КАРАТЕ

 

Нашою співрозмовницею є неодноразова призерка найпрестижніших міжнародних турнірів з карате Галина Мельник.

 

З 1 до 3 березня в Зальцбурзі (Австрія) відбувся перший етап Серії А Karate1, на якому змагалися 79 представників України. Лише двоє з наших здобули медалі (бронзові). Серед них - 25-річна львів'янка Галина Мельник (жіноче куміте до 68 кг).

У понеділок, 4 березня, вона повернулася до Львова. Того ж вечора знайшла можливість зустрітися з кореспондентом Leopolis.news. Після 40-хвилинної розмови зізналася: такого довгого інтерв'ю ще в житті не давала.

- Галино, після успішного минулого сезону цей ви розпочали невдало: тільки один виграний поєдинок на турнірах серії Karate1 Premier League у Парижі й Дубаї. Чому?

- На цьому етапі наші основні змагання - чемпіонат Європи (28-31 березня у Гвадалахарі (Іспанія) - авт.), і ми цілеспрямовано готуємося до нього. Так, ці два старти були не дуже вдалими, але зараз моя форма поліпшується, що показав турнір у Зальцбурзі. Сподіваюся, на чемпіонаті Європи вдасться «зайти» в медалі.

- До етапу в Зальцбурзі підходили на тлі попередніх невдач. Вони впливали?

- Ні, не сказала б.

- А спортивна злість і сильна мотивація на те, що мусите показати хороший результат, були?

- Я до кожного турніру підходжу з такою налаштованістю. Просто виступ залежить від багатьох факторів: як сітка випаде, як організм реагуватиме, чи не буде мандражу. В Зальцбурзі в мене такого не було.

- Антон Нікулін - і головний тренер національної збірної України, і ваш особистий тренер, і ще й психолог?

- Так, перед поєдинками він і психолог (сміється). Він мотивує доволі непогано. Допомагає заспокоїтися, сконцентруватися, не думати ні про що зайве.

- Якими словами до вас достукується?

- «Ти маєш бути господинею на татамі (сміється). Ти - найкраща, ти маєш показати, хто є хто». І це - правильно. Треба виходити і показувати, хто такі українці.

- У Зальцбурзі ви провели шість поєдинків, лише в одному, у чвертьфіналі, поступившись майбутній переможниці етапу, чемпіонці світу 2016 року Алісі Бушінгер з Австрії - 0:4. Рахунок відповідає тому, що відбувалося на татамі?

- Сам поєдинок я проводила доволі впевнено, хвилювання не було, але припустилася кількох помилок. На початку пропустила бал. А на останніх секундах хотіла відігратися, полетіла на суперницю і пропустила удар.

- Наступний поєдинок з данкою Катріною Педерсен був найбільш драматичним на турнірі?

- Можливо. Я поступалася 0:1, пішла відіграватись - і мені вдався удар ногою в голову на три бали. До речі, в поєдинку зі сербкою Саньєю Црвкотою за вихід у фінал пулу я теж програвала один бал і за 19 секунд до завершення бою провела удар ногою в голову на 3 бали. Та й із китаянкою Лі Гон у зустрічі за «бронзу» я пасла задніх - два бали пропустила в середині сутички. Залишалася хвилина. Спочатку я провела удар ногою в голову на три бали. Суперниця пішла відіграватись - і я ще раз її ногою в голову дістала. Так з рахунком 6:2 завершився поєдинок.

- Ви так легко говорите про удари ногою в голову. Ці удари відправляють у нокдауни, нокаути?

- У нас це називають «touch» - торкнутися, дотик. Удари завдають різко, швидко, тому інколи буває, що спортсмен сам на них влітає. Зараз на змаганнях зріс травматизм, майже на кожному турнірі когось вирубують.

У нас, за правилами, якщо хтось навмисно травмує суперника, і це видно збоку, то його дискваліфікують. А якщо буває так, що спортсмен «зустрічав», а його опонент, нехтуючи захистом, просто налетів на цей удар, тоді карають каратиста за нехтування захистом.

- Наші спортсмени часто нарікають на суддівство. Як у вас із цим? Бували кричущі моменти?

