Кожна виставка - це дослідження і пізнання минулого. Наші предки залишили нам міцне підґрунтя з усталеними морально-етичними нормами. Почуття краси плекалося сторіччями. «Великоднє диво» на виставці у музеї - це перша хоругва катедри св. Миколая в Чикаго, ікони XVII-XIX ст., плащаниця, фелони, писанки, рушники.

Один з розділів експозиції присвячується мистецтву монастирського шитва XVIII-XIX сторіч. Музей завдячує меценатові д-ру Юрієві Подлуському (Чикаго), який передав свою колекцію старовинних ікон та фелонів. Цікавою пам'яткою є плащаниця, справжній шедевр із зображенням Ісуса Христа після зняття його з хреста. По боках на оксамиті ангели з рипідами, знаряддя мучеництва Христа - батіг, цвяхи, драбина, губка. Високий рівень гаптарської техніки вказує на те, що невідомий майстер створив її, ймовірно, у XVIII сторіччі. З часів українського бароко дійшли до нас фелони або ризи священика - верхній богослужбовий одяг без рукавів. Відомими центрами шитва та гаптування були жіночі монастирі: Печерський Вознесенський, Києво-Фролівський, Києво-Йорданський, П'ятницький на Чернігівщині. Можемо припустити, що зразки, представлені на виставці, виготовлені до 70-80-х років XVIII сторіччя.

Про події визвольних змагань 1917-1921 років нагадує старовинна ікона з зображенням у центрі св. Архістратига Михаїла в колі святих. На реверсі пам'ятне гравірування на металевій пластинці про те, що ікону врятували від знищення більшовиками січові стрільці. Місцева влада на знак подяки за звільнення м. Олександрівськ (нині Запоріжжя) подарувала її Василеві Вишиваному (архікнязю Вільгельму фон Габсбургу). Історія розповідає, що зі січня 1918 року більшовики тримали міцну облогу в місті, тривав «червоний терор», була заборонена церква. Звільнення відбулося 16 квітня 1918 року при допомозі групи «Запорожців» П. Болбочана та Українських січових стрільців під загальним командуванням Вільгельма фон Габсбурга. На пропозицію міської управи Олександрівська обидві військові формації влаштували парад. Поперед січових стрільців йшла церковна процесія з хоругвами, духовенством і керівництвом міста. На жаль, українська влада не втрималася надовго. Комуністи закрили церкву у 1929 році, а сама історична будівля церкви св. Миколая була знесена в 1932 році під час прокладання трамвайної колії. Це - диво, що ця безцінна реліквія сьогодні у музеї. А сталося воно з допомогою мецената д-ра Юрія Подлуського.

Особливістю музейного Великодня є писанка, створена майстрами прикладного мистецтва України. Колекція, яка нараховує понад 300 рукотворів, є власністю колекціонера Олега Курила (Чикаго). Захоплення писанками стало родинною справою. Олег і Валентина Курили діляться з відвідувачами музею красою писанкових розписів, графічних міні-полотен, модерних рефлексій, які нанесені на яйце. Страусині, гусячі, курячі, перепелині яйця - магічні шедеври. Ця колекція заслуговує найвищих нагород з огляду на техніку, професійне виконання, а найголовніше - їй нема рівних за духовним призначенням. Серед майстрів - «писанкар-воїн» Олег Кіращук. У його доробку - понад 15 тисяч писанок. У 2009 році відомий бренд Ґуччі в одній із своїх колекції одягу використав орнаменти авторських писанок О. Кіращука. Писанкар добровольцем пішов на війну. Воював у складі 128-ї гірсько-піхотної бригади, пройшов через пекло дебальцівського «котла», був пораненим. Коломийський майстер є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасником всеукраїнських та міжнародних виставок. Зачаровують Америку твори живописця Михайла Голютяка, дипломанта міжнародних конкурсів, народного майстра з авторською писанковою графікою. Народився Михайло Голютяк в м. Бучач, на Поділлі.

Поруч у вітринах писанки художниць, майстрів народної творчості Галини Коваленко, Марії Гоцуляк, Анни Славінської, Уляни Роман. Окремої уваги заслуговують писанки Тараса Городецького, чиє життя минуло, як спалах свічки. За свої 42 роки писанкар настільки оволодів цим видом мистецтва, що став одним з найшанованіших майстрів-писанкарів не лише в Україні, а й у цілому світі. Інженер-будівельник писанкою захопився наприкінці 1980-х років. Музеї та колекціонери США, Німеччини, Чехії, Польщі прагнули мати у своїх збірках роботи Тараса Городецького. Палітра його творчості надзвичайно широка: давні народні символи гармонійно поєднані з використанням трипільської символіки, сокальських і космацьких мотивів.

Спогади, повернення в дитинство, навернення до свого - у рушниках, вишиваних оберегах українства. У колекції дизайнерки Оксани Амброз-Трихти рушників чимало, але для Великодня вибрала якнайкращі. Вишиване небо дніпровського краю над музейною світлицею подвоює радість свята. Живі вазони з квітами нанесено нитками на рушникове полотно - тонке й вузьке, вибілене, таке, що протягом півмісяця прали й сушили. Це - те диво, яке народжувалося з конопляних зерен. Вони ж кидалися в мокру землю навесні, до Благовіщення. Колекціонерка об'їздила багато районів України, подружилася з майстринями на Поліссі і Полтавщині, зібрала цікавий наочний матеріал, який використовується в декоративних побутових речах для оздоблення інтер'єру. Оксана Амброз-Трихта переконує своїх клієнтів у тому, що у декоративному мистецтві найкращу гармонію створюють у хаті лляні тканини, а візерунки на них концентрують у собі символічний зміст.

Виставка триватиме впродовж місяця. Віримо, що вона стане поштовхом до колекціонування, розписів писанок і вишивання для багатьох шанувальників народного мистецтва.