У центрі Львова, по вулиці Театральній, 26, розташований Музей вишиваних ікон та образів отця Дмитра Блажейовського. Приміщення музею - нове, адже досі музей був на проспекті Чорновола, 2А. У новому приміщенні музей офіційно відкрили 5 травня 2016 року, приурочивши 5-м роковинам відходу отця Блажейовського у вічність.

 

Музей вишиваних ікон та образів отця Дмитра Блажейовського був заснований 1999 року та урочисто відкритий 6 травня цього ж року. Отже, цьогоріч музеєві виповнюється 20 років. Це - перший такий приватний музей в Україні.

Мабуть, небагато українців знайдуться, котрі б не знали про отця Дмитра Блажейовського, а особливо про його творчість. Вишиті ікони, хоругви, портрети українських діячів, різноманітні картини не перестають дивувати поціновувачів українського мистецтва. Знаємо про старовинні ікони на склі, на дереві, в мозаїці, але вишиті, на перший погляд, щось нове.

Волею обставин отець Д. Блажейовський мешкав на чужині, але був палким патріотом України і працював для слави своєї рідної землі. Його величезний мистецький доробок є цінним внеском у національне і духовне відродження України. В сучасній інтерпретації отець Блажейовський передав найдавніші елементи українського національного сакрального мистецтва у вишивці. У своїх працях використовував техніки і візерунки, притаманні всім регіонам України, намагаючись таким чином поєднати в одне ціле український народ. До незалежності України про доробок митця в Україні майже не знали.

Отець Д. Блажейовський народився 21 серпня 1910 р., у селі Вислік Горішній, на Лемківщині. У 1933 році з Праги пішки прийшов до Рима на прощу. Дорогою почув українську пісню, яку співали семінаристи з колегії святого Йосафата, і це його настільки вразило, що вирішив і собі там вчитися. У 1933-1946 роках студіював у Римі філософію, теологію та історію. Свячення отримав 2 квітня 1939 у Римі. У 1942 році здобув докторат з теології в університеті Урбаніянум. Докторат з історії отримав у 1946 році у Римі, в університеті Грегорiянум. З 1947 року жив у США, де розбудовував українські парафії. Щоб вижити, таємно підзаробляв у ресторанах - підмітав і мив посуд. У 1973 році повернувся до Рима і почав займатися науковою діяльністю. До речі, він був одним з найстаріших греко-католицьких священиків.

Отець Ігор Ковальчук

Вишивати отець Блажейовський почав у шістдесятирічному віці. Вчився самотужки. Але перш ніж взятися за цей вид мистецтва, вивчав світове сакральне мистецтво, а згодом поставив собі за мету популяризувати таким чином вишивання ікон та образів серед парафіян та в церквах. Вишивана ікона, яку пропонував митець, дещо незвична, позаяк класичний, традиційний іконопис виконувався (і виконується) за іншими, давно усталеними принципами. Отець Дмитро вишивав без жодного вузлика. Тим більше, сам створював композиції, розробляв ікони святих, компонував орнаменти. Насамперед треба відзначити досконале вміння вишивальника зберегти у своїх вишивках масштабно-пропорційні виміри у композиції постатей, що не є так легко, враховуючи специфіку вишивки хрестиком. Тривалий час вишивання забирало по 12 годин щодня. Деякі роботи вишивав під лупою, а над деякими роботами працював більше, ніж рік.

Вишивки отця Блажейовського настільки оригінальні, що неможливо виокремити якусь одну роботу. А яка гармонія кольорів! Він вклав у свої витвори не лише працю, але серце і душу. Його роботи випромінюють радість і тепло.

	Відкриття нового приміщення музею

Помер отець доктор Дмитро Блажейовський 23 квітня 2011 року, у Великодню суботу, у Львові. Похований 27 квітня на Янівському кладовищі. У домовину поклали першу його вишивану ікону - Вишгородську Богородицю. В день похорону вийшла з друку нова, остання книга о. Блажейовського під назвою «Моє сторіччя та деякі погляди на українську історію», яку закінчив писати за декілька днів до смерті.

Портрет отця Блажейовського (автор – Микола Симчич)

Про історію і сучасність музею у розмові з популяризатором діяльності о. Блажейовського, директором Музею вишиваної ікони та образів отця Д. Блажейовського, священиком церкви Кирила і Методія отцем Ігорем Ковальчуком.

- Отче Ігоре, кому належить ідея створення Музею вишиваних ікон отця Дмитра Блажейовського?

