Бренд Lesia Semi підкорив світ української моди дуже стрімко. За якихось п'ять років їхні колекції побачили вже й у Берліні, Мілані, Амстердамі та в інших країнах Європи й Азії. Як воно - бути дизайнером в Україні, що потрібно принести на вівтар успіху, як отримати вдячних клієнтів - про це та інші аспекти нашої модної індустрії розмова з Лесею Семі - засновницею та дизайнером Lesia Semi.

 

- Лесю, дуже рада знову з вами зустрітись. Почнімо з того, над чим ви зараз працюєте. Можливо, це колекція для Lviv Fashion Week?

- Навзаєм :)) Цей сезон LFW я пропускаю. Ми переїжджали в інше приміщення і не встигли створити колекцію «осінь-зима». Стосовно ж теми нової колекції, звісно, не можу все розповісти, бо буде нецікаво. Скажу лише, що всі ескізи розроблені, тканини підібрані. Зараз проводимо малювання лекал. Тема буде дуже глобальна і філософська. У цю тему треба буде проникнути глибоко, щоб зрозуміти, чому так. Я зробила акцент на лініях, на згинах, тобто, продовжую дотримуватися своєї улюбленої геометрії і через неї втілювати свої задуми.

Леся Семі	Зі сином Остапом

 

- Сьогодні мода на соціальні меседжі.

- Звісно, перед тим, як робиться колекція, вибирається тематика. Завжди щось когось хвилює, тому художники малюють картини, композитори пишуть пісні. Так, як і кожний дизайнер, я щось відкриваю чи закликаю суспільство звернути увагу на деякі моменти. От зараз я чула, що багато дизайнерів світу і дизайнери зі Львова, зокрема, молоді, присвятили свої колекції тематиці використання поліетиленових пакетів. Вони з цього поліетилену зробили свій одяг, закликаючи таким чином берегти довкілля. Дизайнерський одяг - це не лише приваблива чи чудернацька форма, але й сенс, який прочитується, коли ти бачиш повноцінну колекцію, яка презентується на подіумах.

Перед показом	З Indra Kaffemanaite, бренд Balossa

 

- Незважаючи на абсолютну конкурентоспроможність українських дизайнерів, заявити про себе на світових подіумах їм досить важко. У чому проблема, на вашу думку?

- Проблема, на жаль, не одна. Насамперед, в Україні фешн-індустрія грамотно не розвинута, дизайнери пошили колекцію і не розуміють, що робити далі. Щоб чогось досягнути, треба дуже багато разів кудись стукати і доводити, що українські дизайнери створюють колекції на належному рівні, як європейські чи американські. Багато наших львівських дизайнерів роблять чудові колекції з високим рівнем пошиття. Але, звичайно, у нас нема досвіду, як ствердити своє ім'я у фешн-індустрії на світовому ринку. Я чотири роки працюю в цьому напрямку, тому можу сказати: це забирає багато часу, сил і фінансування. Потрібно не лише робити якісний цікавий одяг, але й постійно себе рекламувати. Газети, журнали, телебачення, покази за кордоном. Обов'язково презентувати себе на модних тижнях, починаючи хоча б з найближчих європейських країн. Ще один важливий момент - спілкування між дизайнерами. Мені особисто дуже приємно, що мені телефонують мої колеги з-за кордону і радяться зі мною щодо якихось поточних питань, ми обмінюємось досвідом. Це - хороший показник роботи, бо знаходяться багато однодумців, друзів серед дизайнерів з різних країн. Такого, на жаль, в Україні я не відзначу.

- Фактично, значна частина потенційних дизайнерів залишаються на рівні добрих кравців і лише одиниці досягають рівня haute couture.

