КАРАТЕ
Нашою співрозмовницею
є неодноразова призерка найпрестижніших міжнародних турнірів з карате Галина Мельник.
З 1 до 3 березня в Зальцбурзі
(Австрія) відбувся перший етап Серії А Karate1, на якому змагалися 79 представників
України. Лише двоє з наших здобули медалі (бронзові). Серед них - 25-річна львів'янка
Галина Мельник (жіноче куміте до 68
кг).
У понеділок, 4 березня, вона
повернулася до Львова. Того ж вечора знайшла можливість зустрітися з кореспондентом
Leopolis.news. Після 40-хвилинної розмови зізналася: такого довгого інтерв'ю ще
в житті не давала.
- Галино, після успішного минулого
сезону цей ви розпочали невдало: тільки один виграний поєдинок на турнірах серії
Karate1 Premier League у Парижі й Дубаї. Чому?
- На цьому етапі наші основні
змагання - чемпіонат Європи (28-31 березня у Гвадалахарі (Іспанія) - авт.), і ми
цілеспрямовано готуємося до нього. Так, ці два старти були не дуже вдалими, але
зараз моя форма поліпшується, що показав турнір у Зальцбурзі. Сподіваюся, на чемпіонаті
Європи вдасться «зайти» в медалі.
- До етапу в Зальцбурзі підходили
на тлі попередніх невдач. Вони впливали?
- Ні, не сказала б.
- А спортивна злість і сильна
мотивація на те, що мусите показати хороший результат, були?
- Я до кожного турніру підходжу
з такою налаштованістю. Просто виступ залежить від багатьох факторів: як сітка випаде,
як організм реагуватиме, чи не буде мандражу. В Зальцбурзі в мене такого не було.
- Антон Нікулін - і головний
тренер національної збірної України, і ваш особистий тренер, і ще й психолог?
- Так, перед поєдинками він
і психолог (сміється). Він мотивує доволі непогано. Допомагає заспокоїтися, сконцентруватися,
не думати ні про що зайве.
- Якими словами до вас достукується?
- «Ти маєш бути господинею на
татамі (сміється). Ти - найкраща, ти маєш показати, хто є хто». І це - правильно.
Треба виходити і показувати, хто такі українці.
- У Зальцбурзі ви провели шість
поєдинків, лише в одному, у чвертьфіналі, поступившись майбутній переможниці етапу,
чемпіонці світу 2016 року Алісі Бушінгер з Австрії - 0:4. Рахунок відповідає тому,
що відбувалося на татамі?
- Сам поєдинок я проводила доволі
впевнено, хвилювання не було, але припустилася кількох помилок. На початку пропустила
бал. А на останніх секундах хотіла відігратися, полетіла на суперницю і пропустила
удар.
- Наступний поєдинок з данкою
Катріною Педерсен був найбільш драматичним на турнірі?
- Можливо. Я поступалася
0:1, пішла відіграватись - і мені вдався удар ногою в голову на три бали. До речі,
в поєдинку зі сербкою Саньєю Црвкотою за вихід у фінал пулу я теж програвала один
бал і за 19 секунд до завершення бою провела удар ногою в голову на 3 бали. Та й
із китаянкою Лі Гон у зустрічі за «бронзу» я пасла задніх - два бали пропустила
в середині сутички. Залишалася хвилина. Спочатку я провела удар ногою в голову на
три бали. Суперниця пішла відіграватись - і я ще раз її ногою в голову дістала.
Так з рахунком 6:2 завершився поєдинок.
- Ви так легко говорите про
удари ногою в голову. Ці удари відправляють у нокдауни, нокаути?
- У нас це називають «touch»
- торкнутися, дотик. Удари завдають різко, швидко, тому інколи буває, що спортсмен
сам на них влітає. Зараз на змаганнях зріс травматизм, майже на кожному турнірі
когось вирубують.
У нас, за правилами, якщо хтось
навмисно травмує суперника, і це видно збоку, то його дискваліфікують. А якщо буває
так, що спортсмен «зустрічав», а його опонент, нехтуючи захистом, просто налетів
на цей удар, тоді карають каратиста за нехтування захистом.
- Наші спортсмени часто нарікають
на суддівство. Як у вас із цим? Бували кричущі моменти?
