У найменшій за розміром і чисельністю Чернівецькій області, разом з українцями, мирно співживуть представники багатьох народів, зокрема, румуни, молдовани, євреї. Тут не лише села, але навіть окремі райони з переважаючим неукраїнським населенням. Але мало кому відомо, що в Чернівецькій області після переслідувань і гоніння знайшли свій притулок старообрядці-липовани. Австрійський уряд, який був толерантним до представників усіх релігій, прийняв у себе багато липован. Будучи замкненими, вони поселялися окремо, тому почали виникати окремі села старообрядців. Одним з таких є село Біла Криниця, Глибоцького району.

 

Успенський собор у Білій Криниці, 2018 р.

Про це село мало знають не лише в Україні, але і в самій Чернівецькій області. Село Біла Криниця розташоване на кордоні України з Румунією. Було засноване 22-ма родинами втікачів-некрасівців 22 квітня 1748 року. Свою назву поселення отримало через вапнякові породи, які забарвлюють воду в криницях у білий колір.

Старообрядці-липовани - християни, котрі зберегли вірність старій православній культовій традиції після церковного розколу в XVII сторіччі, спровокованого патріархом Никоном. У період патріарха Никона греки пообіцяли йому чин вселенського патріарха. Тоді він без зібрання собору самовільно змінив обряди, звичаї і сказав, що так мусить бути. Тих, хто підтримав патріарха Никона, почали називати «никоніанами». Назва субетносу, на думку самих липован, виникла внаслідок того, що їхні іконописці писали ікони на липовій дошці.

Біла Криниця вважається світовим осередком відродженого старообрядництва і святою землею всіх старовірів. Саме тут 12 жовтня 1824 році було поставлено першого митрополита Амвросія. У Білій Криниці було сім храмів і два монастирі. Покровський собор і Нікольська церква були при чоловічому монастирі. Для прихожан була церква Козьми і Дем'яна (збережена). При жіночому монастирі був Успенський собор (збережений) і церква, яка зруйнувалася через помилку, якої припустилися архітектори.

П'ятикупольний Успенський собор був збудований за кошти подружжя-старообрядців Гліба та Ольги Овсянникових. Перед тим їхній син Олександр покінчив життя самогубством, і щоб відмолити його гріх, вони перерахували на будівництво собору велику суму грошей. Іконостас для храму вирізьбили новгородські майстри, ікони писали в Сибіру.

	Музей «Світовий центр старообрядництва»

На жаль, колись славне село вимирає на очах. Зараз тут мешкають лише 46 людей і то, здебільшого, люди похилого віку. Через важкодоступність і безробіття молодь виїжджає. Школу і магазин у селі закрили.

Тепер про славний центр старообрядницької віри нагадують три збережені храми (пам'ятки архітектури національного значення) і дерев'яний музей «Світовий центр старообрядництва», будівництво якого було розпочато в 2010 році, а здано в експлуатацію в 2012 році. Ініціатор музею - Глибоцька районна рада. Разом з науковцями з Чернівецького університету Федьковича написали проект і захистили його у Києві. Для будівництва музею районна влада виділила 700 тисяч. Половина - 350 тисяч - використали на проект і стільки ж на саме будівництво. Площа музею - 255 кв. м. Будівництво проводилося неякісно. Між дерев'яними колодами великі щілини, взимку замітає сніг. Музей перебуває без опалення. В даний час музей залишився без керівника і фактично зачинений. Директор музею Оксана Дядюшка, котра обіймала цю посаду з першого дня його відкриття, в грудні 2018 року звільнилася і разом із сім'єю виїхала зі села.

