Він воював з перших днів війни. Спершу півтора року відслужив у лавах Національної гвардії, а коли демобілізувався і повернувся додому, зрозумів, що без військового порядку і справедливості не може - підписав контракт і вирушив на схід у складі 14-ї бригади. Був на посаді командира відділення, мав у підпорядкуванні чотирьох бійців, вправно їздив на БТРі, був душею компанії і гарним порадником для молодого поповнення.

«З Іваном ми пліч-о-пліч прожили понад рік. Разом складали присягу, разом пройшли бойове злагодження на Яворівському полігоні, разом вирушили на передову. Служили на Світлодарській дузі, це - фактично «нуль» - кілька метрів до окупантів, - розповідає товариш загиблого Андрій. - Іван був дуже відповідальним. Завжди допомагав, ніколи нікому не відмовляв. А ще любив доводити почату справу до кінця. Заради нього ми мусимо перемогти - завершити розпочате».

Обірвалося життя 40-річного Івана Мельника раптово. У вівторок, 17 липня 2018 року, близько 7:30 ранку бойовики відкрили кулеметний вогонь по позиціях українських захисників поблизу села Золоте, Попаснянського району, Луганської області. Хмельничанин загинув одразу - безпосередньо на спостережному пункті. За словами координатора центру допомоги учасникам АТО у Хмельницькій області Наталії Дзекар, звістка про смерть Івана надійшла надвечір того ж дня. А вже 19 липня хмельничани зібралися на території КП «Хмельницька міська ритуальна служба», щоб віддати честь загиблому героєві.

«Іван Іванович Мельник народився 10 березня 1978 року. Усе своє життя мешкав у Хмельницькому. Окрім нього, у матері є ще один син, - розповідає пані Наталя. - Коли Іван демобілізувався, його мама Ніна Мар'янівна тішилася і сподівалася, що син повернеться до мирного життя, знайде роботу, одружиться. Але він залишатися вдома не зміг. Кожна людина робить для себе вибір. І коли Іван сказав матері, що повертається на війну, бо інакше не може, вона перечити не стала, хоча й хвилювалася неймовірно».

Друзі та однокласники згадують Івана як товариського та веселого чоловіка. Кажуть, що він був чудовим співрозмовником - міг спілкуватися на будь-які теми, про все на світі. Припускають, що повернутися знову на війну його змусила несправедливість у кабінетах і брехня з телевізорів.

«Ми разом навчалися у школі. Усі знали, якщо в класі є Іван, то сумно на уроках точно не буде, - пригадує однокласник загиблого героя Андрій Шпачинський. - Після служби в армії він їздив на заробітки, постійної роботи не мав. І коли йому принесли повістку, міг легко втекти за кордон, але не зробив цього, бо мав чітке переконання - країна потребує змін, і він може допомогти. Досі не можу повірити, що він загинув. Не встиг пожити... Востаннє бачив Івана тоді, коли він планував знову їхати на схід уже за контрактом. Він хотів боронити Батьківщину, був готовий віддати життя за Україну - і віддав».

Поховали Івана Мельника на Алеї Слави Хмельницького кладовища у мікрорайоні Ракове. У героя залишилися брат та мама.

Автор: Олеся Шуткевич, Вінниця

Джерело: «День»