Кожна виборча кампанія - і нинішня особливо - містить у собі безліч аспектів, кожен з яких може стати темою. Темою актуальною, незважаючи на те, що перший тур уже відбувся і всі говорять лише про тур другий.

 

Але є проблеми, які з площини виборчої перетікають у площину моральну. Ось про одну з таких тем я і хотів би поговорити з читачами.

Як відомо, в нинішньому виборчому циклі спочатку забажали взяти участь більше, ніж чотири десятки претендентів і спочатку 44 з них включили до виборчого бюлетеня.

Наскільки неадекватною є ця цифра, можемо зрозуміти, порівнюючи нинішню кампанію з першою виборчою президентською кампанією у 1991 році.

Тоді за булавою погналися шестеро - п'ять політиків і один бізнесмен. Якщо ж врахувати, що троє з них - В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко та Ігор Юхновський - представляли фактично одне політичне крило (тільки три різні його загони), то фактично балотувалися екс-комуніст Л. Кравчук, представник національно-демократичного табору (за фактом це був В. Чорновіл), технократ-демократ центрист В. Гриньов і бізнесмен Л. Табурянський.

І то було тісно, особливо на національно-демократичному фланзі.

А нині аж 44! Однак, суспільство швидко зрозуміло, що до чого.

І виокремило для себе групу суто технічних кандидатів, завдання яких було мовчки просидіти всю кампанію, але віддати свої квоти в виборчі комісії більш потужним кандидатам.

І помітило це пильне суспільство декількох кандидатів, завдання яких було якщо не «мочить», то хоча б щипати, кепкувати, критикувати, всіляко знижувати імідж певних кандидатів, які комусь були конкурентами.

А ці «хтось» не хотіли себе викривати, опускаючись до голослівної критики конкурентів, тож доручали цю невдячну справу кандидатам-найманцям.

Одна з кандидаток у президенти з цього ж списку багато років працювала тележурналісткою, була відомою, провела чимало цікавих телевізійних програм, в яких люб'язно, приємно, ввічливо спілкувалася зі своїми гостями.

І ось раптом вона звільнилася з роботи (а працювала ця симпатична жінка на телеканалі, який пов'язували з одним чи не найпотужнішим кандидатом), сплатила, не пожалкувавши, 2,5 млн. гривень і для чогось стала кандидатом у президенти України.

Стала, прекрасно розуміючи, що жодного шансу потрапити хоча б у першу тридцятку нема. Тож породила тим самим чимало здогадок - для чого вона балотується?

Туман розвіявся, коли ця колись приємна особа почала випускати такі собі міні-«шпильки» на адресу то одного, то іншого кандидата, котрий мав шанс (хоча б теоретичний) потрапити до другого туру. Кандидати продовжували протягом усієї кампанії виборювати свої шанси на другий тур, а ця колись мила особа продовжувала їх шпиняти своїми не завжди справедливими (чи завжди несправедливими?) кпинами.

Так непомітно наблизився день голосування 31 березня 2019 року, і виборці віддали свої голоси - хто кому вважав за потрібне.

Можна було вважати, що місія цієї колись симпатичної пані після голосування закінчилась, бо до другого туру вона, ясно, не потрапила, тож не могла уже критикувати зі зовні пристойної позиції конкуренції, суперництва.

Але не втрималася і, що називається, навздогін, у спину, прокоментувала результат переможця першого туру. Причому, прокоментувала дуже своєрідно: «Треба розуміти, що 70% виборців не за Зеленського».

Це вона таким чином витлумачила те, що означений переможець отримав 30% голосів виборців і дала зрозуміти його симпатикам, щоб вони не дуже і тішилися - мовляв, нема чого кидати шапки вгору, адже 70% НЕ проголосували «за» цього кандидата.

Мені метода колись ввічливої пані дуже сподобалася, і я вирішив також використати її для аналізу підсумків першого туру.

При цьому розумію, що можу трохи образити всіх, кого я тут згадаю, включно і ймовірного роботодавця цієї колись привабливої пані.

Але що робити - так велить метода, яку наочно продемонструвала колись справедлива пані, щоб втихомирити радість прихильників переможця першого туру.

Отже, ТРЕБА РОЗУМІТИ, ЩО НЕ ПРОГОЛОСУВАЛИ «ЗА» Петра Порошенка - майже 84%, Юлію Тимошенко - майже 86,6%, Юрія Бойка - маже 88%, за Анатолія Гриценка - майже 93%, Ігоря Смешка - майже 94% і т. д., і т.п.

НЕ ПРОГОЛОСУВАЛИ, всім ясно? Тож тепер осмислюйте саме ці цифри, а не цифри отриманих голосів.

Всі інші кандидати, ТРЕБА РОЗУМІТИ, допетрали, що фактично майже 99% не за них.

Ну і звісно, ті невдячні виборці не оцінили нашу авторку цієї оригінальної методи підрахунку результатів голосування, нашу колись цікаву журналістку і віддали їй усього 20 тисяч нуль 14 голосів (20.014). Нуль чотирнадцять!

І оце все за її невтомні труди, за її шпильки, зауваження, кпини, інші специфічні тексти, нарешті - критику (справедливу чи ні - кому це тепер цікаво?).

Вона ж так старалась! Так сумлінно виконувала покладену на неї функцію - затемнити своїм блиском і не пустити до другого туру свою знамениту і популярну тезку, а заодно і пощипати всіх інших лідерів перегонів. Точніше, майже всіх. Одного фаворита перегонів наша колись люб'язна пані чомусь не чіпала. Випадково, напевне?

До речі, спробувала наша колись успішна пані виступити у ролі політичного аналітика. І ось що вона сказала: ««Ми говорили про феномен пана Смешка. Це свідчить про те, що дуже консервативним є українське суспільство. Відтак, успіх Смешка цими поглядами і пояснюється».

Отже, українське суспільство, яке в першому турі не надало перевагу жодному кадровому класичному українському політикові, а, натомість, сенсаційно обрало шоумена, котрий ніколи не був у політиці, і тим самим поламало всі стереотипи, є консервативним?!

Оце так висновок! Оце так аналітика! Оце так прибуло до нашого експертного гурту фахівця - нема слів, лише вирази!

Тож після цього «висновку» я з великою обережністю буду розгадувати її наступний прогноз: «Не варто забувати, що Революція гідності розпочалась з молодих небайдужих людей. Тому ці молоді люди, що зробили свій цивілізаційний вибір, мають можливість подорожувати, навчатися за кордоном. Я думаю, вони зроблять правильний вибір».

Шановні читачі, як гадаєте, як правильно ТРЕБА РОЗУМІТИ цей прогноз?

Прогнозистка за молодого і небайдужого чи за когось іншого?