Їх уже не повернути. Найкращі, ініціативні, безстрашні. Досвідчені і зовсім юні. Такі різні й такі однакові у прагненні захистити свою країну від російського загарбника. Вічна шана Героям!

 

Денис Лошкарьов

 

Денис Олександрович Лошкарьов (позивний «Мол») народився 9 березня 1979 року, в Херсоні.

Брав активну участь у Революції гідності, зокрема, в подіях 18 лютого 2014 року в Маріїнському парку перед Верховною Радою. Засновник та лідер Херсонської Самооборони, учасник захисту Херсонської ОДА у березні 2014 року.

Юрист за фахом, займався громадською та політичною діяльністю. На виборах у 2012 році був членом ОВК від БЮТ.

Голова апеляційного комітету Херсонської обласної федерації футболу. Голова ГО «Українська військова організація Херсонщини».

Записався добровольцем у загін самооборони при Херсонському військкоматі. Після отримання повістки 3 лютого 2015 підписав контракт із НГУ до закінчення особливого періоду.

Молодший лейтенант, командир взводу снайперів батальйону спеціального призначення «Донбас» 15-го окремого полку Національної Гвардії України.

Брав участь у боях за Широкине. Із групою снайперів-розвідників виконував завдання у складі Сил спеціальних операцій із розвідки та контрснайперської боротьби на території всієї лінії фронту.

Загинув 15 грудня у районі селища Гнутове, Донецької області, через смертельне кульове поранення, завдане снайпером найманців РФ.

«Для міста Херсон Лошкарьов є одним із символів херсонського Майдану та увійде до історії як один із найвідоміших наших земляків. Денис загинув як воїн, як багато інших наших героїв, - зі зброєю в руках. Загинув у бою з російськими окупантами, боронячи Україну», - написав у «Фейсбуці» історик і громадський активіст Павло Подобєд, начальник відділу обліку та збереження місць пам'яті Українського інституту національної пам'яті.

Прощання з Героєм відбулося 19 грудня у місті Херсон.

У нього залишилися дружина та троє дітей.

Олександр Коломієць

 

Олександр Олександрович Коломієць (позивний «Карампуча») народився 24 жовтня 1989 року. Із села Драбівці, Золотоніського району, Черкаської області. Закінчив Драбівецьку школу.

Пішов на службу за контрактом майже чотири роки тому, цього літа продовжив його ще на півроку. Від весни планував повернутися до цивільного життя.

Молодший сержант, навідник-оператор 1-го відділення гірсько-штурмового взводу 2-ї роти 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ «Закарпатський легіон», заступник командира бойової машини.

Служив добре - був найкращим навідником-оператором у роті.

«Веселий, ні з ким ніколи не сварився, душа компанії. Родом - з Черкащини. Ми обов'язково помстимося за його смерть та за всіх, хто загинув від рук людиноненависницького ворога», - заявили бійці та офіцери 128-ї ОГШБр, висловивши щирі співчуття від командування та особового складу бригади рідним та близьким героя.

Загинув 7 грудня 2018 року під час ворожого обстрілу під Маріуполем.

«З великим болем повідомляємо, що вчора ввечері ворожа куля забрала життя нашого побратима Олександра Коломійця. Трагедія сталася, коли він під час виконання бойового завдання перебував на спостережному посту», - йдеться у дописі на бригадній ФБ-сторінці «Закарпатський легіон».

«Російські окупанти обстрілювали наші позиції на підступах до населених пунктів Чермалик, Богданівка, Гнутове та Водяне. Важке озброєння не застосовувалося, проте зафіксовано інтенсивний вогонь з великокаліберних кулеметів і гранатометів різних типів. Також на Приазов'ї зафіксовано активність ворожого снайпера. Під час бойових дій смертельне поранення отримав один український військовослужбовець», - зазначив речник прес-центру ООС Олексій Жуганов.

Поховали бійця 10 грудня у рідному селі Маркізівка, Золотоніського району.

У хлопця залишилися батьки та сестра.

Іван Стефанишин

 

Іван Стефанишин - боєць танкового батальйону «Холодний Яр» ОЗСП «АЗОВ».

Помер у шпиталі ім. Мечникова від отриманого в зоні бойових дій поранення. Поховали воїна 12 грудня у селі Жовчів, Рогатинського району, Івано-Франківської області.

«Вшанувати пам'ять загиблого бійця приїхав голова обласного осередку Національного корпусу Сергій Сивачук», - йдеться на сторінці бійця у мережі.

Крім сім'ї та близьких родичів загиблого, на похорон також прийшли односельчани та бойові побратими з танкового батальйону.

