Запитав політично активного знайомого: «З яким настроєм йдеш до виборів?». Він зітхнув і відповів: «Йду з важким серцем. Той, кому симпатизую, не має шансів. Ті, котрі мають шанси викликають у мене питання - кожен свої. А що буде після виборів, навіть не уявляю - хто б не виграв».

 

Схожі настрої у багатьох українців. Ну що ж, поглянемо на передвиборчу ситуацію востаннє перед першим боєм... тобто туром голосування.

Опитування

 

Соціологи на сьогодні зробили практично все, що могли - дали нам дані найостаннішої свіжості, бо опитування проведені були з 5 до 14 березня. Відтоді і до дня, коли я пишу - а це 26 березня - нічого особливо принципового чи сенсаційного в Україні не відбулося.

Тож можна вважати, що усі головні фактори, які могли б впливати на відповіді опитаних, їм, загалом, були відомі та ними враховані у відповідях.

Потужний соціологічний «залп» зробили три авторитетні агентства - Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), Центр Разумкова та Соціологічна група Рейтинг, представивши результати спільного опитування.

Вибірка також була масштабною: 15 000 респондентів в усіх областях України (без врахування населення АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей). Організатори запевняють, що вибірка репрезентативна для населення України віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та регіон проживання.

Статистична похибка вибірки невелика: не більше, ніж 0,8%. Це дозволяє більш точно враховувати дійсну різницю рейтингів кандидатів між собою - якщо різниця рейтингів більша, ніж на 1%, є всі підстави вважати, що на день опитування вона відповідає дійсності, бо більша за похибку.

Терміни проведення опитування зовсім свіжі: 5-14 березня 2019 року.

Ситуація зміниться?

 

З нелегким серцем підходять до дня голосування не тільки мій знайомий, але й чимало українців.

Адже на перше питання анкети: «За вашими очікуваннями, як зміниться ситуація в Україні у результаті цих президентських виборів?» тільки 35% відповіли: «Скоріше, покращиться».

Майже стільки ж - 32% - вважають, що вона не зміниться, 22% не знають відповіді на це питання, а 10% песимістично очікують погіршення.

Варто врахувати, що незмінність ситуації в очах наших співвітчизників також означає недобре, оскільки більшість українців уже давно відповідають в подібних дослідженнях, що справи в країні йдуть у неправильному напрямі.

Обнадіює, що за три останні місяці кількість оптимістів зросла на 5%. Мало, але, все ж таки, невеликий поступ є. Переконати б оті 22%, що не можуть (чи не хочуть) поки що відповісти на це питання, та переконати б добрим и справами в інтересах Держави і Нації, суспільства і народу - ото було б те, що треба!

Але хто і коли це зробить? Після виборів?

Один з кандидатів у президенти України Сергій Тарута неодноразово наголошував на потребі змінити ситуацію через перезавантаження влади. Але, витративши на власну рекламу чималеньку суму - 80 мільйонів гривень і то це тільки офіційно - раптом втратив усі надії і знявся з перегонів на користь Юлії Тимошенко.

Сподівається перезавантажити владу у складі команди пані Юлії? Чи припускає, що її зможе перезавантажити інший переможець?

Хто оптимістичніше?

 

Найоптимістичніше налаштовані щодо зміни ситуації в Україні після виборів прихильники трійки кандидатів-лідерів. Вірять у це по 55% виборців Петра Порошенко та Юлії Тимошенко і 57% симпатиків Володимира Зеленського.

Як не дивно, але недостатньо вірять у зміни прихильники всіх інших кандидатів. Так четверті за рівнем оптимізму прихильники екс-регіонала і ахметовського висуванця від Опоблоку Олександра Вілкула дають тільки 37% віри в позитивні зміни після виборів, іншого ахметовського протеже - Олега Ляшка дають ще менше - 31%, ще одного екс-регіонала від платформи «За життя» Юрія Бойка - 29%.

Також мало вірять у краще майбутнє після виборів прихильники демократа Анатолія Гриценка і ще одного екс-регіонала Євгена Мураєва - по 28%. Хоча рейтинг А. Гриценка був помітно вищим за рейтинг Є. Мураєва, а ось віри в краще його симпатикам очевидно не вистачає. Кажу «був», бо нині Є. Мураєв знявся з перегонів на користь О. Вілкула і персональний рейтинг тимчасово втратив.

Цей список замикають такі різні претенденти, як кандидат від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський та екс-очільник СБУ часів президента Л. Кучми Ігор Смешко, маючи обидва в складі свого електорату по 24% тих, хто вірить у позитивні зміни в Україні після виборів.

