У політичній кар'єрі Петра Порошенка президентські вибори 2019 року становлять, мабуть, найбільший парадокс його життя, бо його головний суперник - це він сам. Мабуть, нічого не може бути більш неприємним чи важким, ніж змагатися з власним антиподом. Голобородько чи Зеленський, чи «Слуга народу» - це витвори Петра Порошенка, тому їх так важко перемогти самому авторові чи натхненникові. Вони заслуговують на увагу і навіть голос виборця, бо вони не є Порошенком.

Фактично, ким, окрім як чинним президентом, є Петро Порошенко? Він, насамперед, професійний і успішний бізнесмен, який щойно став фактичним політиком, хоча у тім оточенні крутився з різних міркувань вже довго. Мотивацію цього напрямку тяжко встановити. Можна припускати хіба, що мотивація напівблагородна, передусім, допомогти своїй державі та народові і при тому не нашкодити власним бізнесовим інтересам. Ідеологія особиста тут, мабуть, загадкова, бо Порошенко у своїй політичній кар'єрі є членом різних політичних напрямків та рухів; має друзів, таких різних, як Медведчук і Ющенко. Ця дружба Медведчуком сьогодні не зовсім зрозуміла. Найкраще, що можна сказати про Порошенка, це те, що він є блискучим майстром власної реклами - ПР-ником. До речі, це його найбільша заслуга у ролі президента. Найгірше, що він не зовсім чесний, і етичні міркування не заважають його діяльності.

Володимир Зеленський, хоча він реальна персоніфікація і втілення президента Голобородька, одначе, він зовсім не Голобородько. Останній - комічний і великою мірою симпатичний. Причина, чому Зеленський здобув стільки голосів у першому турі в тому, що населення ототожнює його з фіктивною персоною, роль якої він виконує. Тому деякі «патріоти України» вважають, що виборці Зеленського ідіоти. Правдивий Зеленський поки що не відомий загалу і навіть своїм виборцям. Знають його родина і близькі друзі. Ясно, що вони не відкриватимуть таємниць, навіть якщо дійсність погана. Одначе, віконце у Зеленського з'явилося, хоча мінімально, під час недавньої телефонної розмови з Порошенком, який зайшов до студії 1+1, до речі, ворожого для Порошенка телеканалу, з яким він навіть судиться.

Правда, при цьому треба подати деяку закулісну інформацію. Порошенко зайшов туди, шукаючи Зеленського, без попереднього повідомлення. Ще добре, що Зеленський, перебуваючи, здається, у Франції, взяв слухавку. Правдою також є те, що він опісля кинув слухавку. Юля Тимошенко з цього зробила свій власний піар, щоби, не дай Боже, погравши вибори, не зникнути з політичної арени, але незаперечним є те, що Зеленський у розмові поводився зухвало, постійно перебивав Порошенка, тоді, коли Порошенко поводився надзвичайно коректно і навіть звернувся до Зеленського «Володю». Куди там «Володя». Як на мене, обидва грали ролі: Порошенко - надто люб'язний ПР-ник, хіба інакше говорив би не по телебаченню, Зеленський - зухвалий лідер у передвиборчих перегонах. Можна поставити питання, чи такий хам може бути президентом. Відповідь перша - це подивіться на Америку сьогодні. Але чи Україна зі своїми слабостями та потребою допомоги від інших може собі дозволити невихованого хама у ролі президента? Правда, Зеленський є актор. Чи може він зіграти цивілізовану людину?

Треба звернути увагу на ще одну проблему, яку постійно порушують противники Зеленського, а саме його зв'язок з Ігорем Коломойським, відомим олігархом, котрий сьогодні перебуває в Ізраїлі. Треба пригадати, що Порошенко також був колись пов'язаний з Коломойським. До речі, Порошенко призначив Коломойського губернатором Дніпропетровської області. І, на відміну від сьогоднішнього друга і бізнес-партнера Порошенка Ріната Ахметова з Донбасу, Коломойський виявився українським державником і патріотом, зберігаючи для України у важких і непевних обставинах не тільки свою область, але вплинув також на Харків, Одесу, тощо. Як на мене, Ігор Коломойський - позитивна особа для України, очевидно якщо йдеться про олігархів. Чи віддасть президент Зеленський «Приватбанк» Коломойському - це справа верховенства права в Україні, що є основою, все ж таки, мінімальної програми Зеленського.

Вибори вже дуже близько. Виборців - тридцять мільйонів з різними інтересами. Є надія, що деякі керуватимуться також загальним добром. Я можу зробити тільки свій особистий висновок. Фактично - не хочу ні одного, ні іншого. Одначе, когось треба обирати. Бути проти всіх або зовсім не голосувати - це, взагалі, не вибір. Коли б я був громадянином України, я, мабуть, зітхаючи, віддав би свій голос за Порошенка, тому що вірю, все ж таки, що він є патріотом, але віддав би також з надією, що ці вибори стануть для нього, бодай, наукою, що народові набридла його нечесність. Одначе, як для мене, коли б Порошенко програв, не треба дуже бідкатися. Треба, одначе, Зеленського перевиховати у політиці, може, у любові до свого народу, та зробити з нього цивілізованого політика, з яким зможе співпрацювати світ, а зокрема, справжні друзі України в Європі, США, Канаді, Австралії та в інших державах. «Ще не вмерла Україна, поки сало є», що співає Зеленський, це не вислів президента України. Нехай Коломойський спершу зверне йому увагу на це. А відтак, нехай запрацюють розумні і некорумповані дорадники.