- Звісно, бували. Торік у Роттердамі
(Нідерланди) був один випадок. Це для мене був такий шок! Б'ємося з дівчиною з Канади,
тривають останні секунди. Я іду на сутичку, потрапляю ногою їй у голову. І вона
також хотіла в той момент ногою вдарити, але удар припав на рівні корпусу в руки,
навіть до голови не дістала. І виходить так, що двоє суддів оцінюють епізод на мою
користь, а двоє - на користь суперниці. За що їй бал дали - це нонсенс. І час сплив
за нічийного рахунку. А коли рахунок нічийний, то дають команду хантей, і судді
піднімають прапорці. На щастя, підняли на мою користь. Узагалі, треба чітко працювати,
щоби було точно зафіксовано кількість ударів, не виникало жодних питань.
- І бажано не доводити до рішення
суддів.
- Мені в цьому не щастить, до
речі. Коли хантей, то чомусь, здебільшого, не на мою користь. Тому останнім часом
вирішила до цього справу не доводити, й Антон Володимирович так радить.
- Як реагуєте на несправедливе
суддівство?
- Звісно, образливо, але рішення
не зміниш. Нічого страшного, треба рухатися далі, не зупинятись і не зациклюватися
на невдачах.
- А на несправедливість у житті
як реагуєте? Поза татамі виникали конфліктні ситуації? Свої бійцівські навички доводилося
застосовувати?
- До речі, ні разу. І це, може,
й добре. Знаєте, інколи навіть страшно: адреналін, вулиця... Це ж не змагання, де
вдарив, суддя зупинив, дав тобі бал, на вулиці зовсім по-іншому. Зрештою, і сам
можеш пропустити. Та й словесних конфліктів не пригадаю. Я - не конфліктна людина.
Конфлікт тільки на татамі (сміється).
- У свіжому олімпійському рейтингу
ви № 11 у категорії +61 кг.
Розкажіть нашим читачам, як здобути олімпійську ліцензію. Який шлях вам потрібно
пройти? Треба на кожному турнірі намагатися здобути максимальну кількість балів?
- Так, треба заробляти бали.
Здебільшого, на турнірах Premier League і Серії А. На Олімпійські ігри потраплять
10 спортсменок в об'єднаній ваговій категорії (-68 кг, в якій я виступаю, і
+68 кг).
Одне місце дістанеться японській спортсменці й одне - «green card». По дві найкращі
спортсменки з рейтингу з цих двох категорій - до 68 кг і понад 68 кг. І плюс ще враховуватимуть
якісь показники. Загалом, складно.
- Титулована одеситка Ірина
Зарецька, яка представляє Азербайджан, нині друга в олімпійському рейтингу у вашій
категорії. Який рахунок у вас в офіційних зустрічах?
- Поки що нічийний - 1:1.
- Антон Нікулін якось сказав,
що ви - патріотка, пропозицій щодо зміни громадянства не приймаєте і хочете привезти
медаль Олімпіади саме для України. Що для вас патріотизм?
- Насправді я дуже люблю свою
країну. Наш прапор, гімн, наша символіка мене дуже надихають. Я ж зі Львова. Я виросла
тут, це - моє рідне. Батьки мої зі Львова, прадід був в УПА. Патріотизм у моїй родині
йде з покоління в покоління. Якби я змінила громадянство, рідні мене не зрозуміли
б.
- Якщо потрапите на Олімпійські
ігри, у вашій категорії збереться дуже різношерста компанія.
- І там будуть спортсмени, з
якими ніколи не билась. Я у своїй категорії до 68 кг найлегша - важу трішки за
61 кг, упритул
з допустимим мінімумом. Інколи складно битися з тяжчими суперницями: у них більша
маса, сила удару. Нерідко судді дають бал суперниці, здавалось би, за однакову дію,
просто в неї удар може здатися сильнішим.
- У 2015-2016 роках ви виступали
у вазі до 55 кг,
а з початку 2017-го одразу почали в категорії до 68 кг. З чим пов'язана така різка
зміна?
- Так тренер вирішив. Радше
за все, з погляду на олімпійський відбір.
- Чи є для вас незручні спортсменки,
яких вам ще не вдавалося перемагати, і ви не знаєте, як це зробити?
- Є в моїй категорії одна дівчинка
(швейцарка Елена Кірічі - авт.), з якою скільки разів не зустрічалася - завжди програвала.
Але торік у Токіо на турнірі Premier League ми з нею змагалися за вихід у фінал,
і я б не сказала, що поступилася їй. Просто таке рішення суддів було. Я програла
за хантеєм, але судді мені не зарахували удар. Вона мені справді незручна, проте
я її обов'язково переможу (сміється), це просто питання часу.
- У вас характер такий реваншистський?
