rss
08/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Корупція сто років тому: як обкрадали армію УНР і до чого це призвело

Під акомпанемент корупційних скандалів добігає кінця передвиборча кампанія. Численні кандидати у президенти переконують у тому, яка у них «нульова толерантність до корупції». Невдовзі українці зроблять свій вибір, хто переконливіший. Зі свого боку, «Історична Свобода» вирішила бути в тренді й теж поговорити про корупцію, зокрема, в добу Української революції 1917-1921 років.

 

Title  
 З’їзд керівників українських дипломатичних місій
і посольств у Відні, 1919 рік
 

Про те, якою корупція була сто років тому, Радіо Свобода розповів історик Павло Гай-Нижник.

- Якщо йдеться про корупцію тієї революційної доби, то, на вашу думку, відколи треба починати?

- У 1917 році ми не можемо говорити про корупційні скандали, тому що тоді Центральна Рада не мала власних фінансів. Ті крапельки грошей, які надсилав їй з Петрограда Тимчасовий уряд, йшли на те, щоб купити стільці, аби можна було працювати.

Те, що ми називаємо корупцією, а не дрібними зловживаннями, почалося в період Директорії, після семи з половиною місяця гетьманату Скоропадського, коли були накопичені великі кошти в бюджеті, коли гроші з'явилися на іноземних рахунках. Тоді вже було в яку кишеню сунути руку.

Вже у січні 1919 року бачимо перші маніпуляції - зокрема, гра на курсі грошей. Був великий скандал з відомим громадсько-політичним діячем Лотоцьким, який потім став послом УНР в Туреччині.

Він вимагав обміну коштів на заниженим курсом, а не за офіційним. Таким чином отримувалися значно більші гроші. Власне, не один він вдавався до подібного.

Треба загадати про ще один випадок. Коли Винниченко зрозумів, що він не має впливу як голова Директорії, постало питання, щоб він припинив головування в ній і членство. І щоб він спокійно пішов зі своєї посади, то йому дали «відкат» у 20 мільйонів гривень. А потім ми дивуємося, звідки у нього з'явилася дача на півдні Франції.

- Хіба тоді можна було так вільно гривні обміняти у Франції? Хіба це була тоді ліквідна валюта?

- Карбованці та гривні тоді були ліквідною валютою, їх обмінювали через німецькі банки.

- Це було виплачено теж з державної скарбниці?

- Так. Щоб він не заважав Петлюрі очолити Директорію й робити свою справу на чолі держави.

- Це було офіційно зроблено? Цю суму провели через документи?

- Є постанова про виділення Винниченку грошей, але вони чомусь не проходять через бюджетні обчислення.

- І от у цей час формуються українські закордонні місії. Які при цьому були зловживання?

- Під час гетьманату у нас було укладено з Німеччиною та Австро-Угорщиною дві фінансові угоди на величезні суми.

  Title
  Лідери Директорії у Кам’янці-Подільському,
червень 1919 року

Україна дала 200 мільйонів позики Німеччині й 200 мільйонів позики Австро-Угорщині. Ці кошти були переведені в їхні банки, де вони були переведені в авуари - цінні папери, на які українській державі мали крапати відсотки. Ці кошти були валютними запасами.

Петлюра заснував таку установу як фінансова агентура. Вона була розташована у Берліні, їй передали контроль над цими великими державними коштами. Нюанс у тому, що ця фінансова агентура була єдиною установою, яка автономно розпоряджалася виділенням коштів українським посольствам, для роботи військово-санітарних місій, для повернення біженців і для закупівлі військового майна.

На її чолі поставили довірену особу Петлюри - Григорія Супруна, який за Центральної Ради очолював кредитну канцелярію Міністерства фінансів УНР. Ці люди отримали владу над великими коштами і почали зловживати цим. Найбільший скандал виник саме навколо цієї фінансової агентури УНР.

Свого часу гетьманат замовив якісні грошові знаки у німецькій друкарні - з водяними знаками, на спеціальному папері. Для того, щоб їх переправляти через фронт...

- А який фронт був на той момент?

- Українсько-польський фронт. Тобто, через Польщу треба було літаками перевозити скрині з грішми. І в Німеччині з великих бомбардувальників - це були такі величезні біплани - створили авіаційну компанію. Українська фінансова агентура зафрахтувала у цієї компанії п'ять літаків, які мали перевозити українські гроші. І на фрахтуванні цих літаків були зроблені перші оборудки.

Німецькою компанією була запропонована одна ціна, однак українська фінансова агентура запропонувала більшу ціну. А в документах проходила та ціна, яку запропонували німці.

- А як розкрилося, що були якісь зловживання на фрахті літаків, які перевозили гроші? І чи перевезли гроші?

- Всі не перевезли, але перевозили, все-таки.

Крім того, ця фінансова агентура мала закупити радіостанції й білизну для українських солдатів. На папері було закуплено три радіостанції, насправді - жодної. Так само закупили білизну, яка проходила як нова білизна зі складів Німеччини. Насправді купили подерте й гниле шмаття.