- Насправді, так воно і є. Хочу ще сказати про сприйняття дизайнерів у нас, в Україні. Наприклад, коли я їду за кордон і кажу, що я дизайнер жіночого одягу, то це сприймається так: «Вау, це - круто. Ти - молодець!». Іноземці оцінюють це дуже високо. Коли ж ти в нас кажеш: «Я - дизайнер жіночого одягу», то тобі кажуть: «А-а-а-а». Це відбувається тому, що за кордоном на цей ринок виходять люди, які насправді хочуть займатися дизайнерством не просто як хобі, а бачать це майбутнім бізнесом, який буде годувати не тільки їх, а й цілу сім'ю і наступні покоління. А в нас кожен третій уже дизайнер. Скопіював якусь ідею в когось з Інтернету, перепрошив десь на хаті, продав з мінімальною націнкою, тому що він не вкладається ні в обладнання, ні в оренду, ні в податки. Вони продають це за дуже цікавими цінами, яких не може собі дозволити дизайнер, що витрачається на вище перераховані чинники. Тому існує велика конкуренція. Власне, через це багато людей міркують стосовно дизайнерського одягу: «Так, хороша річ, якісна тканина, але я стільки не заплачу». Проте, можемо порахувати річ, яку створив дизайнер, наприклад, таку, яку ми показуємо на тижнях моди. Вона - індивідуальна, відпрацьована до дрібниць, в одиничному варіанті. Якщо врахувати, скільки ми вкладаємо грошей для того, щоб взяти участь у тижнях моди, то ми віддаємо її за безцінь. Тому що ціна, яка вказана, не відповідає тій, яка мала би бути на річ. Відповідно, люди, навіть ті, які можуть зробити от-кутюр, мусять робити трошки по-іншому. Є багато хороших дизайнерів, які перейшли на простіші речі, аби скоренько пошити і добре продати, щоб був грошовий обіг. Я їх добре розумію. Втриматися лише на ексклюзивному одязі дуже складно, його не так швидко купують, як мас-маркет.

Сімейне селфі	Канада

 

- Власне, про мас-маркет, у Львові його досхочу.

- Так, у нас дуже багато торгових центрів, де є різні бренди, які відшивають мільйонними тиражами, і ми не можемо конкурувати з ними. І, знову ж таки, люди акцентують, що в цьому магазині така річ коштує дешевше. А в мене дорожче, тому що я пошила, наприклад, десять речей чи, взагалі, одну річ. Я не можу бути конкурентом якомусь а-ля брендовому мас-маркету. Зараз така тенденція, що нам, дизайнерам, не просто треба показати, як ми гарно шиємо, творимо, які у нас хороші ідеї. Необхідно донести до відома нашого клієнта, що не можна порівнювати мас-маркет і українського дизайнера. Тому що нам, як мінімум, треба тканину привезти з-за кордону, адже наші тканини не настільки якісні, які люди хотіли б використовувати. Люди хочуть заплатити навіть ті дві тисячі й отримати високу якість. Я вважаю: нехай людина купить у мене одну річ і прийде через деякий довший час, але вона обов'язково прийде, ніж вона купить і розчарується.

- Лесю, розкажіть про ваш бренд загалом. Як ви починали, яка концепція одягу від Lesia Semi?

- Наш бренд почав працювати у 2014 році. Перед тим, як виходити на львівський ринок, я його добре вивчила для того, щоб не створювати конкуренції для інших дизайнерів, адже я їх поважаю. Я проаналізувала дизайнерський ринок Львова і зрозуміла, що треба одразу привернути до себе увагу. Ми показали себе на «Арена Львів», зробили повноцінну колекцію. Колекція була виконана в європейському стилі з акцентом на геометрію. Тематикою був трикутник. Я показала, що куди б ми не пішли, якщо ми позитивно налаштовані, то ми вийдемо на вершину. Це була тематика першої колекції, і я цієї концепції дотримуюсь досі.

Китай	Леся Семі

 

- Які особливості вашого одягу?

- Мій одяг можна розпізнати за деталями. У мене є окремі аксесуари, брендовані трикутники, де є наш логотип Lesia Semi. Досить цікавий наш знак LS. У переплетенні я показую «8», нескінченність, і навіть так промальовано, якщо добре роздивитися, то там йде спочатку серце, а потім - символ нескінченності. Тобто, любов і нескінченність. Також моя ознака - однотонність, люблю складні відтінки, стримані, приглушені, люблю глибину в кольорі. Додаю ручну роботу, стібки, деталі. Для мене це має велике значення. Це, мабуть, наслідок того, що я була три роки контролером якості на фабриці. Я працювала на Данію, і звідти моє захоплення європейським стилем. Люблю, щоб річ виглядала дуже просто, проте, таку річ дуже важко пошити. Коли одяг пошитий з однотонної тканини, то, по-перше, тканина має бути високої якості, тому що можна побачити багато дефектів; по-друге, якість швів видно здалеку, тож тут повинна бути висока якість. У своїх колекціях я використовую однотонні тканини максимально часто. Вони на подіумі не виглядають так яскраво, як принтовані. Але коли ти підійдеш, то побачиш цю якість в роботі. Тому що принтовані тканини дуже згладжують роботу. Там не видно крою. Багато дизайнерів люблять яскраві принти, кольори. Бачиш гарну сукню, а от як вона пошита, не видно. Я люблю, щоб мої робити було видно знавцю. Стараюсь експериментувати з кроєм. Перерізати ту тканину, зшивати, додавати різні ручні шви, на який бік загнути, щоб стало опуклим, де підкреслити, де згладити.