- Звісно, бували. Торік у Роттердамі (Нідерланди) був один випадок. Це для мене був такий шок! Б'ємося з дівчиною з Канади, тривають останні секунди. Я іду на сутичку, потрапляю ногою їй у голову. І вона також хотіла в той момент ногою вдарити, але удар припав на рівні корпусу в руки, навіть до голови не дістала. І виходить так, що двоє суддів оцінюють епізод на мою користь, а двоє - на користь суперниці. За що їй бал дали - це нонсенс. І час сплив за нічийного рахунку. А коли рахунок нічийний, то дають команду хантей, і судді піднімають прапорці. На щастя, підняли на мою користь. Узагалі, треба чітко працювати, щоби було точно зафіксовано кількість ударів, не виникало жодних питань.

- І бажано не доводити до рішення суддів.

- Мені в цьому не щастить, до речі. Коли хантей, то чомусь, здебільшого, не на мою користь. Тому останнім часом вирішила до цього справу не доводити, й Антон Володимирович так радить.

- Як реагуєте на несправедливе суддівство?

- Звісно, образливо, але рішення не зміниш. Нічого страшного, треба рухатися далі, не зупинятись і не зациклюватися на невдачах.

- А на несправедливість у житті як реагуєте? Поза татамі виникали конфліктні ситуації? Свої бійцівські навички доводилося застосовувати?

- До речі, ні разу. І це, може, й добре. Знаєте, інколи навіть страшно: адреналін, вулиця... Це ж не змагання, де вдарив, суддя зупинив, дав тобі бал, на вулиці зовсім по-іншому. Зрештою, і сам можеш пропустити. Та й словесних конфліктів не пригадаю. Я - не конфліктна людина. Конфлікт тільки на татамі (сміється).

- У свіжому олімпійському рейтингу ви № 11 у категорії +61 кг. Розкажіть нашим читачам, як здобути олімпійську ліцензію. Який шлях вам потрібно пройти? Треба на кожному турнірі намагатися здобути максимальну кількість балів?

- Так, треба заробляти бали. Здебільшого, на турнірах Premier League і Серії А. На Олімпійські ігри потраплять 10 спортсменок в об'єднаній ваговій категорії (-68 кг, в якій я виступаю, і +68 кг). Одне місце дістанеться японській спортсменці й одне - «green card». По дві найкращі спортсменки з рейтингу з цих двох категорій - до 68 кг і понад 68 кг. І плюс ще враховуватимуть якісь показники. Загалом, складно.

- Титулована одеситка Ірина Зарецька, яка представляє Азербайджан, нині друга в олімпійському рейтингу у вашій категорії. Який рахунок у вас в офіційних зустрічах?

- Поки що нічийний - 1:1.

- Антон Нікулін якось сказав, що ви - патріотка, пропозицій щодо зміни громадянства не приймаєте і хочете привезти медаль Олімпіади саме для України. Що для вас патріотизм?

- Насправді я дуже люблю свою країну. Наш прапор, гімн, наша символіка мене дуже надихають. Я ж зі Львова. Я виросла тут, це - моє рідне. Батьки мої зі Львова, прадід був в УПА. Патріотизм у моїй родині йде з покоління в покоління. Якби я змінила громадянство, рідні мене не зрозуміли б.

- Якщо потрапите на Олімпійські ігри, у вашій категорії збереться дуже різношерста компанія.

- І там будуть спортсмени, з якими ніколи не билась. Я у своїй категорії до 68 кг найлегша - важу трішки за 61 кг, упритул з допустимим мінімумом. Інколи складно битися з тяжчими суперницями: у них більша маса, сила удару. Нерідко судді дають бал суперниці, здавалось би, за однакову дію, просто в неї удар може здатися сильнішим.

- У 2015-2016 роках ви виступали у вазі до 55 кг, а з початку 2017-го одразу почали в категорії до 68 кг. З чим пов'язана така різка зміна?

- Так тренер вирішив. Радше за все, з погляду на олімпійський відбір.

- Чи є для вас незручні спортсменки, яких вам ще не вдавалося перемагати, і ви не знаєте, як це зробити?

- Є в моїй категорії одна дівчинка (швейцарка Елена Кірічі - авт.), з якою скільки разів не зустрічалася - завжди програвала. Але торік у Токіо на турнірі Premier League ми з нею змагалися за вихід у фінал, і я б не сказала, що поступилася їй. Просто таке рішення суддів було. Я програла за хантеєм, але судді мені не зарахували удар. Вона мені справді незручна, проте я її обов'язково переможу (сміється), це просто питання часу.

- У вас характер такий реваншистський?