Як це все розкрилося? На заваді стала німецька пунктуальність. Німеччина першою це розкрила, їхня спеціальна поліція, й Німеччина почала висловлювати претензії українському уряду. Уряд Директорії на той час вимагав передати йому всі кошти, які були в авуарах у німецьких банках.

Після цього Петлюра надіслав ревізійну комісію.

- Це коли відбувалось?

- Протягом весни-літа 1919 року. Тобто, вони встигли провернути все це за півроку. Коли фінансова комісія приїхала в Берлін це розслідувати, діячі фінансової агентури й Супрун просто не пустили їх, сказавши, що ми вас не знаємо.

Відтак, відрядили другий, більш солідний склад ревізійної комісії на чолі з прем'єр-міністром України. Коли приїхала ця комісія, то голова фінансової агентури УНР Супрун сказав прем'єр-міністру, що не знає того, хто то такий і що таке уряд УНР, мовляв, спочатку доведіть, що ви уряд України.

Розгорівся величезний скандал, тому що уряд України більше не додумався ні до чого, ніж подати в німецький суд на свою ж фінансову агентуру.

До того ж, цей Супрун за ці ж державні українські гроші в німецьких газетах почав пропаганду проти уряду Директорії на свій захист. Зрештою, український уряд спочатку мусив доводити, що він взагалі є урядом України.

- А як цей Григорій Супрун на закиди в корупції відповідав?

- Спочатку не давав жодних звітів фінансових, не пускав до скринь і документації. Це мав вирішити німецький суд. У суді український уряд почав доводити, що він взагалі існує. Довелося показати документи про визнання його урядом, що це правонаступник колишнього уряду Центральної Ради, який свого часу визнав німецький кайзер.

Почалися скандали. Під час цих скандалів почали виникати інші деталі. Наприклад, що член Директорії Макаренко, якому Петлюра сказав, щоб той краще виїхав в Європу і не заважав йому, почав вимагати для себе кошти з цієї ж фінансової агентури.

- А цьому Макаренку, на відміну від Винниченка, «підйомних» не дали?

- Так. Він виїхав як у відрядження. А оскільки Макаренко де-юре ще залишався членом Директорії, то він видав наказ: якщо йому не видадуть стільки грошей, скільки йому потрібно для нормального життя в Європі, то припинить фінансувати українські посольства й місії.

Зі щоденників і записів українських місій, зокрема, у Відні та Празі, відомо, що там українські дипломати сиділи без зарплати й без грошей, коли на їхні рахунки мали би бути переведені мільйони українських грошей, щоб вони могли проводити українську справу в Європі. А тоді це було дуже важливо. Тривала мирна конференція після Першої світової, де визначали післявоєнний устрій Європи й те, чи визнає Антанта українську державність.

Зрештою, цей скандал закінчився нічим.

Title  
 Група інтернованих вояків УГА з отаманом у центрі
 

Коли змінився уряд, то вирішили укласти мирову з цим Супруном. І коли той, врешті, пустив їх до фінансових документів, то частина з них була знищена чи зникла. Цей скандал зам'яли, щоб не плямувати Україну.

- Україна щось отримала, у підсумку?

- Частину з тих грошей, які мали йти від гетьманського уряду. Це була мізерна частина, яка мала б іти лише на фінансування дипломатичних представництв.

Але під час цього процесу й цих скандалів викрили ще зловживання посла УНР в Німеччині Миколи Порша. Він був теоретиком української соціал-демократії, на початку 1918-го змінив Петлюру на посаді військового міністра.

- А він чим уславився в Берліні?

- Відмиванням грошей, спекулятивною грою на курсах. Коли українська армія хворіла на тиф й не мала набоїв і елементарного обмундирування, цей діяч купив для своєї коханки у Карлсбаді великий будинок. Коли була нарада українських послів, то він поїхав у Карлсбад до неї.

Німецька преса писала: поки українська армія героїчно обороняє Україну, то її урядовці, зокрема, такого рангу, як посол і члени Директорії, займаються спекуляцією, розтринькуванням українських грошей, живуть, як кажуть, на широку ногу, розкошують.

Ці гроші були призначені не тільки для закупівлі ліків, зброї та амуніції. На той час у Європі було багато українських солдатів-військовополонених ще з часів Першої світової війни.

Гроші призначалися ще й для того, щоб цих людей визволити з таборів інтернованих чи військовополонених і повернути в Україну, щоб вони могли вступити в українську армію. Цього не зробили.

Один із найбільших скандалів розгорівся в Італії з Олександром Севрюком, якому доручили визволити тисячі українських полонених. А в Італії були дуже важкі умови утримування. Там були галицькі військовополонені з колишньої австро-угорської армії, а також інтерновані вояки з колишньої російської армії, яких Антанта туди переправила.

Севрюку доручили зробити все можливе для визволення цих полонених, а для початку - створити їм нормальні умови життя. Маючи великі кошти, які були виділені йому на цю роботу, Севрюк приїхав до Італії, побув там кілька тижнів, а потім поїхав до Парижа розважатися. Потім знову повернувся до Італії, але так і не був у жодному українському таборі для інтернованих чи полонених.

