rss
06/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Марчелло Ґлейзер: «Атеїзм – несумісний з науковим методом»

Марчелло Ґлейзер, 60-річний фізик-теоретик, який народився у Бразилії і працює в Дартмутському коледжі, є плідним популяризатором науки та лауреатом Темплтонівської премії. Цю премію, що становить 1,5 млн доларів, щороку присуджує Фундація Джона Темплтона лише одному вченому, який зробив «винятковий внесок у ствердження духовної вартості життя». Раніше її отримували такі наукові світила, як сер Мартін Ріс та Фрімен Дайсон, а також низка релігійних та політичних діячів, зокрема, Мати Тереза, Десмонд Туту та Далай-лама.

 

Протягом 35-річної кар'єри Ґлейзера його дослідження охоплювали широкий спектр тем - від властивостей раннього Всесвіту до ролі фундаментальних частинок у зародженні життя. Але основною мотивацією присудження йому престижної Темплтонівської премії був саме його статус провідного інтелектуала, який розкриває «історичні, філософські та культурні зв'язки між наукою, гуманітаристикою та духовністю». До того ж, він став першим латиноамериканцем, який отримав нагороду.

Scientific American поспілкувався з Ґлейзером з нагоди присудження йому премії, а також про те, як він планує і надалі поширювати свій меседж про гармонію між наукою і духовністю, потребу в науковій смиренності, те, чому люди є особливими у Всесвіті, а також про фундаментальні джерела наукової цікавості.

- Спершу - вітання. Як ви почувалися, коли довідалися про премію?

- Це було для мене певним шоком. Я знаю, що це - велика честь, а також відчуваю певну смиренність і деяке хвилювання. Це - коктейль емоцій, якщо чесно. Для мене багато важить той факт, що я є першим латиноамериканцем, який отримав цю нагороду, і відчуваю велику вагу, що лежить на моїх плечах. Як ви знаєте, у мене є свої ідеї, які я прагну поширювати настільки ефективно і чітко, як тільки можу. Тепер у мене більша платформа, звідки я можу це робити.

- Ви багато писали про природу реальності та свідомості, походження життя, можливість існування позаземного життя, народження і долю Всесвіту й багато іншого. Як усі ці теми поєднуються в єдиний меседж?

- Для мене наука є одним зі способів контакту з таємницею існування. І якщо ви розглядаєте її у такий спосіб, то стає зрозуміло, що загадка існування - це те, що хвилює людей ще з тих часів, коли вони почали ставити питання про те, хто ми і звідки походимо. І хоча ці питання є частиною сучасного наукового пошуку, вони насправді - значно давніші, ніж наука. Я не маю на увазі науку про матеріали чи високотемпературну надпровідність. Ці галузі є чудовими й дуже важливими, але це - не та наука, якою я займаюся. Говорю про науку як частину значно давнішого запиту про те, ким ми є у великій картині Всесвіту. Для мене, як для фізика-теоретика і людини, яка проводить час у горах, ці питання формують глибокий духовний зв'язок із Всесвітом через розум і тіло. Айнштайн, я думаю, сказав би те саме про свої космічні релігійні почуття.

- Який аспект вашої роботи, на вашу думку, став найважливішим для духовних цілей Фундації Темплтона?

- Можливо, це - моя віра в людство. Я вірю, що нам належить значно скромніше ставитися до знання - у тому сенсі, що коли ви ретельно подивитесь на те, як працює наука, то побачите, що вона - чудова, але має свої межі. І ми повинні розуміти і поважати ці межі. У такий спосіб вона стає справді глибокою духовною розмовою з природою про ті всі її таємниці, яких ми не знаємо. Тож це - одна відповідь на ваше питання. І це не має нічого спільного з організованою релігією, але, очевидно, формує мою позицію щодо атеїзму. Я вважаю себе агностиком.

- Чому виступаєте проти атеїзму?