Майстер-клас	У магазині Lesia Semi

 

- За що клієнтки найбільше цінують вашу роботу?

- Мої клієнтки є у Львові і не тільки, маю прихильників у Європі, Америці і Канаді. Клієнтки люблять мій одяг за його якість. Деколи їхні чоловіки жартують, що треба вже робити шафи від Lesia Semi. Це мене теж тішить. Мій стиль добре видно здалеку. Я досі вчусь, набираюсь досвіду і відображаю це в своїх колекціях, щоб мої клієнти завжди були в захопленні. Їм ще дуже подобається, що мої колекції зовсім різні і ніколи не повторюються лекала. Кожну річ, яку я створюю, я роблю з великою любов'ю, віддаю шматочок свого оптимізму і щастя. Люди це відчувають. Часто кажуть, що одягають мої речі на особливі події, бо вони надають позитиву, сили і впевненості. Це - найбільша винагорода за мою працю, за те, що я творю.

З клієнтками	LFW 2017

 

Адже моя робота - це моє життя. Я хочу показувати свій внутрішній світ. В усіх своїх колекціях демонструю, що відбувається всередині мене і як я бачу світ не розумом, а серцем. Що мене болить, що тішить, це навіть помітно у колористиці мого одягу, який я презентую в Україні і за її межами. Це така внутрішня я, внутрішня Lesia, внутрішня Semi. Також обдумано і виважено я роблю колекцію другої лінії, де відшиваються речі від XS до XXL, щоб охопити більшу аудиторію.

- Лесю, у вас дуже широка географія показу колекцій. Де ще плануєте побувати?

- Справді, ми вже відвідали чимало країн. Це - й Голландія, Італія, Німеччина, Сербія, Польща, Казахстан, тепер запрошують в Узбекистан. Я ще думаю, їхати чи ні (подорож мала би бути на Великдень). Також була у Китаї. Навіть про щось можу забути :)))) Наступною, мабуть, буде Індія й Америка. Річ в тому, що до нас на LFW приїжджають з американського телебачення FNL Network on Amazon Prime USA. Вони спостерігають за мною, бо ми вже перетиналися неодноразово. Саме після останнього LFW ми дуже тепло поспілкувалися. Вони відзначили, що дуже яскравим був мій показ у Мілані і що моя колекція чудово підійде для Америки. Мені було дуже приємно. Також вони запросили мене до США на Тиждень моди. Обіцяли допомогти з організацією. Тож я охоче поїду в Америку, тим більше, у мене є доступ і до Канади, і до США, маю відкриті 10-річні візи. Я певний час минулого року жила в Канаді, навчалася перед тим, як випускала колекцію.

- Чи можете ви відзначити якусь загальну тенденцію розуміння моди в країнах, де ви побували?

- Знаєте, де б я не була, в будь-якій країні світу, я спостерегла таку річ: навіть якщо колекція не зовсім зрозуміла для публіки, ніхто не поспішає її критикувати. Вони так дивляться на це, певною мірою, як дитина, яка хоче дізнатися щось нове, збагнути те, що не є звичним. Це така загальна тенденція відкриття нового і його пізнання. Як приклад розвитку у цьому напрямку наведу Казахстан. Раніше вони дивились на мою колекцію з неприхованим здивуванням: о, без квітів, без орнаментів, однотонне. А зараз вони кажуть: «Лесю, твої колекції дуже цікаві, їх хочеться розглядати і запозичувати». Вони теж тягнуться до Європи, до європейських стандартів. Вони змінюються, вони готові до змін. І тому, звичайно, мені комфортно в Мілані. Але, може, якраз місія дизайнера показати красу не тільки там, де вона добре і давно читається, а там, де вона матиме велике значення.

