Оприлюднене 19 березня рішення першого президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва про відставку одразу ж викликало багато питань у світі і вважається певною несподіванкою.

 

Касим-Жомарт Токаєв, виконуючий обов’язки президента Казахстану з 20 березня 2019 року

Втім, з огляду на розвиток геополітичної ситуації навколо цієї країни, саме такого розвитку подій треба було очікувати вже давно.

Незалежний багатонаціональний Казахстан пройшов ті ж самі етапи становлення власної державності, що ї Україна, можна знайти багато спільних відправних точок становлення державної незалежності.

Сучасний Казахстан складається з 5 великих економічних районів, таких, як Північний (вирощування зернових, видобуток залізної руди і кам'яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика), Східний (кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство), Західний (видобуток нафти і газу, машинобудування, приладобудування, виробництво будівельних матеріалів, зокрема, черепашнику, крейди, цементу), Центральний (чорна та кольорова металургія, машинобудування, тваринництво) та Південний (бавовна, рис, вовна, зерно, фрукти, овочі, тютюн, виноград, конопля; розвинені кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне та лісове господарство).

Нафтові гроші і  геополітика

 

Незалежний Казахстан майже постійно має високу інвестиційну привабливість, не випадково тут присутні майже всі світові бренди, насамперед, у сфері видобутку енергоносіїв, які, здебільшого, експортуються за кордон. Щоправда, географічне розташування республіки тривалий час зумовлювало експорт більшості товарів, зокрема сировини, винятково через територію Росії.

З часом цю залежність було подолано шляхом диверсифікації постачань нафти, насамперед, до Китаю, Ірану та інших країн. Тим більше, що йдеться про нафту, яку видобувають казахстанські компанії (16-20% загального обсягу), тоді як іноземні вирішують питання транспортування незалежно.

Через позицію Росії, яка чинила шалений тиск на Астану з метою завадити будь-яким спробам зменшити транзит через РФ на користь інших маршрутів, так і не відбулося повне долучення Казахстану до міжнародного проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Баку-Тбілісі-Джейхан.

Будівництво окремої нитки підводного нафтопроводу між казахстанським Актау і Баку скасували, а обсяги нафти, які окремі західні експортери транспортують за цим маршрутом танкерами, є порівняно незначними. Між іншим, саме ця обставина, попри тривалі спроби Києва завести казахстанську нафту до українського нафтопроводу Одеса-Броди для подальшого транспортування до Європи, блокує такі плани. Але це - вже окреме питання.

Дехто з експертів вважає, що казахстанські владні еліти і сам Нурсултан Назарбаєв виявилися не готовими до набуття республікою незалежності наприкінці 1991 року у зв'язку з розпадом СРСР. Звідси і пояснення численних зовнішньополітичних ініціатив та спроб президента Казахстану створити такий собі «Євразійський союз», який він бачив у вигляді «міні-СРСР», де головна відповідальність за безпеку країни покладалася б на новий «центр».

Наявність значних надходжень до бюджету від діяльності на території республіки іноземних компаній дозволяє уряду підтримувати у суспільстві соціальний мир, порівняно високий рівень життя і навіть стимулювати повернення на історичну батьківщину етнічних казахів з Афганістану та інших країн.

Розуміння російської загрози було у керівництва республіки від самого початку набуття нею державної незалежності. Адже у північних регіонах, де живуть, головним чином, етнічні росіяни, відсоток представників титульної нації традиційно був невеликим. Здебільшого, саме для посилення державної присутності у центрі і на півночі території РК у 1995 році було прийняте рішення щодо переносу столиці з Алма-Ати (каз. - Алмати) до іншого міста, розташованого у самому центрі території країни.

	Фото з сайту http://www.akorda.kz

Таким містом, що відповідала вимогам одразу за 32 параметрами міжнародних стандартів, була Астана (до 1998 року - Акмола). Також в рамках реорганізації ЗС Казахстану ближче до прикордонних північних регіонів було передислоковано і розміщено на постійній основі війська.

Тривалий час у регіоні Центральної Азії тривало регіональне суперництво Казахстану й Узбекистану. І хоча після зміни політичного керівництва у Ташкенті ситуація дещо покращилася, зберігається загроза вторгнення з боку Ферганської долини ісламістів, що можуть викликати нові вогнища напруженості і становлять небезпеку подальшого розхитування ситуації.

Іншим проблемним для РК напрямком залишається кордон з Китаєм (йдеться про Сіньцзян-Уйгурський автономний район). Адже на територіях обох країн мешкають казахи й уйгури. При цьому на китайському боці кордону уйгури протягом десятків років виступають проти центральної влади. Уйгурський фактор також здатний у майбутньому дестабілізувати взаємини між країнами і потенційно може бути використаний для втручання у внутрішні справи Казахстану.

Ядерне роззброєння - казахстанський досвід

 

Після розпаду СРСР Казахстан отримав у спадщину четвертий (після США, Росії і України) ядерний потенціал. Йдеться про 104 міжконтинентальні балістичні ракети SS-18 («Сатана»), з 10-ядерними боєголовками кожна, 40 стратегічних ядерних бомбардувальників, здатних нести до 320 ядерних боєзарядів, а також 650 одиниць тактичної ядерної зброї. Загалом - понад 2000 боєзарядів.