Колишній директор музею Оксана Дядюшка

Двоповерховий музей розташований у трьох невеличких кімнатах, в яких зберігаються лише 400 експонатів - і то, здебільшого, книги. Один з куточків музею присвячений воїнам АТО. Основна частина фондів (946 експонатів) зберігається у фондосховищах Чернівецького обласного краєзнавчого музею. Серед них - книги, газети, цінні ікони. Музей готовий передати всі ці експонати в Білу Криницю, але «Світовий центр старообрядництва» поки що не готовий прийняти через відсутність сигналізації. Колишній директор «Світового центру старообрядництва», депутат Старововчинецької сільської ради від села Біла Криниця Оксана Дядюшка неодноразово зверталася з проханням встановити сигналізацію. Але з неї посміялися і сказали, що коли хтось захоче щось вкрасти, то підпиляє дерево і винесе все, що треба, а поліція не встигне приїхати. Але ж у церкві є сигналізація. Буває, що миша пробіжить, і пристрій спрацьовує. Якщо так думати, то навіщо взагалі було будувати? Людям потрібно не тільки розповідати, але й показувати. Інформацію можна знайти в Інтернеті і прочитати.

	Крюки з книги «Октай»

Частково експонати залишилися зі старого музею-кімнати - філіалу Музею Рубльова. Також збирали серед старожилів села.

«Деякі люди дивилися на мене зі здивуванням», - розповідає Оксана Дядюшка. «Дехто казав: «Іди порийся в тому хламі». Пізніше люди казали, що бачили багато речей у своїх бабусь, але вже давно викинули то все на смітник».

Старші мешканці села не хочуть, щоб у них був музей. Кажуть, що будуть приїжджати і дивитися, як на мавп. Але Оксана Дядюшка намагається розвіяти цю думку і каже, що насправді приїжджають як в Єрусалим до Стіни плачу.

Незважаючи на важкодоступність села, сюди часто приїжджають на екскурсії. Відвідують село і науковці з України та багатьох країн світу. Біла Криниця могла б бути туристичною перлиною, якщо би про неї не забувала влада. В приміщенні музею, на першому поверсі, є велика кухня, трапезна, душові кабінки. Тут можна готувати старообрядницькі страви для приїжджих. А ще можна проводити різні святкові заходи.

Білокриницькі храми і колишній музей неодноразово зазнавали пограбування. В 1997 році директор старого музею намагався продати Острозьку Біблію, але СБУ затримало його на українсько-румунському кордоні. Біблію вилучили, але селу так і не повернули. Зараз вона зберігається в Києві. Важко пояснити поведінку колишнього директора, але вона викликає чимале здивування. Спочатку йому дали умовний термін, але оскільки він і з тим не був згідний, тому рішення суду подав на апеляцію, заявивши: «Я ж грошей за неї не отримав». До речі, він сам звернувся в міліцію і в заяві написав, що хотів продати Біблію, а грошей за неї не дали, тому прошу допомогти. Він вважав себе потерпілим. Після апеляції його засудили на 7 років позбавлення волі.

Бувало, що в село приїжджали люди і забирали в старших людей ікони шляхом обману. Казали, що беруть на реставрацію і згодом повернуть. У такий же спосіб наприкінці 1980-х років понад 300 експонатів було вивезено під виглядом виставки в США. Досі ікони не повернули. В Покровському соборі була велика бібліотека з церковними книжками. Все пропало.

П'ять років тому на крадіжці піймали одного зі священнослужителів. Він просто обікрав в селі 5 хат. Також з'ясувалося, що в нього були ключі від усіх трьох храмів. Районна адміністрація в цю справу не втручається, а поліція не хоче брати заяви про пограбування. Виходить замкнене коло.

Був також створений фонд «Біла криниця» та інші благодійні організації, але коли почали розслідування, то виявилося, що рахунки були відкриті на випадкових людей. Причетним був навіть колишній священик отець Сергій Дєєв і його брат.

Багато церковних речей не зареєстровано. Остання інвентаризація проводилась у 2001 році. Коли комісія почала пошук у реєстрі нерухомих пам'яток, то виявилося, що запис є, а фізично їх нема. Наприклад, є ікона Богородиці, але не вказано, яка саме - Казанська чи інша. Просто писали «Ікона Богородиці», «Микола Чудотворець». До того ж, в один прекрасний час усі документи пропали з архіву. З цього приводу відкрита кримінальна справа, проте мешканці села не вірять у її позитивне завершення.