- Це була мрія самого отця Блажейовського. Він зберігав свої роботи в Римі й організовував пересувні виставки. Спочатку це були країни, де компактно проживають наші співвітчизники, а після здобуття Україною незалежності зробив виставки у 150-х містах України, де вони викликали жваве зацікавлення. Але, попри це, отець завжди мріяв, щоби десь в Україні створити музей його вишиваних робіт. Саме в Україні, бо він завжди наголошував, що цей вид мистецтва найбільше притаманний українцям і тому саме Україні такий музей принесе багато користі.

	Відвідувачі музею

Також він прагнув показати чужинцям наше сакральне мистецтво у вишивці, що є характерним для нашого народу і підкреслює українську самобутність. Вишита ікона була і раніше, тільки раніше вона була гаптована, а гаптування було при багатьох монастирях, зокрема, у в Києво-Печерській лаврі. Там був такий тип гаптування - низинка. А в отця - комбінація різних технік шитва - і гобеленний шов, і хрестик, і напівхрестик.

Тобто, ці ікони йдуть ще від Старого Завіту з Єрусалимського храму. Там були вишиті темплони (завіси). В них не було зображення Бога, але були зображені Херувими і Серафими. Тобто, це є продовження Старого Завіту, яке ввійшло у Новий Завіт. Дуже добре, що ця традиція має своє продовження до наших днів.

- Деякі митці стараються зберегти секрет свого мистецтва, не передаючи його нащадкам. Натомість, отець Блажейовський був зацікавлений, аби його мистецтво відтворювали.

- Саме так. І тому це ще одна з причин створення цього музею, щоб люди приходили і відшивали. Одна справа - подивитися на малюнку, як би він гарно не виглядав, а інша справа - побачити першовзір.

- Окремі критики, можливо, навіть і серед священнослужителів, сумніваються у канонічності вишитої ікони, мовляв, канонічною є тільки мальована ікона. Чи є цьому виправдання?

- Свого часу отець Дмитро дав чітку відповідь на це запитання. В один період, коли в Україні не було жодного єпископа-українця, у наших церквах ставили тільки греків. Наші люди навіть не могли туди пробитися. Тому греки в той час нав'язували так звану канонічність. Вони вважали, що ікони мусять бути писаними на кипарисній дошці, з домішкою яєчного жовтка, освяченою водою, і так далі. І це мали бути тільки їхні ікони. Якщо говорити сьогоднішнім терміном - це була монополія. Отець Дмитро, власне, розвінчує цю монополію. Наприклад, ікона Оранта Київська Софійська - в мозаїці, а не намальована на кипарисній дошці, але вона є центральною українською іконою. До речі, отець подавав цю ікону в усіх своїх книжках на титульних сторінках. І, взагалі, якщо брати іконопис, то він розвивався в багатьох напрямках. Наприклад, у Карпатському регіоні, зокрема на Гуцульщині, поширеною є ікона на склі, тобто, так званий український примітивізм. Це теж не кипарисна дошка. Або ікона з дерева у вигляді фігури чи статуї Іоанна Пінзеля та інших художників. Ніхто ж не каже, що це - не ікона. Це є творча мистецька розробка, яка так само має славу. Чи візьмемо скульптуру Мікеланджело. Є ікона, представлена в металі. Так само можна говорити про вишиту ікону.

Зображення вишитих ікон є незамінними на хоругвах, фелонах, обрусах. Тому можна впевнено сказати, що вишита ікона посідає своє місце, адже вона має в собі певний богословський зміст. Тим більше, що у вишиваних іконах використовують усі канонічні кольори. Червоний колір - це колір святості, синій - колір землі. Наприклад, в іконі Богородиці сорочка синя, а плащ червоний, тобто, вона спочатку земна, а потім - небесна. Якщо глянути на ікону Ісуса Христа, то сорочка червона, а пізніше плащ синій. Тобто, отець Дмитро повністю дотримується всіх цих моментів у своїх іконах. Тому ніхто не може сказати, що це є неканонічним. А сама вишивка - це тільки матеріал, так би мовити, посередник, як та ж сама мозаїка, скло, метал, дерево, дошка. Головним є зображення, яке несе ця ікона.

- А чи характерною була вишивана ікона в історії української церкви?

- Українські монастирі ще віддавна славились художнім шитвом. Наприклад, Києво-Флоровський Вознесенський жіночий монастир мав кілька цехів, в яких досвідчені майстрині вишивали ікони, хоругви, плащаниці тощо. З різних куточків України туди приїжджали молоді дівчата, щоб навчитися творити красу голкою і ниткою. Вишивки цього монастиря користувалися великою популярністю в багатьох українських церквах. І сам отець Блажейовський розповідав, що вишивані ікони - це особливість українського народу, бо нема такої традиції ні в росіян, ні в греків. До речі, його колекція вишитих ікон є найбільшою у світі.