Щоправда, Алма-Ата (як і Київ), технічно не мала можливості застосувати цей колишній радянський арсенал. Казахстан також успадкував величезні випробувальні, космічні та ядерні полігони, зокрема, Семипалатинський. Водночас, було ліквідовано біохімічну лабораторію, що діяла з 1948 до 1992 років у містечку Кантубек (Аральськ-7) на острові Відродження в Аральському морі і займалася розробкою бактеріологічної зброї.

У 1994 році Казахстан, РФ, Велика Британія і США підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням Республіки Казахстан до Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. Пізніше до гарантій доєдналися Китай і Франція. 22 листопаду того ж року в рамках проекту «Сапфір» до Оук Рідж (штат Теннессі) літаком було доправлено 581 кг наявного збагаченого урану, який Казахстан продав США в обмін на фінансову допомогу обсягом у кілька десятків мільйонів доларів.

У квітні 1995 року всю наявну на території Республіки Казахстан ядерну зброю вивезли до Росії. 27 травня 1995 року у штольні колишнього Семипалатинського ядерного полігону знищили останній ядерний заряд, а у 1996 році з території республіки було виведено до РФ стратегічні бомбардувальники.

У 1996 році, відповідно до Угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-1) і Лісабонського протоколу, було завершено роботи щодо демонтажу міжконтинентальних балістичних ракет у Жангіз-Тобе і Державинську, а обидві дислоковані там дивізії РВСП виведено до Росії.

Отже, як бачимо, на відміну від деяких інших пострадянських республік, Казахстан досяг багато чого на власну користь. Передусім, завдяки послідовній політиці і системній побудові взаємин із провідними зовнішніми гравцями. Баланс дозволяє мінімізувати ризики небажаного втручання будь-якої третьої сторони.

Але, як відомо, шалені гроші зумовлюють і виникнення шаленої корупції. І Казахстан, як не прикро, не становить тут жодного винятку. Якщо вірити публікаціям опозиційних казахстанських видань, від самого початку набуття незалежності у республіці триває процес незаконного збагачення еліт, корумпованість яких визначається рівнем наближення до чинного голови держави.

На думку лідера казахстанської опозиції у вигнанні, колишнього прем'єр-міністра республіки Акежана Кажегельдіна, влада виявилася неспроможною здійснити модернізацію країни, тому суспільство має продемонструвати ініціативу.

Не випадково ж за Індексом демократії Казахстан посідає сьогодні 139 місце у світі зі 167. За рейтингом свободи преси - 179 (не свобідна) із 196, та 122 з 180 - за рейтингом сприйняття корупції громадянами.

Передача влади

 

Рішення ж Нурсултана Назарбаєва, якому присвоєно титул Єлбаси («Батько нації») відійти від активної політики варто оцінювати як елемент ширшого плану плавної передачі влади у країні наступному президентові за умов збереження ним контролю за ситуацією у випадку, якщо щось «піде не так».

Експерти вбачають у діях Назарбаєва також елементи гри на випередження і створення безпечних умов трансформації влади. Головним чином йдеться про запобігання використання Росією проти Казахстану «кримського сценарію», тобто, анексії російськомовних північних регіонів, космодрому Байконур тощо. Адже, як відомо, всі авторитарні і деспотичні режими є особливо уразливими саме під час передачі влади.

З огляду на нещодавнє обрання Дариги Назарбаєвої, старшої доньки першого президента, спікером парламенту РК, експерти вже готують свої прогнози. Можна припустити, що пані Назарбаєва готується до ролі головного претендента на посаду президента. Для цього їй залишається лише виграти президентські вибори, що в умовах специфіки азіатських деспотій, до яких належить і Казахстан, для такої номінантки не становитиме жодної проблеми.

За словами того ж Кажегельдіна, йдеться про величезні суми, вкрадені і виведені «Сім'єю» у численні офшори. Про розміри вкраденого, за його словами, можна лише здогадуватися, але багато що свідчить, що насправді є усі підстави говорити про багатомільярдні статки.

Недаремно ж, наприклад, для російських студентів, що навчаються у Лондоні, вважається неабияким везінням влаштуватися працювати у родинах казахів, що постійно мешкають там. Бо добре платять. І це - лише маленький приклад, що свідчить: правлячій еліті Казахстану є що втрачати.

Чи існує в Ак-Орди (палац Назарбаєва у столиці РК) «План Б»? Можливо, проте наразі про це невідомо. За оцінками опозиції, можна припустити, що проблеми для влади з'являться і у випадку виникнення проблем з реалізацією «Плану А», і у випадку успішного «обрання» провладного президента.

З високим рівнем вірогідності можна говорити про можливість виникнення невдоволення населення, яке теоретично може призвести до політичної кризи, безладів і навіть трансформування Республіки Казахстан із президентською формою правління у парламентську.

Як би там не було, для України стосунки з РК є і залишатимуться важливими, адже йдеться про взаємовигідне співробітництво, міцність якого вже перевірена часом. Основним документом, що визначає двосторонні взаємини і співробітництво, є «Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Казахстан від 20 січня 1994 року».

 

Автор: Володимир Заблоцький

Джерело: «Тиждень»