«Коли наблизився Ісус до цього міста, заплакав, кажучи: «Якби й ти цього разу зрозуміло те, що веде до миру. Але тепер воно закрите перед твоїми очима!»

Євангеліє від Луки

На жаль, ні цього, ні іншого разу... Ні впродовж віків, аж донині... Та й чи відкриються хоч колись очі єрусалимлянам, щоб побачити, і розум, щоб усвідомити, зрозуміти, визнати і прийняти Того, Хто приходив до них задля них, щоб спасти їх?!

І чи вистачить для цього ще часу? Чи не буде запізно? Бо, направду, живемо в останні часи. Та не дивно, а страшно, що багато хто цього не бачить, не усвідомлює, не розуміє і не сприймає. А чому?

Та й ми жалюгідні, бідні та нещасні, бо, направду, якби сліпі. А хіба ні? Хіба свідомі того, як сповнилися вже майже всі пророцтва Євангелія і багатьох святих про другий прихід на землю Спасителя? А майже цілковите мовчання християнських Церков і проповідників, які повинні застерігати і попереджувати про велику (і всяку біду), хвилює і лякає. І тільки поодинокі голоси, які б'ють з цього приводу на сполох, розбиваються об зачерствілі, байдужі, кам'яні серця і топляться в життєвому морі ницих, земних, скороминучих клопотів, турбот, інтересів, захоплень і вподобань. Світ повністю полонила гонитва за матеріальним... Тому й непросто сказати і трудно зрозуміти, а ще важче прийняти духовні цінності і жити ними... Бо вони обіцяють майбутнє щастя за межею земного життя, а майже всім так хочеться осягнути його ще тут, на землі. Проте, що важливіше: прожити, нехай і сто щасливих років життя, чи щасливо жити вічно?! Так, вічність незрівнянно важливіша - вона понад часом і за всі часи... Але чому ж тоді чи не всі ми так надмірно прив'язуємося до швидкоплинних і скороминучих земних цінностей? Чому живемо ними, немов вічними? Хіба це не є наша найбільша трагедія, яку, на жаль, і не усвідомлюємо? Вона виливається у наші переживання, терпіння, муки, страждання і скорботи заради обманливого, примарного й ілюзорного земного щастя. Та дивно, коли навіть з уст християн можна почути такі слова: «Хто його знає, що там і як там? Головне - тут, на цій землі, добре влаштуватися». Наївно, смішно і безглуздо. Бо, воістину, як казав Старозавітній проповідник, що «все - марнота марнот, геть усе - марнота». А хіба ні?

У своєму листі про другий прихід на землю Ісуса Христа святий апостол Петро оголошує: «День же Господній прийде, як злодій; і тоді небо і шумом перейде, первні, розпалені, розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться». Куди ж подінуться тоді всі великі, славні і багаті, як і все людство, з усіма своїми надбаннями і здобутками, коли землі цієї уже не буде? Чого тоді варті всі земні цінності?

Так, нічого! Бо як далі стверджує той же святий апостол: буде нове небо і нова земля...і буде, як запевнив Спаситель, щасливе і вічне життя. І заради цього, плачучи, Син Божий прямує в Єрусалим. Він знає, що Його там чекає, та йде, щоби сповнити волю Свого Небесного Отця. Ісус плаче не зі страху за муки, яких там зазнає, і хресну смерть, а з великого жалю за народ, який не приймає Божого миру, що його так хотів і чекав... Дивно, бо й донині, через дві тисячі років, у всьому світі так явно сповнялися слова Христа про Його присутність серед своїх послідовників, і досі залишаються ті, що Його не приймають і навіть переслідують та розпинають. Тому відтоді той мир приходить до всіх і до кожного на цій землі, хто відкриває Йому сповнене любов'ю своє серце. То ж духом і ми прямуймо разом зі Спасителем на Голгофу, щоби розіп'яти й умертвити на хресті всі наші гріхи. А відтак нас чекає приготоване нам вічне і щасливе життя.