Чотири роки тому, 16 квітня 2015 року, поблизу входу до багатоповерхівки на вулиці Дегтярівській, що у Києві, кількома пострілами впритул невідомим було вкорочено віку чи не найяскравішому уособленню антиукраїнської публіцистики, духовному «білогвардійцю» Олесеві Бузині. Власне, чогось авторського й талановитого цей учитель російської мови та літератури за фахом, син співробітника 5-го (ідеологічного) управління КДБ УРСР ніколи не мав. «Публіцистикою» він називав зібрані здебільшого з київських чорносотенних видань поч. ХХ ст. людиноненависницькі памфлети. Їх він оформляв у сякі-такі книженції, презентував як «сенсаційні» плоди власних «літературознавчих» та «історичних» досліджень, і з того годувався.

 

Андрій Медведько, Денис Поліщук (News24UA)

А ще постійно виступав як «представник інтелігенції» на різних ток-шоу, писав ледь не щоденну колонку у російськомовній газеті «Сегодня» Ріната Ахметова - суміші «корисних порад» ні про що й вихваляння чинної влади, байдуже якої, хто наразі керує державою, того й облизуємо. Звісно ж, з неприхованою симпатією до Партії регіонів та заграванням у бік Російської Федерації.

Коли гине Бузина, відповідальності за таку зухвалу акцію - політичне вбивство вдень, у столиці й попід хатою - ніхто на себе не бере. Правоохоронці ж невдовзі затримують двох доволі відомих у своєму середовищі київських націонал-патріотів, які вже побували на фронті, Андрія Медведька (позивний «Мейсон») та Дениса Поліщука (він же «Аллах»). Самі вони, до слова, та свідки з їхнього боку наполягають, що у той день вони теж були на Сході.

Протягом чотирьох років офіційна версія слідства лишається незмінною, дарма що суд над ними перетворився на фантасмагоричне поєднання ніби як доказів та усього того, що їх однозначно заперечує. Іншими словами, довести провину хлопців у встановленому законом порядку прокурори і судді не можуть. Але, вочевидь, дуже й дуже хочуть, якщо справу не закривають за відсутністю складу злочину, а підсудних не відпускають зі словами «Вибачте. Буває...».

Хто це такі

 

Медведько та Поліщук належать до генерації нашої державної Незалежності, вони - 1989 та 1990 років народження. Це про них писав Олесь Доній у своєму есе «Покоління оксамитової революції. Як нам дожити до 2009 року?». Мовляв, щойно виростуть, дозріють й отримають виборче право ті, хто народився 1991-го, почне змінюватися країна. Виросли, проголосували... На початку 2010 року президентом став московський васал, карний злочинець з «багатою» біографією Віктор Янукович. А де ж покоління Незалежності? Воно почало чинити опір, спершу вуличний, громадсько-політичний на Майданах та на протестних акціях, а з початком війни на Донбасі - у складі військових формувань.

Обох підсудних інколи називають «свободівцями», але це не зовсім так. Вони йшли трохи порізно, навіть у різних структурах служили (Медведько - у Нагвардії, Поліщук - у ЗСУ) хоча й були знайомі. Звісно ж, перетиналися.

Поліщук був ближче до класичних правих у вигляді УНА-УНСО. 21-річним він увійшов до складу виконкому УНА, а за рік балотувався до Верховної Ради за списками Української Національної Асамблеї.

У Медведька теж є досвід повноцінної виборчої компанії. Як в. о. голови партійної організації ВО «Свобода» у Печерському районі міста Київ хлопець балотувався в 2014-му році до Київради. В 35-му виборчому окрузі. На той час він уже мав репутацію успішного борця з незаконною забудовою історичного середмістя столиці, а ще він не давав спокою тодішньому міському голові та його секретареві від Партії регіонів (тандем Попов-Герега) тим, хто зазіхав на Гостинний двір, хто надав російській статус другої державної, хто рейдерським чином намагався захопити розташовану поблизу Ботанічного саду садибу вчительки Ніни Москаленко, хто, знову ж таки, через «інвестиційно привабливу» нерухомість у центрі Києва переслідував родину Павличенків, хто бив студентів на початку Революції гідності та ін.

Тож в особі Медведька та Поліщука ми маємо не випадкових перших-ліпших «нациків», схоплених за комір задля «годиться» у розкритті резонансної справи, а послідовних молодих політиків хай і місцевого масштабу, одначе достатньо перспективних і небезпечних для певних зрощених із правоохоронцями олігархічно-кримінальних середовищ, вплив яких, як це не прикро визнавати, зберігається досі.

За «регіоналів» для нейтралізації молодіжного крила київських осередків ВО «Свобода» та ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери у надрах МВС було створено спеціальний підрозділ, співробітники якого на штатній основі тільки тим і займалися, що стежили за Медведьком, Поліщуком та за їхніми побратимами. Встановлювали прослухуванням, ходили, що називається, ногами, аби встановити місця фактичного проживання, коло спілкування, родичів, зв'язки з парламентською опозицією.

