів використати цей формат. В цьому пункті ПОП не програв (ВОЗ його стадіоном не «розчавив»), а ВОЗ не виграв. Нічия.

2. Прихід ПОП на трибуну ВОЗ був сильним ходом, і ВОЗ явно розгубився. Якийсь сценарій, розрахований на 2 сцени, можливо, і зламався. Тут ПОП виграв.

3. ПОП і ВОЗ надмірну увагу приділили взаємокритиці і взаємному чорному піару. Тут обидва програли, особливо в очах інтелектуалів.

4. ПОП був сильнішим у сфері компетентності. Тут ВОЗ програв насухо. А міг би хоча б попручатися.

4. ВОЗ більш вдало використав емоційно-моральні звинувачення і виграв у цьому пункті.

5. ПОП вперто тиснув на слабкі пункти ВОЗ щодо його ймовірної проросійськості і можливої залежності від олігарха І. Коломойського. Я здивований, що ВОЗ не зумів чітко і твердо по кожному пункту заявити свою проукраїнську позицію. Тут ВОЗ програв.

6. Оскільки спічі ПОП були дуже часто повторювані за останній тиждень, його головні меседжі втратили свіжість і сприймалися уже впіввуха, як добре знайомі. Нових аргументів ПОП для дебатів не знайшов. Але і ВОЗ не відбивався впевнено. Тому нічия.

7. ВОЗ бив по слабких місцях ПОП не дуже переконливо, але чомусь ПОП теж не зумів відбитися. ВОЗ виграв.

8. Проти компетентності, досвіду, умінь від ПОП ВОЗ виставив щирість. Для президента важливо, але не головне Тут ПОП виграв.

8. ВОЗ виставив ПОП символом старої системи, від якої всі біди. ПОП відбивався, але не відбився. Тут ВОЗ виграв.

Висновок: ПОП за останній тиждень шалено активізувався і зробив те, що не робив раніше. Тут сумління його чисте - він зробив усе, що міг і навіть більше.

Питання в іншому - наскільки виборці уже сприймають його меседжі і звинувачення ВОЗ.

Було ясно - якщо виграє ВОЗ, то період невизначеності, тривоги і невпевненості триватиме доти, допоки він не зробить серію принципових ходів. І викличе тим або заспокоєння у суспільстві, або протести - залежно від того, які це будуть ходи.

Ну і поведінка Росії, США, ЄС має суттєве значення...

Великий і малий рахунки

 

Я вважав, що за великим рахунком обидва претенденти не виграли, тому що таке і не зуміли перетворити дебати на інтелектуальне змагання.

Ми побачили шоу, але не побачили дебатів щодо найважливіших питань і проблем, які стоять перед Україною.

Але стадіон і масовий виборець вирішили по-своєму.

Після закінчення скандування «Зеленський» чулося не тільки із «зеленого» сектора, а й із сектора, де сиділи звезені на підтримку П. Порошенка люди.

Тож мусимо констатувати: до дебатів, на дебатах, після дебатів головними мотиваторами для двох великих груп виборців були раціональність з одного боку і для одних, і емоції з другого боку для інших.

Раціональні хотіли більше почути, емоційні - більше побачити.

Так знову зіштовхнулися інтереси штабу претендента, який хотів виграти, і країни, яка хотіла почути, зрозуміти, оцінити.

І інтереси країни не виграли.

Голосування

 

День голосування проминув напрочуд спокійно. Порушення по країні були, але суттєвих не виявили.

В телестудії я бачив включення з різних країн, і майже скрізь були черги до виборчих дільниць, а в Україні на дільницях панував спокій.

	Голосують кандидати

Обидва кандидати проголосували, кожен окремо - після дебатів вони вже не зустрічалися, бо Зеленський на дебати, що на Суспільному телебаченні, не прийшов.

Соціологи постійною публікацією рейтингів, самі того не бажаючи, «вбили» головну інтригу дня другого голосування.

