В історико-культурній частині міста Луцьк, на березі річки Стир, що за 200 метрів від замку Любарта, привертає увагу цікавий і незвичний, витесаний з каменю будинок зі скульптурами навколо. Мешканці міста, здебільшого, називають його «будинком Голованя». Туристи та гості кажуть, що це - луцький «будинок з химерами».

 

Микола Головань

Власником цього замкоподібного витвору в сучасному виконанні є луцький скульптор, почесний мешканець міста Головань Микола Микитович. Він ображається, коли його дітище називають будинком з химерами. Каже, що химери є у Києві, а свій будинок називає «Вернісажем творчості».

Будинок скульптора прикрашають понад 500 найрізноманітніших фантазійних скульптур різних напрямків, стилів і форм. Тут можна побачити епоху Відродження, готику, бароко. Є тут античні красуні, барокові святі і сучасні діви. Все це дивовижним чином створює цілісний ансамбль. На даху будинку «живуть» містичні істоти. Довкола будинок прикрашають кам'яні русалки і дракони. Вхід вартують два великі леви. Довкола будинку розкинувся цілий кам'яний сад із птахами, звірами, людьми. Біля паркана на вулиці встановлена лавочка для закоханих пар.

На фронтоні будинку розміщено барельєф із зображенням усіх членів сім'ї скульптора, а сам скульптор тримає то все як Атлант. Микола Микитович вважає це найкращою роботою свого життя. Її вага - півтори тонни. Є «італійський» дворик і кузня. На подвір'ї розташовано безліч різних деталей: брили каміння і багато великих та малих скульптур, які чекають свого часу та належного місця в композиції.

Будинок має оригінальне оздоблення не тільки зовні, а й всередині. Микола Головань має мистецьку освіту, тому його скульптури і все інше має смислове значення, прив'язку і послідовність. Весь комплекс має перший, другий і третій плани. І все це перейшло через руки Миколи Микитовича та його сина. Звісно, що не обійшлося і без допомоги техніки.

Микола Микитович працює над своїм міні-замком майже 40 років. Вважає, що свого часу зробив правильний вибір і зараз не шкодує. Він був заслуженим і шанованим у місті скульптором, у 1980-х роках йому дали клаптик землі біля річки під будівництво цього будинку. Майстер подарував для міських парків багато скульптур. Більшість із них збереглися досі. Міська влада не забула цього і пішла назустріч скульпторові.

Спочатку тут було болото і чагарник, а зараз місцину не впізнати, бо майстер перетворив той клаптик у казку. Коли йшлося про виділення земельної ділянки під будівництво, то було багато варіантів, але скульптора цікавила ділянка саме біля річки. Міська рада прислухалася до побажань Миколи Микитовича і дала йому улюблене місце. Відомий у Луцьку архітектор Ростислав Метельницький зробив проект, а Микола Головань його затвердив. Тоді треба було на всі 100 відсотків дотримуватися вихідних даних проекту. Ліпка - то вже творчість, і там можна дати волю власній фантазії. Полегшення і свобода настали, коли прийшов до влади Горбачов. Розпочинати таке будівництво було нелегко, адже потрібні великі кошти. Заробляв сам. Пізніше з'явилися меценати, які частково допомагали. Тільки фундамент і цоколь робив два роки. Італійський дворик і ротонду робив протягом п'яти років, а кам'яний двосторонній паркан дорівнює вартості всієї хати. А чого вартий тільки один балкон, зроблений під білий мармур!

Оскільки поруч річка, то довелося робити глибокий котлован. Річкову воду майстер завжди використовує в будівництві. Вона - м'яка і приємна в роботі. Навіть для розчину матеріалу для скульптур.

«Ця річка дає мені не лише матеріал для будівництва, але й оздоровлення, - каже Микола Микитович. - Влітку, коли спекотно, йду до річки купатися. Пливу проти течії, і це дає мені наснагу та корисний заряд енергії для роботи».

Усі, без винятку, скульптури майстер виготовив сам і з допомогою сина. Часто, коли робив скульптури на замовлення, форму залишав у себе і робив потім копію для себе. Багато робіт є в одному екземплярі. Бувало, що їх хотіли купити за великі гроші, але майстер ніколи на це не приставав. Скульптор вдало підбирає кольори своїх робіт, які передають настрій різних епох. Часто люди запитують, де майстер взяв ту чи іншу скульптуру, бо вона, мовляв, така вже стара.