У зв'язку з цим постає одне, можна сказати, чи не найважливіше питання: а чи не було кимось навмисно сплановано та втілено задум із вбивством такої скандальної і, водночас, вельми знакової фігури, як Бузина, як кульмінації «розробки» частини столичних правих? З одного боку, поряд з організаторами платних «регіоналівських» мітингів Калашніковим, Багмутом, близькими до ПР «прихватизаторами», екс-головами Фонду держмайна Семенюк, Чечетовим - а всіх їх, нагадаємо, після останнього Майдану знайшли мертвими з ознаками насильницької смерті - в такий спосіб можна позбутися небажаної постаті, яка надто близько перебувала до внутрішньої політичної, економічної та закордонної «кухні» Партії регіонів. З іншого ж - це вбивство легко вписується у поведінкову «логіку» того образу безжальних націоналістів, який роками нав'язувався обивателям.

Що не так зі судом

 

Чотири роки судової «санта-барбари» вже самі по собі свідчать, що, певно, щось геть не так і з доказами, і з показами свідків, і з експертизами. Або ж тоді треба визнати, що ці двоє молодих людей володіють неймовірними конспіративно-диверсійними здібностями, попередньо готувалися, щонайменше, двома-трьома провідними іноземними розвідками, якщо їх досі не вдається ні на чому «впіймати», але вони «мабуть» (як запевняють слідчі органи») все ж таки «винні». Тоді їх тим більше треба однозначно виправдати й... доручити виконання нових надскладних завдань. Скажімо, у тимчасово окупованих російсько-терористичними військами Донецьку, Луганську, Сімферополі або ж у самій Москві. Хай їм накажуть повернути назад Януковича. Чи Азарова. А як інакше? Йдеться ж про суперпрофі, невловимих ніндзя.

Саме в подібній саркастичній формі можна описати те, що відчуває кожен, хто, бодай, поверхово слідкує за переглядом суду над «Аллахом» та «Мейсоном». Свідки їх на місці скоєння злочину не бачили, ані напередодні, ані того самого дня. Крутилися там, кажуть, кілька підозрілих осіб на легковику Ford з єврономерами, попередньо вистежували жертву, вивчали її розпорядок дня, але значно старшого віку, один із них - взагалі схожий на кавказця. Експертиза ДНК теж нічого не підтвердила. Що є у сторони обвинувачення, так це припущення щодо того, що учасники бойових дій вміють поводитися з ручною стрілецькою зброєю, й те, що у них, як в ідейних українських націоналістів, представників відповідних політсил, мала би бути ненависть до покійного.

Їх і в СІЗО не змогли довго тримати, бо підстави відсутні. Але розгляд справи триває, бо комусь конче потрібно дати молодим націонал-демократам довічне...

«Медведько і Поліщук не скоювали вбивство Бузини. На моє переконання, вбивство Бузини вчинили співробітники спецслужб. Очевидно, що наших українських. Інше питання - на кого вони працюють. Яка мета і ким організовано - це робота прокуратури», - заявляв влітку 2015 року адвокат Андрій Федур.

На його думку, справу слід давно закрити, і чим раніше, тим краще.

	Представлений адвокатами фоторобот вбивці Бузини (obozrevatel.com)

«Уже було кілька експертиз. І тепер прокурор звертається, щоб ще раз взяти зразки крові Андрія і Дениса. Я вважаю, що це безглуздо, і розцінюю як затягування слідства. Уже потрібно закривати кримінальне провадження, тому що їхню вину не довели. Треба визнати помилку слідства, вони затягують», - казав Федур навесні 2016-го.

Певно, за ці висловлювання в один із днів слухання справи Федуру спалили авто. Прямо поблизу суду.

У травні 2018 року Федур наголосив на незмінності своїх поглядів на даний злочин та на його розслідування. З одним уточненням - діяли насправді «силовики» українські, одначе, в інтересах спецслужбістів російських.

«Очевидно, що це вбивство було потрібно не Україні. Таке у мене переконання», - заявив він в інтерв'ю LB.ua.

«Але я не виключаю, що в цьому участь брали і представники наших правоохоронних органів. Тому що непогано все робити чужими руками. У цьому розслідуванні було зроблено все не так, як треба. От абсолютно все. Спочатку призначили таких цапів-відбувайлів, на кого повісять відповідальність. І далі понеслася. А коли прийшов я - а я прийшов, як кажуть, вчасно, - у них усе пішло не так», - пояснював судовий захисник.

Незабаром вирок

 

Днями, у понеділок, 15 квітня 2019 року, прокурор нарешті дочитав на суді обвинувальний вирок. І це при тому, що досудове розслідування справи завершили 27 червня 2017 року, а минулого листопада обвинувальний акт передали для розгляду по суті у Шевченківський районний суд міста Київ.

Як вчинить суд? На що розраховувати?

Зазвичай, чутливі до політичних змін та віянь судові органи вже відпустили з-під варти Надію Савченко та Володимира Рубана, наближених до Віктора Медведчука терористів-невдах, що планували влаштовувати військовий переворот. Другого Бузину, проросійського YouTube-пропагандиста Анатолія Шарія суд відмовився оголошувати у розшук та заарештувати.

Чим це закінчиться?.. Проукраїнським силам не звикати до в'язниць, до тортур, до підпілля.