Чоловіча вишита сорочка «косоворотка»	Святковий одяг старообрядців-липован

 

Постраждали Білокриницькі храми і при радянській владі. Тоді їх використовували для зберігання зерна, міндобрив, худоби, а багато цінних ікон викрали. До речі, старі ікони старообрядців вважаються найдорожчими, оскільки писані вони сусальним золотом. В найменшій Нікольській церкві влітку досі випаровуються залишки хімікатів, що погано позначається на здоров'ї парафіян.

 

Вище керівництво старообрядців-липован призначило в храми Білої Криниці кілька священиків, проте насправді вони забули про своїх парафіян і зараз усі храми пустують. Ключі від них забрали, тому мешканці не мають до них жодного доступу. Оскільки до села приїжджають екскурсії, то можна було б показувати, крім скромного музею, храми. Можна б навіть підписати угоду між музеєм і парафіянами. Вони б залюбки купували свічки і платили вхідний квиток. Тим більше, священики не мають права закривати храми, оскільки вони є надбанням народу. Найбільше переживають через відсутність священнослужителів люди похилого віку. Кажуть, що нехай буде будь-хто, аби тільки було кому поховати. Молодші мешканці їх заспокоюють і кажуть, що поверх землі ще нікого не залишили. Молодше покоління боїться, що старше нічого вже не залишить їм після себе, і що своїм дітям будуть все це показувати на картинках.

Незважаючи на всі перипетії та занепад села, його мешканці не цураються своїх, переданих предками обрядів. Загалом, старообрядці - замкнуті люди. Нікого до себе не підпускають, бо не раз уже були ображені та обдурені. Якщо раніше хати не закривалися, то зараз навіть хвіртки замикають.

Успенський собор у Білій Криниці, 1905 р.	Вселенський собор митрополитів старообрядницької церкви в Білій Криниці, 1936 р.

 

Заходячи в храм, липовани одразу кладуть перед собою подушечки-підручники для поклонів, а тоді роблять знак хреста двома пальцями і потрійний доземний поклін. У никонян цього немає. Також у руках тримають ліставки, які схожі на чотки. Якщо нема можливості молитися в храмі, то за допомогою ліставок читають молитви вдома. На відміну від нової православної віри, старовіри не співають по нотах, а по дуже складному крюковому співу з книжки «Октай». Тобто, крюки вказують, у якій тональності і як довго повинна проспівуватись кожна буква.

Найбільші свята у старообрядників збігаються із православними інших конфесій, зате відрізняються самі обряди. У липован не прийнято колядувати, ходити з вертепом чи з Маланкою щедрувати. Вважається, що це - скоморошництво, яке походить від нечистого. На Різдво, після церкви, липовани ходять одне до одного додому і співають пісні на славу Христа. Ходять як дорослі, так і діти. На Водохреще так само рубають ополонку і відбувається водохрещення, але останнім часом у Білій Криниці цього не роблять, оскільки уже нема кому рубати, освячувати і пірнати.

Великодня літургія у старообрядців має сім седмиць. Розпочинається в п'ятницю зранку і закінчується в неділю після освячення паски. Священики служать почергово. Так само старообрядники виносять плащаницю і мощі святих. Зате не пишуть писанки, а яйце кладуть до кошика, очищене від шкарлупи, тому що її потім викидають. Заборонено освячувати спиртне і ковбасу. Паска у старообрядників має вигляд піраміди з трьох пластів.

Святкують Трійцю з усіма християнами, так само збирають зілля, трави і прикрашають церкву. Але ніколи не кидають зелень на підлогу. Не збігаються тільки пости, оскільки у старообрядників вони тривають довше. У парафіян завжди пісний день у середу і п'ятницю, а в монахів - ще й понеділок. У церковному календарі липован розписано, коли що можна їсти. Строгого посту зараз дотримуються тільки старші люди.

Старообрядницьке хрещення	Старообрядницьке весілля

 

Цікаво те, що замість жіночого свята 8 березня липовани відзначають свято жінок-мироносиць через 40 днів після Великодня.

Під час літургії в честь Марії жінки роблять майже 900 поклонів протягом служби. Мужчини - трохи менше.

На храмове свято, яке припадає на Успіння Пресвятої Богородиці та Козьми і Дем'яна, вірні запрошують своїх одновірців з усієї області. Накривають столи і пізніше співають пісень. Танцювати не прийнято.