На вечірці	Музична премія

 

- Казахстан, мабуть, дуже від нас відрізняється?

- Так, вони ще багато мають від радянського виховання. Ми більше розкуті, прогресивніші. Вони ще себе тримають у певних рамках. Хоча є деякі дизайнери, які творять дужу круто. Я, наприклад, із захопленням дивлюсь, як вони своє етнічне намагаються перетворити на сучасне. До речі, у них лише поняття Будинок моди. У них велике значення має дизайнер. Якщо я кажу «Lesia Semi», то в них виключно Будинок моди Lesia Semi. У них теж можна повчитися. Зазначу, що, на щастя, їхніх дизайнерів дуже потужно підтримує держава. Коли вони їдуть за кордон на покази, то держава повністю фінансує поїздку і навіть відряджає свої творчі колективи, які показують дитячу моду, танці, їхні традиції. Популяризують свою культуру, підтримують легку промисловість на високому рівні. Телебачення і преса одразу висвітлюють цю поїздку як подію державного значення.

- Українські медіа-ресурси не поспішають сприяти популяризації українських дизайнерів?

- Не поспішають. Я побувала в багатьох країнах, демонструючи свої колекції, але мені телефонують з видання і кажуть: «Як класно, що ви там і там побували, зробіть рекламу в нашому журналі, умови реклами ми вам надіслали на пошту». Мене це ображає. Тому що я їду кудись не просто як Lesia Semi Ukraine. Я всюди представляю Lesia Semi Ukraine Lviv. Ти презентуєш своє місто, хочеш, щоб про нього більше дізналися і почули, а коли повертаєшся до Львова, тобі виставляють прайси. Я розумію, що кожен хоче заробити. Але колись можна писати за гроші, а колись і безкоштовно. Тому я зменшила кількість своєї реклами у львівських журналах. Я понад два роки публікувалась в них, а ніхто не хоче жодного разу написати про мене просто так. Здивована Києвом, мене запросили на програму «Все буде добре». Коли вони мені зателефонували, я одразу запитала, скільки це коштує? На моє велике здивування я почула у відповідь: «Ми за це гроші не беремо, нам буде дуже приємно, що ви до нас приїдете». Одразу після СТБ мене запросили на «Суспільне», а так - треба всюди платити.

- Прикро, що все впирається у фінанси.

- Авжеж. Яким би не був талановитим дизайнер, якщо він не має можливості себе профінансувати, то ми його шедеврів не побачимо. Багато молодих дизайнерів думають, що вони пошиють колекцію, у них одразу все розкуплять і все буде круто і класно. Потім розчаровуються і зникають. Це - дуже важка робота, затратна фінансово, емоційно, фізично, тому що багато ночей недоспано з величезним нервами і переживаннями перед якимись показами. Коли їдеш за кордон, то можна й 24 години провести в дорозі. Але треба йди до своєї мрії, не втрачати свою аудиторію. Характерно, що творчі люди, зазвичай, не дуже надаються до комерції. Мені пощастило, бо я маю економічну освіту. Я розуміюся у фінансах і намагаюся вибирати золоту середину. Завдяки своїй роботі я маю можливість багато подорожувати. Ну я й досягнула певного фінансового успіху, щоб собі це дозволити. Хоча ми досі не є прибутковими, незважаючи на те, що працюємо вже 5 років. Дуже б хотілося, щоб український дизайнер шанувався і цінувався. Щоб у цей бізнес заходили лише грамотні люди, які вміють творити і вміють правильно робити цей бізнес. Щоб не заходили ті, хто хоче лише попіаритися. Вони швидко зникають, при цьому створивши конкуренцію хорошим дизайнерам, які можуть не витримати піару інших людей, що прийшли побавитися.

	Леся Семі та львівські виконавці Ivan Navi та Галя з гурту «Шоколадка»

- Розкажіть, будь ласка, про свою команду.