- Скільки було ікон і картин в експозиції музею на початку його створення у 1999 році?

- Під час відкриття музею в експозиції було приблизно сто ікон, а зараз їх є понад дві сотні. Тобто, після відкриття музею і до самої смерті отець Блажейовський постійно поповнював експозицію.

- Але ж отець Блажейовський вишивав не тільки ікони та образи...

- Основною тематикою творчості отця Блажейовського є релігійна, але він також не цурався і світської тематики. Серед його робіт є козаки, бандуристи, квіти, краєвиди. Також є серія портретів українських письменників: Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича. Серія портретів українських політичних діячів: Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та багатьох інших.

- Якою є остання вишита робота отця Блажейовського?

- Його остання ікона - «Пієта» або «Оплакування Христа» за скульптурою Мікеланджело. Це його трьохсота праця, яка стала експонатом музею. Вона в отця вийшла скорботною. Але цікавий сам задум, коли отець з мармурової статуї робить вишивану ікону.

- Наскільки мені відомо, вишиті хоругви, ікони, картини, які є в експозиції музею, - це не повний творчий доробок отця Блажейовського?

- Вишивані ікони і хоругви отця зберігаються в українських кафедральних соборах у Мюнхені (Німеччина), у Люрді (Франція), в Українській центральній семінарії в Римі, у бібліотеці Східного Інституту, в бібліотеці у Ватикані, у сестер св. Анни в Куритибі (Бразилія). Багато своїх робіт отець Блажейовський подарував українським церквам і музеям після проголошення незалежності. У катедральному соборі святого Юра у Львові стоять 4 його вишивані хоругви: Юрія Змієборця, блаженних Йосафати Гордашевської і Тарсикії Мацьків та зображення Преображення Господнього. Також його роботи можна побачити в музеї історії релігії у Львові, музеї Гуцульщини і Покуття в Коломиї, у музеї в Каневі.

А ще роботи отця Блажейовського прикрашають приміщення українських посольств у Бельгії і Ватикані, а також у посольстві США при Ватикані. Можна сказати, що вони є по всьому світі.

- Знаємо, що вишивані роботи отця Блажейовського мають великий вплив на людей і таким чином з'явилося багато послідовників. Чи вам відомо про цих людей?

- Отець Блажейовський дуже втішався тим, що його вишивки спонукали багатьох людей зацікавитися українським мистецтвом і долучитися до вишивання на релігійну тематику. Він був щасливий з того, що залишилися послідовники, що сприйнялася його ідея поширювати вишивання ікон. Він дуже часто повторював фразу: «Я є той перший, котрий робить сліди на снігу, але за мною підуть інші, і вони підуть далі». Так і сталося. Послідовників отця Блажейовського є кілька сотень, а якщо брати до уваги весь світ, то вже є тисячі. Його мистецтво мало великий вплив на те, щоб його продовжувати. І воно активно продовжується. І найперше тому, що ці роботи використовуються у храмах. Також люди вишивають для себе і мають приватні колекції.

Бандурист і козаки

Отець Дмитро наголошував, що, використовуючи його зразки, ніхто не забороняє використовувати інші техніки чи брати інші нитки.

Яскравим прикладом є послідовник отця Блажейовського Микола Симчич з Івано-Франківщини. За зразками отця він розвиває свою авторську техніку, має свою гаму кольорів. Він використовує 80-100 відтінків ниток на обличчях, щоб більше передати тон. Коли відвідувачі дивляться на таку ікону, то кажуть, що це не вишито, а намальовано, настільки воно виходить філігранно.

	Ікона святої Софії

Інший відомий послідовник отця Блажейовського, котрий давно став відомим, - це Валерій Малиновський. Він закінчив Київський національний університет технологій та дизайну. У нього замовляли вишивані роботи навіть для єпископа Айхштетта (Баварія) Грегора Марії Ханке, який є з оточення Папи Бенедикта. Він починав за зразками отця Дмитра Блажейовського. Це також світлої пам'яті отець Богдан Сухий, котрий зробив деякі свої розробки для прескомедійника. І таких можна назвати дуже багато.

До речі, наймолодшому послідовникові отця Блажейовського 10 років. Це - хлопець, котрий вишив образ св. Миколая і повісив над своїм ліжком. А найстаршій - за вісімдесят. Жінка з міста Турка вишила хоругви та ікони для церкви. Є послідовники отця і серед інвалідів.