Весілля у старообрядців відбуваються доволі скромно і стримано, з дотриманням усіх обрядів. Під час вінчання, на відміну від усіх православних, не беруть дружбів і дружок, а лише вінчальних батьків. Вони відповідають за подружжя і пізніше стають хресними усіх дітей. Хресні батьки мусять бути старообрядцями, прожити в шлюбі, щонайменше, 5 років, і мусить бути хоча б одна дитина. Вони вважаються важливішими за кровних батьків, бо саме вони дають настанови подружжю на правильний шлях. Вінчальні корони, які ставлять молодим на голови під час вінчання, має право брати в руки тільки священик. З огляду на те, що старообрядців не так багато, тому дозволені змішані шлюби, але закликають вінчатися в старообрядницьких традиціях.

Мужчини-старообрядці після 30-річного віку  мають бороди. Жінкам можна одягати штани тільки вдома, а до церкви вони одягають сарафани, а ще «кічку» - шапку, яку одягають під час вінчання і вже не мають права її знімати. Основна молитва християн - «Отче наш» - не відрізняється. Відрізняються натільні хрестики. У старообрядців вони без зображення Ісуса Христа. На жіночому хрестику замість розп'яття - виноградна лоза.

Згідно з церковними канонами, старообрядникам заборонено брати до рук зброю. Проте, останнім часом ці канони були спрощені, тому мешканці села працюють на прикордонній заставі, яка є в їхньому селі. А ще четверо хлопців-старообрядців з Білої Криниці пішли добровольцями в АТО. Двох з них було поранено. Про одного з них - Євгена Грінчука - відомий фотограф з Києва Олексій Фурман написав роботу «Життя після поранення». Колишній військовий Віталій Калінін після відставки був дяком у церкві, але виявився неугодним, бо не з усім був згодний і його звідти вижили. Після цього він пішов в АТО.

Старообрядницька ікона Богородиці	Монахиня співає по крюках

 

Під час розпаду СРСР митрополія старообрядників була перенесена з Білої Криниці в румунське місто Браїла і розташована там дотепер. Зараз там засідає митрополит Леонтій. Він - владика всіх давніх православних християн світу. За чином він вищий від московського. На сьогоднішній день Москва дуже рве його чин, тому вірні бояться, щоб Москва не забрала його чин і не підім'яла під себе усіх старообрядців, тим більше, що митрополит Леонтій останнім часом хворіє. Кажуть: «Поки митрополит у Румунії, то ми ще дихаємо спокійно».

Митрополит Київський і всія України вірних старообрядницької церкви Никодим перебуває у Вінниці. Він був обраний у квітні 2018 року. Мешканці Білої Криниці бояться, що новий владика може дати команду повивозити зі села цінні книги та ікони на потреби єпархії.

Колишній директор музею Оксана Дядюшка родом з Єнакієвого, Донецької області. Одинадцять років тому вийшла заміж за хлопця з Білої Криниці. До кінця 2018 року мешкала зі сім'єю в селі, а з 2019 року переїхали у Чернівці. Зараз Єнакієве окуповане, й Оксана не може відвідувати свою родину, оскільки вона - дружина військового. Тато з братом теж невиїзні. Раз на рік приїжджає мама.

 

Коли постало питання вінчання подружжя, то отець запитував, яким способом була охрещена. В результаті отриманої відповіді сказав, що це - незакінчений обряд хрещення, тому її перехрещували за традиціями липован.

«Я була здивована, настільки тут люди набожні, - ділиться враженням пані Оксана. - Тут можуть бути повінчані, але не розписані. Я прожила 24 роки на Донеччині. Для мене був шок, що тут на кожному кроці каплички. Люди їдуть в автобусі і хрестяться. Ми ходили до церкви тільки на Великдень. І то ми йшли заради того, що можна було цілу ніч не бути вдома. Клали під лавку кошики, а самі втікали на дискотеку. У нас не було такого виховання. Тепер я починаю наздоганяти те, що повинна була знати ще з 5-ти років. Мабуть, тому люди тут добріші, бо є страх Божий і совість».