- Я справді вважаю, що атеїзм несумісний з науковим методом. Що таке атеїзм? Це твердження - категоричне твердження, яке висловлює віру в невіру. «Я не вірю, хоча й не маю доказів ні за, ні проти цього - я просто не вірю». Це - декларація. Але в науці ми не потребуємо декларацій. Ми кажемо: «Ось у нас є гіпотеза, але ви повинні мати докази за чи проти неї». Тож агностик скаже: «Я не маю жодних доказів, що існує Бог або будь-який інший бог (Який бог? Боги маорі? Чи, може, юдейський, християнський чи мусульманський Бог?)». Але при цьому агностик не визнає за собою права робити будь-яке остаточне твердження про щось, чого він або вона не знає. «Відсутність доказів не є доказом відсутності». І у цьому вислові - все. Це позиціонує мене проти компанії «нових атеїстів», хоча я ставлюся з повагою до будь-яких переконань людей, незалежно від того, ґрунтуються вони на спільноті чи особистій гідності. І я, очевидно, переконаний, що Фундації Темплтона сподобався такий підхід, адже він є частиною розмови, яка триває в академічній спільноті. Це - не лише про мене. Мій колега-астрофізик Адам Франк та декілька інших учених дедалі більше говорять про зв'язок між наукою та духовністю.

- Тож це - меседж покірності, відкритості та толерантності. Окрім розмови про Бога, де ще ви бачите потребу в цьому етосі?

- Ви знаєте, я - «рідкісноземельний» тип ученого. Вважаю, що наша ситуація є особливою на планетарній чи навіть галактичній шкалі. Тож, коли люди говорять про Коперника чи коперниканство - «принцип посередності», за яким нам належить очікувати, що ми можемо бути посередніми чи навіть типовими у Всесвіті, я відповідаю: «Ви знаєте, пора вийти за межі цього!». Коли ви подивитесь на інші планети (а також екзопланети, про які можна робити якісь припущення), коли ви подивитеся на історію Землі - то зрозумієте, що це місце під назвою «Земля» є абсолютно дивовижним. І, можливо, там у космосі є ще хтось - хтозна, ми справді цього очікуємо - але зараз нам відомо тільки одне: що цей світ є справді унікальним, а ми є дивовижними молекулярними машинами, наділеними самосвідомістю, і це робить нас особливими. І ми можемо бути впевнені, що таких, як ми, у Всесвіті більше немає. Можливо, існують якісь інші гуманоїди, але ми є унікальними продуктами довгої історії нашої єдиної маленької планети.

Річ у тім, що для того, аби зрозуміти науку в цих рамках, потрібно знову зробити людство моральним центром Всесвіту. У нас є моральний обов'язок зберегти цю планету та життя на ній, адже ми розуміємо, наскільки рідкісною є ця гра, і наскільки ми у ній самотні. На мою думку, у цьому поділеному світі нам потрібний новий об'єднувальний міф. Я розумію «міф» як історію, яка визначатиме культуру в 21 сторіччі. Тож, яким буде цей міф? Це має бути міф нашого виду, а не якоїсь конкретної системи вірувань чи політичної партії. Як можна цього досягнути? Насправді це можливо, якщо використовувати астрономію і наші знання про інші світи. Наука дозволяє позиціонувати нам себе у наступний спосіб: «Люди, дивіться, ми належимо до чогось більшого, ніж конкретне плем'я. Ми існуємо як вид на дуже конкретній планеті, яка може існувати як з нами, так і без нас». Я думаю, що ви добре знаєте цей меседж.

- Я - так. Але дозвольте мені поки що зіграти роль адвоката диявола, адже ви вже зверталися до теми смиренності у науці. Дехто скаже, що зараз - не час для науки бути смиренною, а надто з огляду на хвилю активної неприкритої ворожнечі до науки й об'єктивності у всьому світі. Як би ви відповіли на це?

- Це, звичайно, мені вже не раз казали: «Ви впевнені, що потрібно говорити ці речі?». І моя відповідь: так, абсолютно. Є різниця між «наукою» (science) - і тим, що ми називаємо «науковістю» (scientism), тобто думкою, що наука може розв'язати всі наші проблеми. До наших теперішніх труднощів призвела не сама наука, а те, як людство її використовує, адже більшість людей загалом не розуміють, що наука може і не може робити. Вони використовують її неправильно і не думають про неї у більш плюралістичний спосіб. Наприклад, ви хочете створити самокерований автомобіль. Чудово! Але як такий автомобіль вирішуватиме складні питання, наприклад, якому життю надати пріоритет - своїх пасажирів чи пішоходів на узбіччі? Чи, можливо, це має вирішувати технолог у Google? Будемо сподіватися, що ні! Нам потрібно розмовляти з філософами, фахівцями з етики. І не розуміти цього й казати, що наука має всі відповіді, для мене є нонсенсом. Ми не можемо розв'язати всі проблеми світу, використовуючи строгий науковий підхід. Так не буде - і, власне, ніколи не було, оскільки світ - надто складний, а наука має як методологічну силу, так і методологічні обмеження.