- Так. Якщо раніше я програвала топовим спортсменкам, то тепер їх перемагаю. Навіть якщо згадати поєдинок за «бронзу» в Зальцбурзі. Зі суперницею-китаянкою я зустрілася в Чилі - торік у вересні у фіналі турніру Серії А. Я програла за рішенням суддів. Тоді суперниця травмувала руку і вийшла на поєдинок з перев'язаною рукою. Навіть ударити як слід не могла, але судді віддали їй прапорець. А тепер ми з нею знову зустрілися, і я своє забрала.

- Титулована львівська каратиста Катерина Крива з нагоди того, що карате став олімпійським видом 2016 року, зробила собі татуювання у вигляді олімпійських кілець. Ви якось відзначили цю подію?

- Ні, я собі нічого не робила, просто дуже зраділа. Для каратистів це було велике свято, хоч воно і не надовго нас потішило, тому що в Парижі-2024 уже не буде карате. Тобто, ми маємо тільки один шанс виступити на Олімпіаді - в Токіо.

- Олімпіада-2020 - найважливіше, що у вас на горизонті на сьогодні?

- Ще перед тим у нас будуть Європейські ігри в Мінську. Але якщо глобально, далеко дивитися, то так. Олімпіада - це мрія. Мрію потрапити на Олімпійські ігри і перемогти.

- Заради участі в Іграх, олімпійської медалі можете від усього відмовитися?

- «Від усього» - це від чого? (Сміється) У мене зараз тільки карате і є, я ним живу: щоденні тренування, змагання. Раніше тренувала діток, але відмовилася від цього, бо на все не вистачало часу. Можливо, пізніше повернуся до тренерської роботи.

- Того, що ви заробляєте як спортсменка, вистачає на нормальне життя?

- Мені поки що достатньо. За успішні виступи на турнірах дають призові.

- За бронзову медаль Серії А, для прикладу, скільки отримали?

- 100 євро. На етапі Premier League за «бронзу» дають 250 євро, за «золото» більше - 750 євро. Для України, як на мене, це добре (сміється).

- Що для вас карате? Що заняття карате дає дівчатам, жінкам?

- Ніколи мені ще такого запитання не ставили (сміється). Мені дуже подобається карате, тому що це не бокс, де тебе б'ють по голові й потім ходиш із синцями. У карате є все: і розтяжку маємо, і фізичну підготовку. Мені дуже подобається, що на татамі не просто б'єшся, а ніби проводиш якусь гру. Карате дає впевненість, не страшно йти ввечері вулицею, тому що знаєш, що можеш ударити (сміється). Не знаєш наскільки, але можеш.

- Але тренери вчать, що навички не можна застосовувати на вулиці.

- Звісно. Я коли з дітьми займалася, також завжди їм казала, що в жодному разі не можна застосовувати силу на вулиці, хіба що в крайньому випадку. Взагалі, неправильно показувати, що ти суперсильний боєць, умієш руками й ногами махати.

- Вважаєте себе гармонійною особистістю?

- Так. Карате дає спокій, врівноваженість, збалансованість. На змагання виходиш - мандраж, адреналін, у житті після такого все якось легше сприймаєш, зовсім по-іншому.

- 28-31 березня у Гвадалахарі відбудеться 54-й чемпіонат Європи. У 2017 і 2018 роках на континентальних чемпіонатах ви не потрапляли у призери, перемогли, загалом, тільки у двох поєдинках. Як тепер налаштовуєтеся?

- Тільки вперед, тільки вигравати! Насправді налаштовуюся на те, щоб перемогти на чемпіонаті Європи. Нині я не боюся нікого. Колись виходила і дивилась, яка суперниця в рейтингу, але коли вже сама серед них, то налаштовуюся по-іншому. Нехай тепер самі бояться, у мене зараз немає боязні ні до кого. Коли виступаєш, перемагаєш, ця впевненість тільки закріплюється.

- 25 лютого, за декілька днів до старту турніру в Зальцбурзі, у вас був 25-річний ювілей. Як відсвяткували?

- Насправді я не святкувала, тому що 26-го виїжджали на змагання зі Львова. Перед самими змаганнями святкувати - несерйозно, це відволікає. Взагалі, я уродини не сприймаю як велике свято, це більше сімейне, з батьками.

- Батьки - ваші найбільші вболівальники?

- У мене багато вболівальників: батьки, всі родичі. Моя хресна дуже почала за цим слідкувати, моніторить усі новини, сказала, що я її підсадила на карате. Насправді приємно, коли є така підтримка, це дуже важливо.

 

Розмовляв Василь Танкевич

Джерело: Leopolis.news