- Так. Якщо раніше я програвала
топовим спортсменкам, то тепер їх перемагаю. Навіть якщо згадати поєдинок за «бронзу»
в Зальцбурзі. Зі суперницею-китаянкою я зустрілася в Чилі - торік у вересні у фіналі
турніру Серії А. Я програла за рішенням суддів. Тоді суперниця травмувала руку і
вийшла на поєдинок з перев'язаною рукою. Навіть ударити як слід не могла, але судді
віддали їй прапорець. А тепер ми з нею знову зустрілися, і я своє забрала.
- Титулована львівська каратиста
Катерина Крива з нагоди того, що карате став олімпійським видом 2016 року, зробила
собі татуювання у вигляді олімпійських кілець. Ви якось відзначили цю подію?
- Ні, я собі нічого не робила,
просто дуже зраділа. Для каратистів це було велике свято, хоч воно і не надовго
нас потішило, тому що в Парижі-2024 уже не буде карате. Тобто, ми маємо тільки один
шанс виступити на Олімпіаді - в Токіо.
- Олімпіада-2020 - найважливіше,
що у вас на горизонті на сьогодні?
- Ще перед тим у нас будуть
Європейські ігри в Мінську. Але якщо глобально, далеко дивитися, то так. Олімпіада
- це мрія. Мрію потрапити на Олімпійські ігри і перемогти.
- Заради участі в Іграх, олімпійської
медалі можете від усього відмовитися?
- «Від усього» - це від чого?
(Сміється) У мене зараз тільки карате і є, я ним живу: щоденні тренування, змагання.
Раніше тренувала діток, але відмовилася від цього, бо на все не вистачало часу.
Можливо, пізніше повернуся до тренерської роботи.
- Того, що ви заробляєте як
спортсменка, вистачає на нормальне життя?
- Мені поки що достатньо. За
успішні виступи на турнірах дають призові.
- За бронзову медаль Серії А,
для прикладу, скільки отримали?
- 100 євро. На етапі
Premier League за «бронзу» дають 250 євро, за «золото» більше - 750 євро. Для України,
як на мене, це добре (сміється).
- Що для вас карате? Що заняття
карате дає дівчатам, жінкам?
- Ніколи
мені ще такого запитання не ставили (сміється). Мені дуже подобається карате, тому
що це не бокс, де тебе б'ють по голові й потім ходиш із синцями. У карате є все:
і розтяжку маємо, і фізичну підготовку. Мені дуже подобається, що на татамі не просто
б'єшся, а ніби проводиш якусь гру. Карате дає впевненість, не страшно йти ввечері
вулицею, тому що знаєш, що можеш ударити (сміється). Не знаєш наскільки, але можеш.
- Але тренери вчать, що навички
не можна застосовувати на вулиці.
- Звісно. Я коли з дітьми займалася,
також завжди їм казала, що в жодному разі не можна застосовувати силу на вулиці,
хіба що в крайньому випадку. Взагалі, неправильно показувати, що ти суперсильний
боєць, умієш руками й ногами махати.
- Вважаєте себе гармонійною
особистістю?
- Так. Карате дає спокій, врівноваженість,
збалансованість. На змагання виходиш - мандраж, адреналін, у житті після такого
все якось легше сприймаєш, зовсім по-іншому.
- 28-31 березня у Гвадалахарі
відбудеться 54-й чемпіонат Європи. У 2017 і 2018 роках на континентальних чемпіонатах
ви не потрапляли у призери, перемогли, загалом, тільки у двох поєдинках. Як тепер
налаштовуєтеся?
- Тільки вперед, тільки вигравати!
Насправді налаштовуюся на те, щоб перемогти на чемпіонаті Європи. Нині я не боюся
нікого. Колись виходила і дивилась, яка суперниця в рейтингу, але коли вже сама
серед них, то налаштовуюся по-іншому. Нехай тепер самі бояться, у мене зараз немає
боязні ні до кого. Коли виступаєш, перемагаєш, ця впевненість тільки закріплюється.
- 25 лютого, за декілька днів
до старту турніру в Зальцбурзі, у вас був 25-річний ювілей. Як відсвяткували?
- Насправді я не святкувала,
тому що 26-го виїжджали на змагання зі Львова. Перед самими змаганнями святкувати
- несерйозно, це відволікає. Взагалі, я уродини не сприймаю як велике свято, це
більше сімейне, з батьками.
- Батьки - ваші найбільші вболівальники?
- У мене багато вболівальників:
батьки, всі родичі. Моя хресна дуже почала за цим слідкувати, моніторить усі новини,
сказала, що я її підсадила на карате. Насправді приємно, коли є така підтримка,
це дуже важливо.
Розмовляв
Василь Танкевич
Джерело: Leopolis.news