Березень, місяць народження весни й оновлення всього живого, став останнім для багатьох українських бійців, які бережуть рідну землю від російських зайд та їхніх найманців. Пам'ятаймо про їхній подвиг та їхню велику жертву. Вічна пам'ять Героям.

 

Євген Керечанин

 

Євген Керечанин народився 7 травня 1998 року, в селі Деркачівка, Недригайлівського району, на Сумщині.

Народився у родині селян. Після закінчення школи у 2013 році вступив до ДПТНЗ «Недригайлівське ВПУ», де здобув спеціальність - «слюсар із ремонту автомобілів, електрогазозварник, водій категорії Е».

У 2016 році Євген був прийнятий на службу за контрактом до навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Старичах, Львівської області.

 

Солдат 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Загинув уранці 18 березня, поблизу н. п. Хутір Вільний, Попаснянського району, Луганської області, через смертельне кульове поранення, завдане російським снайпером.

Близько 10-ї години ранку противник відкрив вогонь з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї, намагаючись наблизитись до наших позицій та зайти у фланг взводного опорного пункту однієї з наших бригад, яка захищає Луганщину. Про це розповів представник прес-центру Об'єднаних сил Олексій Жуганов.

Перебуваючи на спостережному посту, солдат Євген Керичанин відкрив вогонь у відповідь з кулемета. Влучними пострілами він примусив противника зупинитися та відступити.

«Під прикриттям кулемета діяв ворожий снайпер, в результаті обстрілу якого Євген отримав поранення, несумісне з життям. За мужність солдата Євгена Керечанина подано до нагородження посмертно», - йдеться у повідомленні ОС.

Руслан Слісаренко

 

Руслан Григорович Слісаренко народився у Хмельницькому 9 жовтня 1981 року.

На службу за контрактом Слісаренко був призваний ще з 2016 року.

Солдат, гранатометник 54-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.

 

Загинув 16 березня о 12:40 у зоні проведення ООС на Луганщині поблизу хутора Вільний, що входить до складу міста Золоте, Попаснянського району, Луганської області. Під час виконання бойового завдання чоловік отримав уламкове поранення у голову.

20 березня у місті Бар, Вінницької області, на центральній площі міста відбулося прощання з українським Воїном. Сотні людей прийшли, щоб вшанувати Героя і провести його в останню дорогу.

Керівники району Володимир Саволюк і Михайло Піддубний висловили глибокі співчуття батькові, дружині, синам і всій родині загиблого воїна.

Після прощання у Барі тіло військового доправили у село Іванівці, Барського району, в якому провели прощальну панахиду.

Поховали Руслана Слісаренка на сільському кладовищі, на якому похована його мати.

У чоловіка залишилася дружина Юлія і двоє синів: 13-річний Назар та 12-річний Владислав.

Віктор Грабар

 

Віктор Васильович Грабар народився 15 травня 1990 року, в селі Шевченківське, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

Солдат, навідник 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

 

З 2016 року перебував за контрактом у лавах Збройних сил України. Спочатку проходив службу за контрактом у сімнадцятій окремій радіолокаційній роті (м. Дніпро) 164-ї радіотехнічної бригади на посаді водія-електрика РЛС, згодом був відряджений на фронт у 79-у бригаду на посаду навідника.

Загинув 17 березня о 19:30 у районі селища Водяне, Донецької області, в результаті смертельного уламкового поранення, яке отримав під час мінометного вогню з боку найманців РФ.

Надвечір російсько-окупаційні війська відкрили щільний вогонь з різних видів озброєння по взводному опорному пункту бригади, що обороняється поблизу с. Водяне, на Приазов'ї.

Під прикриттям мінометного та гранатометного вогню ворог намагався просунутися вперед. Це своєчасно помітили молодші сержанти Віктор Тимошенко і Сергій Мироненко та солдат Віктор Грабар.

Військові відкрили вогонь у відповідь, і ворог відступив. Прикриваючи відступ, окупанти застосували міномети. Через розрив міни українські захисники отримали поранення. Для Віктора Грабара воно виявилося несумісним з життям.

20 березня 2019 року на Краснопільському кладовищі міста Дніпро відбулося прощання з Воїном.

У нього залишилися батьки і сестра.

Сергій Валах

 

Сергій Валах (позивний «Борода») мешкав у Дніпрі. Закінчив СШ № 76.

Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 20 березня у зоні проведення операції Об'єднаних Сил у Донецькій області у результаті важких поранень та опіків тіла, які отримав під час підриву бойової машини на міні.

«Того вечора екіпаж бойової машини старшого солдата Валаха вирушив, щоб придушити вогонь знахабнілого ворога. Дорогою бойова машина наїхала на міну. «Борода» взяв на себе головний удар від вибуху, через що отримав тотальні опіки четвертого ступеня, не сумісні з життям. Двоє інших членів екіпажу лишилися живими, проте, на жаль, отримали опіки різного ступеня тяжкості», - йдеться у дописі.

Прощання із загиблим українським воїном відбулося 23 березня на Краснопільському кладовищі Дніпра.

У Сергія лишились батько, 15-річний син та вагітна жінка.

Максим Сирін

 

Сирін Максим Миколайович народився 23 липня 1982 року. Мешкав на Луганщині, у смт. Станиця Луганська.

Боєць 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр».

Загинув 21 березня під час виконання бойового завдання у зоні проведення операції Об'єднаних сил на Донбасі.

«З метою проведення розвідки боєм та прикриття висування вогневої групи ворог відкрив вогонь з великокаліберних кулеметів по позиціях окремої механізованої бригади, яка обороняє Авдіївку. Під прикриттям вогню противник здійснив спробу вийти у смугу забезпечення. Це вчасно помітив солдат Максим Сирін, який на той час перебував на взводному опорному пункті. Він відкрив вогонь у відповідь, «притиснув» ворожу групу до землі та змусив противника відступити. Відхід ворог прикривав вогнем з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Одна з куль обірвала життя Максима», - розповів речник прес-центру ООС Олексій Жуганов.

За його словами, за виказану мужність Сиріна буде подано до нагородження (посмертно).

«...Трагедія сталась вчора ввечері. Між холодноярцями та російськими окупантами зав'язався стрілецький бій, у якому Максима і дістала ворожа куля. Наскрізне поранення голови не залишило «Шаленому» жодних шансів, життя воїна обірвалось на полі бою», - повідомляють побратими із 93-ої ОМБр у сторінці у Facebook.

У загиблого залишилися батьки, дружина Юлія і двоє дітей.

Сергій Дорофієнко

 

Сергій Дорофієнко - уродженець села Преображенка, Ширяєвського району, Одеської області.

Загинув від рук російських окупантів у районі міста Авдіївка, що на Донеччині.

 

Про трагічну новину повідомила прес-служба Ширяєвської районної державної адміністрації.

21 березня бійця поховали на малій батьківщині.

Олександр Пишний

 

Олександр Федорович Пишний народився 19 січня 1970 року, в місті Ізюм, Харківської області. У 1987 році закінчив Ізюмську середню школу № 11. У 1992 році закінчив Харківський автомобільно-шляховий технікум.

Молодший сержант. Із січня 2015 року проходив військову службу на посаді водія-санітара спочатку за мобілізацією, а потім на контрактній основі у зоні бойових дій на Сході України.

Загинув 16 березня 2019 року у зоні бойових дій на Сході нашої країни під час виконання військового обов'язку.

Прощання із загиблим воїном відбулося 20 березня у місті Ізюм.

 

Джерела: «Новинарня»
«Цензор.НЕТ»
та з відкритих джерел