Те, що Ханойський саміт американського і північнокорейського лідерів не приніс значних результатів, сумнівів не викликає. Головне питання полягає в тому, чи можна вважати цей саміт провальним.

Зустріч Дональда Трампа і Кім Чен Ина закінчилася раніше запланованого на дві години, без спільного ланчу і без підписання будь-яких угод, хоча спочатку планувалося оприлюднити Ханойську декларацію. Згідно з деякими джерелами, у ній КНДР і США мали намір оголосити про досягнення символічної мирної угоди, що ставить останню крапку в Корейській війні 1950-1953 років, а також заявити про намір розвивати дипломатичні відносини. Крім того, Вашингтон був готовий до часткового зняття санкцій із КНДР в обмін на прогрес у межах денуклеаризації. Але Пхеньян в обмін на денукліарізацію вимагав повного скасування санкцій. Однак Трамп наполягав: спочатку реальна денуклеаризація Корейського півострова, яку можна перевірити, і тільки потім - скасування санкцій. Кім готовий був в обмін на зняття санкцій демонтувати ядерний полігон Йонгбьон, але Америку такий суто символічний жест явно не влаштував.

У Вашингтоні чудово обізнані, що в результаті останніх північнокорейських термоядерних випробувань полігон Йонгбьон повністю вийшов з ладу, і наявними у них силами і засобами північнокорейці взагалі навряд чи здатні зараз його відновити. Принаймні, їм простіше і дешевше побудувати новий полігон, ніж відновити старий. Однак, будівництво нового випробувального полігону, вочевидь, було б зафіксовано американськими засобами стеження і викликало б украй різку реакцію Вашингтона. Але, зрештою, Кім може накопичувати ядерні боєголовки, навіть не проводячи випробувань. Це лише збільшить ризик їхньої відмови при реальному бойовому застосуванні, але не ліквідує ядерну загрозу з боку КНДР саму по собі. Тому Трамп наполягав, що навіть для часткового зняття санкцій необхідна більш масштабна програма денуклеаризація з боку Північної Кореї, яка включала б у себе припинення секретного виробництва збагаченого урану. На таку поступку не погодився Кім, після чого Трамп перервав переговори. Як можна зрозуміти з його заяв, американський президент дуже задоволений тим, що КНДР припинила випробування ядерних і термоядерних зарядів і балістичних ракет і сподівається, що домовленість між ним і північнокорейським лідером про їхнє невідновлення буде дотримуватися й надалі. Американці ж наразі не проводять великих військових навчань у Південній Кореї.

Своє рішення перервати саміт Трамп обґрунтував наступним чином: «Я міг би підписати якусь угоду, але потім ви б сказали: подивіться, яка погана угода... Іноді потрібно просто піти». Водночас, на думку Трампа, про припинення переговорного процесу щодо північнокорейської ядерної проблеми йтися не може, так само, як і про розрив, за його словами, вже сформованих «чудових відносин» з Кім Чен Ином, якого він вважає «дуже міцним хлопцем». Прямо скажемо, досить дивно, коли президент наймогутнішої демократії так характеризує одного з найбільш абсолютних і кривавих диктаторів у світі. Але що не зробиш заради досягнення дипломатичного успіху у розв'язанні такої чутливої для американців проблеми. І Трамп висловив обережний оптимізм: «Врешті-решт, я вважаю, ми досягнемо цього, але цього разу ми вирішили, що нам потрібно піти з-за столу переговорів». Кім Чен Ин, своєю чергою, запевнив публіку в тому, що якщо б не хотів денуклеаризації, то не приїхав би в Ханой, і додав: «Я зроблю все, що в моїх силах, для досягнення кінцевого позитивного результату». З огляду на це, саміт у Ханої навряд чи варто вважати повністю провальним, хоча він явно не приніс тих результатів, на які розраховували обидві сторони і світове співтовариство. Продовження діалогу з північнокорейським лідером президент США не виключив, але заявив, що він має сенс лише тоді, коли Північна Корея зможе показати більше бажання йти назустріч американським побажанням в межах ядерного роззброєння: «У мене є дуже сильне бажання зняти санкції, бо я хочу, щоб ця країна демонструвала економічне зростання. Однак, їй потрібно зробити більше поступок».

Трамп сподівався переконати Кіма в необхідності і корисності переведення автаркічної північнокорейської економіки на в'єтнамський шлях. Ханой, ївзявши на озброєння китайський приклад, в 80-і роки минулого сторіччя ввів у свою економіку ринкові елементи, що призвело до значного економічного зростання. Цілком можливо, що Кім не проти того, щоб взяти за зразок в'єтнамську модель. Але для цього необхідно зняття економічних санкцій, а він хотів би цього досягти, не здаючи при цьому всі свої козирі у вигляді запасів збагаченого урану і ракетної програми. Трамп же не має наміру залишати йому ці козирі й, очевидно, вважає за краще діяти за принципом: або розробки ракетно-ядерної зброї будуть повністю припинені, або економічні санкції залишаться в повному обсязі.

Для досягнення всеосяжної американо-північнокорейської угоди з ракетної й ядерної програм КНДР існує чіткий дедлайн - листопад 2020 року, президентські вибори в США. Трамп дуже зацікавлений у тому, щоб домовитися з КНДР до цього терміну. Якби йому вдалося укласти угоду, що враховує основні американські вимоги, це істотно підвищило б його шанси на переобрання. Кім це теж розуміє, і тому схильний тягнути час, в розрахунку, що ближче до виборів американський президент буде поступливішим. Але Трамп, достроково перервавши переговори, продемонстрував своєму партнерові, що поступатися не має наміру. Північнокорейський лідер тут теж ризикує, бо, якщо угоди не вдасться досягти до президентських виборів 2020 року, її, можливо, тим більше не вдасться укласти і після цієї дати. Якщо Трамп буде переобраний, він значно менш буде схильний до компромісу з ракетно-ядерної програми КНДР, а в разі відновлення північнокорейських ракетних і ядерних випробувань чинний американський президент може навіть застосувати силу.

Нобелівська премія миру, майже гарантована Трампу і Кіму в разі досягнення ракетно-ядерної угоди, навряд чи буде достатнім стимулом для американського президента в разі успішного переобрання на другий термін. Якщо ж він зазнає поразки на президентських виборах, то далеко не факт, що Кіму вдасться домовитися з його наступником, тим більше, що зараз абсолютно неможливо передбачити, хто саме ним буде (у 2020 або в 2024 році). Тому ймовірність укладання американо-північнокорейської угоди залишається досить високою, а найбільш ймовірний час, коли це може статися, - перша половина 2020 року. Але тоді на поступки, хоча б символічні, мають піти обидві сторони.

Автор: Борис Соколов

Джерело: «День»