Творчий безлад	Фрагмент італійського дворику

 

Вписалися в цей ансамбль деякі роботи, які збереглися від старої батьківської хати, але більшість робіт, на жаль, пішли під бульдозер. Старий батьківський будинок, в якому було багато мозаїки і розписів, зруйнували, а сім'ї дали «хрущовку», в якій скульпторові з високим летом фантазії було затісно.

Ротонда	Вечоріє

 

Нелегко було скульпторові 1990-і роки, коли процвітав кримінал. Його неодноразово обкрадали та здійснювали акти вандалізму. Зате приємно, що не стоїть осторонь міська влада. За свій кошт зробили реконструкцію дороги, площу, дали скульпторові звання «Почесний громадянин міста». Зараз залишилося останнє питання - приватизація землі. Микола Микитович сподівається, що вже найближчим часом міська влада закінчить цю роботу, і він стане повноправним власником не лише будинку, але й земельної ділянки.

Фрагмент даху	«Вернісаж творчості» Миколи Голованя. Загальний вид

 

«Це - не просто моя хата, це - родзинка міста, - запевняє скульптор. - Хата залишиться в місті і буде доповнювати замок Любарта».

До будинку Миколи Голованя щоденно приходять багато відвідувачів з України, Європи, США, Канади. Скульптор зізнається, що це дає йому внутрішній спокій, що працює недарма. Сюди приходять закохані пари, щоб посидіти на лавочці закоханих перед його будинком. А скільки цікавих людей побувало в цьому Вернісажі творчості! Микола Микитович - гостинна людина, любить спілкуватися з журналістами. Коли приходять гості, то свою екскурсію він розпочинає з кухні.

Північний бік «Вернісажу творчості»	Передній бік будинку з видом на Лютеранську кірху

 

«Я цю кухню називаю намоленою церквою, - починає розповідь Микола Микитович. - В ній стільки цікавого відбулося. А в цій кам'яній пічці стільки дров згоріло! І людей цікавих було тут чимало. Багатьох уже нема серед живих».

На передньому плані, відправа, ротонда	Родинний барельєф

 

Микола Микитович протягом усього творчого життя працює в скульптурі. Його роботи завжди мали великий пошанівок як в Україні, так і за її межами. У своїх роботах майстер робить парафраз на основі грецької міфології та архітектури, але все це перепускає через своє бачення. Найбільше робіт скульптора зберігаються на його рідній Волині. Зробив великий пам'ятники воїнам-афганцям, який затверджували у Києві. Виготовив пам'ятник воїнам ІІ Світової війни неподалік Луцька. Багато зробив надгробних пам'ятників. Всі ці пам'ятники мають підтекст, філософію, символіку. Старається, щоб ці пам'ятники полегшували людські страждання. Робить пам'ятники портретні і символічні.

Південний бік будинку. Зліва – лавочка для закоханих	Головний вхід на подвір’я

 

Протягом шести років Микола Микитович працював із сином Миколою у Москві. Спочатку він поїхав із сином виконувати замовлення на Івано-Франківщину, а коли замовник побачив високопрофесійні роботи батька і сина, то запросив їх на роботу в Москву, де мав свою фірму.

«У Москві був великий і дуже цікавий пласт роботи, - згадує скульптор. - Ми оформляли дворики на конкурс. Працювали в самому центрі Москви. Приїхали ще за Єльцина, а пізніше до влади прийшов Путін. Тоді в Росії уже був кримінал, жахливий період, але в нас був «дах», і тому нас нічого не лякало. Заробіток у нас був великий. В моїй пам'яті залишилося багато приємних та цікавих моментів. Зустріли цікавих людей, з котрими заприятелювали. Ми їздили туди як на сезонну роботу - на місяць-два. Пригадую, що брали участь у конкурсах «Рік Дракона», «Рік байкаря Крилова». Була Пушкінська тема та багато інших. Була декоративна скульптура. Я там був як головний скульптор».

Микола Головань не боїться за свої роботи, які виготовив протягом життя. Жодного разу на його роботу ніхто не нарікав. Він дбав не тільки про мистецький аспект роботи, але й про її міцність і витривалість. Скульптор ставиться до своїх робіт з перспективою. Не хоче, щоб після нього залишилася руїна.