Я проїхав містом, заходив у дільниці, проголосував на своїй - скрізь спокій, неспішна хода виборців, нема руханки біля столиків, члени дільничних комісій посміхаються, ніхто не нервує, спостерігачі нудьгують і радісно слухають тих, хто щось хоче запитати.

Хоча не повинно було трапитися нічого надзвичайного, але мене, як фахівця, цікавило - в які цифри втілиться неймовірна, безпрецедентна активність одного з кандидатів у спробі між двома турами перенапружити всі свої сили і подолати прірву у два стрибки?

Перший штрафний Зеленському

 

Як відомо, кандидат В. Зеленський завжди підкреслював - усі мають бути рівними перед законом. У день голосування йому надали можливість пересвідчитися, що так і є.

Коли В. Зеленський вийшов з кабінки для голосування і побачив прямо перед собою натовп журналістів, він не знайшов нічого кращого, як продемонструвати їм свою посмішку, а на додачу і бюлетень з позначкою про його вибір.

Що, як відомо, заборонено законом.

В. Зеленський демонструє відкритий бюлетень

І поки Володимир посміхався, спілкувався, йшов до скриньки, вкидав бюлетень, відповідав журналістам, прибув наряд поліції.

На необережного кандидата склали протокол про адміністративне правопорушення, і він сплатив штраф. Тож отримав перший холодний душ.

Може, й не душ, а так, душик, але холодний. І відчув - що це воно таке, жити за законом навіть у дрібницях - як сам і пропагує.

В образах до останнього

 

Можна було звернути увагу - навіть у день голосування, коли, здавалося б, поєдинок закінчено і можна розслабитися, обидва кандидати не вийшли зі своїх передвиборчих іміджів.

Один - а це був чинний президент - говорив під час свого голосування на виборчій дільниці з позиції стурбованого Батька Нації, інший - В. Зеленський - в аналогічній ситуації говорив з позиції «одного з нас», «людини з народу».

Тим, хто скаже, що той чи інший не грали, не були в образі, а були самі собою, щирими, такими, як завжди, дозволю собі заперечити.

	На В. Зеленського складають протокол у день голосування

Політики завжди в іміджі, особливо на публіці, а щирість і намагання переконати, що хтось таким і є - це найвища, найскладніша форма іміджевої технології, яка вимагає величезної затрати енергії, після чого політики довго «відходять», коли залишаються, нарешті, наодинці або з дуже близьким колом, перед яким не потрібно грати та когось і щось імітувати.

Пафос і антипафос як стилі кампанії

 

Один з кандидатів - Петро Порошенко - протягом виборчої кампанії і у день виборів на дільниці посилав свої меседжі аудиторіям з максимальним пафосом, зокрема, іноді награним, апелював до розуму, до раціональних виборців, активізував базові цінності та уявлення щодо України, її долі, її шляху.

Інший - Володимир Зеленський - проводив кампанію у стилістиці максимального антипафосу, й апелював до емоційного бажання виборців змінити ситуацію, зламати старе, практично не деталізуючи, яке нове він запропонує замість старого.

Цей антипафос і намагання постійно бути і сприйматися аудиторіями «своїм», простим, на мій погляд, трохи затягнулися.

Закликав би його не до фальшивого пафосу, а до серйозності й усвідомлення тієї неймовірно складної ролі, яку він на себе взяв. Країні потрібен не «свій хлопець», а відповідальний державний муж.

Результати

 

Вечірні екзит-поли у день голосування 21 квітня показали підсумки, а пізніше Центральна виборча комісія завершила підрахунок електронних протоколів і підтвердила: Владимир Зеленський отримав 73.22% голосів, а Петро Порошенко - 24.45%.

Трикратна перевага переможця стала рекордною в історії президентських виборів в Україні.

Спіч наразі ще чинного президента П. Порошенка

 

Петро Порошенко після оголошення екзит-полів прийшов до свого штабу, де його зустріли оплесками, і проголосив важливий спіч.

У ньому він казав, що визнає перемогу суперника, привітає його, допоможе при передачі прав, готовий допомагати і далі.