Колона людей вирушила до місцевого кладовища, де священики відслужили поминальну службу.

Віктор Куроп'ятник

 

Віктор Миколайович Куроп'ятник народився 1973 року, в селі Аджамка, Кіровоградської області. Мешкав з родиною у Кропивницькому.

Колишній морський піхотинець.

Старший сержант, командир відділення десантно-штурмової роти 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

«Віктор був добрим, порядним, мужнім і відповідальним. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким», - згадують захисника його побратими.

Загинув 13 грудня о 16:13 під час виконання завдань у Донецькій області. Смерть настала під час артилерійського обстрілу з боку російських військ.

17 грудня на Алеї Слави Рівненського цвинтаря відбулося прощання з Героєм.

У нього залишилися дружина та троє синів.

Владислав Простяков

 

Владислав Дмитрович Простяков народився 16 жовтня 1996 року, в місті Вільногірськ.

Після закінчення 9 класів школи № 2 отримав спеціальність кухаря-кондитера в ПТУ Дніпра. Працював у різних закладах харчування в місті Дніпро.

З 2016-го року перебував на службі в Збройних силах України за контрактом.

Військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 13 грудня у районі селища Гнутове, Донецької області, під час обстрілу наших позицій російськими військами з великокаліберних кулеметів.

Владислав отримав важке поранення, був негайно евакуйований до військового госпіталю Маріуполя, але від отриманих ран помер.

16 грудня у Вільногірську попрощалися із загиблим українським воїном.

У нього залишилися батьки.

Олександр Іванішко

 

Олександр Сергійович Іванішко народився 1987 року, в місті Кам'янське (Дніпродзержинськ), Дніпропетровської області.

Призваний до лав Збройних сил України у лютому 2018 року.

Молодший сержант, старший механік-водій танкового батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув у ніч із 30 листопада на 1 грудня у зоні проведення Операції об'єднаних сил.

5 грудня у місті Кам'янське відбулося прощання з Олександром Іванішком.

Олексій Гребенюк

 

Олексій Михайлович Гребенюк народився 1969 року. Мешкав у місті Кролевець, на Сумщині.

Пройшов війну в Афганістані.

Упродовж 2015-16 років воював у зоні АТО. Вісім місяців пробув удома, згодом пішов на військову службу за контрактом і повернувся на фронт.

Снайпер, військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

7 листопада 2018 року поблизу селища Новолуганське, на Світлодарській дузі, отримав тяжке поранення у живіт. З військового госпіталю Бахмута Гребенюка привезли до реанімації у Харків. У перші години в Бахмутському госпіталі йому надали кваліфіковану допомогу: була ампутована підшлункова залоза, частина шлунка, частково товстий і тонкий кишківник. Під час поранення була пошкоджена і нирка, стався сильний крововилив.

Звідти Олексія літаком переправили у Головний військовий госпіталь у Києві. У госпіталі боєць помер через 40 діб, 17 грудня, так і не прийшовши до тями.

Таку інформацію оприлюднила заступник голови ГО «Волонтерська спільнота «Разом переможемо» Наталія Максименко.

Прощання з українським воїном відбулося 21 грудня у його рідному місті Кролевець.

Євген Петров

 

Євген Анатолійович Петров народився 29 вересня 1991 року. Закінчив школу № 25, вступив у Попаснянський ліцей залізничного транспорту.

У 2013 році за власним бажанням підписав зі ЗСУ контракт. На початку російської агресії на сході України був відряджений у зону бойових дій.

Заступник командира бойової машини-навідника оператора 17-ї окремої танкової бригади.

Загинув 29 серпня 2014 року під час бою з російськими військами у селі Червоносільське, коли українська колона намагалася прорватися з Іловайського котла. Був у складі екіпажу БМП № 132, яка разом з автомобілями батальйону «Донбас» в'їхала на околицю Червоносільського, де у неї було випущено три протитанкові керовані ракети. Дві пролетіло повз, а третя потрапила у БМП. Євген загинув. Його тіло згоріло у машині. У БМП № 132 також загинули члени його десанту - двоє бійців 93-ї окремої механізованої бригади.

Батько Євгена отримав звістку про загибель сина лише 26 грудня 2014 року. Два роки він намагався дізнаватися, де шукати тіло сина, потім здавав аналіз ДНК у Дніпрі. Згодом у Києві була проведена незалежна і молекулярна експертизи.

15 грудня 2018 року в місті Попасна, Луганської області, відбулося перепоховання останків Євгена Петрова.

У нього залишилися батько і кохана дівчина.

За матеріалами «Цензор.НЕТ»

та з відкритих джерел.