І це незважаючи на те, що команда Р. Кошулинського випустила рекламний постер зі словами: «Хлопці повернулись з АТО. Пора наводити порядок».

Порядок і справді потрібен. Однак, самі симпатики кандидата-націоналіста недостатньо вірять, що його наведуть після виборів.

Рівень відмобілізованості

 

Успіх чи провал будь-яких виборів залежить від того, наскільки високим є рівень відмобілізованості електорату. Взагалі і конкретно електоральних груп підтримки кожного кандидата.

Дане опитування показало: 53% однозначно налаштовані піти до виборчих дільниць. 31% - скоріше, підуть, ніж не підуть.

Оце і є той базовий рівень мобілізації, на який можна розраховувати на 31 березня. Адже 84% - це зовсім непогано. Навіть з урахуванням того, що з тридцяти одного відсотка виборців, котрі не так твердо впевнені, що підуть на вибори, хто все-таки не прийде.

Але неприхід до виборчих урн таких «не твердих» виборців можуть компенсувати виборці з тих 5%, які не знають ще, чи прийдуть на вибори і тих 8%, які думають, що, скоріше, не прийдуть.

Але ж «скоріше» - це слово-сумнів, слово-передбачення, а не слово-рішення, до того ж, негативне. Так що хтось з цих сумарних 13% все-таки наважиться, збереться і піде - чи то за компанію, чи то під впливом рекламного навіювання останнього часу. А хтось може піддатися настрою загального ажіотажу цього дня.

Отож, на високу явку виборців 31 березня можна очікувати. І чим більшим буде цей відсоток, тим більшим вважатимемо рівень відповідальності виборців за долю України.

Хоча чимало прийдуть і під впливом інших мотивацій - наприклад, голосувати за свого чи навіть не свого, лише, щоб не пропустити того кандидата, якого з різних причин активно не хочуть побачити обраним.

Наведу приклад. Запитав у знайомого: «За кого будеш голосувати в першому турі?». - «За Юлю», - відповів він. - «Хіба ти її прихильник? - здивувався я. - Ні, просто хочу, щоб Петро не пройшов до другого туру, тож краще хай вона. А у другому турі проголосую за Зеленського. У першому турі він і так проходить, а Юлі треба допомогти».

Ось така логіка.

Хтось не хоче пропустити Порошенка, хтось - пані Юлю, хтось - Зеленського. Отак і буде формуватися мотивація - частина виборців голосуватимуть за свого, частина - щоб не пропустити чужого. Для них чужого і небажаного.

Причому, у цьому статусі - для когось чужого і небажаного - перебувають усі, без винятку, претенденти на булаву.

Загальнонаціонального лідера, свого і бажаного для більшості, тим більше, абсолютної - поки що Нація, народ зі своєї гущавини не висунули.

Тож маємо те, що маємо - за відомим виразом колишнього кандидата у президенти, котрий свого часу перегони і вигравав, і програвав.

З перегонів вибули. Чи когось посилили?

 

В цю анкету було внесено остаточний список претендентів, виключивши тих із них, хто устиг заявити про зняття своєї кандидатури з балотування. А таких було п'ятеро: А. Садовий знявся на користь А. Гриценка, і той проголосив, що у разі перемоги висуватиме львівського міського голову на главу уряду України.

Ще один львів'янин - Д. Добродомов та журналіст Д. Гнап також знялися на користь А. Гриценка, бадьоро заявивши, що у другому турі А. Гриценко перемагає всіх.

Правда, соціологи вносять поправку: А. Гриценко у разі виходу до другого туру програє, як мінімум, В. Зеленському, а, можливо, і не тільки йому.

Проте, є одна «дрібниця» - до другого туру панові Анатолію ще потрібно буде вийти. А такої можливості соціологи лідерові «Громадянської позиції» 31 березня 2019 року не тільки не гарантують, але й навіть не обіцяють.

Навіть попри ось цю додаткову підтримку. З практики виборів відомо, що голоси симпатиків одного кандидата стовідсотково не переходять до іншого, навіть якщо той закличе своїх виборців голосувати за нього. Якийсь відсоток розчаровано відсіюється і не голосує ні за кого, чи й зовсім не йде на вибори.

Окрім цих трьох претендентів, з виборів знялися (я вже про це писав) ще спецпризначенець Сергій Кривоніс на користь чинного президента і Є. Мураєв на користь О. Вілкула.

Попередньо можна передбачити, що істотних посилень кандидатів у президенти, на користь яких знялися вищеназвані кандидати, не відбулося. Навіть А. Гриценко, на користь якого знялося троє малорейтингових, практично нічого від цього не виграв.

