Щороку в
березні Український Конгресовий Комітет Америки (відділ Іллінойс) й українці діаспори
вшановують пам'ять великого сина рідного народу - Тараса Шевченка. Уже стали доброю
традицією урочисті заходи: концерти в школах українознавства, конкурси, виставки
тощо.
Готуючись
і з року в рік до Шевченківських днів, організатори свята, комітет УККА ставлять
перед собою мету не лише віддати данину традиції, але й відшукати нових учасників,
нові і сучасні форми проведення: інсценізація відомих творів, відбір кращих для
громадського заходу. Шевченкове слово лунало в катедральній школі святого о. Миколая
у Чикаго. У святкуванні взяли участь дитячі колективи, ансамблі українського танцю,
учні місцевих шкіл українознавства.
Тарас Шевченко
- геній, мислитель, пророк; людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула
світову славу. Тарас Шевченко возвеличив Україну, прославив весь український народ,
всі учасники й глядачі глибоко серцем торкнулись до шевченківських творів і пройнялися
їхнім духом.
Ведучі -
учні школи українознавства імені В. Стуса Леонтина Петрович та Іван Скоморох на
початку святкової програми надали слово голові Українського Конгресового Комітету
(відділ Іллінойс) пану Ігореві Дячуну, який в особливий спосіб провів паралель між
двома синами українцями, які відрізнялися від інших своєю волею духу і небажанням
коритись лихій Московщині... Хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять отця Мирона
Панчука, який відійшов у вічність цими днями.
«Тарас Шевченко
- поет, пророк, борець за волю народу; чи думали ми, що у сьогоденні будемо мати
потребу боронити її?» - запитував голова.
Школа гри на бандурі при організації Об'єднання Демократичної
Української Молоді (ОДУМ) та школа українознавства «Дивосвіт» продовжили святкову
програму. У їхньому виконанні прозвучали: «Думи мої», «Зоре моя вечірняя», «Сонце
гріє».
Перейняли
естафету сумівці, відділ імені Павлушкова, яких дуже підтримали глядачі. Цьогорічною
кульмінацією Шевченківського свято стала поема «Наймичка» у виконанні Антоніни Бандрівської.
Хочу наголосити, що нічого подібного українці Чикаго ще не бачили!
Ціла поема
була прочитана Тонею з легкістю, на одному диханні. Така ж атмосфера панувала у
залі: абсолютна тиша, ті, хто плакали, витирали сльози, ледь торкаючись обличчя...
А потім - дуже жваві оплески. Антоніна бере участь у всеукраїнському Шевченківському
конкурсі. Їй ми побажаємо успіхів, а собі - побільше таких сумлінних, цілеспрямованих
і розумних учнів.
Тему духовного
пошуку Кобзаря розпочали учасники хору «Надія» при парафії святого Йосифа Обручника
(худ. керівники Любов Лукашевич і Ольга Допілко).
Своїми чистими,
як джерельця, дитячими голосами вони стверджували «Бачу Бога кожен день».
Тарас Шевченко,
як і багато хто з нас, все своє життя перебував у духовному пошуку. Як і ми, він
шукав здійснення вищої правди - Божої правди. Пошук цей не був тоді і не є тепер
простим; насамперед, тому, що супроводжується, як каже владика Венедикт, «зачаруванням
і розчаруванням», постійними надіями, сумнівами і обуренням. Нелегко шукати правду
і волю Божу в умовах соціальної несправедливості, але, незважаючи на умови і побут,
Тарас Шевченко став взірцем пошуку духовного шляху та прагненням народу до самобутності.
Його ми називаємо Апостолом Правди і Свободи.
Ну що
б, здавалося, слова...
Слова
та голос - більш нічого.
А серце
б'ється, ожива, як їх почує.
Знать,
од Бога голос той і ті слова.
Такими глибокими
й проникливими словами звертались до глядачів учасники театральної постанови «Така
її доля» школи українознавства при соборі Володимира, а віршами і піснями учні шкіл
українознавства імені В. Стуса величали гідного сина України - Великого Кобзаря.
Найменші учасники святкової програми - учні школи українознавства при парафії Андрія
Первозванного - оспівали Тарасове слово своїми «голосочками-дзвіночками»
Танець, як складова української культури, теж мав місце на святі
Шевченка. Школа танцю «Вишиванка» при парафії Йосифа Обручника під керівництвом
Павла та Оксани Федьків продемонструвала своє вміння не тільки у танці, а й у можливості
підбадьорити глядачів своєю енергетикою, яку перехопив танцювальний колектив «Горлиця»
у хореографічній композиції «Ми з України». Тут глядачі і танцювали, й гучно аплодували.
