Щороку в березні Український Конгресовий Комітет Америки (відділ Іллінойс) й українці діаспори вшановують пам'ять великого сина рідного народу - Тараса Шевченка. Уже стали доброю традицією урочисті заходи: концерти в школах українознавства, конкурси, виставки тощо.

 

Готуючись і з року в рік до Шевченківських днів, організатори свята, комітет УККА ставлять перед собою мету не лише віддати данину традиції, але й відшукати нових учасників, нові і сучасні форми проведення: інсценізація відомих творів, відбір кращих для громадського заходу. Шевченкове слово лунало в катедральній школі святого о. Миколая у Чикаго. У святкуванні взяли участь дитячі колективи, ансамблі українського танцю, учні місцевих шкіл українознавства.

 

Тарас Шевченко - геній, мислитель, пророк; людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу. Тарас Шевченко возвеличив Україну, прославив весь український народ, всі учасники й глядачі глибоко серцем торкнулись до шевченківських творів і пройнялися їхнім духом.

Ведучі - учні школи українознавства імені В. Стуса Леонтина Петрович та Іван Скоморох на початку святкової програми надали слово голові Українського Конгресового Комітету (відділ Іллінойс) пану Ігореві Дячуну, який в особливий спосіб провів паралель між двома синами українцями, які відрізнялися від інших своєю волею духу і небажанням коритись лихій Московщині... Хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять отця Мирона Панчука, який відійшов у вічність цими днями.

«Тарас Шевченко - поет, пророк, борець за волю народу; чи думали ми, що у сьогоденні будемо мати потребу боронити її?» - запитував голова.

Школа гри на бандурі при організації Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ) та школа українознавства «Дивосвіт» продовжили святкову програму. У їхньому виконанні прозвучали: «Думи мої», «Зоре моя вечірняя», «Сонце гріє».

Перейняли естафету сумівці, відділ імені Павлушкова, яких дуже підтримали глядачі. Цьогорічною кульмінацією Шевченківського свято стала поема «Наймичка» у виконанні Антоніни Бандрівської. Хочу наголосити, що нічого подібного українці Чикаго ще не бачили!

Ціла поема була прочитана Тонею з легкістю, на одному диханні. Така ж атмосфера панувала у залі: абсолютна тиша, ті, хто плакали, витирали сльози, ледь торкаючись обличчя... А потім - дуже жваві оплески. Антоніна бере участь у всеукраїнському Шевченківському конкурсі. Їй ми побажаємо успіхів, а собі - побільше таких сумлінних, цілеспрямованих і розумних учнів.

 

Тему духовного пошуку Кобзаря розпочали учасники хору «Надія» при парафії святого Йосифа Обручника (худ. керівники Любов Лукашевич і Ольга Допілко).

Своїми чистими, як джерельця, дитячими голосами вони стверджували «Бачу Бога кожен день».

Тарас Шевченко, як і багато хто з нас, все своє життя перебував у духовному пошуку. Як і ми, він шукав здійснення вищої правди - Божої правди. Пошук цей не був тоді і не є тепер простим; насамперед, тому, що супроводжується, як каже владика Венедикт, «зачаруванням і розчаруванням», постійними надіями, сумнівами і обуренням. Нелегко шукати правду і волю Божу в умовах соціальної несправедливості, але, незважаючи на умови і побут, Тарас Шевченко став взірцем пошуку духовного шляху та прагненням народу до самобутності. Його ми називаємо Апостолом Правди і Свободи.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється, ожива, як їх почує.

Знать, од Бога голос той і ті слова.

Такими глибокими й проникливими словами звертались до глядачів учасники театральної постанови «Така її доля» школи українознавства при соборі Володимира, а віршами і піснями учні шкіл українознавства імені В. Стуса величали гідного сина України - Великого Кобзаря.

Найменші учасники святкової програми -  учні школи українознавства при парафії Андрія Первозванного - оспівали Тарасове слово своїми «голосочками-дзвіночками»

Танець, як складова української культури, теж мав місце на святі Шевченка. Школа танцю «Вишиванка» при парафії Йосифа Обручника під керівництвом Павла та Оксани Федьків продемонструвала своє вміння не тільки у танці, а й у можливості підбадьорити глядачів своєю енергетикою, яку перехопив танцювальний колектив «Горлиця» у хореографічній композиції «Ми з України». Тут глядачі і танцювали, й гучно аплодували. Вдячні всім за ваш ентузіазм.