Які ж рейтинги мають кандидати за два тижні до першого туру виборів?

Три групи кандидатів

 

Почнемо з народного жарту: «Люди бувають трьох видів: яких видів, яких не видів і яких вік би не видів». Нехай читачі для себе вирішують - кого з претендентів на булаву зарахувати до якого народного «виду»?

А ми поки що фіксуємо очевидне: список 39-ти кандидатів у президенти України, який залишився і який внесли до виборчого бюлетеня, також можна умовно розбити на три групи.

Перша з них - це група лідерів. Вузька група - це чільна трійка, широка - п'ятірка перших.

Друга група: кандидати, які персональних шансів не мають, але продовжують балотування, щоб максимально попрацювати на «розкрутку» бренда своєї партії, яка восени буде балотуватися до Верховної Ради України і яку очолюватиме той лідер, який нині у складі другої групи, ні на що не сподіваючись, вперто продовжує йти у цьому ланцюжку кандидатів.

Третя група - кандидати, котрі протягом усього виборчого процесу не подавали ознак життя - політичного, звичайно.

Комітет виборців України інформує: «Семеро кандидатів на посаду президента України поки що офіційно не здійснювали жодних витрат під час кампанії. Зокрема, Олександр Ващенко, Микола Габер, Дмитро Гнап (зняв кандидатуру), Олександр Данилюк, Роман Насіров, Руслан Ригованов та Олександр Соловйов».

Що це може означати? Лише одне - ці особи, найімовірніше, виконують функції так званих «технічних» кандидатів, працюють на того «дядю» (чи «тьотю»), котрі за них заплатили вступний внесок у 2,5 млн. грн. і їх, напевно ж, при цьому не образили.

За кого загалом?

 

Соціологи запитали: «31 березня 2019 року відбудуться вибори президента України. Це - остаточний список кандидатів. За кого з них ви проголосуєте?».

 Табл. 1

Кандидати	Серед усіх %	Серед тих, хто має намір голосувати, %	Серед тих, хто має намір голосувати і визначився, %
Зеленський Володимир	18,9	21,6	27,7
Тимошенко Юлiя	11,2	12,9	16,6
Порошенко Петро	11,1	12,7	16,4
Гриценко Анатолiй	6,7	7,5	9,7
Бойко Юрiй	5,8	6,5	8,4
Ляшко Олег	3,6	4,1	5,3
Вiлкул Олександр	2,7	3,1	4,0
Смешко Iгор	2,5	2,9	3,7
Кошулинський Руслан	1,2	1,4	1,8
Шевченко Олександр	0,9	1,0	1,3

 

Рахували відповіді у трьох колонках: 1. Рейтинг кандидата серед усіх опитаних; 2. Серед тих, хто має намір голосувати; 3. Серед тих, хто має намір голосувати і визначився.

Лідер рейтингу чи перегонів?

Пропоную увазі читачів результати першої десятки кандидатів (див. табл.1):

Хто б і як би за кого не вболівав, хто б і як би кого не критикував, хто б і як би кого не попереджав про небезпеку, чи, навпаки, бажаність для України обрання того чи іншого кандидата, але тенденція останніх місяців зберігається. 

Чільна трійка в такому складі, можна сказати, вже стабілізувалася.

Петро Порошенко і Юлія Тимошенко мають практично однакові на сьогодні шанси вийти до другого туру. Але, судячи з усього, вдасться це лише комусь одному з них.

	Так бачили другий тур восени минулого року

До дня голосування хтось з них може отримати перевагу, а хтось відстати - дивлячись, що може статися за ці дні.

А згадаймо - 1 жовтня 2018 року саме ці два важковаговика вітчизняної політики мали найвищі рейтинги, а В. Зеленський від них значно відставав. І кому тоді могло прийти в голову, що саме він позбавить шансів на перемогу одного, чи обох одразу, цих багаторічних лідерів? 

А В. Зеленський значною мірою залежить від того, чи прийдуть його молоді прихильники 31 березня до виборчих дільниць, чи не злякають їх великі черги (які можуть створювати штучно), чи не поманить на природу гарна погода того дня, чи перетвориться у декого з молодих підтримка шоумена В. Зеленського «по приколу» у мотивацію проголосувати за кандидата В. Зеленського наполегливо і всерйоз.

Кандидати А. Гриценко і, тим більше, Р. Кошулинський, шансів втрутитися у бій за другий тур, практично не надбали.