У нашому музеї відбулося зо три десятки виставок вишиваних ікон і картин послідовників отця Блажейовського. Кілька таких виставок мав послідовник Микола Симчич. До речі, в експозиції музею зберігається єдиний експонат, робота, яка не належить отцеві Блажейовському - це вишитий портрет отця, приурочений його 90-річчю. Автор портрета - Микола Симчич.

- Тобто, музей живе не тільки експозиціями, але й постійними культурними подіями?

- Безперечно. У нашому музеї часто відбуваються виставки послідовників творчості отця Блажейовського, тобто, напрям вишиваної ікони. Бували також світські сюжети, але, здебільшого, стараємось, щоб було за тематикою. Крім того, продовжуємо влаштовувати пересувні виставки по Україні і за кордоном. Багато таких виставок організовуємо при українських церквах у діаспорі, зокрема, в Італії, США, Канаді, Бельгії, Німеччині. Таким чином ми продовжуємо справу отця Блажейовського - популяризуємо і розповідаємо про мистецтво вишиваної ікони та існуючий в Україні музей.

- Чи багато є відвідувачів у музеї та яка категорія людей приходить пооглядати вишивані витвори отця Блажейовського ?

- До музею приходять люди різного віку та поглядів. Приходять у складі екскурсії або ж сім'ї після недільної Літургії.

Особливо багато відвідувачів на початку і наприкінці навчального року. Тоді приходить клас за класом. Також навідуються студенти професійних училищ і вищих навчальних закладів. Звичайно, що частими відвідувачами є туристи як з усіх куточків України, так і з різних кінців світу. Музей отця доктора Дмитра Блажейовського робить добру справу, увіковічнюючи мистецькі надбання нації. Як приємно, що ці надбання залишилися в Україні, а не в колекціях десь по чужих світах.

- Відомо, що отець Блажейовський не тільки вишивав, а також писав наукові праці?

- Протягом 1973-2011 років отець Блажейовський написав і видав друком тридцять наукових праць і багато статей з історії церкви в Україні та діаспорі, а також з історії Української держави. На особливу увагу заслуговує його праця «Деякі сумні сторінки з історії України та дещо про її сусідів». Деякі праці мають понад тисячу сторінок. Наприклад, праця «Шематизм діаспори» має 1300 сторінок. Здебільшого, це - довідниковий матеріал. Тут чітко виписана кожна лінійка, подані точні дані і точні імена. Це - дуже кропітка праця. Коли, наприклад, хтось бідкався, що у нього мігрень чи депресія, то отець казав, що він не має часу на хвороби, бо є багато роботи. Усі друковані праці отця Блажейовського також є експонатом музею, а деякі виходять тиражем і їх можна придбати.

- Музей також видає друковану продукцію?

- Ми вже видали два буклети про музей, що був у старому приміщенні, а зараз виникла потреба видати про новий, що по вулиці Театральній. Видаємо також церковні настінні календарі з іконами отця Блажейовського і невеличкі іконки.

- У музеї нема вхідного квитка, адже він утримується на пожертви. Як вам вдається виживати?

Портрет Тараса Шевченка

- Я вам скажу так: завжди знайдуться добрі люди, які пожертвують. І ми їм дуже вдячні. Нехай люди прийдуть, подивляться на цю працю й оцінять, чи вона варта пожертви.

- Скільки є працівників у музеї?

- На сьогоднішній день є троє працівників. Більший штат утримувати не можемо.

- Відомо, що отець Блажейовський популяризував свої роботи не лише вишиваними, але паралельно видавав схеми вишивок.

- Усе почалося з перших виставок по Україні. Тоді люди просили: дайте нам візерунки. І це йому дало поштовх до випуску схем, бо він побачив, що в людей є спрага до цього мистецтва.

Фактично з усіх його вишитих робіт є розроблені ним схеми на міліметровому папері, які можна відтворити. Досі вийшло 14 збірок. До двох останніх ввійшли ікони Блаженних, проголошених під час приїзду Папи Римського Івана Павла ІІ до України, а також ікони святих мучеників - чоловіків. Отець Блажейовський завжди казав: «Якщо я вишив, то й інші можуть вишити». І справді, його приклад взяли майже всі львівські церкви, і зараз ми там бачимо вишиті хоругви за зразками візерунків отця. І, власне, ці ікони і хоругви посідають чільне місце в окрасі церкви. Також практикуються вишиті фелони, які служать значно довше, ніж намальовані. Мальовані швидко тріскають і лущаться, особливо під дією сонця і дощів. Я це знаю з власної практики. А вишивані витримують. Знаю, що у Києво-Печерській лаврі є старовинна Плащаниця, якій 500 років і вона досі в доброму стані. Звичайно, що зараз вона не використовується в обряді, але збережена і повністю відтворює покладений на неї сакральний задум.