Особливо хотілось би зупинись на виконавцях вокального співу: Катя і Юля Панчишин підкорили зал чистотою свого двоголосся. Справді, це щось неймовірне, як вони тримали кожна свою партію. Просто молодці. А от Дмитро Гавриляк у виконанні композиції «Пророчий голос Кобзаря» додав потужності своїм чітким й гучним тембром. Організатори вдячні Галині Мазурик, яка виконала композицію «Човен». Виконання не тільки не відрізнялось від оригіналу, але й, за словами глядачів, було абсолютно кращим. І ще у Галинки є особлива риса характеру: вона відважно дочекалась до кінця, а потім її мелодійний голос зачарував усіх присутніх так, що вони не відпускали дівчину своїми оплесками, а після концерту підходили, розпитували, як довго співає. Бажаємо творчих успіхів.

 

Родзинкою свята стала доповідь пані Лілі Петрович, вчительки школи українознавства імені В. Стуса (в минулому - викладача УКУ). У різноманітті культурної програми глядачі мали змогу почерпнути багато інформації чистою літературною українською мовою, що дуже імпонувало всім.

Тарас Шевченко, двохсотп'ятиріччя якого ми святкуємо, є сучасним національним поетом і провідником нації. Тому що Шевченко звертався у своїх віршах до українців не до як етнічної спільноти, а як до громадянської нації, готової до державотворення.

У образі царської Росії Україна мала жорстокого колонізатора, якого не можна порівняти з колонізаторськими практиками Франції чи Британської імперії. Історія Російської імперії повторюється знову й знову, неначе та платівка, яка ходить по колу, і яка й нині становить великі небезпеки не тільки для України, а й для всього людства.

Тарас Шевченко був серед перших, хто виступив речником ідеї антиколоніальної солідарності поневолених народів світу. І особливо велика роль у цьому належить його поемі «Кавказ» (до речі, ця поема до війни урядом Януковича була викинута зі шкільної програми і ще досі не повернена). Але це усвідомлення конечності антиколоніальної боротьби знайшло нове героїчне втілення в наші дні на Майдані в момент загибелі вірменина Сергія Нігояна, який прийшов на українські барикади і загинув, з шевченковими словами на устах - з поеми «Кавказ»:

Борітеся - поборете! Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!

Родина Сергія емігрувала до України, коли Росія почала загарбницьку війну у Нагірному Карабасі.

Цікавим є спостереження дослідників, що поняття «національний поет» існує не в усіх народів. Причини відсутності подібного символу в літературах таких країн, як Америка чи Франція, полягали в тому, що роль національних духовних провідників і пророків взяли на себе не поети, а політики. Поняття ж «національний поет» особливо поширене серед слов'янських народів. Як от, наприклад, Адам Міцкевич у поляків...

А наш великий Кобзар уже після перших видань його творів сприймався українським народом як національний поет і пророк. Апостол Правди.

Вже понад два сторіччя для кожного українця Шевченко є камертоном правдивої любові і патріотизму, за яким ми вирівнюємо свої серця, пробуджуємо їх не тільки для емоції, а й для вчинку.

Сподіваюся, що нам усім вдасться затамувати в собі цей дух шевченкового слова - і жити ним, і діяти, передавати його дітям, друзям, братам і сестрам у Христі і неустанно дякувати Богові за те, що наш народ має такого незламного духа-оборонця Тараса Шевченка, про якого Богдан-Ігор Антонич писав:

Це ти показував мету ішлях стовпом вогнистим,

Ми виросли у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця листя:

У куряві воєнній, у мраці буднів час Тебе не зрушив.

Твоє наймення, мов молитву, кладемо на стяг,

Бо знаємо, що, мов тавро, понесемо в життя

Печать Твоїх палючих слів, що пропекла до дна нам душі.

«Дякуємо Українському Конгресовому Комітету Америки (відділ Іллінойс) та школі святого о. Миколая за чудове свято на честь Великого Кобзаря!» - такі слова щирої вдячності з'явилися на сторінці у «Фейсбуку» Генерального консульства України в Чикаго.