Вдячні всім за ваш ентузіазм.
Особливо
хотілось би зупинись на виконавцях вокального співу: Катя і Юля Панчишин підкорили
зал чистотою свого двоголосся. Справді, це щось неймовірне, як вони тримали кожна
свою партію. Просто молодці. А от Дмитро Гавриляк у виконанні композиції «Пророчий
голос Кобзаря» додав потужності своїм чітким й гучним тембром. Організатори вдячні
Галині Мазурик, яка виконала композицію «Човен». Виконання не тільки не відрізнялось
від оригіналу, але й, за словами глядачів, було абсолютно кращим. І ще у Галинки
є особлива риса характеру: вона відважно дочекалась до кінця, а потім її мелодійний
голос зачарував усіх присутніх так, що вони не відпускали дівчину своїми оплесками,
а після концерту підходили, розпитували, як довго співає. Бажаємо творчих успіхів.
| |
Родзинкою свята стала доповідь пані Лілі Петрович, вчительки
школи українознавства імені В. Стуса (в минулому - викладача УКУ). У різноманітті
культурної програми глядачі мали змогу почерпнути багато інформації чистою літературною
українською мовою, що дуже імпонувало всім.
Тарас Шевченко, двохсотп'ятиріччя якого ми святкуємо, є сучасним
національним поетом і провідником нації. Тому що Шевченко звертався у своїх віршах
до українців не до як етнічної спільноти, а як до громадянської нації, готової до
державотворення.
У образі
царської Росії Україна мала жорстокого колонізатора, якого не можна порівняти з
колонізаторськими практиками Франції чи Британської імперії. Історія Російської
імперії повторюється знову й знову, неначе та платівка, яка ходить по колу, і яка
й нині становить великі небезпеки не тільки для України, а й для всього людства.
Тарас Шевченко
був серед перших, хто виступив речником ідеї антиколоніальної солідарності поневолених
народів світу. І особливо велика роль у цьому належить його поемі «Кавказ» (до речі,
ця поема до війни урядом Януковича була викинута зі шкільної програми і ще досі
не повернена). Але це усвідомлення конечності антиколоніальної боротьби знайшло
нове героїчне втілення в наші дні на Майдані в момент загибелі вірменина Сергія
Нігояна, який прийшов на українські барикади і загинув, з шевченковими словами на
устах - з поеми «Кавказ»:
Борітеся
- поборете! Вам Бог помагає!
За вас
правда, за вас слава і воля святая!
Родина Сергія
емігрувала до України, коли Росія почала загарбницьку війну у Нагірному Карабасі.
Цікавим є
спостереження дослідників, що поняття «національний поет» існує не в усіх народів.
Причини відсутності подібного символу в літературах таких країн, як Америка чи Франція,
полягали в тому, що роль національних духовних провідників і пророків взяли на себе
не поети, а політики. Поняття ж «національний поет» особливо поширене серед слов'янських
народів. Як от, наприклад, Адам Міцкевич у поляків...
А наш великий
Кобзар уже після перших видань його творів сприймався українським народом як національний
поет і пророк. Апостол Правди.
Вже понад
два сторіччя для кожного українця Шевченко є камертоном правдивої любові і патріотизму,
за яким ми вирівнюємо свої серця, пробуджуємо їх не тільки для емоції, а й для вчинку.
Сподіваюся,
що нам усім вдасться затамувати в собі цей дух шевченкового слова - і жити ним,
і діяти, передавати його дітям, друзям, братам і сестрам у Христі і неустанно дякувати
Богові за те, що наш народ має такого незламного духа-оборонця Тараса Шевченка,
про якого Богдан-Ігор Антонич писав:
Це ти
показував мету ішлях стовпом вогнистим,
Ми виросли
у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця листя:
У куряві
воєнній, у мраці буднів час Тебе не зрушив.
Твоє наймення,
мов молитву, кладемо на стяг,
Бо знаємо,
що, мов тавро, понесемо в життя
Печать
Твоїх палючих слів, що пропекла до дна нам душі.
«Дякуємо
Українському Конгресовому Комітету Америки (відділ Іллінойс) та школі святого о.
Миколая за чудове свято на честь Великого Кобзаря!» - такі слова щирої вдячності
з'явилися на сторінці у «Фейсбуку» Генерального консульства України в Чикаго.