- Насамперед, скажу, що моя команда дуже надійна. Фактично, якщо глянути, якою вона була в перший рік роботи, і проаналізувати, як розвивалася далі, звісно, змінювалася. Приходили і йшли люди, але з кожною людиною я нормально спілкуюсь досі. Нещодавно я скоротила штат. Зараз маю 5 працівників, яких цілком достатньо для того, щоб створювати для подіуму ексклюзивну колекцію, відшивати зразки і віддавати масовий відшив на фабрики. Я порахувала, що мені вигідніше відшивати колекцію на фабриці, ніж у себе. Бо я, все-таки, ті три роки мріяла відшивати все це в себе. Думала, що це буде краще, вигідніше. Рік часу показав, що ні. Або я ще не готова до цього, або це має робити фабрика, і цим мають займатися відповідні люди, бо мене не вистачає на все. Тому ми змінили офіс, адже мені не треба більше великої квадратури. Одяг, який я відшиваю в масовці, створюється на основі аналізу потреб сучасної жінки. Тож він зручний, практичний і на щодень. Відшиваємо від XS до XXL. Більші розміри не роблю, хоча є потреба, але це вже йде специфіка фігури і буває важко вгадати з лекалами. Тому я зупинилась на XXL. У мене також є парфуми, сумки, взуття, і від останнього LFW я навіть почала шити чоловічі колекції.

- Як поєднуєте роботу з вихованням свого сина Остапа?

- Нічого особливо складного в цьому нема. Основне - бажання. Між нами час від часу виникають конфлікти, але ми завжди спілкуємось, обговорюємо. Я намагаюсь розмовляти його мовою, і ми таки доходимо до спільної думки. Після того, коли пожила в Канаді, я настільки захопилась цією країною, що відправила Остапа туди влітку на цілий місяць. Він там став самостійним. Треба відпускати дитину, щоб вона бачила світ і розуміла, що ви можете завжди допомогти. Він дуже цінує свою зону комфорту, свою територію. Я його намагаюсь всьому навчити. Тому що не одразу він піде від мами до дружини. : )

Нещодавно він зробив мені сюрприз: почав сам готувати собі сніданки і збиратися до школи. Зараз він відвідує ІТ-курси, де вчать створювати ігри, а також ходить на заняття з вокалу і фортепіано. Хочу, щоб він спробував свої захоплення.

- Лесю, ви завжди чудово виглядаєте, що робите для цього?

- Загалом, люблю доглядати за собою й охоче роблю це навіть у домашніх умовах. Стараюсь ходити раз на тиждень до косметолога на чистку, пілінг чи апаратний догляд. Дуже люблю спа, масажі, по суботах - басейн, сауну, але впродовж останніх чотирьох років не завжди на це маю час. Якщо їду на море, то обов'язково записуюсь на курси масажу. Люблю активний відпочинок, а також - пасивний релакс. Деколи мені півдня треба полежати в ліжку, щоб «підзарядитися». Ще дуже допомагають добре виглядати зустрічі з друзями та рідними - час, який я проводжу з близькими мені людьми.

- Чим вас можна вразити, наприклад, якимось подарунком?

- Можна багато що дарувати, але з віком я почала розуміти: якщо мені дарують недорогі і дрібні подарунки, мені це більше до вподоби, ніж щось велике і коштовне. Тому що знайти якусь дрібничку, провести асоціацію зі мною - на це треба потратити чимало часу. І я ціную цей час, який люди витрачають на мене. Коли мене запитують, що мені подарувати, може, якусь сумку чи ще щось, я кажу: «Купіть мені, будь ласка, фею. Таку найделікатнішу, маленьку». Знаєте, скільки їм треба часу для цього? : )

- Що основне, на вашу думку, в особистих стосунках, чи мотивує вас ваш чоловік?

- Обов'язково - взаємоповага. Любов, як весна, минає, але якщо ця любов не переросте у взаємоповагу, то нічого доброго не буде. Я, як і кожна людина, хочу любити, щоб жити, відчувати повагу і поважати. Мій чоловік - чудовий мотиватор. Він дуже терплячий, а я - імпульсивна. Багато мені підказує, бо має значно більший досвід у бізнесі. Він навчив мене, що земля кругла і на повороті можна зустрітися, тому я ніколи не розходжуся з людьми зі скандалами, якщо виникають непорозуміння, та не тримаю образи. Якби не чоловік, я би, певно, кинула цей бізнес. Бо я бачила, який він складний і затратний. Чоловік мене завжди підтримує. Все, що я досягла - це мій життєвий досвід і навчання мого чоловіка.

 

Фото з архіву Лесі Семі