З політики не йде, буде готуватися до виборів у Верховну Раду України.

Спіч новообраного президента В. Зеленського

 

Навожу його у викладенні Радіо Свобода. Ось що сказав Зеленський:

Англійською: «I feel good. Thank you. Don't cry».

Команді та рідним: «Ми це зробили разом. Дякую кожному. Зараз не буде жодного пафосу. Я просто хочу сказати дякую своїм батькам за підтримку і за те, що вони це пережили. Моїй дружині - за силу і витримку. Дякую всій моїй команді».

Виборцям: «Дякую тим українцям, які мене підтримали, і тим українцям, які зробили інший вибір. Я обіцяю, що ніколи не підведу вас усіх».

Громадянам пострадянських країн: «Подивіться на нас - усе можливо».

Петрові Порошенку:«Я дуже вдячний президентові України Петру Олексійовичу Порошенку, тільки що він мене привітав з перемогою, я йому вдячний, він сказав, що я можу розраховувати на його допомогу в будь-який час. Він визнав перемогу мою і моєї команди. Ми об'єднуємо Україну».

Про мову: «Для мене всі українці - це єдиний народ. Це - єдина Україна. Ми - за закон про українську мову, але зараз цей закон перебуває у Верховній Раді України... Я повинен як гарант захищати українську мову, і я це буду робити».

Про війну з Росією: «Ми будемо діяти в будь-якому випадку в «нормандському форматі», продовжувати Мінський процес, ми будемо його перезавантажувати. Думаю, що у нас будуть кадрові заміни. Ми будемо продовжувати Мінський напрямок, іти до кінця, щоб припинити вогонь. Крім того, для нас зараз завдання номер один - повернути всіх наших в'язнів, полонених, військовополонених...».

Про Адміністрацію президента та резиденцію: «Ми хочемо значно скоротити... А ось ці резиденції - я не бачу в них взагалі жодного сенсу. Ну чому через політиків (тут через кортежі - ред.) повинні страждати люди? Є два варіанти. Перший. Я перенесу туди резиденцію, де немає заторів. Просто перенесу з Києва. Ну, якщо я зрозумію, якщо мені з безпеки скажуть, що так не можна - ти тут прийшов, купа кланів хочуть тебе вбити, значить перенесемо за місто».

Про інформаційну війну: «Ми будемо робити дуже потужну інформаційну війну, щоб зупинити вогонь на Донбасі. І нам потрібна ваша допомога»

Про запропоновану Петром Порошенком допомогу: «А чому ні?! Петро Порошенко - дуже досвідчений політик. Чому ні. Але у нас є план дій, і ми хочемо спробувати попрацювати нашою молодою командою».

Емоційний післясмак

 

Через декілька днів після виборів є можливість озирнутись і ще раз їх осмислити.

По-перше, розумію гарячковість та непримиренність прихильників того чи іншого кандидата. Адже всі все брали близько до серця.

Розумію, але не поділяю перехід від дискусій до інформаційно-психологічної війни одних проти інших. Нас багато що розділяє об'єктивно та суб'єктивно. Не треба це загострювати до межі і до безмежжя.

По-друге, не згоден з тим, що деякі люди претендують на істину в останній інстанції, хочуть бути святішими від Папи Римського та приватизують собі право вирішувати, хто любить Україну, а хто її, з їхньої точки зору, губить своїм вибором.

Хіба так важко зрозуміти, що в усіх, хто любить Україну і зичить їй добра, є своє розуміння України, добра для неї й її шляху розвитку?

Чому ваше розуміння більш правильне, ніж моє, і навпаки - чому моє розуміння має бути комусь критерієм, а мені - підставою для докорів комусь?

Хто з нас у виборі помилявся, а хто бачив далі і глибше - покаже хід Історії.

Пам'ятаймо: найбільше був впевненим у своїй священній правоті Великий Інквізитор.

По-третє, ми поки що не знаємо, що буде після виборів.

Але за будь-якого підсумку Україна силами нас усіх буде жити, розвиватися і йти до кращих часів.