	Вхід до кухні, яку скульптор називає намоленою церквою

Найважчою роботою в житті скульптора був пам'ятник... синові, котрого не стало 14 років тому. Втрата сина сильно підкосила скульптора. Каже, що в кухні, де скульптор любить пригощати відвідувачів, присутня його аура. Перед пригощенням скульптор просить пом'янути сина. Біля синового портрета запалює свічку, наливає в чарку 50 грамів горілки, кладе шматок хліба і промовляє кілька слів на вшанування пам'яті сина. Син був дуже талановитим ковалем і художником, писав вірші, рука в руку працював з батьком над «Вернісажем творчості». На щастя, від сина залишився внук Микола, котрому зараз 21 рік. Не забувають сина і його колишні друзі. Вони часто приходять до Миколи Микитовича, допомагають йому в роботі. Вони для Миколи Микитовича немов сини. Протягом кількох років була традиція, що перш ніж пом'янути сина, хлопці пропонували щось зробити для будинку. Це дуже допомагає скульпторові пережити стрес.

З ностальгією скульптор згадує Львів, адже протягом п'яти років (1960-65) навчався в коледжі імені Івана Труша.

«Львів для мене дуже важливий, бо там проминули мої найкращі роки, - ностальгує Микола Микитович. - Я досі духовно з'єднаний зі Львовом. Як мені хочеться ще хоч раз у житті походити вуличками Львова, згадати студентські роки, відвідати могили своїх викладачів»...

В студентські роки Микола Микитович любив ходити вулицями Львова і робити різні замальовки. Незабаром його замальовки почали з'являтися на шпальтах львівських газет. А в газеті «Вільна Україна» заробив свій перший гонорар, який вдесятеро перевищив його стипендію. Він зробив 5 малюнків, за які отримав 200 рублів. До студента підійшов здивований професор, привітав Миколу і сказав, що навчався в Польщі та Австрії, але газети ніколи його не публікували. Пізніше регулярно співпрацював із львівськими газетами. Купив собі гарний костюм і перейшов мешкати з гуртожитку на квартиру. Після 4-го курсу, у зв'язку з невдалим коханням взяв академвідпустку і поїхав у Сімферополь. Співпрацював з газетою «Советский Крим» як художник.

У Миколи Голованя є ще одне мистецьке зацікавлення. Він - талановитий графік. Наприкінці 2018 року в Луцьку успішно пройшла виставка його графіки і скульптур. Окремо відбувалася виставка художніх робіт його сина. В п'ятницю, 22 березня, відбудеться презентація книжки афоризмів та життєвих нарисів про скульптора «З вами буде говорити скульптор». Автор книжки - луцький журналіст Володимир Павлік.

«Мистецтво для мене, немов терапія, - розповідає Микола Микитович. - Якби не мистецтво, то я б не мав того духу, сили і внутрішнього здоров'я. Мистецтво дає мені адреналін, коли мені буває зле і я мушу то все пережити».

Микола Головань народився і виріс в Луцьку. Його батько, Микита Леонтійович, походить з Одещини. Свого часу був добрим столяром, сильним і впертим, але справедливим чоловіком, котрий виконував свою роботу. Він завжди казав синові: «Ніколи не дивись, що роблять сусіди. Просто роби свою роботу».

«Мій батько був для мене еталоном чоловіка. Можливо, я перейняв його хватку і зміг впоратися з таким будинком», - філософствує Микола Микитович.

Мама Миколи Микитовича, Юзефа Вільгельмівна, корінна полька, походить з Новограда-Волинського. Була доброю кравчинею, лагідною за характером.

Є в Миколи Микитовича донька Наталя, котра теж пішла слідами батька. Вона - художник дизайну. Виховує сина і доньку.

Великою опорою в житті скульптора є дружина Тамара Филимонівна. Вона завжди підтримує чоловіка в його задумах і роботі.

«Я хочу бути чесним, як ніколи, в своїй праці, у своїх можливостях спілкування з людьми, і від того я буду щасливий. А ще я щасливий від того, що Україна вже інша. Зараз люди почали звертати увагу на духовний світ. Це вже не ті люди, що були 30 років тому. Вдячний батькам, що дали можливість творити. Вірю, що наші діти та онуки будуть значно щасливішими», - зазначив скульптор на закінчення нашої розмови.