Перед націоналістами стоїть завдання посилити свої позиції до осені цього року, щоб виконати своє «домашнє» завдання - потрапити до Верховної Ради України партійним списком і створити там фракцію.

Судячи з нинішніх рейтингів, необхідної підтримки в суспільстві вони поки що не мають.

Другий тур

 

Не люблю завчасного ворожіння на кавовій гущі. Але соціологи знову поставили питання про шанси на ймовірну перемогу у другому турі кожного з трійки лідерів.

За їхніми даними, В. Зеленський перемагає в другому турі і Петра Порошенка, і Юлію Тимошенко.

У разі, якби він не вийшов з якихось причин до другого туру, Юлія Тимошенко перемогла б Петра Порошенка.

Виходить, що згідно зі соціологічними дослідженнями цих трьох авторитетних соціологічних фірм, у чинного президента нема шансів на другу поспіль перемогу?

А ось у відомої групи «1 грудня» інша позиція, і вони звернулися до українців із спеціальним зверненням:

«Будьмо відповідальними!

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» стосовно ситуації
з виборами президента України

Шановні українці!

Незабаром ми знову захищатимемо майбутнє України.

Виклик, що його приготувала історія, вкрай суворий: або ми доведемо собі й іншим, що стали сильною нацією і здатні досягати великих цілей, - або капітулюємо як держава, здавшись на милість ворогам зовнішнім і внутрішнім.

Протягом п'яти років Україна ціною надзусиль і жертв успішно протистоїть російській агресії, захищаючи не тільки себе, а й Європу від геополітичної катастрофи. Ми переконалися, що сподіватися на надійну міжнародну підтримку можна лише тоді, коли самі матимемо гідність і силу.

Важливо також, щоб наш спільний вибір був вільним і демократичним.

Проте, на жаль, як дізнаємося зі ЗМІ, надто багато кандидатів у президенти обіцяють будь-що, і вже зі старту вирішили, що ця кампанія буде брудною, а тому проводити її чесно - собі на шкоду. Мовляв, якщо всі вдаються до зловживань, то врятувати країну можна лише тоді, коли й самому скористатися всіма можливостями - праведними й неправедними, - щоб нейтралізувати суперників. Так, «рятуючи державу», її невпинно розкладають зсередини.

Отож, ми - за чесні вибори.

Вибори без тих брудних технологій, які можуть скомпрометувати нас як державу, що заявила про свій намір бути цивілізованою. Ми - за відкритість змагання, тому рішуче виступаємо за обов'язкові прямі телевізійні дебати кандидатів у другому турі. Вони допоможуть обрати гідного претендента, а не «кота в мішку». Вони перегородять шлях дешевому популізму. Вони стимулюватимуть нашу з вами відповідальність.

Тож, будьмо відповідальними!

Цього вимагає від нас сама історія. І відповідальність за характер виборів лежить не лише на кандидатах і їхніх штабах, а й на нас із вами. Не раз цими днями стає страшно, коли бачиш, у що «слуги народу» перетворюють демократію і загальне виборче право.

Відмова українців сакралізувати владу й обожнювати своїх керманичів є однією з передумов свободи й демократії. Проте, перетворення виборів на клоунаду й нестримний потяг до нищення державних інститутів - одвічна причина нашої національної Руїни. В історії людства такі клоунади завжди закінчувалися диктатурою - як правило, чужоземною.

Але коли вибори стають приводом для безвідповідального глуму, то скажімо собі чесно: чи гідні ми цього права вибору? Чи, може, праві наші недруги, які переконані, що ми пограємось у свободу, тоді занапастимо її та й, урешті, заспокоїмось у новій диктатурі?

Українці - волелюбний народ, який відчуває свою гідність, тож пам'ятаймо, що гідність накладає певну громадянську і моральну відповідальність.

Ми усвідомлюємо, що наші слова - гострі й можуть поранити і тих, хто цього докору не заслужив. Але гострота наших слів іде не від злості, а від болю, без якого вже неможливо стежити за ходом виборчих перегонів.

Отож, просимо всіх, хто сповнений такої ж тривоги, як і ми: змобілізуймося в цей історичний момент і не даймо «беркуту» людської безвідповідальності занапастити і нашу свободу, й оплачені жертвою здобутки Майдану!

Такою є правда.

І цій правді має відповідати той, кому ми разом доручимо бути керманичем нашої держави. Оскільки безпекові аргументи в нинішній ситуації стають щораз вагомішими, ми вважаємо, що сьогодні саме Петро Порошенко може якнайкраще гарантувати безпеку держави. З урахуванням цього ми й зробили свій вибір: 31 березня ц. р., а потім, за потреби, і в другому турі підтримаємо Петра Порошенка.