- А це хто з'ясував?

- Це з'ясувалось через скандали в італійській пресі, а також через українських діячів, які скаржилися Петлюрі.

- А як італійська преса на нього звернула увагу?

Тоді післявоєнний світ був бідний, була велика криза. На цьому фоні навіть західні дипломати не шикували. А цей Олександр Севрюк був досить відомою особою. Чому ще він впав у очі? Тому що він був головою української делегації на Берестейських переговорах. Він укладав Берестейський мирний договір. Він був досить відомою особою в Європі.

- На нього звернули увагу як на людину, яка, з одного боку, уклала Брестський мир, а з іншого - бо він грошима розкидався?

- Так, він відвідував казино, всілякі злачні місця. Проблема була в тому, що його призначив на цю місію особисто Петлюра, що покладало і на нього відповідальність.

Петлюра потім писав у листах: з ким будувати державу, якщо довкола одні негідники й пройдисвіти? Він дуже обурювався. Але жодних заходів покарання не було вжито.

Скажімо, якби більшовиків так обдурили їхні агенти за кордоном на гроші, то думаю, що товариш Дзержинський відрядив би туди кілька чекістів і вони б витрусили з тих усі нутрощі. Український уряд не застосовував таких методів. Нічого не було зроблено, не порушили жодних справ. Лише скандали, яким не давали розголосу, бо вважали, що це б'є по репутації країни.

Олександр Севрюк переїхав до Парижа, потім - до Німеччини й працював на німецьку розвідку. Він був агентом кількох розвідок, і на радянську розвідку також працював. Зрештою, його підірвали у потязі, обставини досі невідомі...

- Кажуть, що це була катастрофа. А як склалася доля Порша і Супруна?

- Супрун відкрив свій бізнес і спокійно жив у Німеччині. У нього був свій магазин, він торгував, навіть відкрив видавництво. Мав замовлення з більшовицької Росії для друку їхніх книжок. Спокійно жив у еміграції й навіть приїздив до радянської України, у розвідку. Адже тоді пропагувалося повертатися до радянської України, повернувся Грушевський.

  Title
  Українське зібрання у Празі, 1919 рік

Супрун нормально дожив до старості та помер у Німеччині досить забезпеченою людиною. Микола Порш так само спокійно помер в еміграції. У них все склалося чудово.

- Який розголос ці закордонні корупційні скандали мали в УНР? Як на них реагували?

- Урядовці середньої й вищої ланки, звісно, про це знали. Широка громадськість цього не знала - тоді не було телебачення чи Інтернету. Зрештою, тоді Україна палала у війні, і простих селян або повстанців це мало цікавило.

- А урядовці як реагували?

- Урядовці це знали, певні урядовці заздрили. Тоді була пошесть - майже всі намагалися виїхати за кордон, шукали якесь місце, щоб виїхати чи в складі санітарної місії, чи дипломатичної. Довго це не могло продовжуватись. Уже в листопаді 1919 року УНР практично втратила свою територію, потім тимчасово повернулася в 1920-му - і потім знову втратила.

- На вашу думку, ця корупція, що мала доволі великий масштаб, наскільки вона зумовила українську поразку в національно-визвольній боротьбі у цей період?

- Це - надзвичайно важливе питання з кількох елементів.

Насамперед, тоді розглядалося питання світового устрою - і це втрата українською державою та урядом авторитету.

Також ми втратили великі людські ресурси, які були в Європі в таборах для інтернованих. Вони могли повернутися в Україну та поповнити збройні сили. Наприклад, поляки таку справу зробили - вони сформували велику й добре підготовлену армію.

- Їм Франція допомогла, а Україні ніхто не хотів допомагати.

- Так. І, зрештою, ця армія завдала сильного удару по Галицькій армії.

Також це набої та зброя. В Європі після закінчення Першої світової війни залишилися величезні надлишки обмундирування, зброї, боєприпасів, ліків. Європа була зацікавлена у тому, щоб це продавати за півціни, тому що це був уже надлишок. Все це могло прибути в Україну, але все це практично було зведено нанівець через корупцію.

Треба сказати, що були також і чесні українські дипломати. Але через те, що до них не доходили кошти, у нас у Відні лишилися тільки посол, його дружина і секретар. У нас практично всі місії були паралізовані.

- Отакі наслідки корупція мала сто років тому, і варто було б засвоїти уроки історії.

- Проблема в тому, що у нас модно романтизувати історію. А потім ми шкодуємо, що історія нас нічого не вчить. Для того, щоб ми зробили правильні висновки з історії, нам потрібно знати не тільки геройські й позитивні речі, а й ганебні речі. Тому що ці ганебні речі поховали українську державність. Після цього були репресії та Голодомор. А всього цього могло і не бути.

Автор: Дмитро Шурхало

Джерело: Радіо Свобода

«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода»

Шукач загублених

Секрети знаменитих облич

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com