Тобто, ці збірки, які видав отець Блажейовський - це немов ази української вишитої ікони.

- Вам часто доводилось спілкуватися з отцем Блажейовським. Яким ви його запам'ятали?

- Отець Блажейовський у свої 100 років часто казав: «Що я буду робити, як прийде старість?». Його душа завжди була молодою, а тіло було аскетичним. Він пройшов досить складний життєвий шлях, але не зламався. Зціпивши зуби, він ішов далі і не зважав на жодні труднощі. І це йому давало енергію. Він казав: «Я ще маю цю книжку дописати, цю ікону дошити». Тобто, в нього постійно була робота. На сотому році життя отець написав свою останню працю «Моє сторіччя», а після її закінчення сказав: «Все. Я вже більше писати не буду». Мабуть, відчував, що фізичні сили його покидали, хоча до останнього дня життя мав феноменальну пам'ять.

Отець Блажейовський постійно читав літературу. У нього не було такого дня, щоб він щось не прочитав. Він завжди порівнював: футболіст, якщо він тренується, показує добрі результати, а якщо перестає - результати зникають. Він хотів це дуже чітко і дохідливо пояснити людям і зосереджував увагу на тому, що українці мало читають. Беручи до уваги статистику західних країн, він казав, що, все ж таки, там люди більше читають. А ще у нього була мрія, щоб українці весь час навчалися і розвивалися, і тоді буде поступ.

	Остання збірка вишитих образів та портретів

Отець Блажейовський був дуже прогресивним. Він один з перших у Римі придбав і опанував комп'ютер у 80-річному віці. Після того він ходив по всіх українських монастирях і казав: «Ви ще не маєте комп'ютера? Чому? Це є шалена вигода, а ви на тих друкарських машинках працюєте». А пізніше він навіть подарував комп'ютер сестрам монастиря святої Анни у Римі. Він мав швидкий аналітичний розум. Бувало, що люди навіть підсміювалися з нього, але, незважаючи на свій вік, був молодшим за тих, котрі насміхалися з нього. Тобто, його думка весь час ішла вперед. Він неодноразово повторював, що для порятунку України повинен бути контакт та обмін інформацією інтелігенції західної і східної України. Якраз з цією метою отець постійно робив виставки по всій Україні. Коли йому закидали віруючі УПЦ КП, що ми, мовляв, православні, то отець відповідав: «А я що - кривославний»? У нього часто були такі аргументи, після яких люди уже не ставили запитань. Все це він відображав у своїх працях.

У Києві у нас часто були зустрічі з істориками. Вони ставили різні гострі запитання, на які отець давав чітку відповідь. Після цього вони побачили, що його знання з історії є дуже глибокими, і навіть найгостріші запитання істориків почали згасати. Свої знання з історії отець Блажейовський виклав у своїх книжках «Берестейська реунія», «Українська історична доля і недоля». У цих працях він показав ті хиби, через які Україна зайшла в неволю. Ще 15 років тому отець передбачив нинішню російсько-українську війну і тому акцентував свою увагу на зближенні зі східною Україною.

У житті отець Блажейовський був дуже веселим і розумів гумор. Якось під час його перебування в Україні я запитав у нього, чи він бачить зміни в Україні, отець відповідав: «Україна змінилася, але ями ще більші з'явилися». Він не був ліриком - він дивився на ті всі речі прагматично, хотів змінити все в один момент і прагнув, щоб усі також змінилися. Часто його не розуміли і навіть не хотіли розуміти, бо він бачив труднощі, адже треба було щось робити. А хто вже мав якийсь статус, то не дуже квапився щось робити. З його душі і тіла завжди струменіла енергія. На сотому році життя отець мав ще багато планів, але, на жаль, сили його покидали. Додалися також різні хвороби.

Ще за життя о. Блажейовський вважав, що в його довголітті нема жодного секрету, адже походить з родини довгожителів. Його дід дожив до 95 років, а батько помер у 87. А рідна сестра прожила майже 100 років. Він правильно харчувався, протягом багатьох років не вживав хліба. Зранку пив тільки теплу воду, а на вечерю - кисле молоко. Казав, що старості не відчував і мав ще багато планів. Працював до самої смерті і жартома казав: «Спочивати буду вже в домовині, але ще туди не кваплюся».