Ставши у 2014 р. президентом України, він чимало зробив для національної безпеки, дипломатичних успіхів країни, підвищення її престижу в світі. Вагомими були також зусилля щодо збереження та зміцнення економіки, щодо розвитку української самоідентичності, національної культури. Петро Порошенко шляхом умілої дипломатії, вочевидь, сприяв здійсненню споконвічного бажання і права українського народу мати свою канонічну Православну Церкву.

Нам прикро, що в кривих дзеркалах перегонів ці важливі здобутки зазнають спотворень.

Знаємо й про його прорахунки: половинчастість у боротьбі з корупцією, у реформуванні правоохоронної й судової систем. Гострою залишається проблема бідності, поглибились проблеми соціальної справедливості, в країні має місце драматичне порушення закону вартості праці. Що стосується «викривальних» матеріалів, які вихлюпуються цими днями у медіа, то їхня переконливість була би більшою, якби вони ґрунтувалися на більшій доказовій базі та їх не приберегли спеціально до виборів.

Ми не «колекціонували» свої тривоги - ми намагалися говорити про них самому президентові, бо ставились до нього небезкритично. Ми й тепер сподіваємося, що за п'ять років президент мав змогу пересвідчитися: без постійного діалогу влади й суспільства про успіхи України годі й мріяти.

Підтримуючи Петра Порошенка, розраховуємо на його здатність врахувати нелегкий досвід керівництва державою в екстремальних обставинах і виправити помилки минулих років.

Ми не бачимо йому переконливої альтернативи серед інших кандидатів у президенти.

І пам'ятаймо: майбутнє кожного з нас, наших родин та держави вирішується саме в ці дні.

 

В'ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба,
Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко,
Вадим Скуратівський, Юрій Щербак,
Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.

Знову треба обирати «менше зло»?

 

Заклики (і не тільки у цьому Зверненні) обирати чинного главу держави, що періодично з'являються у ЗМІ, як правило, містять дипломатичні обережні додавання про помилки, недосконалості, недопрацювання, а то і щось більше з боку президента, його оточення чи команди.

Противники ж далеко не такі дипломатичні і критикують та звинувачують Петра Порошенка в значно більш гострих виразах.

Що стосується дебатів у соцмережах, то частина Інтернет-користувачів взагалі киплять і слів не добирають, нерідко опускаючись до прямих образ і лайки.

Звинувачують, зокрема, і в тому, про що йдеться у вищенаведеному листі - у побудові схеми підкупу та фальсифікацій на цих виборах, у брудних технологіях, різноманітних пірамідах, «сітках», роздаванні готівки тощо.

Багато що з цього намагаються пред'явити і Юлії Тимошенко і деяким іншим учасникам перегонів.

Важче в цьому плані зі Зеленським. Бо він проводить віртуальну виборчу кампанію і практично не з'являється на зустрічі з виборцями чи політиками - спілкується через телебачення та Інтернет. Тому й «брудні схеми» йому приписати важко.

Зате слово «клоун» чи вираз «слуга народу» мають всі шанси стати словом-виразом року. Використовують його противники Зеленського в негативному сенсі, намагаючись переконати виборців, що таку людину обирати не можна.

А як при цьому реагує виборець - бачимо з підсумків опитувань.

Тотальною критикою усіх кандидатів ми втокмачуємо виборцям в голову думку, що їм знову треба вибирати менше зло. Знову всі кандидати, що мають шанс пройти до другого туру, з ніг до голови забрьохані, мов брудом, тотальною критикою.

Тому й ідемо на вибори з нелегким (якщо не важким) серцем.

Через декілька днів побачимо підсумки голосування в першому турі. І ці цифри багато про що скажуть - і про класичних політиків, і про їхню діяльність, і про співвідношення політики та моралі, і про умонастрої виборців і про міру їх бажання оновити своє життя, жити по-новому - що обіцяють їм майже усі кандидати.

Але почують виборці далеко не всіх.

Не вторгаючись у суверенне право кожного виборця робити власний вибір, хочу лише висловити свою впевненість: при будь-якому підсумку голосування нічого трагічного з Україною не станеться.

Вона не тільки витримає усі труднощі, відповість на всі виклики, але й буде розвиватися, жити і процвітати.

Поступово, з часом, але буде. Наганяти «лякалок» не потрібно.

В Україні сформована уже критична маса українців, котрі не дадуть спаплюжити Державу, суспільство, народ і Націю - за будь яких умов і підсумків виборів.