Тож що маю на увазі? Я закликаю бути чесним. Є хороший вислів фізика Френка Оппенгеймера: «Найгірше, що може зробити сучий син, - це зробити з вас сучого сина». Це - банальний, але блискучий вислів. Я не брехатиму про те, що наука може і не може робити, оскільки політики її неправильно використовують і намагаються політизувати науковий дискурс. Я хочу чесно говорити про силу й обмеження науки, щоби люди могли повірити мені завдяки моїй чесності і прозорості. Якщо ви не хочете бути чесним і прозорим, вам залишається лише стати брехуном. Саме тому мене так непокоять хибні висновки - як, зокрема, твердження Стівена Гокінґа та Лоренса Крауса про те, що ми розв'язали проблему походження Всесвіту або що «теорія струн» - правильна, а фінальна «теорія всього» - вже у наших руках. Такі твердження - фальшиві. Тому відчуваю себе у ролі захисника чесності науки - людини, якій ви можете довіряти, адже вона - достатньо відкрита і чесна, щоб визнати, що наука має обмеження; однак, це не означає, що вона є слабкою.

- Ви згадали «теорію струн» і висловили скепсис із приводу фінальної «теорії всього». Які причини такого скепсису?

- Наука ніколи не зможе досягнути фінальної «теорії всього». І причина цього, насамперед, епістемологічна. Власне, ми отримуємо знання про світ через вимірювання й інструменти. І саме тому наші вимірювання й інструменти завжди щось показуватимуть, але, водночас, і щось залишатимуть. І саме тому ми ніколи не матимемо «теорії всього», адже завжди залишатиметься ще щось невідоме. Це видно з метафори, яку я використав у заголовку книги «Острів знання». Знання розширюється, хіба ні? Але його оточує океан невідомого. Суть парадоксу знання - що більше його стає, то більшими стають кордони між відомим і невідомим, й ви починаєте ставити нові запитання, яких у вас не було раніше.

Я не хочу знеохочувати людей, які прагнуть до уніфікованих пояснень природи, адже такі пояснення - справді потрібні. Значна частина фізики ґрунтується на бажанні спростити і звести речі докупи. Але, водночас, теза, що може існувати «теорія всього», на мою думку, є фундаментальною помилкою з філософського погляду. Уся ідея фінальності - це спроба перетворити науку на релігійну систему, з чим я докорінно не згоден. Проте, як у такому випадку виправдати заняття наукою, якщо вам заздалегідь відомо, що відповідь отримати неможливо? Але остаточна відповідь і не є суттю дослідження. Його суть - у процесі відкриття. Значення має, насамперед, те, що ви знаходите, рухаючись шляхом, тоді як цікавість заставляє людський дух йти вперед.

- Говорячи про цікавість... Ви якось написали: «Науковці у певному сенсі є людьми, які зберігають цікавість, щоб надалі шукати відповіді на запитання, які їх цікавили у дитинстві». Чи у вашому дитинстві було якесь формативне запитання, яке ви ставили, або досвід, що спонукав вас стати вченим? Чи ви досі намагаєтеся на нього відповісти?

- Мене досі дивує, скільки всього наука може сказати про походження та еволюцію Всесвіту. Сучасна космологія та астробіологія мають більшість питань, відповідь на які я б хотів почути. Таємниця переходу від не життя до життя, на мою думку, є абсолютно дивовижною. Але якщо бути чесним, то формативним досвідом для мене стала втрата моєї мами у ранньому віці. І, очевидно, релігія була тим, до чого я прийшов негайно. Я в підлітковому віці розчарувався у Старому Завіті, проте згодом відкрив для себе Айнштайна. Саме тоді я збагнув, що за допомогою науки ви можете формулювати питання про природу часу, простору й природу. Це стало для мене переворотом. І я також переконаний, що це раннє відчуття втрати спонукало мене зацікавитися проблемою існування. І якщо у вас є інтерес у цьому, то фізика стає для вас чудесним порталом, який дозволяє наблизитися до фундаментальних питань: простору, часу, походження. І відтоді я став щасливим.

 

Автор: Lee Billings

Зреферував Є. Л., «Збруч»

Джерело: «Scientific American»

Радянська Академія. Науковці НАНУ заробляють на рівні касирів. Через це йдуть на різні махінації із зарплатами

Павло Дегтяренко – про Україну в космосі: «За 27 років 159 ракет-носіїв вітчизняного виробництва та створених за участі нашої країни стартували зі 6 космодромів світу»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com